Стаття 1215. Безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню

1. Не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

 

72. Поняття спадкування та спадкового права, види спадкування.

Спадкове право - це сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.

Спадкування - це перехід майнових прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування становить універсальну правонаступність, суттєвою осо­бливістю якої є одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які входять в склад майна правопопередника. Склад цих прав і обов'язків визначається на момент відкриття спадщини.

Існує два види спадкування:

- заповіт - спадкування за заповітом здійснюється відповідно до того розпорядження, що залишив спадкодавець на випадок своєї смерті;

- безпосередня вказівка закону - спадкування за законом має місце тоді, коли спадкодавець не побажав або не встиг виразити свою волю щодо долі свого майна, цивільних прав і обов'язків, що нале­жить йому. У цих випадках спадкове майно переходить до тих осіб, коло яких визначене в законі (спадкоємці за законом).

Об'єктом спадкового правонаступництва є спадщина. Спадщина - це майно, яке переходить в порядку спадкування. Вона складається із сукуп­ності майнових прав (активи спадщини) та обов'язків (пасиви спадщини) померлого громадянина, які, у відповідності з чинним законодавством, мо­жуть переходити в порядку спадкування до іншої особи. Спадщину ще на­зивають спадковим майном або спадковою масою.

Згідно з ст. 1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

- особисті немайнові права;

- право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях гро­мадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими до­кументами;

- право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я;

- права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

- права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України (у зв'язку з припиненням зобов'язання смертю фізичної особи).

Суб'єктами спадкових правовідносин є: спадкодавець та спадкоєм­ці. Спадкодавцем може виступати виключно фізична особа: як громадянин України, так й іноземець та особа без громадянства. Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також діти померлого спадкодавця, зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини. Юридичні особи та інші учасники цивільних від­носин (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні грома­ди, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права) можуть бути спад­коємцями лише за заповітом (ст. 1222 ЦК України).

 

73. Час та місце відкриття спадщини.

Відкриття спадщини - це наявність юридичних фактів, з якими зако­нодавець пов'язує виникнення спадкових правовідносин.

Важливими елементами факту відкриття спадщини є час та місце її відкриття. Із часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як: коло спадкоємців, строк для прийняття чи від­мови від спадщини; склад спадкового майна, можливість вжити заходи для охорони спадкового майна, звернення спадкоємців за свідоцтвом про право на спадщину тощо.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її ві­рогідної смерті.

Комморієнти - особи, які померли в різний час, але протягом однієї доби і особи, відносно яких існує припущення, що вони померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо) (ч. З, ч.4 ст. 1220 ЦК України). У цьому випадку спадщина відкривається одно­часно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодав­ця. Якщо місце його проживання невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсут­ності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК України).

Місце проживання підтверджується довідкою з житлово-комунальної контори, виконкому, військового комісаріату, адресного бюро.

Якщо неможливо з'ясувати місце проживання фізичної особи, то відо­мості про місцезнаходження його нерухомого майна можна отримати з до­кументів, які видають органи, що здійснюють державну реєстрацію цього майна. Якщо місце відкриття спадщини визначається місцем знаходження рухомого майна, то необхідно визначитися з його ринковою вартістю.

Практичне значення місця відкриття спадщини полягає в тому, що саме в цьому місці вживаються заходи щодо охорони спадкового майна, оформлюються спадкові права, розглядаються судові спори стосовно при­йняття спадщини та її поділу.

 

74. Спадкоємці і спадкодавці.

Суб'єктами спадкових правовідносин є: спадкодавець та спадкоєм­ці. Спадкодавцем може виступати виключно фізична особа: як громадянин України, так й іноземець та особа без громадянства. Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також діти померлого спадкодавця, зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини. Юридичні особи та інші учасники цивільних від­носин (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні грома­ди, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права) можуть бути спад­коємцями лише за заповітом (ст. 1222 ЦК України).

 

75. Підстави та порядок усунення від права на спадкування.

Стаття 1224 ЦК України розрізняє два види усунення від права на спад­кування:

- позбавлення права спадкувати і за заповітом, і за законом після пев­ної особи;

- позбавлення права спадкувати за законом після осіб, визначених у нормах ЦК України.

Усунуті від права на спадкування можуть бути всі спадкоємці, у тому числі й ті, хто має право на обов'язкову частку в спадщині, а також особи, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за запові­том:

- особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з мож­ливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (якщо після вчинення замаху на життя, спадкодавець, незважаючи на цю обста­вину, склав заповіт на користь цієї особи, вона спадкує на загальних підставах);

- особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виник­ненню права на спадкування в них самих чи в інших осіб або спри­яли збільшенню їхньої частки в спадщині.

Не мають права стати спадкоємцями за законом:

- батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

- батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спад­кодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

- одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визна­ний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пе­режив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу;

- за рішенням суду - особа, якщо буде встановлено, що вона ухиля­лася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

 

76. Склад спадщини, права та обов’язки, які не входять до складу спадщини.

Стаття 1218. Склад спадщини

1. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

 

1. За змістом даної статті до складу спадкової маси входить сукупність прав та обов'язків, носієм яких був спадкодавець і які переходять до його спадкоємців після відкриття спадщини. За загальним правилом у спадщину переходять усі цивільні права та обов'язки спадкодавця. Виняток складають ті з них, які є невідчужуваними, нерозривно пов'язані з його особою, а відтак не здатні передаватися іншим суб'єктам (див. коментар до ст. 1219 ЦК України).

2. За загальним правилом до спадкоємців переходять права та обов'язки спадкодавця у тому ж вигляді, в якому вони йому належали. Водночас в деяких випадках законодавством можуть встановлюватися обмеження щодо кількості і складу майна, яке переходить до спадкоємців.

Наприклад, спадкоємці особи, що зазнала політичних репресій і була реабілітована у встановленому порядку, мають право на повернення будівель та іншого майна, що належало спадкодавцеві, за умови збереження їх в натурі, а при неможливості повернення цих предметів - право на одержання грошової компенсації (абзац другий ст. 5 Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні"). Не можуть бути повернені спадкоємцям реабілітованого жилі будинки, якщо первинному набувачеві вони були передані правомірно і знаходяться у його власності або перебудовані у нежилі будівлі чи суттєво перебудовані (абзац третій п. 9 Постанови Верховної Ради від 24 грудня 1993 р. "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні").

3. Вперше у вітчизняному законодавстві вказується те, що склад спадщини визначається не на день, а на момент смерті спадкодавця. За цивільним законодавством УРСР коло прав та обов'язків спадкодавця визначалося на час відкриття спадщини, яким згідно зі ст. 525 ЦК УРСР визнавався день смерті спадкодавця (ця норма збереглася у ст. 1220 ЦК України). Таким чином, права та обов'язки спадкодавця включалися до складу спадщини лише якщо вони належали спадкодавцеві на день його смерті, тобто до кінця тієї календарної доби, коли відкривалася спадщина. Причому зазначені права та обов'язки переходили до спадкоємців такої особи незалежно від того, чи вони були набуті (припинені) спадкодавцем до або після настання смерті. Головне, щоб вони існували до кінця тієї доби, коли сталася смерть спадкодавця.

Новий ЦК України передбачає, що задля точного і об'єктивного вирішення питання про склад спадщини повинен бути врахований саме момент (година та хвилина) набуття чи припинення прав та обов'язків. Так, якщо після настання смерті спадкодавця, але в один день (добу) з її настанням спадкодавцеві була нарахована грошова винагорода або судом було прийнято рішення про конфіскацію його майна, такі акти не породжують юридичних наслідків спадкування. В першому випадку спадкодавець не встиг набути право на винагороду і тому останнє не може переходити до членів його сім'ї або входити до складу спадщини за правилами ст. 1227 ЦК України; в другому - оскільки рішення про конфіскацію прийняте вже після смерті суб'єкта права власності, майно спадкодавця не переходить у доход держави, а включається до спадкової маси.

Разом з тим не можна не відзначити, що редакція ст. 1218 ЦК суперечить імперативній нормі ч. 5 ст. 1268 ЦК про те, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України є саме день, а не момент смерті спадкодавця.