Поняття та види кооперативів

Характер та особливості організаційно–правових форм сільськогосподарської кооперації залежить від сутності її складових, їх особливостей, а отже, від їх поняття. Тому, насамперед, необхідно визначитись з поняттям сільськогосподарського кооперативу, а оскільки воно залежить від загального поняття кооперативу, то, вочевидь, необхідно спочатку зосередитись на аналізі останнього.

На відміну від поняття кооперації, поняття кооперативу опрацьовано в літературі досить докладно. Що стосується загального визначення цього поняття, то ми його знаходимо в багатьох джерелах. Причому, його конкретний зміст пройшов певну еволюцію в міру розвитку самого кооперативного руху.

В енциклопедичному словнику Ф.А. Брокгауза та І.А. Ефрона дається наступне визначення поняття кооперативу: "Коли група рівноправних осіб добровільно об’єднується для виконання спільно однакових господарських цілей, беручи участь в підприємстві в рівній мірі працею і капіталом, створюються кооперативні об’єднання [20, с.156]. Як бачимо, тут йдеться про основні ознаки кооперативу, які отримали подальший розвиток у законодавстві початку ХХ століття.

У міру зростання кількості, розмірів кооперативів, розширення сфер їх діяльності та обсягу господарських операцій визначення поняття кооперативу почало наповнюватися економічним змістом. Уебстерський словник англійської мови вказує, що термін “кооператив” вживається від 1883 р. і позначає “підприємство або організацію, що належить тим і працює для вигоди тих, хто користується її послугами” [223, с.288].

Сучасне визначення поняття кооперативу міститься у Заяві про кооперативну ідентичність: “Кооператив (причому незалежно від типів і видів) – це одне характерне соціальне явище, яке є асоціацією людей, що добровільно об’єдналися з метою задоволення соціально–економічних, культурних та інших потреб шляхом організації демократично керованого підприємства, яке знаходиться у спільному володінні його членів” [2, с.72]. У Заяві МКА, з урахуванням основної мети кооперативу, - задоволення потреб своїх членів - підкреслено, що в кооперативі соціально значима перш за все людина, а не капітал. А під асоціацією людей розуміються не лише окремі особи, але і їх групи – юридичні особи, а під підприємством – здійснювана у відповідних формах господарська та інша діяльність. У Заяві було також підкреслено, що основу діяльності кооперативів складають ідентичні принципи і дбайливе ставлення до кооперативних цінностей, що особливо важливо на сучасному етапі розвитку кооперативного руху.

Подібне визначення поняття кооперативу дається і Міжнародною організацією праці (МОП): “Кооператив – це асоціація осіб, які добровільно об’єдналися з метою задоволення спільних потреб шляхом утворення демократично контрольованого підприємства і, які зробили відповідні внески в капітал свого товариства й погодились ділити ризик та зиск від діяльності, в якій вони активно беруть участь” [49, с.30-31]. Тут, як бачимо, більша увага звертається на економічні аспекти організації кооперативів, зокрема простежується ознака, що кооператив є не лише об’єднанням осіб, а й капіталів, без чого його функціонування в економічному ринковому середовищі просто неможливе.

Зазначені визначення загального поняття “кооператив” є лише певними моделями, орієнтирами, які рекомендуються запозичити національним законодавством відповідних країн. Однак, можливе законодавче закріплення національних концепцій розуміння поняття кооперативу, які, проте, повинні узгоджуватися з ідентичними принципами кооперації.

Сільськогосподарські кооперативи слід класифікувати й систематизувати за окремими ознаками. В основі такої класифікації кооперативів лежить їх розподілення на дві великі групи (типи) - виробничі і споживчі.
До виробничих кооперативів належать усі види кооперативів незалежно від сфери діяльності, основна мета яких - отримання доходу (прибутку). У цих кооперативах об'єднується труд і майно їх членів, а всі види виробничо-господарської діяльності виконуються спільно, колективно. На відміну від них споживчі кооперативи створюються для задоволення споживчих інтересів своїх членів. Поряд з цими основними типами кооперативів (виробничими та споживчими) існують і кооперативи змішаного типу, їх називають по-різному — змішані, проміжні, універсальні, інтегральні, багатопрофільні тощо.
В умовах відродження кооперативного руху в Україні набувають актуальності підстави поділу кооперативів на види за такими ознаками: рід діяльності; предмет діяльності; спосіб утворення; рівень усуспільнення майна; правовий режим земель; функціональна спрямованість; територія діяльності; ступінь включення в господарський обіг; участь у різних фазах суспільного виробництва; підстави об'єднання; підгалузева ознака; конкретно-родова ознака; соціальний склад; сфера діяльності; мета діяльності й об'єкти власності; вид продукції, що виробляється; місце в організаційно-господарській структурі; рівень спеціалізації; джерела забезпечення матеріальними ресурсами тощо.
Поділ кооперативів, які здійснюють діяльність у сфері сільського господарства, на види закріплений і в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію». Відповідно до цілей, завдань та характеру діяльності вони поділяються на два види - виробничі й обслуговуючі. У згадуваному Законі закріплено, що сільськогосподарський виробничий кооператив - це «юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва». Таким чином, серед ознак сільськогосподарського виробничого кооперативу можна назвати специфічний вид діяльності — виробництво сільськогосподарської продукції, обов'язкову трудову участь членів у його діяльності, а звідси — й участь у ньому лише фізичних осіб.

36) Об'єднання громадян як субэкти цивільних правовідносин

Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності) цивільних прав акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати можливість об'єднанням громадян виступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об'єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.

Як бачимо, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об'єднання між собою.

З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з ініціативи держави. В цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи, розроблені свого часу радянськими вченими.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється у виконкомі місцевої ради народних депутатів чи в держадміністраціях.

Кожна юридична особа має правоздатність, яка визначена в її статуті або передбачена законом. Тому інколи її називають спеціальною. У рамках своєї правоздатності юридична особа може виконувати різні види діяльності, що не суперечать меті її створення і не заборонені законодавчими актами.

Державні підприємства, наприклад, володіють, користуються і розпоряджаються майном на правах повного господарського відання, а державні установи - на правах оперативного управління.

Як і громадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження цивільних прав може бути оскаржено в суді чи арбітражному суді.

Цивільну правоздатність юридичної особи здійснюють її органи управління. Ці органи можуть бути єдиноначальними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі випадки поєднання єдиноначальних і колегіальних начал управління. Найчастіше це притаманно кооперативним організаціям. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори. Голова кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, не віднесених до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи. [21 с.56]