Стаття 1272. Наслідки пропущений строку для прийняття спадщини

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом зазначених у ст. 1270 цього Кодексу строків (6 місяців чи 3 місяці) не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Якщо він все ж таки бажає прийняти спадщину, то може звернутися до спадкоємців, які отримали спадщину, з проханням надати йому письмову згоду на включення його до кола спадкоємців. Звісно, ці спадкоємці повинні бути однієї черги зі спадкоємцем, що пропустив строк для прийняття спадщини. У разі, коли спадкоємці, які прийняли спадщину, дають на це згоду (вона має бути оформлена у вигляді письмової заяви та подана нотаріусу за місцем відкриття спадщини), то спадкоємець, який не отримав спадщину, може звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини. Згоду на включення до кола спадкоємців повинні дати усі спадкоємці, які прийняли спадщину. У цьому випадку спадкоємець поновлюється у праві спадкування і у праві надання заяви про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, він має право звернутися до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо суд встановить, що причини пропуску строку для прийняття спадщини були поважними (тривале відрядження, хвороба тощо), то він визначає додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Законодавство не встановлює перелік поважних причин, тому вони визнаються поважними на думку суду. Головною ознакою поважних причин є те, що вони роблять своєчасне звернення неможливим. Суд виносить рішення, в якому зазначає «додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини» без жодних обмежень його певним числом днів чи місяців. Таким чином, лише суд встановлює, скільки часу може знадобитися спадкоємцю для подання заяви про прийняття спадщини.

 

93. Призначення виконавця заповіту, його повноваження.

Виконання заповіту - це здійснення останньої волі спадкодавця, ви­раженої в заповіті. Особливості призначення виконавця заповіту:

- фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична осо­ба;

- особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою, яка може бути виражена на тексті самого заповіту або додана до нього;

- особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про згоду бути виконавцем заповіту після відкриття спадщини.

Призначення виконавця заповіту може бути здійснено такими спосо­бами:

- за ініціативою спадкоємців - спадкоємці мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від здійснення ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечи­ти виконання волі заповідача. Якщо заповідач не призначив вико­навця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовила­ся від виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту, то спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити ним іншу особу (ч. ч. 1, 2 ст. 1287 ЦК України);

- призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини - якщо за­повідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець за­повіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців (ст. 1288 ЦК України);

- призначений судом - на вимогу одного з спадкоємців, якщо вони не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту (ч. З ст. 1287 ЦК України).

Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини, і полягають у наступ­ному:

- вживати заходів щодо охорони спадкового майна;

- вживати заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержува-чів, кредиторів про відкриття спадщини;

- вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

- управляти спадщиною;

- забезпечувати одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена в заповіті;

- забезпечувати одержання частки в спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку;

- забезпечувати виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом (ст. 1290 ЦК України).

Право виконавця заповіту на плату за виконання своїх повнова­жень:

- заповідач має право визначити в заповіті те майно (в натурі або в грошах), яке виконавець заповіту має право одержати зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень;

- якщо розмір плати не визначений заповідачем, то він може бути ви­значений за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців, а в разі спору - судом;

- виконавець заповіту має право вимагати від спадкоємців відшко­дування тих витрат, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту (ст. 1291 ЦК України).

Строк чинності повноважень виконавця заповіту триває до повно­го здійснення волі спадкодавця, яка виражена в заповіті. Чинність повно важень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами. Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріу­сові документ, який був йому виданий (ст. 1294 ЦК України).

 

94. Прийняття спадщини.

Прийняття спадщини - це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі правовідносини спадкодавця, які в сукупності складають спадщину. Способами прийняття спадщини, згідно з ЦК України, є:

- фактичне прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно прожи­вав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом шести місяців не заявив про відмову від неї (спадщини);

- подача заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини" спадкоємцем, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкрит­тя не проживав постійно з спадкодавцем;

- малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спад­щину в силу прямого припису закону, крім випадків, коли опікуни з дозволу органу опіки та піклування відмовилися від прийняття спадщини.

Фактичне прийняття спадщини полягає у виконанні спадкоємцем дій, що свідчать про його вступ у володіння спадковим майном, а саме:

- прийняття заходів, спрямованих на охорону спадкового майна;

- захист майна від посягань інших осіб;

- вчинення дій, спрямованих на підтримання майна в належному стані;

- сплата податків, страхових внесків тощо.

Строки для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК України):

- для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

- якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від непри­йняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємця­ми, то строк для прийняття нею спадщини встановлюється в три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття;

- якщо строк, що залишився, менший ніж три місяці, то він продо­вжується до трьох місяців;

- за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадко­ємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

 

95. Порядок одержання свідоцтва про право на спадщину.

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спад­щині інших спадкоємців.

Отримання свідоцтва є правом, але не обов'язком спадкоємця. Спадкоє­мець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на це майно.

Строк видачі свідоцтва про право на спадщину - після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1298 ЦК України).

Якщо спадкоємцем за заповітом чи за законом є дитина, зачата за життя спадкодавця, але ще не народжена, то видача свідоцтва про право на спад­щину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини.

У певних випадках до закінчення строку на прийняття спадщини нота­ріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спад­кодавця в банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення, а саме:

- утриманням осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

- доглядом за спадкодавцем під час його хвороби, що передувала смерті, а також його похованням;

- витратами, пов'язаними з охороною спадкового майна. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину мають такі особли­вості (ст. 1300 ЦК України):

- зміни вносяться за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину;

- зміни вносить нотаріус за місцем відкриття спадщини;

- зміни можуть бути внесені на вимогу одного із спадкоємців за рі­шенням суду;

- у разі внесення змін до свідоцтва про право на спадщину нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦК України).

 

96. Спадковий договір.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується вико­нувати розпорядження другої сторони (відчужувача) й у разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача (ст. 1302 ЦК України).

Предметом спадкового договору може бути майно, що належить по­дружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, що є осо­бистою власністю будь-кого з подружжя. Спадшвим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до на­бувача за договором.

Сторонами за спадковим договором можуть бути (ст. 1303 ЦК України):

- відчужувач - подружжя, один із подружжя або інша особа;

- набувач - фізична чи юридична особа.

Юридична характеристика договору:

- двосторонній;

- як консенсуальний (набувач повинен виконати дії за життя відчужу-вача), так і реальний (якщо набувач повинен виконати певні дії після смерті відчужувача);

- відплатний - оскільки в набувача виникає обов'язок виконати певні дії замість отриманого майна.

Форма спадкового договору - письмова та нотаріально посвідчена (ст. 1304 ЦК України).

На відміну від договору довічного утримання за спадковим догово­ром набувач стає власником майна лише після смерті відчужувача.

Зміст спадкового договору становлять обов'язки набувача. Він може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового чи немаинового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Відчужувач зобов'язаний:

- утримувати майно в належному стані;

- не перешкоджати виконанню умов договору.

Відчужувач немає права посвідчувати заповіт щодо майна, вказаного в спадковому договорі.

Особливості забезпечення виконання спадкового договору:

- на майно, визначене в спадковому договорі, нотаріус, який посвід­чив цей договір, накладає заборону відчуження;

- заповіт, котрий відчужувач склав щодо майна, вказаного в спадково­му договорі, є нікчемним;

- відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контр­оль за виконанням спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини (ст. 1307 ЦК України).

Умови розірвання спадкового договору:

- у разі невиконання набувачем його розпоряджень, спадковий дого­вір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача;

- за неможливості виконання набувачем розпоряджень відчужувача, спадковий договір може бути розірвано (ст. 1308 ЦК України).