Типологія чоловіків і жінок за вираженням маскулінності і фемінінності

 

Тип	Маскулінність	Фемінінність
Маскулінний	Висока	Низька
Фемінінний	Низька	Висока
Андрогінний	Висока	Висока
Недиференційований	Низька	Низька

 

Штучний поділ якостей на чоловічі і жіночі приводить до накладання безглуздих обмежень на обидві статі і сприяє розвиткові гендерного конфлікту. Разом з тим андрогінна поведінка виробляється в дітей у тому випадку, якщо вона моделюється на очах дитини батьком своєї статі і приймається (заохочується) батьками протилежної статі.

Сандра Бем.вважала, що андрогінія забезпечує великі можливості соціальної адаптації. Так, у закордонних дослідженнях був виявлений зв'язок андрогінії із ситуативною гнучкістю, високою самоповагою, мотивацією до досягнень, гарним виконанням батьківської ролі, відзначена також більша задоволеність шлюбом, більше відчуття благополуччя, установлено, що в людей складаються більш задовільні відносини з андрогінними партнерами.

Крім маскулінності і фемінінності до центральних характеристик особистості відносять гендерну ідентичність, яка являє собою аспект самосвідомості особистості, що пов'язаний із усвідомленням і переживанням людини себе як представника певної статі.

Як вважає І.С. Кон, гендерна (статева) ідентичність починає формуватися з народження дитини, коли на підставі особливостей будови її зовнішніх статевих органів визначається її біологічна стать. З цього починається процес гендерної соціалізації, у ході якого дитину цілеспрямовано виховують відповідно до прийнятого в даному суспільстві уявлення про «чоловіче» і «жіноче». Саме на підставі еталонів, що існують у суспільстві, формуються уявлення дитини про власну гендерну ідентичність, самовизначення в термінах віднесення себе до певної стат.

Спираючись на теорії соціальної ідентичності А. Тешфела і самокатегоризації Дж. Тернера можна виокремити 3 складові гендерної ідентичності:

- когнітивна — знання про належність до певної статі;

- ціннісна — наявність позитивних чи негативних конотацій приналежності до даної групи;

- емоційна — переживання щодо прийняття «своєї» чи «чужої» групи на основі двох перших показників.

При цьому можна зазначити три кроки на шляху становлення гендерної ідентичності. Перший крок — гендерна категоризація —полягає в упорядкуванні соціального оточення, виокремленні груп залежно від статі. Другий крок — гендерна ідентифікація — являє собою процес, завдяки якому індивід відносить себе до тієї чи іншої категорії. Третій крок — гендерна ідентичність — передбачає повне соціальне ототожнення індивіда з певною статтю.

Ш. Берн указує на чотири стадії становлення гендерної ідентичності:

- гендерна ідентифікація (віднесення дитиною себе до тієї чи іншої статі);

- гендерна константність (розуміння, що стать постійна і змінити її не можна);

- диференціальне наслідування (бажання бути найкращим представником даної статі);

- гендерна саморегуляція (саморегуляція дитиною своєї поведінки відповідно до уявлень про найкращих представників даної статі, використовуючи санкції, які вона застосовує до самої себе).

Зміст гендерної ролі людина починає засвоювати ще в дитинстві через спілкування з іншими людьми, насамперед, дорослими. Р. Хартлі виокремлює 4 базових засоби конструювання дорослими гендерної ролі:

- соціалізація через маніпуляції (коли, наприклад, мати виражає стурбованість зовнішністю дитини — дівчинки);

- вербальна апеляція (коли батьки звертаються до дівчинки зі словами «Ти моя красуня», постійно підкреслюють її чарівливість, залишаючи поза увагою інші якості);

- «каналізація» (спрямування дитини певної статі на певні об'єкти її діяльності, що відповідають традиційним уявленням);

- демонстрування діяльності (коли дітям пред'являються різні вимоги, скажімо, для хлопчиків дістає схвалення активність, а для дівчаток — слухняність).

У структурі гендерної ролі можна виокремити:

- зразок ролі як певний стандарт, шаблон, якого дитина має дотримуватися спочатку шляхом наслідування і пристосування, а згодом — свідомого засвоєння;

- модель ролі, яка виробляється на основі сприйняття різних зразків поведінки, зіставлення їх один з одним і з власними можливостями слідування ним, у моделі втілюється не тільки знання рольових вимог і очікувань, а й ставлення особистості до них; у результаті відбувається формування настановлення як компонента гендерної ролі, яке «налаштовує» людину на «програвання» ролі певним чином; рольову поведінку, тобто, «програвання» ролі відповідно до моделі (настановлень) з урахуванням умов конкретної ситуації взаємодії; при цьому гендерні настановлення являють собою неусвідомлювану суб'єктивну готовність до виконання гендерної ролі.

До гендерних характеристик особистості належать також гендерні стереотипи. Взагалі стереотип — сукупність спрощених узагальнень про групу індивідів, яка дає можливість розподілити членів групи за певними категоріями і сприймати їх шаблонно, згідно з очікуваннями щодо поведінки людей, які належать до певної категорії. Таким чином, стереотипи часто ведуть до сприйняття і ставлення до індивідів відповідно до необґрунтованих упереджених думок; через узагальнення, за якого риси і характеристики, притаманні частині групи (необов'язково більшій частині), поширюється на всю групу в цілому. Залежно від виду групи, до якого належить людина, розрізняють расові, національні, гендерні стереотипи.

Таким чином, у результаті засвоєння гендерних стереотипів, гендерних ролей, гендерних установок та інших елементів гендерної культури суспільства відбувається процес статево-рольової соціалізації індивідів, який, у свою чергу, детермінує ставлення людей до тих чи інших соціальних груп. В цьому ракурсі ми бачимо зв’язок проблеми гендерної рівності/нерівності з процесом статево-рольової соціалізації індивідів.

У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, які відповідають поняттям "чоловіче" і "жіноче". Американські соціологи, вивчаючи стереотипи "маскулінності" і "фемінності", запропонували студентам назвати слова і фрази, які, на їх думку, вживає більшість американців у характеристиці чоловіка і жінки.

Вийшов такий список.

 

Стереотипи маскулінності і фемінінності

Характерні риси чоловіка	Характерні риси жінки
Сильний, схильний до занять спортом.	Слабка, не схильна до занять спортом.
Мало турбується про свою зовнішність	Турбується про свою зовнішність.
Виконує роль годувальника сім'ї.	Виявляє прив'язаність до сім'ї.
Має досвід сексуального життя.	Добродійна.
Неемоційний, стійкий.	Емоційна і ніжна.
Логічний, раціональний, об'єктивний, має розвинутий інтелект	Легковажна, нелогічна, наділена інтуїцією.
Прагне до влади і лідерства.	Залежна, великою мірою потребує захисту.
Активний.	Пасивна.
Прагне до успіху, честолюбний.	Полохлива, сором'язлива.

 

Як бачимо, існує глибока асиметрія в принципах описування чоловіків і жінок: чоловік трактується у відповідності зі стереотипом маскулінності, а жінка - зі стереотипом фемінності. Чоловік сприймається і оцінюється, головним чином, своїм суспільним становищем, родом занять, соціальними досягненнями, а жінки - в системі сімейно-родинних відносин. В описуваннях жінок іншими досліджуваними теж підкреслюються такі риси, як материнство, плодовитість, персоніфікація природного начала.

Бути чоловіком або жінкою - це не просто бути людиною з жіночою або чоловічою анатомією чи фізіологією; одного цього недостатньо. Необхідно, по-перше, щоб людина сама відчувала себе представником чоловічої або жіночої статі, а, по-друге, щоб це відчуття було в гармонії з певними соціокультурними експектаціями (від англ. expectation – очікування), відносно прийнятих у суспільстві зразків поведінки і зовнішнього вигляду чоловічого й жіночого, яке воно приписує індивідам.

Отже, статеві відмінності формуються під впливом соціального оточення в результаті входження особистості в певну соціокультурну систему через засвоєння її норм.