Державний переворот 1799 року. Проголошення імперії і її падіння. Реставрація монархії Бурбонів.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Державний переворот 1799 року. Проголошення імперії і її падіння. Реставрація монархії Бурбонів.



Внаслідок термідоріанського перевороту до влади приходить велика буржуазія, яка намагається знищити механізм якобінської диктатури, скасувати соціально-економічне законодавство якобінців. Комітет громадського порятунку втратив значення урядового органу. До конвенту повернулися ті жирондисти, яким пощастило уціліти. Були розгромлені якобінський клуб, Паризька Комуна, реорганізований Революційний трибунал, знищені революційні комітети.

Щоб закріпити своє панування, термідоріанська реакція поспішає створити нову сильну державну владу, систему органів, які будуть здатні упоратися як з народними масами, так і з феодальною реакцією.

У серпні 1795 року конвент прийняв нову конституцію Франції, відому, як Конституція III року Республіки, яка налічувала 372 статті. Цей Основний Закон був консервативним за своїм змістом, він втрачав колишню буржуазну революційність. Такий характер мала і Декларація прав людини і громадянина 1795 року.

Законодавчий корпус за Конституцією 1795 року складався з двох палат: Ради старійшин, яка налічувала двісті п'ятдесят членів, і Ради п'ятисот. Нижня палата обговорювала законопроекти, а Рада старійшин або приймала їх, або відхиляла.

Конституція скасувала загальне виборче право і відновила майновий ценз. Для членів Ради старійшин був встановлений віковий ценз — не менше сорока років, для членів Ради п'ятисот — не менше тридцяти.

Виконавча влада вручалася Директорії, особливому комітету з п'яти членів, які обиралися Законодавчим корпусом. Щорічно мінявся один з директорів. Головували тут по черзі всі члени протягом трьох місяців. Директорії були підпорядковані міністри, військове командування і т.д.

На цей вузький орган — Директорію покладала надії буржуазія в боротьбі проти «лівих» та «правих». Але, як показало життя, Директорія була не в змозі виконати таке завдання. У 1795 році двічі виступають народні маси, в 1796 році уряду довелося зіткнутися з організацією, створеною Гракхом Бабефом, — «Змовою рівних». Виступають у цей час і роялісти. Наприкінці 1795 року спалахує роялістський заколот у Парижі. Член Директорії Баррас, призначений диктатором, звернувся за допомогою до генерала Наполеона Бонапарта, який на той час перебував у Парижі. Генерал за допомогою гренадерів швидко розгромив заколотників.

За таких умов директорія розгубилася. Вона спрямовувала свої удари то проти народних мас, то проти дворян-емігрантів, різко змінюючи свою політику, яка отримала назву політики гойдалки.

Отже, Директорія змушена була боротися на два фронти — проти народу і проти роялістів — і виявилася неспроможною надійно захистити інтереси термідоріанської буржуазії. Вона стала лише сходинкою до режиму військової диктатури.

У 1799 році Директорія остаточно втратила свій авторитет у великої буржуазії та заможного селянства. Поступово виникає план нового державного перевороту за допомогою професійної армії. У Парижі обговорюються кандидати на роль диктатора: генерал Жубер, генерал Моро. Але перший з них загинув, другий відмовився від участі в перевороті. Тоді вибір упав на генерала Бонапарта.

Дев'ятого листопада 1799 року (18 брюмера за республіканським календарем) Наполеон Бонапарт вчинив державний переворот. У цьому йому допомагали банкіри, біржовики, віроломний міністр закордонних справ Талейран. Призначений напередодні командувачем паризьким військовим округом, Наполеон розпочинає боротьбу з Радою старійшин, Радою п'ятисот. Два члени Директорії подають у відставку, за ними те саме робить ще один директор. Директорія розпадається. Влада опиняється в руках Наполеона Бонапарта.

Наполеон добре розумів, що військова диктатура повинна бути одягнена в конституційні форми. Він зважав також на те, що перехід від республіканських установ до режиму особистої влади потребує проміжних стадій. Все це знайшло своє втілення в новій конституції, яка встановила форму правління у вигляді консулату.

Нова Конституція (Конституція VIII року Республіки) була затверджена 13 грудня 1799 року плебісцитом. Тут не було Декларації прав людини і громадянина, відсутні статті про політичні свободи. Конституція гарантувала буржуазії і селянству приватну власність, здобуту за роки революції. «Французька нація заявляє, — було сказано в статті 94 Конституції, — що після здійснення законного продажу національного майна, незалежно від його походження, законний покупець не може бути позбавлений його». Армія відігравала важливу роль у новій політичній системі, тому Конституція спеціально передбачала пенсії, пільги для поранених воїнів та членів їх родин.

Основою всієї конституційної системи була урядова влада, яка формально належала колегії з трьох консулів, а фактично була сконцентрована в руках першого консула. Стаття 39 Конституції спочатку стверджувала, що консули обираються на десять років, а потім заявляла, що «Конституція призначає першим консулом громадянина Бонапарта». Перший консул наділявся особливими функціями і повноваженнями. Він обнародував закони, призначав і звільняв членів Державної ради, міністрів, послів, армійських офіцерів, членів місцевих адміністрацій, кримінальних і цивільних суддів і т.д. Другий і третій консули мали дорадчий голос. Реальна влада належала одній людині — Наполеону Бонапарту.

Конституція виходила з розщеплення законодавчого процесу. Законодавча ініціатива належала першому консулу. Під його керівництвом Державна рада розробляла законопроект і передавала його в Трибунат. Після обговорення законопроект з Трибунату переходив до Законодавчого корпусу, який голосував «за» або «проти». Прийнятий законопроект перевірявся Охоронним сенатом, після чого знов переходив до першого консула, який обнародував його. Вся ця складна процедура була лише маскуванням всевладдя першого консула.

Зміцнення політичного режиму дозволяло Наполеону поступово звільнятися від ширми, готувати необхідні умови для остаточного знищення республіканського ладу. У 1802 році був проведений плебісцит, після чого сенатус-консульт 4 серпня 1802 року встановив, що «консули призначаються дожиттєво» і що перший консул може «пропонувати громадянина, який буде його наступником після його смерті» (статті 39 і 42). Органічний сенатус-консульт 18 травня 1804 року надав Наполеону «титул імператора французів» і заявив, що «імператорський сан передається спадково по висхідній лінії кровному і законному потомству Наполеона Бонапарта по чоловічій лінії» (ст. 3).

Коронував Наполеона Папа Римський Пій VII, якого спеціально викликали з Італії. Створюється імператорський двір, найближчому оточенню імператора даруються титули князів, графів і т.д. Вищі сановники входили у Високу раду імператора, з них формується і Таємна рада. У Франції остаточно завершується процес відновлення централізованого і бюрократично організованого державного апарату.

До складу уряду входило дванадцять міністерств. Насаджується сувора централізація, самоврядування скасовується. В департаментах уряд призначав префектів, в округах і общинах — супрефектів і мерів. Виборним місцевим радам залишаються лише дорадчі функції.

У 1801 році Наполеон підписав конкордат з Папою Римським. Католицизм було проголошено релігією «переважної більшості французького народу», а Католицьку Церкву було включено в систему державного апарату. Держава взяла священиків на своє утримання, Наполеон дістав право призначати їх на вищі церковні посади.

Подальший розвиток в імперії Наполеона І отримала військова організація. Змінився характер французької армії: вона стала кастовою, професійною. З'явилися привілейовані підрозділи (гренадери, драгуни), відокремилась імператорська гвардія.

Особливу увагу Наполеон приділяв зміцненню поліції. На чолі міністерства поліції був поставлений Ж. Фуше, який намагався добитися найсуворішої централізації поліцейської системи. Генеральні комісари і комісари поліції в округах і містах призначалися міністром поліції і працювали під його керівництвом. У Парижі була створена особлива префектура поліції. Важлива роль відводилася воєнізованому поліцейському з'єднанню — корпусу жандармів, який був підпорядкований військовому міністру. У разі потреби загони жандармів передавалися у розпорядження міністра внутрішніх справ.

Наполеон добре розумів, що потрібно буржуазії. Він намагався знищити якобінство. Була введена сувора цензура, закриті незалежні газети. Піклувався він про розвиток промисловості: давав державні замовлення підприємцям, виділяв їм субсидії, захищав від конкуренції. Була забезпечена свобода експлуатації. Зберігав дію закон Ле-Шапельє, були введені робочі книжки. Наполеон також наполягав, щоб усі робітники були забезпечені роботою.

Була здійснена велика за обсягом кодифікація. З'явилися Цивільний кодекс 1804 року, Торговий кодекс 1807 року, Кримінально-процесуальний кодекс 1808 року, Кримінальний кодекс 1810 року.

Така форма правління у вигляді бонапартизму, який зобов'язувався захищати приватну власність, певний час мала підтримку як великої буржуазії, так і заможного селянства. Але з 1811 року імперія Наполеона вступає в смугу кризи. Поразка в Росії, вступ 1814 року англійських, прусських, російських військ до Парижу примусили Наполеона зректися престолу і вирушити на острів Ельбу, який був наданий йому в довічне володіння.

У Францію повертається брат страченого в період революції короля Людовика XVI і займає королівський престол під іменем Людовика XVIII.

Повернення Людовика XVIII викликало загальне незадоволення. Одне ім'я Бурбонів нагадувало про страшне минуле. Буржуазія і селянство, які придбали землю за часів революції, побоюються втратити її.

Разом з Бурбонами повертаються емігранти, які вимагають свої володіння, майно, землю. Але відновити минуле після якобінців було вже неможливо.

Умови повернення Бурбонів були сформульовані в Хартії 1814 року, підписаній Людовиком XVIII після вступу на престол. Хартія визнавала встановлену революцією громадянську рівність (ст. 1), скасування станових привілеїв дворянства і духовенства, дію Цивільного кодексу Франції 1804 року, збереження нової судово-адміністративної системи. Вона гарантувала законно набуту земельну власність. Як було сказано в статті 9, «усі види власності недоторканні, не виключаючи так званої національної».

Державна організація прийняла форму легітимної (законної) монархії. Король, особа якого вважалася недоторканною і священною, проголошувався верховним главою держави і командувачем усіма збройними силами. Він мав право оголошувати війну, укладати міжнародні договори, видавати розпорядження і укази. Відповідно до Хартії виконавча влада належала винятково королю, а законодавча влада здійснювалася спільно королем, палатою перів і палатою депутатів.

Законодавчий орган був двопалатним. Палата перів призначалася королем. Палата депутатів обиралася на п'ять років. Виборчі права мали французи старші тридцяти років, що сплачували прямий податок у розмірі трьохсот франків. Депутат повинен був досягти сорокалітнього віку і сплачувати прямий податок у розмірі тисячі франків.

Король мав право призначати на всі посади у сфері державного управління, формувати Раду міністрів. Відповідальність уряду перед законодавчим органом не була передбачена Хартією.

Бурбони провадили реакційну внутрішню політику: роздавали пенсії, посади, ордени колишнім емігрантам, повертали землі, які не були ще продані, колишнім власникам звільняли офіцерів із армії. Тому поширилися чутки, що будуть відбирати землю, отриману за часів революції.

Скориставшись такою ситуацією, Наполеон 1 березня 1815 року з загоном, що налічував тисячу чоловік, висадився на півдні Франції,

а через три тижні вступив до Парижу. «Сто днів Наполеона », однак,

закінчилися поразкою під Ватерлоо, його зреченням і відправкою на острів Святої Олени.

Бурбони знову повертаються у Францію, де починається розправа

з діячами революції і імперії. У 1824 році вмирає Людовик XVIII. Престол посідає його брат—Карл X (граф д'Артуа). У 1825 році були видані закони, що передбачали смертну кару за святотатство та інші злочини проти церкви, про виплату емігрантам величезної грошової компенсації за втрачені землі. Було відновлено орден єзуїтів, розпущено національну гвардію. Все це викликало протести, демонстрації, маніфестації.

Однак Карл X переходить у наступ. Двадцять шостого липня 1830 року він видає серію указів (ордонансів), які відверто порушували Хартію 1814 року. Розпускалася щойно обрана палата депутатів, вдвічі була зменшена кількість її членів, ще більше звужувалося виборче право, ліквідувалася «свобода друку і зборів».

Ордонанси Карла X викликали страшенне обурення. Робітники, ремісники, дрібні службовці, студенти, колишні офіцери і солдати будують барикади, беруться до зброї. Вісімдесят тисяч чоловік взяло участь у цих подіях під гаслом «Геть Бурбонів! Хай живе Хартія!»

Липнева 1830 року революція перемагає. Карл X зрікається престолу і тікає в Англію. Влада опинилася в руках великої буржуазії. Намісником королівства, а потім королем було проголошено герцога Орлеанського Луї Філіпа. Так з`явилася липнева монархія, де владу захопили банкіри, біржовики, тобто фінансова аристократія.

Король присягає новій конституції, основу якої склала Хартія 1814 року, до якої були внесені певні зміни, як, наприклад: скасоване спадкове перство, розширені права палати депутатів, очищений від реакційного дворянства державний апарат, відновлено національну гвардію, обмежено духівництво і т.д. Були також переглянуті цензи на виборах у палату депутатів. Тепер віковий ценз становив: для виборців двадцять п'ять років, для депутатів — тридцять. Нижчим став і майновий ценз: відповідно двісті і п'ятсот франків прямого податку. Було також збережено систему централізованого бюрократичного управління. Все це знайшло своє відображення в Хартії 1830 року.

Але липнева монархія мала і прогресивне значення. Вона остаточно покінчила зі спробами реакційного дворянства і духівництва відновити колишні феодально-абсолютистські порядки.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.79.116 (0.015 с.)