Психолого-педагогічна характеристика на особистість учня

Особистість – це ієрархічна структура власних поглядів і ставлень до зовнішнього світу, а також власних вимог до самої себе, оцінок і самооцінок, які відповідають її моральним нормам і переконанням.

Особистість характеризується значною кількістю параметрів, серед яких найбільш важливим є її позиція, тобто система відношень. Найсуттєвішими є ставлення особистості до людей, матеріальних умов життя, своїх обов’язків – трудових, навчальних тощо.

Важливою стороною особистості є її індивідуальність, тобто неповторне поєднання психологічних особливостей (характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів, сукупність почуттів і мотивів діяльності, сформовані здібності тощо).

Кожна людина є індивідуальною, але індивідуальність одних виявляється яскраво, колоритно, інших – малопомітно. Завданням студента-практиканта є виявлення в учня його індивідуальних особливостей як особистості.

Орієнтовна схема психолого-педагогічної характеристики на особистість учня

I. Загальні відомості про сім’ю учня

1. Прізвище, ім’я дитини, вік.

2. Структура сім’ї (повна, неповна).

3. Склад сім’ї, вік батьків, фах, освіта.

(Описати, як впливають (впливали) на розвиток дитини і становлення її характеру, формування особистості структура сім’ї, вік, фах та освіта батьків, якщо є брати й сестри, то зазначте їхій вплив).

II. Загальний розвиток, обізнаність

1. Інформованість у різних галузях знань (Наведіть приклад).

2. Джерела отримання інформації:

а) школа;

б) сім’я;

в) позашкільні заклади;

г) самоосвіта.

3. Новоутворення вікового періоду (наявність, ступінь розвитку).

III. Пізнавальні процеси

1. Особливості пам’яті (хороша, середня, погана. Наведіть приклад, у чому це виявляється або доведіть емпіричним шляхом).

2. Мислення (який вид мислення є провідним; які форми та операції мислення актуалізуються під час вирішення різних завдань. Наведіть приклад, у чому це виявляється або доведіть емпіричним шляхом).

IV. Емоційно-вольова спрямованість

1. Вимогливість, цілеспрямованість, критичність. Схильність до навіювання, страху. (Навести приклад).

2. Емоційність та її вплив на створення позитивного (негативного) фону в групі (Навести приклад).

У. Особистісний розвиток

1. Самооцінка та її вплив на міжособистісні відносини з членами групи, мікрогрупи.

2. Особистість і прояви групового тиску. Конформність (неконформність), референтність (нереферентність).

3. Інтереси, ціннісні орієнтації в системі соціальної спрямованості класу.

4. Соціальні чекання групи від особистості:

а) ступінь прояву до дитини симпатії (антипатії);

б) чи має стійких друзів, чи обмежується ця дружба групою, чи виходить за її межі;

в) чи користується авторитетом;

г) прояви конфліктності, компромісу (описати 1-2 ситуації).

5. Організаторські можливості дитини:

а) ступінь прояву рис виконавця та керівника.

б) тактовність.

6. Ступінь самоконтролю дитини. Рівень її моральної вихованості в системі соціальної спрямованості класу (запропоновані пункти проілюструвати прикладами або довести емпіричним шляхом).

Висновки, рекомендації.

У висновках Ви стисло викладаєте основні особливості дитячої особистості, з’ясовані в результаті спостережень і дослідження, в цілому. Рекомендації мають бути конкретними, придатними для застосування вчителем на практиці з метою корекції з’ясованих Вами поведінкових відхилень, недоліків характеру дитини тощо.

Психолого-педагогічна характеристика на колектив

Педагог у своїй діяльності безпосередньо має справу з дитячим колективом. Одним із головних завдань учителя є виховання дружного, згуртованого колективу.

Тривалий час система виховання радянської педагогіки будувалася на основі тезису, згідно з яким, повноцінний розвиток особистості можливий тільки в колективі і через колектив. Проте чи завжди колектив позитивно впливає на особистість? Чи завжди учню комфортно й затишно в класному колективі? На ці та інші запитання педагог має вміти знайти кваліфіковану відповідь, діагностуючи міжособистісні відносини в класі.

Для вивчення учнівського класу доцільно використовувати такі методи й методики: спостереження, бесіду, анкетування, ЦОЄ (ціннісно-орієнтаційна єдність) тощо.

На основі зібраного емпіричного матеріалу студент-практикант має з’ясувати:

1) соціально-психологічні особливості учнівського колективу, рівень його розвитку, ціннісно-орієнтаційну єдність;

2) стан міжособистісних відносин;

3) роль формальних і неформальних лідерів у системі міжособистісних відносин;

4) місце у класі непопулярних учнів та причини цього явища;

5) роль класовода або класного керівника у формуванні дитячого колективу.

Орієнтовна схема психолого-педагогічної характеристики на класний колектив

1. Структура класу. Кількість учнів, стать, соціальний стан батьків. Скільки учнів позбавлених одного з батьків унаслідок смерті або розлучення (відзначити, як особливості виховання в сім’ї позначилися на характері учня, його поведінці і як вони впливають на позицію в класі).

2. Характеристика класу як колективу. Взаємодопомога та вимогливість у житті класу. Згуртованість класу в боротьбі за глибокі знання і високу дисциплінованість. Традиції колективу. Настрій, що переважає (мажорний, мінорний, спокійно-діловий). Роль учнів у житті класу (активісти, лідери, зірки, зневажені).

3. Загальні інтереси класу. Дружба та товаришування в класі. Взаємини між хлопчиками та дівчатками. Наявність угрупувань та мотиви їх утворення. Відмінники та їх взаємовідносини з класом. Ставлення до дезорганізаторів та їх вплив на клас загалом і на певну особистість, зокрема (якщо таке явище існує).

4. Загальна характеристика навчальної діяльності. Характеристика успішності з окремих предметів. Улюблені уроки класу (чому?). Поведінка класу під час різних уроків. Переважаючі мотиви навчання (інтерес до знань, прагнення проявити себе, прагнення вивести клас у число кращих по школі, підготовка до вибору професії, прагнення виконати свій обов’язок тощо). Негативні соціально-психологічні явища в класному колективі (списування, підказки, дезінформація, заздрість, замовчування негативних вчинків тощо). Ставлення учнів до цих явищ.

5. Дисципліна в класі. Дисципліна на уроках та перервах. Хто найчастіше порушує дисципліну? Які заходи виховання дисциплінованості вживають учителі?

6. Робота студента-практиканта в класі з метою підвищення суспільної активності учнів, прищеплення їм рис колективізму.

7. Висновки. Стисло викладаються з’ясовані позитивні й негативні сторони, притаманні досліджуваному класу. З висновків мають логічно випливати конкретні психолого-педагогічні рекомендації щодо поліпшення роботи з учнівським класом учителям, батькам, учнівським організаціям.

Література

1. Бадмаев Б.Ц. Психология в работе учителя: В 2 кн. – Кн. 1 / Борис Циренович Бадмаев. – М.: Изд. Владос, 2004. – 233 с.

2. Ільїна Н.М. Методичні рекомендації до виконання психолого-педагогічних завдань як складових педагогічних практик / Ніна Михайлівна Ільїна, Любов Миколаївна Євтушенко. – Глухів: РВВ ГНПУ ім. О. Довженка, 2010. – 24 с.

3. Ливер Б. Л. Обучение всего класса [Текст]: пер. с англ. / Бетти Лу Ливер. − М.: Новая школа, 1995. − 48 с.

4. Максименко С.Д. Психологічна організація умов розвитку суб'єкта учіння / Сергій Дмитрович Максименко. – К.: 1996. – 232 с.

5. Поліщук В.М. Методичні рекомендації для виконання курсових робіт з психології / Валерій Миколайович Поліщук. – Глухів: Глухівська типографія, 2004. – 27 с.

6. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання / Олена Іванівна Пометун, Людмила Володимирівна Пироженко. – К.: А.С.К., 2004. – 194 с.

7. Потемкина О.Ф. Как сделать урок интересным для учителя и его учеников: пособие для учителей и школьных психологов / Ольга Фёдоровна Потемкина. – М.: ИП РАН, 1993. – 67 с.

8. Скрипченко О.В. Психолого-педагогічний аналіз уроку (з практикумом) / Олександр Васильович Скрипченко, Таїсія Миколаївна Лисянська, Леся Олександрівна Скрипченко. – К.: 2005. – 200 с.

9. Туріщева Л.В. Психолого-педагогічні аспекти уроку / Людмила Володимирівна Туріщева. – Видавництво: ВГ «Основа». – 104 с.

10. Якиманская И.С. Личностно-ориентированное обучение в современной школе / Ирина Сергеевна Якиманская. − М.: Сентябрь, 2000. – 110 с.

Додаток 1