Цивільне право як галузь права

Цивільне право як галузь права — це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які грунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Предметом цивільного права як галузі права є сукупність відносин, що регулюються його нормами, тобто особисті немайнові та майнові правовідносини.

. За своєю природою майнові правовідносини мають такі ознаки:

1) вони є економічними, тобто носять грошово-товарний характер;

2) вони виникають та існують між учасниками, які наділені майновою самостійністю та юридичною рівністю;

3) вони забезпечують задоволення переважно матеріальних потреб та інтересів.

Особисті немайнові правовідносини мають такі ознаки:

1) вони є особистісними, тобто мають тісний зв'язок з їх учасниками;

2) вони є немайновими, тобто їх зміст не можна визначити в грошовому чи іншому майновому еквіваленті;

3) вони виникають та існують між юридично рівними учасниками;

4) вони забезпечують задоволення переважно внутрішніх (духовних) потреб та інтересів.

Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин арактеризується такими ознаками:

1) юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність2) диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин 3) судове вирішення спорів 4) майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника. Цивільне право як галузь права виконує цілу низку функцій:

• регулятивна, яка полягає в тому, що цивільне право здійснює регулювання правовими нормами відносин, що належать до його предмета;

• охоронна, суть якої в захисті порушених суб'єктивних цивільних прав, шляхом їх відновлення чи еквівалентного відшкодування завданої шкоди;

• попереджувально-виховна,;• попереджувально-стимулююча,

Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

Цивільне право як науку ще називають цивілістикою, що означає систему знань, положень та висновків про цивільно-правові явища.Предметом цивільно-правової науки є чинне законодавство, практика його застосування, історія розвитку, досвід цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах. Окрім того, цивілістика вивчає також поняття цивільного права, його місце в правовій системі, його походження та закономірності розвитку, систему та зміст цивільно-правових норм, інститутів та підгалузей, їх роль у правовому оформленні життя суспільства та ефективність їх застосування.

Однак, як і будь-яка наука, цивілістика має свої методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи, які використовуються в науці для аналізу та пізнання її предмета та отримання необхідного наукового результату. До цих методів слід відносити як загальнонаукові методи дослідження, що притаманні всім суспільним наукам (дедукція, індукція, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення тощо), так і спеціальні методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи вирішення наукових завдань, які притаманні конкретній науці чи групі наук. У цивілістиці до спеціальних наукових методів відносять:

• метод порівняльного правознавства (компаративний метод) • метод комплексного аналізу • метод системного аналізу • метод конкретних соціологічних досліджень • історичний метод.

У тісному зв'язку з наукою цивільного права перебуває і цивільне право як навчальна дисципліна.

Предметом вивчення цивільного права як навчальної дисципліни є цивільно-правова наука, цивільне право як правова галузь та цивільне право як галузь законодавства. Предмет курсу цивільного права не обмежується вивченням чинного законодавства. До нього входять також і положення, що не мають законодавчого закріплення, а також положення законодавства, що втратили чинність.

 

Поняття цивільного законодавства

Співвідношення між цивільним правом І цивільним законодавс­твом виглядає таким чином: цивільне право — це сукупність кон­цепцій, правових ідей, юридичних норм; цивільне законодавство — це система нормативних актів, що регулюють цивільні відносини.

Таким чином, цивільне право може бути охарактеризоване як внутрішня форма права, зміст якого визначається соціальними та економічними особливостями регульованих ним суспільних відно­син, а цивільне законодавство — як зовнішня форма права, зумов­лена його змістом. Звідси випливає, що цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

Стаття 4. Акти цивільного законодавства України

,Характеризуючи акти цивільного законодавства України, слід звернути увагу на те, що ЦК розрізняє основу цивільного законодавс­тва України (Конституція) і акти цивільного законодавства як такого.

Акти цивільного законодавства як такого в свою чергу поділя­ються на головний акт — ЦК та інші закони України, які видають­ся відповідно до Конституції та ЦК.

Значення такого поділу відображається в тому, що інші акти за­конодавства не можуть суперечити Кодексу, а при змінах і допов­неннях повинні з ним узгоджуватися.

Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Прези­дента України.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів.інші органи державної влади можуть видавати норма­тивно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у ви­падках і в межах, установлених законом. Тобто вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі цивільного права є від­повідність останніх Конституції, ЦК або іншому закону; водночас вимогами до актів інших органів влади України є, по-перше, наяв­ність у законі вказівки про те, що вони можуть видавати норматив­но-правові акти, які регулюють цивільні відносини, а, по-друге, відповідність цих актів положенням ЦК та інших законів.

Загальна х-ка ЦКУ

основним джерелом цивільного права є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), прийнятий 16.01.2003 р., що набрав чинності з 01.01.2004 р. Кодекс складається з шести книг, які поділяються на розділи, підрозділи та глави:
1. Книга перша. Загальні положення. 2. Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.
3. Книга третя. Право власності та інші речові права. 4. Книга четверта. Право інтелектуальної власності.
5. Книга п'ята. Зобов'язальне право. 6. Книга шоста. Спадкове право.
У Книзі першій (гл. 1-19) викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї Книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага).
Книга друга (гл. 20-22) характеризує особисті немайнові права фізичної ос.

Нормами Книги третьої ЦК України (гл. 23-34) врегульовано право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном (сервітут), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) тощо.
Загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані із правом інтелектуальної власності на конкретні об'єкти: раціоналізаторську пропозицію, комплектування інтегральних мікросхем, географічне зазначення, комерційну таємницю, торговельну марку тощо, закріплені нормами Книги четвертої (гл. 35—46).
Зобов'язальне право визначає Книга п'ята (гл. 47-83): дано поняття зобов'язання, його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина розділу присвячена окремим видам зобов'язань — договірним (купівля-продаж, рента, найм, підряд, комісія тощо) та недоговірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, відшкодування шкоди тощо).
Книга шоста (гл. 84—90) охоплює законодавче врегулювання відносин, пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).