Передумови ефективної взаємодії керівника з підлеглим

ПОВАГА. Робітник починає поважати керівника в той момент, коли відчуває повагу керівника до себе. Якщо керівник проявляє турботу про підлеглого як про особистість, то і в складній ситуації керівник зможе покластись на нього.

ДОВІРА.Працівник чекає вашої підтримки й довіри. Підтримайте його. Довіра виросте, якщо ваші дії сприяють діловій кар'єрі праців­ника. Довіра зникне, якщо підтримуєте різних некомпетентних людей.

НАВЧАННЯ.Ефективність керівника пов'язана з тим, чого в нього можна повчитися. Тому необхідно перевершувати підлеглих, необхідно вміти виступати в ролі учителя. Керівник не вчить, у нього вчаться.

 

 

Кодекс поведінки в ставленні до підлеглих

♦ Поважай їх. Можеш бути вимогливим, жорстким, обов'язково справедливим і поважаючим особистість підлеглого. Якщо ти поважа­єш людей, вони вибачать твою вимогливість.

♦ Визнай їх індивідуальну неповторність. Підлеглі, як і всі люди, люблять, щоб помічали їх індивідуальну неповторність. Немає «мале­ньких» людей, є «маленькі професії».

♦ Помічай усі позитивні зміни в роботі чи поведінці працівників і давай їм про це знати. Це називається управляти людьми за їх позитив­ними відхиленнями. «Дякую», вимовлене вчасно і у відповідних обста­винах, іноді значить більше, ніж цінний подарунок.

♦ Сварити поодинці, хвалити при всіх. Не бійтеся хвалити, бійтеся пересварити. Без необхідности не критикуйте. Критика — це засіб, а не ціль.

♦ Надайте підлеглим необхідну самостійність, свободу й повнова­ження. Від свободи та довіри виростають крила навіть у тих, хто не вміє літати. Крім цього це не дозволяє підлеглому вказувати на само­стійну причину невдачі.

♦ Забезпечте підлеглих усім необхідним для виконання роботи, але не робіть роботу за них. Показати голодній людині, як користуватися вудочкою, краще, ніж просто дати риби.

♦ Замість того, щоб боротися з тим, що вас дратує в підлеглих, подумайте, як можна ще використати у своїх цілях спільне благо. Як­що чогось не можна заборонити, значить, необхідно використати це по­зитивно.

♦ Якщо відчуваєте, що не праві, не бійтеся піти на компроміс, ви­бачитися. На це здатні лише сильні особистості. Але зроби це швидко, рішуче, впевненим тоном і не в кінці розмови.

 

ЯК СТАТИ ОРАТОРОМ: ПОРАДИ КЕРІВНИКОВІ

 

■ Практика, практика і ще раз практика. Упевнено плавати можна навчиться тільки на глибині, тому й ораторським навичкам можна на­вчитися тільки на трибуні перед аудиторією. Тому потрібно виступати завжди, коли можна звернути на себе увагу. Через деякий час вас бу­дуть просити взяти слово.

■ Важлива і форма виступу. Навіть найцінніші думки можуть бути безповоротно втрачені, якщо вони не оформлені в діючу словесну фор­му. Тому ви повинні поновлювати словниковий запас і час від часу від­новлювати в пам'яті необхідну інформацію та правила граматики. Час­тіше звертайтеся до праць майстрів слова. Використовуйте більше дієслів і менше прикметників. Їх слід використовувати лише тоді, коли необхідно підкреслити особливі властивості.

■ Короткість — сестра таланту. Віддавайте перевагу коротким реченням. Дотримуйтеся стародавнього правила, яке говорить, що кож­на нова думка потребує нового речення. Крім того, довгі висловлюван­ня малопереконливі.

■ Необхідна центральна теза і план. Теза — положення, яке необ­хідно розкрити в процесі виступу. Послідовність розкриття тези, аргу­ментація відображається в плані виступу і опрацьовуються в підготов­чий період. Весь виступ розбивається на частини. Успіх виступу залежить від вступу. Початок виступу повинен зацікавити слухачів, зо­середити їхню увагу. У вступі коротко повідомляється, для чого і в якому контексті розкривається проблема. Поганий кінець зіпсував не один гарний виступ, тому зверніть особ­ливу увагу на закінчення.

■ Приклад, порівняння, докази. Гарний виступ включає багато ціка­вих прикладів, особливо, коли ви звертаєтеся не тільки до спеціалістів. Якщо неспеціалісти становлять більшу частину аудиторії, то, крім при­кладів, ви повинні ще додати й порівняння. Хороші оратори щедро під­тверджують те, про що говорять. Кращі докази грунтуються на переві­рених даних.

■ Вимоги виступаючого. Проголошувати промову необхідно розмі­реним темпом. Говорити необхідно голосно, але не кричати, особливе значення мають паузи, дикція. Необхідно модулювати голос, надавати йому активності, щоб мова не була однотонною. Оратор, який ловить ротом повітря, виглядає комічно. Важлива основа ораторського мисте­цтва — тренування, дихання.

■ Зовнішній вигляд та поведінка оратора. Мається на увазі акурат­ність, стиль одягу, манера триматися. Не стійте нерухомо, допомагайте собі жестами (в міру). Це саме відноситься до живої міміки. За­кам'яніле обличчя оратора не викликає довіри і залишає враження на­пружености.

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Гах Й. М. Етика ділового спілкування. Навч. посібник. – К., 2005

 

Дороніна М. С. Культура спілкування ділових людей. Навч. посібник. – К., 1997

 

Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування. – К., 2005

 

Лебедев В. И. Психология и управление. — М., 1990.

 

Липсщ И. В. Не повторить ошибок. Практические советы руководителя. — М., 1988.

 

Палеха Ю.І., Водерацьюлй Ю. В. Етика ділових стосунків. — К., 1999.

 

Филиппов А.В. Работа с кадрами. — М., 1990.

 

 

 

Етика ділового спілкування В. В. МАЛИНА

 

ВИРОБНИЧИЙ КОНФЛІКТ

ЯК НАСЛІДОК НЕУСПІШНОЇ

МОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

12.1. НЕУСПІШНА МОВНА КОМУНІКАЦІЯ

 

12.1.1. Етапи мовленнєвого спілкування.

12.1.2. Комунікативний збій – ознака непорозуміння між комунікантами.

12.1.3. Причини комунікативної невдачі. Комунікативний конфлікт.

 

12.2. КОМУНІКАТИВНИЙ САБОТАЖ.

 

12.2.2. Причини комунікативного саботажу.

12.2.2. Стратегії і тактики комунікативного саботажу.

 

12.3. ТИПОЛОГІЯ КОМУНІКАТИВНИХ НЕВДАЧ

 

12.3.1. Витоки комунікативних невдач.

12.3.2. Комунікативна некомпетентність та її плоди.

12.3.3. Типи комунікативних девіацій (лат. deviatio – відхилення).

 

12.4. ПРИРОДА КОНФЛІКТІВ.

 

12.4.1. Причини конфліктів.

12.4.2. Конфлікт і соціально-психологічна культура людини.

12.4.3. Провокування й нейтралізація конфлікту

 

12.5. МОДЕЛІ КОНФЛІКТІВ.

 

12.5.1. Формалізація відносин

12.5.2. Ділова суперечка і психологічний антагонізм.

 

Запитання й завдання для самоконтролю

Завдання 1. ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ,

 

1. У чому сутність неуспішної комунікації? Укажіть її основні ознаки.

2. На яких етапах інформаційного обміну трапляються комуніка­тивні невдачі?

3. Як співвідносяться поняття «комунікативна невдача», «комуні­кативне ускладнення» та «кому-нікативне самогубство»?

4. Яке спілкування називають негармонійним? Чи завжди воно призводить до комунікативної невдачі?

5. За якими опозиціями систематизують комунікативні невдачі?

6. Які комунікативні невдачі спричиняються недостатньою мов­ною компетенцією комунікантів?

 

Завдання 2. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ види комунікативних бар'єрів.

 

1. Перебіг мовної комунікації (спілкування)?

2. Комунікативний саботаж як явище процесу спілкування. Які можуть бути наслідки його використання?

3. Основні джерела комунікативних невдач.

4. Комунікативні невдачі, зумовлені прагматичними чин­никами.

 

Завдання 3. ДОПИШІТЬ РЕЧЕННЯ.

 

1. Суперечності можуть розв'язуватися шляхом....

2. Конфлікти породжуються....

3. Початок конфлікту пов'язаний....

4. Основною причиною виникнення конфліктів є....

 

Завдання 4. ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ.

 

1. Які можуть бути об'єктивні причини виникнення конфліктів?

2. Хто може бути опонентом у конфлікті? Чому?

3. Які конфлікти доводиться вирішувати керівникові?

4. Як культура керівника співвідносна з його умінням вирішити конфлікт?

5. Що означає готовність до конструктивного вирішення конф­ліктів?

 

Завдання 5. ПІДГОТУЙТЕ письмовий виступ «Чому вини­кають конфлікти?»

 

Завдання 6. ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ.

 

1. Які психологічні моменти впливають на розвиток конфлікту?

2. Коли виникає ділова суперечка?

3. Коли і чому учасники суперечки можуть розширити її?

4. Як ви розумієте поняття «психологічний антагонізм»?

 

Завдання 7. ПІДГОТУЙТЕ усне повідомлення на тему «Причини виникнення конфлі­ктів».

 

Завдання 8. РОЗКАЖІТЬ про конструктивний стиль супе­речки.

 

 

МАКСИМЫ ГРАЙСА

В ДЕЛОВОМ ДИСКУРСЕ

Возросший интерес к проблемам деловой коммуникации в современном лингвокультурном социуме и антропологическая ориентация лингвистических исследований обуславливают как актуальность разработки прагмалингвистического аспекта теории и практики делового общения, так и важность создания лингвистической модели оптимального речевого поведения в деловой сфере на основе системного анализа данного типа интеракции.

Деловое общение, характеризующееся высоким уровнем формальности, предполагает жесткое соблюдение норм и конвенций речевого поведения. В этой связи возникает вопрос о том, в какой степени успешность коммуникаций в данной сфере зависит от выполнения максим Грайса, составляющих его основной Принцип Кооперации.

С именем Г.П. Грайса связаны уже более трёх десятилетий развития прагматики в её контенсивном аспекте. Теория прагматического значения серьёзно повлияла на дальнейшее развитие теории речевых актов. Она в центр прагматики поставила проблему понимания вообще и взаимопонимания в между участниками языкового общения. Грайс пришёл к мысли, что общение подчиняется достаточно строгим законам. Оно упорядочено определённым образом. Говорение есть один из видов целенаправленного и рационального поведения. И тем самым именно в том, как протекает общение, как соблюдаются или же не соблюдаются социативные предписания, обнаруживаются ключи к интерпретации смыслов высказываний, особенно неявных, не выраженных буквально. Грайсом постулируется организующий общение и используемый участниками диалога Принцип Кооперации, соблюдение которого ожидается от всех коммуникантов, если для них целью общения является максимально эффективная передача информации. Он формулируется следующим образом: