Стаття 1114. Державна реєстрація договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

1. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.

Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

2. Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

36. Договір комерційної концесії: загальна характеристика.

Договір комерційної концесії (франчайзинг) - це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (ко­ристувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (чи) продажу певного виду товару й (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК України).

Юридична характеристика договору:

— двосторонній;

— консенсуальний;

— відплатили.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промисло­вих зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором може бути передбачено використан­ня предмета договору із зазначенням або без зазначення території' викорис­тання щодо певної сфери цивільного обороту.

Сторонами в договорі комерційної концесії є правоволоділець і корис­тувач.

Правоволоділець - фізична особа-підприємець або юридична особа, котрій належать виключні права, використання яких вона передає користу­вачеві.

Користувач - фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує можливість використовувати виключні права.

Форма договору. Договір комерційної концесії укладається в письмо­вій формі та підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстращю правоволодільця. У випадку, якщо правоволоділець зареєстрова­ний в іноземній державі, то реєстрація договору здійснюється тим органом, котрий здійснив державну реєстрацію користувача.

Якщо однією зі сторін договору франчайзингу є українська фізич­на особа-підприємець або юридична особа, то такий договір має бути за­реєстрований відповідним державним органом України. Така реєстрація є обов'язковою, оскільки у відносинах із третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право на нього посилатися лише з моменту його державної реєстрації.

Зміст договору становлять права й обов'язки правоволодільця та ко­ристувача.

Обов'язки правоволодільця:

- передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

- забезпечити державну реєстрацію договору;

- надавати користувачеві постійне технічне та консультативне спри­яння, включаючи сприяння в навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

- контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (ви­конуються, надаються) користувачем на підставі договору комер­ційної концесії.

- не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх вико­ристання на закріпленій за користувачем території або утримувати­ся від власної аналогічної діяльності на цій території.

Обов'язки користувача:

- використовувати торговельну марку та шші позначення правоволо­дільця визначеним у договорі способом;

- забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виро­бляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комер­ційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що ви­робляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;

- дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямова­них на забезпечення відповідності характеру, способів та умов ви­користання комплексу наданих прав використанню цих прав право­володільцем;

- надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони мо­гли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послу­ги) безпосередньо у правоволодільця;

- інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших по­значень правоволодільця за договором комерційної концесії;

- не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію;

- не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюєть­ся чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здій­снює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав;

- не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних кон­курентів) правоволодільця;

- погоджувати з правоволодільцем місце розташування примі щень для продажу товарів (виконання робіт, надання послу і) передбачених договором, а також їхнє внутрішнє і зовнішнє оформлення.

У випадках, передбачених договором комерційної концесії, користувач може укласти договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій осо­бі (субкористувачу) право користування наданим йому правоюлодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії. Корис­тувач і субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно.

У випадку визнання недійсним договору комерційної концесії має на­слідком недійсність і договору комерційної субконцесії.

Договір комерційної концесії може бути як строковим так і безстро­ковим.

Припинення договору комерційної концесії відбувається в разі:

- якщо не встановлений строк договору, то кожна зі сторін має право в будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другій стороні не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлено договором;

- припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним пра­вом;

- оголошення правоволодільця чи користувача неплатоспроможним (банкрутом).

Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем.

За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продук­ції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з ко­ристувачем.

 

37. Договори про спільну діяльність: загальна характеристика, види.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнен­ня певної мети, що не суперечить законові.

Юридична характеристика договору:

- двосторонній,

- консенсуальний.

Спільна діяльність може здійснюватися двома способами:

- шляхом об'єднання вкладників-учасників (просте товариство

- без об' єднання вкладників-учасників.

Умови договору про спільну діяльність, координація спільних дій учас­ників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат і збитків учасників, їхня участь у результатах спільних дій та інші визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про деякі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК України).

Форма договору про спільну діяльність - письмова.

Договір про спільну діяльність може здійснюватися у вигляді догово­ру простого товариства, за яким сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку чи за­для досягнення іншої мети.

Предметом договору простого товариства є спільна діяльність для до­сягнення спільної встановленої мети.

Сторонами за договором простого товариства можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо договір укладається для здійснення підприємниць­кої діяльності, то сторонами є лише суб'єкти підприємницької діяльності та комерційні організації.

Істотною умовою договору простого товариства є умова про об' єднання вкладів його учасників. Вкладом учасника вважається все те, що він вно­сить у спільну діяльність (спільне майно), зокрема грошові кошти, інше май­но, професійні й інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація і ділові зв'язки. Вклади учасників є рівними за вартістю. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками (ст. 1133 ЦК України).

У свою чергу, спільне майно учасників простого товариства складаєть­ся з:

- внесеного учасниками майна, яким вони володіли по праву влас­ності;

- виробленої в результаті спільної діяльності продукції та одержаних від такої діяльності плодів і доходів;

- вкладу, що належить одному з учасників (або іншій особі) та ви­користовується в спільних інтересах усіх учасників.

Строк дії договору визначається досягненням мети. Зміст договору простого товариства становлять права та обов'язки учасників.

Права та обов'язки учасників простого товариства:

• участь в управлінні діяльністю товариства;

• участь у веденні спільних справ, зокрема, кожний учасник мас пра­во діяти від імені всіх учасників, якщо договором не встановлено, що ведення справ здійснюють певні учасники чи спільно всі учас­ники договору. Повноваження учасника перед третіми особами по-свідчуються довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства;

• право володіти, користуватися та розпоряджатися майном товари­ства;

• кожний учасник договору простого товариства має право ознайом­люватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учас­ників;

• право на інформацію (ст. 1136 ЦК України);

• внесення вкладу (матеріальних, нематеріальних благ: знань, нави­чок, умінь, ділової репутації, ділових зв'язків);

• ведення спільної діяльності (через особисту участь, внесення вкла­ду, внесення майна).

Договір простого товариства припиняється в разі:

• визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

• оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасни­ками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

• смерті фізичної особи-учасника чи ліквідації юридичної особи-учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учас­ників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);

• відмови учасника від подальшої участі в договорі простого товари­ства чи розірвання його на вимогу одного з учасників, якщо домов­леністю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

• спливу строку договору простого товариства;

• виділення частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домов­леністю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

• досягнення мети товариства чи настання обставин, за яких воно ста­ло неможливим (ст. 1141 ЦК України).

Відповідальність учасників простого товариства:

• якщо договір простого товариства був укладений для ведення під­приємницької діяльності, то учасники товариства відповідають со­лідарно за всіма зобов'язаннями незалежно від підстав їх виник­нення;

• коли договір простого товариства не пов'язаний з підприємницькою діяльністю, то кожний учасник відповідає всім своїм майном пропо­рційно вартості його вкладу в спільне майно;

• якщо зобов'язання щодо відшкодування шкоди виникло поза дого­вором, наприклад, унаслідок завдання шкоди товариством, то учас­ники несуть солідарну відповідальність;

• у разі, якщо договір простого товариства не був припинений за зая­вою учасника про відмову від подальшої в ньому участі чи в разі ро зірвання договору на вимогу одного з учасників, то учасник, участь яюго в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період його участі в до­говорі;

порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною ді­яльністю учасників, визначається за домовленістю між ними.

 

38. Поняття, підстави та види недоговірних зобов’язань.

Недоговірні зобов'язання регулює підрозділ 2 розділу III книги п'ятої ЦК України.

У більшості випадків цивільно-правові зобов'язання виникають із дого­ворів. Назва «недоговірні зобов'язання» підкреслює те, що вони виникли не з договорів чи іншого будь-якого правочину, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для їх виникнення може бути односторонній право-чин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Одностороння дія, з яюї виникло подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає інший вид недоговірних зобов'язань — заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання). Таким чином, недоговірні зобов'язання -це зобов'язання, які виникають за відсутності, укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів.

Недоговірні зобов'язання поділяються на види за характером підстави їх виникнення на:

1) недоговірні зобов'язання, що виникають з правомірних дій:

- зобов'язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди (без оголошення конкурсу та за результатами конкурсу);

- зобов'язання, що виникають із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

- зобов'язання, що виникають із рятування здоров'я та життя фізич­ної особи, майна фізичної або юридичної особи.

2) недоговірні зобов'язання, що виникають з неправомірних дій:

- зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання);

- зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої право­вої підстави;

- зобов'язання, що виникають із створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи).

Одним із основних видів недоговірних зобов'язань є зобов'язання з відшкодування шкоди (деліктні зобов'язання) - це зобов'язання, у яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) повного відшкодування протиправно заподіяної шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.

Система деліктних зобов'язань побудована на поєднанні загального де­лікту із спеціальним. Склад загального делікту - заподіяна шкода відшкодо­вується особою, яка її заподіяла (ст. 1166 ЦК України).

До основних видів спеціальних деліктів відносяться:

- шкода, заподіяна представниками і працівниками юридичної осо­би (працівником при виконанні ним трудових обов'язків, посадо вою особою органів державної влади або органом місцевого са­моврядування, незаконними діями представників правоохоронних органів);

- шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки;

- шкода, заподіяна особами з пороками волі (малолітніми, неповно­літніми, недієздатними, особами, які не розуміли значення своїх дій);

- шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смер­тю потерпілого;

- шкода, заподіяна правомірними діями (у стані необхідної оборони та крайньої необхідності);

- відшкодування моральної шкоди;

- шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт(послуг).

 

39. Склад недоговірних зобов’язальних правовідносин.

Зобов'язання можуть виникати не лише з договорів, а й з інших правових підстав, наприклад, односторонніх правочинів, завдання шкоди та безпідставного набуття, збереження майна. В юридичній літературі їх визначають як недоговірні зобов'язання.

Правове регулювання недоговірних зобов'язань здійснюється окремим підрозділом 2 розділу 3 ЦК.

Недоговірні зобов'язання слід відмежовувати від договірних:

1) договірні зобов'язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору (зокрема, договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання умов договору), а недоговірні — в тому разі, якщо суб'єкти не перебували в договірних правовідносинах (однак правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір, наприклад, відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст.ст. 1209—1211 ЦК);

2) договірні зобов'язання — це зобов'язання, що завжди існують між сторонами, а недоговірні — це завжди новий юридичний обов'язок, а в деліктних зобов'язаннях він покладається на правопорушника замість невиконаного;

3) договірні зобов'язання є відносними, а недоговірні виникають з порушення абсолютних прав;

4) договірні зобов'язання регулюється як імперативними, так і диспозитивними нормами, а недоговірні — суто імперативними;

5) у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу, а недоговірного зобов'язання — тільки у формі відшкодування шкоди;

6) у договірних зобов'язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов'язань із відшкодування шкоди має значення тільки умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди — фізичної особи.

Законодавець розрізняє такі види недоговірних зобов 'язань:

1) зобов'язання із публічної обіцянки винагороди;

2) зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3) зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4) зобов'язання із створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5) зобов'язання із відшкодування шкоди;

6) зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

В юридичній літературі зобов'язання із публічної обіцянки винагороди, із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи називають зобов'язаннями із односторонніх дій. Особливість таких односторонніх дій полягає в тому, що при їх здійсненні однією особою права, а іноді й обов'язки, виникають у іншої особи, внаслідок чого і формуються зобов'язальні правовідносини.

 

 

40. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу.

Публічна обіцянка винагороди - це звернена до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто його досягне.

Публічна обіцянка винагороди регулюється главою 78 ЦК України. По­діляється вона на два види:

- публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу;

- публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу.

а зобов'язанням із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо) (ч. 1 ст. 1144 ЦК).

Щоб обіцяння винагороди було юридично обов'язковим, воно має від­повідати певним умовам, а саме:

1) Обіцянка винагороди має бути публічною. Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

2) Обіцянка винагороди має бути майнового характеру, тобто мати гро­шове або інше вартісне вираження (наприклад, надання путівки в санаторій).

3) Обіцянка винагороди повинна містити вказівку щодо форми та роз­міру винагороди.

4) У сповіщенні публічної обіцянки винагороди має бути вказаний кінцевий результат, якого слід досягти для одержання винагороди (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

5) Обіцянка винагороди повинна дати можливість встановити, хто її обіцяв.

6) Обіцяти винагороду можна лише за правомірні дії. Інші правочини, що не відповідають основам правопорядку і моралі, можуть бути визнані недійсними в установленому законом порядку.

Суб'єктами зобов'язання можуть бути як фізичні, так і юридичні осо­би. Боржником є особа, яка обіцяє винагороду, а кредитором - той, хто віді­звався на таку обіцянку.

До умов сповіщення публічної обіцянки винагороди законодавець від­носить:

• зміст завдання - здійснення правомірної разової дії або необмеже­ної кількості дій одного виду, які можуть вчиняти різні особи;

• строк виконання - може бути встановлено безпосередньо в оголо­шенні. Якщо його не встановлено, то завдання вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання;

• місце виконання;

• форму та розмір винагороди - обіцянка може бути зроблена в будь-якій формі (письмово, по Інтернету, по телебаченню, по радіо тощо). Якщо в публічній обіцянці винагороди не визначений розмір, то він визначається за угодою з особою, яка обіцяє винагороду, а у випадку спору - судом. У разі виконання завдання і передання його результа­ту особа, яка публічно обіцяла винагороду, зобов'язана виплатити її. Якщо завдання стосується разової дії. то винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою, а якщо таке завдання було ви­конано кількома особами одночасно — винагорода розподіляється між ними порівну.

Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиня­ється у разі:

• закінчення строку для передання результату;

- передання результату особою, яка першою виконала завдання

(ст. 1149 ЦК України). Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу. За зобов'язанням із публічної обіцянки винагороди з оголошенням кон­курсу особа (замовник конкурсу) має право оголосити конкурс (змагання) для необмеженого кола осіб для визначення кращого з виплатою йому ви­нагороди.

Зобов'язання з публічної обіцянки винагороди з оголошенням конкурсу має такі ознаки:

1) обіцянка винагороди за досягнення визначеного засновником кон­курсу результату має бути публічною, тобто зверненою до необме­женого кола осіб через засоби масової інформації або іншим чином. За цією ознакою конкурси поділяють на відкриті (запрошують до участі всіх, хто бажає) та закриті (запрошують до участі персональ­них учасників);

2) обіцяна винагорода — премія, яка виплачується переможцю конкур-

су за досягнутий результат незалежно від його права на одержання інших видів винагороди за працю;

3) винагороду обіцяють лише за найкращий досягнутий результат. Тому

змагання має бути визнано недійним, якщо подано лише один ре­зультат (робота) або одна особа подала декілька робіт. Суб'єктами зобов'язання є засновники конкурсу таучасники конкурсу. Засновниками конкурсу (змагання) можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи. Коло учасників конкурсу залежить від того чи є він відкритим чи закритим (ч. З ст. 1150 ЦК України).

Проведення конкурсу включає в себе декілька етапів:

• оголошення конкурсу публічно через засоби масової інформації або іншим чином;

• надання роботи на конкурс;

• оцінка поданих на конкурс робіт - для здійснення даного етапу за­сновником створюється конкурсна комісія (журі);

• підведення підсумків. Процедуру визначення переможця встанов­лює засновник конкурсу. Переможцем конкурсу є особа, яка до­сягла найкращого результату.

Проводити оцінку переданих на конкурс результатів може засновник конкурсу як самостійно, так і спеціально, створивши для цієї мети конкурс­ну комісію. Якщо рішення приймає конкурсна комісія, журі, то його пови­нен затвердити засновник конкурсу. Згідно з ст. 1155 ЦК України, засновник (конкурсна комісія, журі) при визначенні результатів конкурсу може при­йняти одне з таких рішень:

- присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були ви­значені умовами конкурсу;

- присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено де­кілька, та нагород (премій);

- відмову в присудженні призових місць, якщо жодна із робіт, пода­них на конкурс, не відповідає його вимогам;

- присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії).

- сплата винагороди;

- повернення учаснику конкурсу речі, поданої на конкурс (ст. 1157 ЦК України).

Умови конкурсу можна умовно поділити на обов'язкові та факульта­тивні.

До обов'язкових умов законодавець відносить:

1) Предмет конкурсу. Ним може бути результат інтелектуальної, твор­чої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо. При­чому засновник конкурсу повинен описати завдання з визначенням вимог до результату, певної дії, роботи, які він бажає одержати.

2) Вид винагороди (суму премії) за кожне призове місце. Винагороду може бути визначено як у грошовій сумі, так і в іншій матеріальній цінності. Крім того, засновник може передбачити в умовах конкурсу надання переможцеві лише морального заохочення. Форми мораль­ного заохочення можуть бути різноманітні: присудження звань лау­реатів конкурсу, почесних звань, видача дипломів, відзнак тощо. До факультативних ознак можуть бути віднесені:

1) Строк подання товарів на конкурс чи виконання певної дії, тобто строк надання досягнутого результату чи строк, в який повинна бути виконана сама робота. Він повинен бути визначений з ураху­ванням можливості реально виконати конкурсне завдання. Причому засновники можуть визначати як остаточні, так і проміжні строки.

2) Місце представлення роботи.

3) Кількість призових місць.

У процесі проведення конкурсу може виникнути потреба внести зміни до оголошених умов конкурсу або навіть його відмінити. Внесення зміни до умов конкурсу можливо:

- лише до початку конкурсу;

- про це має бути оголошено в тому самому порядку, в якому було оголошено конкурс.

Якщо через зміну умов конкурсу участь у ньому для особи не стано­вить інтерес або є неможливою, то ця особа має право на відшкодування засновником витрат, яких вона зазнала для підготовки до участі в конкурсі (ст. 1152 ЦК України).

Згідно з ст. 1153 ЦК України відмовитися від конкурсу можна тільки у разі, коли його проведення стало неможливим за обставин, які не залежать від засновника конкурсу.

 

41. Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу.

Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу зобов'язує особу, яка оголосила про виплату спеціальної винагороди за краще виконання певної роботи, виплатити обіцяну винагороду особі, робота якої визнана достойною відповідно до умов конкурсу.

Зобов'язання із конкурсу є видовим поняттям зобов'язань, що виникають з публічної обіцянки винагороди.

Конкурс характеризується тим, що в ньому оголошується не виконання певної роботи взагалі, найкраще виконання певної роботи.

Засновник, який оголосив конкурс (змагання), зобов'язується сплатити обіцяну нагороду тому з учасників, який досяг найкращого результату відповідно до умов конкурсу.

Поняття конкурсу включає у себе ряд етапів:

- оголошення конкурсу;

- надання робіт на конкурс;

- оцінка поданих на конкурс робіт;

- підведення підсумків;

- сплата винагороди.

Засновниками конкурсу (змагання) можуть бути як фізичні, так і юридичні особі (Спілка письменників, журналістів, кінематографістів; редакції газет, журналів, мер міста, директор заводу).