ТОП 10:

Неусвідомлюване в психіці. Поняття про ментальність



Свідомість не є єдиним рівнем, на якому представлені психічні процеси, властивості і стани людини. Окрім свідомості, у людини є і несвідоме — ті явища, процеси, властивості і стани, які людиною не рефлексуються, тобто не усвідомлюються.

Несвідоме начало так чи інакше представлене практично у всіх психічних процесах, властивостях і станах людини (відчуттях, сприйнятті, пам'яті, увазі, мисленні, мові).

Головний інтерес для психології мають особистісні прояви несвідомого, в яких, крім бажання, свідомості і волі людини, вона проявляється в своїх найглибших рисах. Великий внесок в розробку проблематики несвідомого вніс З.Фрейд. Несвідоме в особистості людини — це ті якості, інтереси, потреби і т.п., які людина не усвідомлює у себе, але які їй властиві і виявляються в різноманітних мимовільних реакціях, діях, психічних явищах, таких як помилкові дії, мимовільні забування, сновидіння, марення, мрії.

Несвідомі явища разом з передсвідомими управляють поведінкою, хоча функціональна роль їх різна.

У сфері свідомості є явища, які в тому чи іншому суспільному середовищі характеризують її відмінність від інших психічних феноменів. До таких явищ ми відносимо ментальність. Ментальність - притаманний даній нації варіант світосприймання, поведінки, який реалізується на спільній мовній, культурній і морально-етичній основі.

Ментальність поряд з наукою, мистецтвом, міфологією та релігією є однією з форм суспільної свідомості. Вона жодним чином не закріплена в матеріалізованих продуктах, а має несвідомий характер. Національний менталітет є продуктом певної культури і водночас персоніфікуючи її, є носієм, продовжувачем культурних традицій і норм поведінки в наступних поколіннях. Вплив культури на ментальність і вдачу людини здійснюється в її ранні роки через родину, яка відтворює культурне середовище етногупи, її традиції, звичаї, обряди. В результаті із своєрідного родинного стилю життя в глибинне несвідоме дитини входить певна система цінностей, якої вона дотримуватиметься протягом всього свого життя. Пізніші культурні впливи торкаються здебільшого поверхні психіки.

"Душа" українського народу формувалася впродовж багатьох століть існування в контексті землеробської культури, яка народжувала в етнічній свідомості пращурів українського люду архетип ласкавої, лагідної неньки-землі, її поетичне бачення, що зумовлювало обрядовість народного життя. Це й спричинилося до формування основних рис української ментальності.

Те, що українці століттями не мали своєї держави спричинило недостатнє усвідомлення ними себе як національної самостійної єдності, комплекс меншовартості, занепад рідної мови та інших ознак національної самобутності, позначилося н розвитку національної самосвідомості. Національну самосвідомість тлумачать як усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності як усвідомлення людиною причетності до певного народу, його культури і мови, усвідомлення і ролі у світовій цивілізації та права на національну незалежність.

Деякi явища підсвiдомого

Найбільш поширеними проявами пiдсвiдомого є сон i сновидiння. Сон - перiодичний функцiональний стан мозку i усього органiзму, зi своїми специфiчними якiсними особливостями дiяльностi нервової системи. Сон характеризується неповним зупиненням свiдомої дiяльностi i зниженням активної взаємодiї iз навколишнiм середовищем.

Сон є циклiчним. За фiзiологiчними проявами вiн подiляється на двi фази - повiльну i швидку (парадоксальну). Кожен цикл складається з окремих стадiй повiльного i швидкого сну. Тривалiсть одного циклу 1,5-2 години. За нiч можне спостерiгатися до 3-5 циклiв.

У перiод «швидкого» сну виникають сновидiння. Функцiями швидкого сну є: пiдвищення готовностi iндивiда взаємодiяти iз невирiшеною проблемою; вiдновлення почуття власної компетентностi; зникнення почуття безпорадностi; тренування механiзму пошукової активностi. Фактично швидкий сон пiдвищує стiйкiсть органiзму до стресiв. У маленьких дiтей сновидiння виконують функцiю безпосереднього реагування, символiчного задоволення незадоволених потреб пiд час відпочинку від сну. У дорослих у сновидiннях вiдбувається пошук шляхiв взаємного примирення потреб, якi визначають соцiальну поведiнку, iз тими, якi суперечать їм i тому витiсненi зi свiдомостi.

Пiд час «повiльного» сну здiйснюються вiдновнi обмiннi (анаболiчнi) процеси у рiзних тканинах органiзму, впорядковується iнформацiя, отримана у денний перiод, та її органiзацiя за ступенем значущостi. Усувається iнформацiйне перевантаження, в оперативнiй пам’ятi залишається лише iнформацiя, необхiдна для успiшної наступної дiяльностi. Повiльний сон ще виконує функцiю емоцiйної розрядки: так, пiд час дельтасну трапляються напади сноходiння та жахи, якi сприяють зменшенню психiчного напруження у станi поза сном.

У зарубiжнiй психологiї, зокрема, у психоаналiзi З. Фрейда, стверджується конфлiктнiсть свiдомих i підсвiдомих процесiв. Свiдоме життя стає повністю залежним вiд автономної дiлянки пiдсвiдомостi, де знаходяться «витiсненi свiдомiстю, несумiснi з нею iдеї та уявлення», передусiм пов’язанi зi статевим iнстинктом. Пiдсвiдоме домiнування сексуального iнстинкту, затримка його проявлення сукупне з «iнстинктом руйнування, агресії» психоаналiтики вважають його основним джерелом усiх складних проявiв психiки, соцiальної поведiнки та рiзних видiв патологiї.

Наступники психоаналiзу, неофрейдисти (Е. Фромм та iн.) обмежують роль бiологiчного першоджерела в людинi i визнають механiзми соцiального порядку. Пiдсвiдоме наповнюється новим змiстом: мiсце нереалiзованих сексуальних потягiв займає потяг до влади внаслiдок переживання комплексу меншовартостi (А. Адлер), колективна пiдсвiдомiсть, яка виражається в мiфологiї, релiгiйнiй символiцi, мистецтвi i спадкове (К. Юнг), неможливiсть досягти гармонiї в соцiальнiй структурi суспiльства i викликане цим почуття одинокостi (Е. Фромм). Переважна частина з них стверджує, що сучасна цивiлiзацiя чинить перепони успiшнiй реалiзацїї iнстинктiв. Значною заслугою прихильникiв психоаналiзу є те, що вони вперше звернули увагу людини на проблеми пiдсвiдомого, впливу iнстинктивних потреб на поведiнку особистостi.

Великий внесок у вивчення пiдсвiдомих психiчних процесiв у структурi цiлiсної психiчної дiяльностi був зроблений вітчизняними вченими: I.М. Сєченовим, I.П. Павловим, Д.Н. Узнадзе, В.М. Мясищевим, Г.В. Гершунi, В.Є. Рожновим, Д.I. Дубровським, О.Т. Соколовою та iншими. Також числi зроблений значний науковий внесок у вивчення пiдсвiдомих захисних психологічних механізмів особистостi. Початок їх вивченню поклав З. Фрейд, який визначав їх як засоби вирiшення конфлiкту мiж свiдомiстю та пiдсвiдомiстю i спрямування енергiї лiбiдо у соцiально прийнятнi форми дiяльностi, захист вiд внутрiшнiх i зовнiшнiх конфлiктiв, компромiс мiж конфлiктними iмпульсами з усуненням внутрiшнього напруження. З позицiй неофрейдизму, захиснi механiзми - це звичнi форми поведiнки, котрим людина навчилася з дитинства, але процес їх засвоєння та реалiзацiї залишається незмiнним. Вони можуть виконувати як конструктивно-адаптивну роль для особи, сприяти її розвитку, так i деструктивну роль, сприяючи стагнацiї i деградацiї особистостi.

Дослiдженi захиснi механiзми витiснення, рацiоналiзацiї, проекцiї, переносу, гiперкомпенсацiї, сублiмацiї, регрессiї, опору, iдентифiкацiї та iншi.

Витіснення - забезпечує усунення неприйнятних потягiв, почуттiв, бажань i думок із свiдомостi у підсвiдоме. Те, що було витiснене, не руйнується: при послабленнi механiзму пригнiчення воно частково сягає рiвня свiдомостi i викликає почуття тривоги та iншi захиснi реакцiї (специфiчнi сновидіння, рацiоналiзацiю, проекцiю тощо). Воно вiдобра-жається у рисах особистостi, у системi переконань i цiнностей, у невротичних, психосоматичних i психотичних симптомах. Проявляється у вузьконаправленому забуваннi, запiзненнях, iгноруваннi очевидних фактiв, хвороб та iн.

Раціоналізація - один з найбiльш загальних механiзмiв установлення почуття власної гiдностi та лiквiдацiї почуття провини. Забезпечує рацiональне («розумне») пояснення вчинкiв, справжнi мотиви яких лишаються неосмисленими. Це - неусвiдомлене прагнення до самовиправдання, пошук причин i мотивiв своїх вчинкiв у зовнiшньому середовищi, звинувачення, наприклад навколишнiх у своїй хворобi, у своїх невдачах та iн.

Проекція - засiб захисту, при якому власнi неусвiдомленi риси, потяги i мотиви (агресивнi, несхвальнi - ненависть, страх, нечеснiсть) приписуються iншим, ніби проектуються на них. Людина при цьому почуває себе невинною i жертвою iншого. Механiзм проекцiї часто буває причиною упередженого i ворожого ставлення до iнших осiб, на яких проектуються власнi негативнi тенденцiї, i легко призводить до розвитку взаємного вiдчуженя.

Заміщення (перенос) - механiзм, при якому недосяжна (неприйнятна) мета (емоцiя, об’єкт, наприклад людина) замiщується підсвiдомо бiльш прийнятними i досяжними. Так забезпечується замiсне задоволення пiдсвiдомого потягу до будь-чого чи будь-кого, почуття переноситься з актуального об’єкта на його замiщувач. Особливо часто переносяться з однiєї особи на iншу почуття та вiдношення (любовi, ненавистi). Наприклад, почуття ворожостi до батькiв чи до дiтей може бути настiльки iнтенсивним, що свiдомо воно несприйнятне, а соцiально аморальне, i тодi переноситься на iншу людину i тим самим оберiгає особистість вiд усвiдомлення даного факту.

При фобiї вiдбувається підсвiдомий перенос страху вiд прихованого початкового внутрiшнього джерела на iнший, зовнiшнiй i усвiдомлений.

Гіперкомпенсація - прагнення досягнення успiху у тiй областi, яка досi була найбiльш важкою: фiзично слабкий за допомогою iнтенсивних тренувань прагне стати сильним в будь-якому видi спорту, боязкий i несмiливий - маскується пiд напускною розкутiстю i грубiстю; брехливий - прагне впевнити оточуючих i навiть сам впевнений у своїй виключнiй чесностi тощо.

Сублімація - механiзм трансформацiї i спрямування енергiї iнстинктивних, неприйнятних на теперiшнiй час iмпульсiв i потреб на соціально-сприйнятливу мету (мистецтво, лiтературу, релiгiю, науку, спорт i т.iн.).

Регресія - захисне повернення у поведiнцi на той рiвень розвитку, де особа нездатна реалiстично i конструктивно вирiшувати проблеми (так званий «вихiд назовнi латентної iнфантильної реактивностi»): регрес навичок охайностi (енурез, енкопрез), самообслуговування (неохайнiсть, втрата навичок користування столовими приборами), рухiв («поза ембріона», порушення статики тiла, iстеричнi астазiя-абазiя), мови (невиразна мова, вiдмова вiд мови - мутизм – повний, або вибiрковий - лише з особами, що здатні викликати психотравмуючi переживання). Спостерiгається при неврозах i психозах.

Опір - пiдсвiдома вiдмова (опозицiя) пригадувати травмуючi подiї, неприйнятнi комплекси i тим самим усвiдомлювати їх. Так уникаються спомини, якi можуть викликати тривогу та iншi неприємнi емоцiї.

Ідентифікація - забезпечує досягнення внутрiшнього психiчного заспокоєння шляхом спiвставлення (iдентифiкацiї) себе з будь-ким (мати, iдентифiкуючи себе зi своєю дитиною, говорить замiсть «вона, йому» - «ми, нам»; бажання, щоб дiти досягли у життi того, до чого прагнув, але не досяг сам). Формами iдентифiкацiї є емпатія (здатнiсть до проекцiї себе у ситуацiю та почуття iнших, здатнiсть вiдчути i розумiти стан iншої людини), реакцiї пiдлiткової iдентифiкацiї - прагнення максимально бути схожим на лiдера групи чи естрадного кумира. Лiкарi нерiдко свiдомо звертаються до прямої чи побiчної iдентифiкацiї пацiєнта з iншими, одужуючим чи вже одужавшим пацiєнтом.

Д.Н. Узнадзе до медико-психологiчної термiнологiї увiв поняття «Установка»: це специфiчний стан, що виникає i фiксується при перебуваннi людини в ситуацiї задоволення певної потреби, i що виражається у підсвiдомому прагненнi до дiї, яка може задовольнити цю потребу. Описана «установка на хворобу», яку сам пацiєнт не усвiдомлює, що приносить йому певну вигоду по каналах підсвiдомих захисних механiзмiв особи, i яку завжди необхiдно враховувати при лiкуваннi хронiчних захворювань.

Розлади свідомості

У клiнiчнiй практицi порушення свiдомостi подiляють на 2 основнi групи: кiлькiснi (непсихотичнi чи «простi», за типом виключення свiдомостi) i якiснi розлади свiдомостi (психотичнi чи «складнi» - синдроми, до яких входять симптоми сенсорних, рухових, смислових та iнших розладiв).

Непсихотичні розлади:

Непритомність - раптове короткочасне повне виключення свiдомостi, що виникає внаслiдок раптової анемiї мозку.

Оглушеність - неповне виключення свiдомостi внаслiдок пiдвищення порога збудливостi, до свiдомостi доходять лише значнi за силою подразники. Навколишнє сприймаєтся нечiтко, зниженi пам’ять та увага, загальмованi руховi та емоцiйнi реакцiї.

Сопор - глибоке виключення свiдомостi з втратою орiєнтування у навколишньому i власнiй особистостi, нерухомiстю, елементарна зворотна реакцiя виникає на значнi за силою подразники (больовi). Збереженi безумовнi рефлекси (зiниць, корнеальнi, ковтальнi та iн.).

Кома - цiлковите виключення свiдомостi з втратою орiєнтування, реакцiй на подразники, пригнiченням безумовних рефлексiв, порушенням життєво-важливих функцiй внутрiшнiх органiв (дихання, серцево-судинної дiяльностi та iн.).

Психотичні розлади:

Деперсоналізація і дереалізація - порушення самосвiдомостi (втрата почуття «Я», вiдчуження почуттiв, думок, рухiв, роздвоєння особистостi, iнодi з порушенням «схеми тіла») чи усвiдомлення навколишнього свiту (нечiтке сприймання i усвiдомлення з вiдчуттям його змiнення, не-реальностi, вiдчуженостi оточуючих предметiв та речей, порушенням просторово-часових спiввiдношень, iнодi є симптоми «вже баченого» чи «нiколи небаченого»). Цi порушення можуть зустрiчатися окремо чи поєднуватися одне з одним.

Делірій - потьмарення свiдомостi iз дезорiєнтуванням у навколишньому та збереженням орiєнтування у власнiй особi. Змiст свiдомостi заповнений яскравими жахливими галюцинацiями та iлюзiями, переважно зоровими, що супроводжуються страхом, тривогою i вираженим руховим збудженням (хворий бере участь у подiях, якi переживає пiсля виходу з делiрiю). Бiльшiсть спогадiв про пережите зберiгається.

Онейроїд - сноподiбне потьмарення свiдомостi iз частковим дезорiєнтуванням у навколишньому i власнiй особi, при якому реальнiсть дивовижно переплетена з фантастичними яскравими чуттєвими переважно зоровими галюцинацiями та iлюзiями iз вiдчуттям власної участi у маренні. Змiст переживань мало вiдбивається на поведiнцi хворих. Частiше спостерiгається пасивнiсть, загальмованiсть, iнодi - незначне рухове збудження. В майбутньому бiльшiсть переживань амнезується.

Аменція - глибоке потьмарення свiдомостi iз повним всебiчним дезорiєнтуванням у поєднаннi з безладнiстю мислення, окремими галюцинацiями i маренням, почуттям розгубленостi i безпорадностi, хаотичним руховим збудженням у межах лiжка, що часом змiнюється на загальмованiсть. Усе пережите у майбутньому амнезується.

Присмеркові стани свідомості - стани хворобливо звуженої свiдомостi з присутнiстю у змiстi певних переживань (частiше з минулого досвiду, представлені маренням), з дезорiєнтуванням у оточеннi, наявнiстю певних галюцинацiй, напруженого афекту i зовнiшньо впорядкованої чи невпорядкованої поведiнки (iнодi агресивної), зумовленої хворобливими переживаннями. У майбутньому спостерiгається повна або часткова амнезiя.

Залежно вiд переважання тих чи iнших симптомiв роздiляють рiзновиди присмеркового стану свiдомостi: транс (син. - амбулаторний автоматизм), сомнамбулiзм, фугиформнi реакцiї, патологiчний афект, iстеричну присмеркову свiдомiсть (наприклад, пуерилiзм, псевдодеменцiя).

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.172.213 (0.009 с.)