Класифікація строків у цивільному праві

Під строком у цивільному праві ро­зуміють, звичайно, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого законодавець пов'язує певні правові на­слідки. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем по­стійного проживання і його місцезнахо­дження невідоме, то суд, за заявою заці­кавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей промі­жок часу (три роки) і є строком.

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме — до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і не за­лежить від волі суб'єктів цивільних пра­вовідносин. Цю думку поділяють біль­шість цивілістів1. Але в юридичній літературі висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особ­ливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій.

Цю позицію поділяє і професор В.В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'яз­ку з діями і подіями 2. Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній сис­темі юридичних фактів, а є часовою формою проті­кання подій або здійснення дій, оскільки строки по­роджують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями 3.

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються на:

— правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окре­мих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням грома­дянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

— правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких за­конодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

— правозмінюючі. По закінченню цих строків припи­няються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначе­ного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави.

II. За підставами встановлення строки розрізняють:

— законні (тобто строки, встановлені законом чи під-законним актом). Ці строки сторони не можуть змінюва­ти за домовленістю. Так, при порушенні права привілеє­вої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;

— судові. Це строки, тривалість яких визначається су­дом чи арбітражним судом залежно від обставин конкре­тної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні ви­конати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засідан­ні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості не-поставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

— договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей кон­кретних правовідносин.

III. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

— імперативні строки, тобто такі, що не можна змі­нити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

— диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передба­чені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'я­зання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.

IV. За призначенням:

— строки здійснення цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого володар суб'єктивного права може реалізу­вати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В ос­новному такі строки встановлюються законом, але мо­жуть бути визначені й сторонами.Це — строки придат­ності, зберігання, гарантійні строки;

— строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

— строки захисту цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого сторона може розраховувати на захист свого

права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

V. За способами визначення, а саме - строки, які ви­значаються:

— календарною датою (строк повернення боргу);

— певним періодом часу (поставка продукції -- пок­вартальна, щомісячна);

— вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (на­стання навігації — за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конк­ретну дату настання цієї події).

VI. За ступенем визначеності:

— визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

— невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання креди­тора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою").

 

Порядок числення строків у цивільному праві

 

Правильне числення строку припускає точне визначення його початкового і кінцевого моментів. Строк може бути визначений календарною датою, періодом чи часу вказівкою на подію, що неминуче повинне наступити. Календарною датою строк визначається у випадку, коли виникнення, зміна чи припинення цивільних прав і обов'язків необхідно зв'язати з визначеним моментом часу, або з конкретним числом кожного місяця, кварталу і так далі. У відповідності зі ст. 253 ЦК України плин строку починається наступного дня після календарної дати чи настання події, якою визначене його початок. Так, наймач зобов'язаний вносити квартирну плату за займане їм за договором житлове приміщення щомісяця, не пізніше 10 числа, що випливає за прожитим місяцем. Прострочення починається з 11 числа місяця, що випливає за прожитим. Отже, за загальним правилом, передбаченому цією статтею, перший день строку не враховується.

 

Періодом строк визначається, якщо необхідно вказати проміжок часу, у межах якого цивільні права й обов'язки повинні виникнути, існувати, чи змінюватися припинятися. У цьому випадку строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями, годинник, хвилинами, кварталами, декадами, цілодобово і т.п. Щоб визначити строк періодом часу, необхідно установити початковий момент його перебігу. Строки можуть визначатися шляхом указівки на події, що неминуче повинні наступити (початок сезону, досягнення визначеного віку).

 

Початок перебігу строку спеціальним законодавством може бути визначене й інакше. Так, при неможливості установити день одержання останніх зведень про відсутній початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що випливає за тим, у якому були отримані останні зведення про нього, а якщо неможливо установити цей місяць – 1 січня наступного року.

 

Строк, обчислювальний роками, минає у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислювальний місяцями, минає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, визначений у півмісяця, розглядається як строк, обчислювальний днями, і вважається рівним 15 дням. Строк, обчислювальний тижнями, минає у відповідний день останнього тижня строку. У випадках, коли останній день строку приходиться на неробочий день, удень закінчення строку вважається найближчий наступний за ним робітник день. Наприклад, якщо договір укладений 7 жовтня терміном на один місяць, то виконання, запропоноване боржником 9 листопада, повинне вважатися виконаним у строк.

 

Якщо строк установлений для здійснення якої-небудь дії, воно може бути зроблене до 24 годин останнього дня строку. Боржник, зобов'язаний повернути борг 3 червня, може зробити ця дія до 24 годин зазначеного дня. Правило це не застосовується, коли дії повинні бути зроблені в організації. У такому випадку особа обмежена часом роботи організації. Дії повинні бути зроблені до кінця робочого дня організації, а не до 24 годин останнього дня строку.