Стаття 1219. Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини

1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

 

77. Поняття та порядок укладення заповіту.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи (заповідача) на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповіт, як цивільно-правовий правочин, повинен відповідати загальним умовам дійсності правочину.

Разом із тим, заповіт характеризується і певними особливими озна­ками:

- це односторонній правочин, який вважається дійсним після того, як заповідач в установленному порядку та в належній формі виявить свою волю;

- цей правочин тісно пов'язаний з особистістю заповідача, що виклю­чає вчинення заповіту через представника;

- правові наслідки, які пов'язані з реалізацією волі заповідача наста­ють лише після його смерті.

Право заповідача на призначення спадкоємців полягає в тому, що:

- заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин;

- заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадку­вання будь-яку особу з числа спадкоємців за законом;

- заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Загальні вимоги до форми заповіту:

- складається в письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення;

- має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службо­вими особами;

- має бути особисто підписаний заповідачем;

- якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати заповіт власноручно, то за її дорученням текст за­повіту в її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті заповіту засвідчується нотаріусом або по­садовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазна­ченням причин, з яких текст заповіту не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, то посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Закон України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат» та ст. 1252 ЦК Укпа-їни покладає на певних посадових та службових осіб обов'язки по посвід­ченню заповітів, які в цих випадках прирівнюються до нотаріально посвід­чених. До них прирівнюються заповіти:

- осіб, які перебувають на лікуванні в лікарні, госпіталі, іншому стаці­онарному закладі охорони здоров'я, а також особи, які проживають у будинку для осіб похилого віку та інвалідів - посвідчені головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів;

- осіб, які перебувають під час плавання на морському, річковому суд­ні, що ходить під прапором України - посвідчені капітаном цього судна;

- осіб, які перебувають у пошуковій або іншій експедиції - посвідчені начальником цієї експедиції;

- військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріу­са чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіти робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця - по­свідчені командиром (начальником) цих частини, з'єднання, устано­ви або закладу;

- осіб, які тримаються в установі виконання покарань - посвідчені начальником такої установи;

- осіб, які тримаються у слідчому ізоляторі - посвідчені начальником слідчого ізолятора.

Заповіти перерахованих осіб посвідчуються обов'язково в присутності не менше як двох свідків.

На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свід­ках. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.

Свідками не можуть бути:

- нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

- спадкоємці за заповітом;

- члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

- особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт (ст. 1253 ЦК України).

Право заповідача на скасування та зміну заповіту полягає в наступному:

- заповідач має право в будь-який час скасувати заповіт;

- заповідач має право в будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним;

- заповідач має право в будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем

особисто.

 

78. Права заповідача на призначення спадкоємців і визначення їхніх часток у спадщині.

Право заповідача на призначення спадкоємців полягає в тому, що:

- заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин;

- заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадку­вання будь-яку особу з числа спадкоємців за законом;

- заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

 

79. Право на обов’язкову частку у спадщині.

Незважаючи на свободу заповіту та надання необмежених прав власни­ку по розпорядженню майном, закон усе ж таки обмежує його в праві роз­порядження частиною майна. Це означає, що заповідач не може позбавити повністю спадщини деяких осіб (обов'язкових спадкоємців).

Обов'язкові спадкоємці - це визначені законом особи, які незалежно від змісту заповіту завжди мають право отримати певну частку спадщини. До них належать:

- малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодав­ця;

- непрацездатна вдова (вдівець);

- непрацездатні батьки (ч. 1 ст. 1241 ЦК України). Спадкоємець, який, незважаючи на зміст заповіту, претендує на

обов'язкову частку, повинен довести:

- наявність близьких родинних зв'язків із спадкодавцем;

- свою непрацездатність саме на час відкриття спадщини.

Розмір обов'язкової частки становить половину частки, яка належа­ла б кожному з них у разі спадкування за законом.

До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей зви­чайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а та­кож вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спад­коємця (ч. 2 ст. 1241 ЦК України).

Право на отримання обов'язкової частки не може бути поставлено в за­лежність від згоди інших спадкоємців. Однак, якщо інші спадкоємці запере­чують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов'язкову частку, то з відповідним позовом вони мають право звернутися до суду. Встановле­ний законом розмір обоє 'язкоеої частки у спадщині може бути зменшений тільки в судовому порядку за позовом зацікавленої особи на підставі ура­хування відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інших обставин, які мають істотне значення (на­приклад, врахування в деяких випадках і майнового стану спадкоємця).

Якщо заповідачем для спадкоємця, який має право на обов'язкову част­ку, в заповіті встановлені будь-які обмеження та обтяження, зокрема сплата боргу, то вони є дійсними лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

 

80. Заповідальний відказ.

Заповідальний відказ (легат) - це покладання спадкодавцем на одно­го чи декількох спадкоємців виконати певні дії на користь третьої особи, яка зазначена в заповіті, за рахунок спадкового майна.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодер-жувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст. 1238 ЦК України).

При заповідальному відказі вимагається наявність трьох суб 'єктів: за­повідача, спадкоємця, обтяженого відказом, та відказоодержувача.

Відказоодержувачами (третіми особами) можуть бути особи, які вхо­дять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Відказоо-держувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише в межах реальної вартості майна, яке пе­рейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припада­ють на це майно.

Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

 

81. Підпризначення спадкоємця.

Підпризначення спадкоємця - це призначення заповідачем додатко­вого (іншого) спадкоємця на випадок, якщо основний спадкоємець (спад­коємець, зазначений у заповіті) помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування (ст. 1244 ЦК України).

Для закликання підпризначеного спадкоємця до спадкування необхідно наявність таких умов:

- підпризначений спадкоємець повинен пережити момент відкриття спадщини;

- підпризначений спадкоємець повинен пережити момент відпадання призначеного за заповітом основного спадкоємця.

Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, яка призна­чається ним за заповітом, а саме:

- фізична особа, яка є живою на час відкриття спадщини;

- особа, яка була зачата за життя спадкодавця і народжена живою піс­ля відкриття спадщини;

- юридична особа;

- інші учасники цивільних відносин (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави).

Підпризначення спадкоємця потрібно відрізняти від спадкової транс­місії. Спадкова трансмісія має місце, коли спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить вже до його спадкоємців (ч. 1 ст. 1276 ЦК України).

 

 

82. Встановлення сервітуту у заповіті.