Розрізняють обов'язкові та факультативні умови конкурсу.

Обов'язкові - це ті, які повинні міститися при проведенні будь-якого конкурсу. Факультативні залежать від особливостей конкурсу (проект забудови, макет скульптури, фотографія, реклама, нарис, шахова задача тощо).

Оголошення про конкурс має містити такі умови:

Виклад завдання, тобто, які саме вимоги ставляться до переможця.

Герої О.Генрі, симатичні шахраї Джефф Пітере та Енді Танкер, опублікували об'яву про те, що вдова з капіталом і великим маєтком бажає вдруге одружитися з:

а) небагатим, але ніжним чоловіком або зі старим і негарним, який:

б) буде їй вірним і в) зможе розпорядитися її грошима.

У конкурсі взяли участь понад 5 000 бажаючих, кожен з яких посилав один долар посередницькій конторі за передачу його листа. Нагороду отримав сам Джефф Пітере...

2. Строк виконання (це може бути або конкретна дата, або проміжок часу).

Можуть бути встановлені проміжні чи попередні етапи;

3. В чому полягає винагорода та її розмір.

4. Відомості про організаторів і місце проведення.

5. Порядок підведення підсумків і строк оголошення результатів. Факультативні умови конкретизують завдання конкурсу і можуть містити:

1) вимоги щодо оформлення робіт;

2) склад журі;

3) порядок і строк виплати винагороди;

4) порядок використання творів;

5) порядок повернення робіт тощо.

Конкурс може бути відкритим, коли до участі запрошуються всі бажаючі, хоча це не виключає попередній відбір учасників чи попередню кваліфікацію. До участі у закритому конкурсі організатори, як правило, запрошують учасників персонально.

Організатор конкурсу має право змінити його умови. Але змінюючи умови конкурсу чи скасовуючи його взагалі, можна порушити права осіб, які виявили бажання взяти участь у конкурсу. Тому чинне законодавство дозволяє змінити умови конкурсу лише до його початку.

Якщо ж у зв'язку зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, ця особа має право на відшкодування засновникам витрат, які були понесені нею для підготовки до участі у конкурсі.

Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату конкурсу. Переможець має право вимагати від організатора конкурсу виконання свого зобов'язання у строки, встановлені конкурсом.

Нагорода може взагалі не присуджуватися, якщо жодна з робіт не відповідає вимогам конкурсу. Якщо у конкурсі взяли участь менше встановленого організаторами мінімального числа учасників, він вважається таким, що не відбувся.

Цивільно-правові зобов'язання, які виникають із конкурсу, необхідно відмежовувати від конкурсних зобов'язань у трудовому праві. У цивільному праві конкурс - це засіб створити умови для найкращого вирішення конкретного творчого завдання, певної роботи, у трудовому - підстава виникнення трудових правовідносин.

 

42. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.

Спеціальним видом зобов'язання є такі недоговірні зобов'язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою у майнових інтересах іншої, без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв'язку з цим (статті 1158-1160 ЦК).

Мета цього інституту - врегулювати відносини, що виникають при захисті однією особою інтересів іншої без спеціальних повноважень.

У житті мають місце випадки, коли одна особа без будь-яких повноважень вчиняє певні дії в інтересах іншої особи. Як правило, особа на користь якої вчиняються такі дії, відсутня або їй невідомо про небезпеку, що виникла.

Мета дій, які вчиняються в інтересах іншої особи, захистити її як майнові, так і немайнові інтереси. Оскільки при вчиненні таких дій громадянин, що їх вчиняє, може понести певні матеріальні витрати, у законодавстві повинні існувати певні гарантії відшкодування таких витрат тією особою, в інтересах якої ці дії вчиняються.

Якщо ці дії будуть схвалені, надалі до відносин сторін застосовується положення про відповідний договір (доручення, зберігання).

Інститут вчинення дій в інтересах іншої особи був відомий ще римському приватному праву. Водночас, ні в ЦК УРСР 1922 р., ні в ЦК УРСР 1963 р. цей інститут передбачений не був, хоча потреба регулювання такого роду відносин була очевидною.

Відносини такого характеру були досить поширеними у роки Великої Вітчизняної війни. Так, без догляду залишалося майно громадян, евакуйованих в інші райони, закликаних до діючої армії, переведених разом із підприємством в іншу місцевість. У таких випадках сусіди, друзі відсутніх нерідко і без спеціального доручення піклувалися над майном таких осіб (сплачували квартплату, склили вікна, зберігали домашні речі тощо).

Життєвість цього інституту була доведена і в мирні часи. Так, за відсутності спадкоємців, над майном померлої особи опіку здійснювали сусіди, знайомі. Без спеціального доручення із суто товариських міркувань у випадках снігопаду, хуртовини, раптової хвороби доглядали худобу, вчиняли грошові платежі, виконували певні роботи, спрямовані на збереженість чужого майна.

Водночас цей цивільно-правовий інститут потребує особливого правового регулювання:

o законодавець повинен сприяти розвитку етичних засад існування суспільства, надавати підтримку й охороняти майнові права та інтереси громадян, які за відсутності правових підстав лише за своєї свідомості надають допомогу іншим особам;

o водночас, необхідно встановити чіткі межі втручання у чужі справи, оскільки добрі наміри однієї особи можуть перетворитися у зло для іншої.

Зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи можуть виникнути за таких умов:

1) між учасниками правовідносин, які виникають, відсутні будь-які договірні відносини. Якщо між сторонами був укладений відповідний договір - доручення, зберігання, охорони, перевезення тощо, то відносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами відповідного договору;

2) вчинення дій щодо відвернення небезпеки від майна:

а) не входить у коло службових обов'язків особи, яка ці дії вчинила (дії пожежника, охоронця, сторожа);

б) не пов'язані із статутною діяльністю певної організації (благодійного фонду);

в) не випливає із вимог закону (дії батьків, опікунів щодо малолітніх дітей, недієздатних осіб);

3) дії вчиняються саме в інтересах іншої особи, тобто громадянин, який їх вчиняє, не має свого самостійного інтересу в таких діях. Якщо громадянин вважає справу своєю і вчиняє певні дії не тому, що бажає піклуватися про чужий інтерес, а керуючись виключно своїми інтересами, то, відповідно, і положення цього інституту не можуть застосовуватися. Так, якщо співвласник виконує ремонт спільної речі, він вчиняє такі дії насамперед у своєму інтересі, тому і правовідносини, які виникають, будуть регулюватися відповідними статтями інституту спільної власності;

4) дії, які вчинялися, є правомірними, тобто вони не суперечать чинним законам та підзаконним актам і не ставлять за мету досягнення протиправної дії. Так, якщо особа у спеку поливає сусідську плантацію маку, а потім почне вимагати відшкодування витрат, зобов'язання не може виникнути, оскільки у законодавчому порядку приватним особам заборонено вирощувати макові плантації;

5) дії, які вчиняються, не повинні суперечити фактичним намірам особи, в інтересах якої вони вчиняються. Наприклад, власник бажав знищити своє майно, а інша особа почала вживати заходів, щоб його зберегти;

6) особа, яка вчиняла такі дії, позбавлена можливості повідомити про це зацікавлену особу й отримати від неї певні вказівки.

Так, унаслідок дощів, вода почала заливати підвал сусідського будинку, власник якого перебуває у закордонному відрядженні. Особа домовляється з робітниками, доручає їм викопати траншею і відводить воду від сусідського будинку. Виникнення такого роду зобов'язань виключається, якщо із зацікавленою особою є можливість зв'язатися і сповістити про загрожуючу її майну небезпеку;

7) дії за своїм характером становлять не лише користь для особи, а й є єдиною можливістю усунення негативних наслідків для неї у вигляді знищення, пошкодження чи псування майна. Тобто дії за своїм характером повинні бути не лише корисними, а й являти собою єдину можливість відвернення настання шкідливих наслідків (знищення майна чи його пошкодження, отримання прибутків тощо). Так, якщо у гуртожитку студент дізнався, що його сусід іде ввечері на побачення з дівчиною і побіг за квітами, сусід вирішив зробити приємне своєму колезі й відніс у термінову хімчистку його костюм, розраховуючи не лише на подяку, а й на повернення сплачених коштів, то цивільно-правове зобов'язання у цьому випадку не виникає, оскільки корисність дій не завжди зумовлює їх необхідність;

8) громадян, який вчиняє дії в інтересах іншої особи, не переслідує мети набути будь-якої вигоди для такої особи, збільшити її майно чи надати майну додаткових якісних ознак, його мета - вчинити такі дії, які дозволяють уникнути заподіяння шкоди інтересам іншої особи;

9) дії чужому інтересу не повинні продовжуватися, якщо стало відомо, що вони не схвалюються зацікавленою особою;

9) понесені витрати мають були виправданими. Звичайно, якщо відвертаючи небезпеку від будь-якої речі, особа витратить коштів значно більше ніж вартість врятованої речі, то виникає сумнів у необхідності вчинення таких дій. Тому, в цьому випадку, розмір відшкодування повинен обмежуватися реальною вартістю майна, яке було врятоване, або розміром шкоди, яка була відвернута, а не реальними витратами.

Не можуть вважатися вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення випадки, коли між особами існують договірні відносини, і ті чи інші дії хоча і не передбачені безпосередньо договором, проте повинні чи можуть вчиняються відповідно до спеціальних норм закону. Так, транспортне законодавство надає перевізнику право за певних умов реалізувати швидкопсувний вантаж, коли виникла загроза його псування; підрядник має право відмовитися від договору, якщо використання недоброякісного або непридатного матеріалу загрожує життю та здоров'ю людей чи призводить до порушення екологічних чи санітарних правил тощо.

Особа, яка вчиняла дії у майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право на відшкодування витрат, незалежно від досягнення позитивного результату. Якщо ж при вчиненні таких дій витрати не були понесені, то, відповідно, відсутні й підстави вимагати будь-які кошти, оскільки сплата винагороди за цим зобов'язанням не передбачена.

Отже, сторонами зобов'язання виступають:

- особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи (у римському праві такого учасника називали гестор);

- особа, на користь якої такі дії вчинялися (домінус). Для зручності слід скористатися цією термінологією. Предметом зобов'язання є дії, які вчиняє гестор в інтересах домінуса, а змістом зобов'язання є права та обов'язки сторін. Серед обов'язків гестора слід зазначити такі:

а) діяти обачливо, щоб не зашкодити інтересам домінуса;

б) при першій нагоді сповістити домінуса про виконане;

в) негайно надавати звіт про виконане.

"Перша нагода" та "негайно" - поняття за своїм характером оціночні, їх зміст необхідно з'ясовувати, виходячи із предмета зобов'язання, звичаїв торгівельного обігу, засад розумності та добросовісності.

Головний обов'язок домінуса - відшкодувати витрати. Якщо домінус схвалює дії гестора - до відносин застосовуються норми договору доручення.

 

 

43. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної та юридичної особи.

Шкода, яка заподіяна однією особою іншій, підлягає відшкодуванню. Водночас, заподіяння шкоди може бути пов'язане із свідомими, власними діями особи. У цьому випадку, за загальним правилом, завдана шкода відшкодуванню не підлягає.

Із цього загального правила виняток становлять зобов'язання, які виникають у зв'язку із рятуванням здоров'я та життя фізичної чи майна іншої особи.

У житті мають місце випадки, коли людина, не рахуючись зі своїм здоров'ям, життям, рятує життя чи майно іншої особи. Якщо при цьому такій особі заподіяна шкода, вона підлягає відшкодуванню.

Інститут зобов'язань щодо відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок рятування, почав історично складатися у нашій країні ще у 30-х роках минулого століття. Розглядаючи справу М. і Б., які, "виконуючи свій громадянський обов'язок і керуючись почуттям патріотизму, зробили спробу врятувати соціалістичне майно і при цьому понесли збитки", суд, за відсутності прямих вказівок закону, який би регулював такого роду відносини, виходячи з аналогії права, задовольнив позов про відшкодування збитків.

У ЦК України 2003 р. в порівнянні з ЦК УРСР 1963 р. розширені підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних із рятуванням. Якщо раніше норми цього інституту регулювали лише зобов'язання, які виникали у зв'язку з рятуванням державного чи колективного майна, то у чинному законодавстві ці зобов'язання виникають незалежно від форми власності майна, яке рятується.

Сторонами у даних зобов'язаннях виступають:

o рятувальник, тобто фізична особа, яка понесла майнові збитки, отримала каліцтво чи ушкодження здоров'я, коли без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози: а) життя чи здоров'я іншої особи; б) майно іншої особи.

Якщо дії щодо рятування вчиняє юридична особа, вона не має права на відшкодування шкоди, за винятком випадків, установлених законом. Так, відповідно до статей 328, 332 Кодексу торговельного мореплавства України, будь-яка з корисним результатом дія щодо рятування судна, яке наразилося на небезпеку, вантажів та інших предметів, що знаходяться на ньому, тощо, дає право на отримання певної винагороди, розмір якої визначається домовленістю сторін, а за її відсутності - уповноваженим органом;

o фізична або юридична особа (держава), яка є власником (володільцем) майна, що рятувалося.

Дії рятувальника повинні мати добровільний характер і бути спрямованими на усунення обставин, які загрожують чужому життю, здоров'ю чи майну, або усунення негативних наслідків події, яка вже настала.

Зобов'язання, що розглядаються, не виникають у разі рятування життя та здоров'я фізичних осіб, майна інших осіб при виконанні рятувальником своїх професійних (трудових) обов'язків, наприклад, пожежниками, лікарями, ветеринарами, працівниками міліції, Міністерства надзвичайних ситуацій та ін.

За об'єктом рятування зобов'язання можуть бути поділені на дві групи:

1) рятування життя та здоров'я фізичної особи;

2) рятування майна іншої особи.

Правові наслідки залежать не лише від об'єкта рятування, а й від об'єкта, якому була заподіяна шкода, тобто життя, здоров'я чи майна рятувальника. Враховуючи наведені критерії, можна вирізнити три групи зобов'язань, що виникають із рятування.

1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, смертю чи майну особі, яка без відповідних повноважень рятувала життя та здоров'я іншої особи від реальної загрози, відшкодовується державою у повному обсязі.

Обов'язок держави відшкодувати шкоду виникає за умов:

а) реальність небезпеки, яка виникла для життя, здоров'я фізичної особи;

б) відсутність належних повноважень в особи, яка вчинила дії щодо рятування;

в) спрямованість дій особи на рятування життя і здоров'я фізичної особи чи майна;

г) наявності шкоди у рятувальника;

д) причинний зв'язок між діями громадянина щодо рятування здоров'я і життя фізичної особи чи майна і каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я рятувальника чи шкоді його майну.

2. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особі, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою у повному обсязі.

У даному випадку до наведених вище умов виникнення зобов'язання необхідно додати таку умову, як "істотна цінність майна, яке рятувалося".

Майно істотної цінності - категорія досить оціночна, але, безумовно, це поняття має охоплювати речі, які становлять історичне чи культурне надбання країни, є пам'ятниками архітектури, історії, існують в єдиному примірнику. Якщо на майно, яке рятувалося, поширюється режим " майна істотної цінності", то заподіяна рятувальнику шкода відшкодовується у повному обсязі державою.

3. Шкода, завдана майну фізичної особі, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.

Обов'язок власника (володільця) майна відшкодувати шкоду, яка завдана громадянину при рятуванні його майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Розмір відшкодування не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.

Якщо особа понесла шкоду, рятуючи чуже майно, незважаючи на владні заборони компетентних органів (наприклад, при знищенні худоби при епізоотії, епідемії), то права на відшкодування вона не набуває.

Рятувальник має право на відшкодування майнової шкоди лише у разі, коли ним рятувалося майно, яке має "істотну цінність". Виникає питання, які правові наслідки настануть, якщо рятувалося майно, що не становить істотної цінності. Ми вважаємо, що у цьому випадку, керуючись аналогією закону, рятувальник має право вимагати відшкодування понесеної ним шкоди, посилаючись на норми інституту "Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення" (статті 1158-1160 ЦК).

У зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із рятуванням, шкода заподіюється у зв'язку з правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоров'ю та життю. Тому порядок і умови відшкодування шкоди такій особі, не повинні регламентуватися нормами ЦК, які передбачають відповідальність за заподіяння шкоди.

Зобов'язання, які виникають із рятування, зовні схожі із зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, але між ними існує й істотна відмінність.

Відшкодування шкоди у зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, є цивільно-правовою відповідальністю за заподіяння шкоди. У зобов'язаннях, що виникають із рятування, шкода завдається правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоров'ю та життю. Тому порядок і умови відшкодування шкоди, завданої рятувальнику, не повинні регламентуватися нормами ЦК України, які передбачають відповідальність у зобов'язаннях із заподіяння шкоди.

Зобов'язання, що виникають із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, необхідно відмежовувати від зобов'язань, що виникають у зв'язку із вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення:

1) при рятуванні об'єктом рятування виступають: життя, здоров'я, майно, яке має істотну цінність, У зобов'язаннях, що виникають із діяльності у чужому інтересі, об'єктом виступає виключно майновий "чужий інтерес" незалежно від його значимості;

2) при рятуванні предметом відшкодування виступають збитки, які поніс рятувальник, та (або) компенсація, яка належить йому (його спадкоємцям) у зв'язку із загибеллю чи ушкодженням здоров'я; при вчиненні дій без доручення - відшкодовуються лише понесені особою витрати;

3) при рятуванні обов'язок з відшкодування завданої шкоди за певних обставин покладається на державу або на власника (володільця) майна, яке рятувалося; при діяльності без доручення витрати відшкодовує виключно особа, в інтересах якої вчинялися дії;

4) при рятуванні майна розмір відшкодування не повинен перевищувати вартості майна, яке рятувалося; при діяльності без доручення відшкодовуються витрати, які були "виправдані обставинами, за яких були вчинені дії";

5) вчинення дій з рятування, як правило, пов'язане із настанням надзвичайних подій: повені, пожежі, землетрусу тощо; виконання дій без доручення зумовлене відсутністю власника майна, а самі дії є прикладом звичайної турботи й обачливості.

 

44. Створення загрози життю, здоров’ю та майну фізичної особи.

Здебільшого підставою виникнення зобов'язання є саме правомірні дії - свідоме укладення договорів та інших правочинів, проте зобов'язання можуть виникати й у зв'язку із вчиненням дій неправомірних - наприклад, заподіяння шкоди (делікту).

Обов'язковою умовою виникнення деліктних зобов'язань є протиправне, винне заподіяння шкоди, оскільки за відсутності шкоди немає чого відшкодовувати. Водночас, у юридичній літературі давно і справедливо підкреслювалося, що відповідальності необхідно перенести зі шкідливого результату на більш ранній ступінь, коли протиправне діяння лише створює можливість заподіяння шкоди або коли сама діяльність має небезпечні властивості.

Ідея відповідальності не лише за заподіяну шкоду, а навіть за створення небезпеки завдання такої шкоди була реалізована ще у римському приватному праві. Так, за преторським едиктом встановлювалася відповідальність за створення небезпеки для перехожих: якщо на даху чи на карнизі, що виступав над місцем, де ходять люди, вивішувався чи встановлювався будь-який предмет, падіння якого могло заподіяти шкоду, то власник будинку сплачував певний штраф.

У гл. 81 ЦК України дістав закріплення інститут, раніше невідомий вітчизняному законодавцю - інститут відповідальності за створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної або юридичної особи.

Головне завдання цього інституту - попередити настання шкідливих наслідків, які можуть настати у зв'язку 3 обставинами, що виникли.

Вимоги щодо усунення небезпеки, яка загрожує, є одним із засобів захисту цивільних прав. Тобто у даному випадку особа вимагає не відшкодування заподіяної шкоди, а, насамперед, припинення дій, внаслідок яких ця шкода може бути завдана.

Особа, яка вважає, що їй загрожує небезпека, може звернутися як до особи, винної у створенні загрози, так і відразу до суду.

Умовами для такого звернення є:

1) наявність реальної загрози для життя, здоров'я або майна.

Ця небезпека може полягати:

- у проведенні будівельних робіт без належного дозволу і кваліфікації (наприклад, перебудування квартири чи будинку, прибудова тамбуру). Так, в одній із київських газет опублікували фотографію мансарди, яку самовільно побудував мешканець п'ятого поверху типового п'ятиповерхового будинку, внаслідок чого у фундаменті з'явилася тріщина;

- у виконанні робіт, пов'язаних із забезпеченням тепло- водо-газо- електропостачання без відповідного дозволу і кваліфікації;

- в утриманні диких тварин (ведмідь, рись, вовк), плазунів (гадюк, пітонів тощо), службових собак та собак бійцівських порід у домашніх умовах без відповідного дозволу;

- в утриманні в квартирі (на балконі) свійських тварин чи птахів (поросят, кролів, курей, гусей та ін.) з порушенням встановлених правил;

- у здійсненні підприємницької діяльності або виконанні небезпечних робіт (випуск, реалізація неякісної чи шкідливої або небезпечної продукції);

- у порушенні правил експлуатації джерел підвищеної небезпеки (літаків, пароплавів, місцевого транспорту, залізничного транспорту, різного роду "Лунапарків", "Аквапарків" тощо), що може спричинити аварії та катастрофи;

- у наданні медичних, ветеринарних, охоронних, транспортних та інших послуг з порушення встановленого законом порядку або використання матеріалів чи засобів без відповідних сертифікатів якості, відповідності та придатності (ліків, спецзасобів тощо);

- у наявності обставин, які можуть зумовити настання техногенних катастроф (зсуви на схилах, прорив дамби, провалля дороги, руйнування мосту тощо);

- у різного роду екологічних небезпеках (наприклад, забруднення атмосферного повітря, водної поверхні, ґрунтів, виникнення загрози для флори та фауни, загрози радіоактивного забруднення) тощо.

2) небезпека повинна бути реальною, тобто існувати не лише в уяві особи.

Доказами такої загрози може бути невідповідність діяльності (чи бездіяльності) до існуючих стандартів, норм, правил чи інших критеріїв, встановлених екологічним, земельним, трудовим, житловим, будівельним законодавством, які визначають безпечні умови експлуатації, збереження, застосування тих чи інших об'єктів матеріального світу, форм енергії, порядку реалізації наданих законодавством прав та ін.

У разі не усунення загрози життю, здоров'ю, майну зацікавлена особа має право вимагати:

- вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

- заборони діяльності, яка створює загрозу;

- а при настанні шкоди (упущеної вигоди, моральної шкоди) вимагати її відшкодування.

Якщо особі буде відмовлено у задоволенні її вимог щодо припинення діяльності, яка, на її думку, може створювати загрозу життю, здоров'ю чи майну, це не позбавляє її права надалі вимагати відшкодування завданої шкоди.

 

 

45. Підстави та умови відповідальності за завдану шкоду.

ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

Параграф 1. Загальні положення про відшкодування шкоди