Вiковi особливостi волi. Розвиток i формування волi

Для перiоду раннього дитинства характерна iнфантильно-гедонiстична мотивацiя: дитина не передбачає наслiдкiв свого вчинку, прагне до негайного задоволення потреби i отримання насолоди. За вiкового перiоду вiд 7 до 11 рокiв переважає егоцентрично-утилiтарна мотивацiя дiяльностi. При цьому з’являється здатнiсть вiдмовляти собi у задоволеннi дрiбних, миттєвих бажань заради задоволення егоїстичних потреб у майбутньому. У дiтей 12-15 років i старших переважає альтруїстичний рiвень мотивацiї. Щоправда, часто зустрiчається псевдоальтруїзм, при якому альтруїстичний змiст дiяльностi поєднується iз досягненням корисливих цiлей. При справжньому альтруїзмі людина отримує глибоке задоволення вiд своєї високоморальної поведiнки i не може діяти iнакше.

Воля як психiчна функцiя розвивається пiзно, остаточно формуючись приблизно до 20 рокiв, тому виявлення розладiв волi бiльшiстю пояснюється вiковим етапом формування психiки дитини.

Формування вольових особливостей розпочинається з оволодiння дитиною вiльними рухами у манiпуляцiях iз iграшками i доступними речами. Власне вольова поведiнка виховується при виконаннi дитиною елементарних дiй, пов’язаних iз подоланням перешкод i таких, якi диктуються необхiднiстю (коли доводиться робити не те, чого бажається, а те, що треба). Велике значення мають систематичнi вимоги дорослих, якi умiло ставлять дитину перед необхiднiстю долати рiзнi посильнi перешкоди i труднощi: починаючи з простих навичок (акуратнiсть, самообслуговування та iн.), виконання найпростiших трудових доручень, коли дитина робить щось для себе i для iнших, у колективних iграх, коли доводиться підкорятися колективовi, правилам гри, стримувати безпосереднi потяги.

Вольова дiяльнiсть школяра розвивається пiд впливом навчання, коли виробляються вмiння:

1) керувати своєю психiчною дiяльнiстю;

2) робити розумовi зусилля для оволодiння знаннями, запам’ято-вувати потрiбний, але часом тяжкий i малоцiкавий матерiал;

3) обов’язково закiнчувати роботу, доводячи її до кiнця;

4) керувати своєю поведiнкою: виконувати те, що вимагається, що не завжди спiвпадає з тим, чого хочеться.

Воля виховується у процесi подолання труднощiв, тому прагнення окремих батькiв прибрати усi труднощi з життєвого шляху дитини не сприяє розвитку волi, умiнню долати їх. Виховання вiдповiдальностi, обов’язку - важлива умова виховання волi. Розвиток волi може вiдiграти позитивну роль у компенсацiї рiзноманiтних дефектiв, патологiчних ускладнень розвитку. Iнодi завдяки величезнiй волi до життя хворий може подолати бiль, слабкiсть, страждання i надати вирiшальну допомогу медикам у лiкуваннi.

Розлади ефекторно- вольової сфери особистості

1. Розлади цiленаправленої діяльності - можуть виражатись у формi її послаблення, посилення чи збочення:

Гіпербулія - значне пiдвищення активностi, що проявляється у прожектерствi, рухомостi, незвичної для конкретної людини. Так, хворi з манiакальним синдромом багато рухаються, ходять без необхiдностi вiд одних знайомих до iнших, знайомляться на вулицi i розповiдають про свої проекти, винаходи, тощо, не доводячи справу до кiнця, беруться за iншу. Хворим на паранойю притаманна цiлеспрямованiсть гiпербулiї: вони заздалегiдь обмiрковують план, як знищити своїх ворогiв, i протягом довгого часу намагаються здiйснити його. Гiпербулiя супроводжується бурхливими проявами, жестикуляцiєю, мiмiкою.

Гіпобулія - зниження бажань та спонукань до дiяльностi: хворi завжди в’ялi, рухова активнiсть у них проявляється мало, увага послаблена. Гiпобулiя може бути одним iз перших симптомiв захворювання, виникає також внаслiдок виснаження нервової системи i при деяких соматичних розладах.

Абулія - вiдсутнiсть спонукань до дiяльностi, проявляється у нездатностi прийняти рiшення i виконати необхiдну дiю, хоч необхiднiсть її усвiдомлюється. Загальмованi й мовнi реакцiї. В деяких випадках немає захисних рефлексiв.

Ступор - повна нерухомiсть, зниження усiх видiв чутливостi, вiдсутнiсть мови. Розрiзняють декiлька форм ступору: депресивний, психогенний, кататонiчний та iн.

Нав’язливі рухи (тiки, гiперкiнези, дiї, ритуали) - дiї i рухи, якi виникають мимовiльно i наперекiр бажанням, та критично оцiнюються хворими як непотрiбнi i несвоєчаснi, тобто хворобливi. Хворий намагається стримати їх, але це не завжди вдається.

Апраксія - втрата набутих рухових навичок, порушення ціле-спрямованої дiяльностi при збереженнi елементарних рухiв, що складають її. Хворий втрачає здатнiсть використовувати предмети за призначенням.

Імпульсивні дії - проявляються у нездоланому прагненнi реалiзувати певнi iмпульснi потяги. До них належать прагнення до бродяжництва (дромоманiя), крадiжки без корисних цiлей (клептоманiя), пiдпалiв (пiроманiя). Найчастiше зустрiчаються у осiб iз психопатичними рисами характеру.

2. Розлади потягів. Тут розглянемо порушення у сферi найнижчих потягів (iнстинктiв) - самозбереження, харчування, статевого. Клiнiчно вони виявляються у послабленнi, посиленнi та збоченнi спроб задоволення iнстинктивних потреб.

Посилення iнстинкту харчування - полiфагiя, полiдiпсiя та iн., послаблення - анорексiя; збочення - прагнення поїдати неїстiвне.

Пiдвищення статевого потягу - гiперсексуальнiсть, зниження - гiпосексуальнiсть, збочення (перверзiї) - мазохiзм (бажання вiдчувати фiзичний бiль або моральне приниження вiд сексуального партнера), садизм (сексуальне задоволення досягається шляхом нанесення партнеру фiзичного болю), гомосексуалiзм (сексуальний потяг до осiб своєї статi), зоофiлiя (сексуальний потяг до тварин) та iн. Як вважав В.М. Бехтєрєв, цi порушення виникають рефлекторно, коли той чи iнший процес є умовним сигналом до безумовного сексуального рефлексу.

Посилення iнстинкту самозбереження - агресивнiсть (активнозахисна форма), або це може бути «втеча в хворобу» iз розвитком iпохондричної особистостi (пасивно-захисна форма); зниження iнстинкту самозбереження проявляється у формi суїциду чи саморуйнiвної поведiнки. Суїцид - навмиснi дiї, що напрвленi на добровiльне позбавлення себе життя, якi призводять до смертi.

Збочення iнстинкту самозбереження - самопошкодження, самотортури.

Самодеструктивна поведiнка - рiзноманiтнi форми поведiнки людини, метою яких не є добровiльна смерть, але якi призводять до соцiальної, психологiчної i фiзичної дезадаптацiї, деградацiї особи. Результатом є навмисне чи ненавмисне нанесення шкоди своєму психiчному i фiзичному здоров’ю, включно до смертi. Його рiзновиди: алкоголiзм, наркоманiї, токсикоманiї, а також невиправданий ризик, асоцiальна поведiнка, заперечення факту своєї хвороби та вiдповiдна до цього поведiнка при наявностi життєво небезпечної соматичної патологiї тощо.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. СТАНОВЛЕННЯ СВІДОМОСТІ І САМОСВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Тема 7. Свiдомi і підсвiдомi психiчнi стани особистості

 

Питання лекції

1. Поняття про свідомість

2. Структура і властивості свiдомостi

4. Неусвідомлюване в психіці. Поняття про ментальність

4. Розлади свiдомостi

Поняття про свідомість

Суттєва відмінність людини як виду від тварин полягає в її здатності міркувати і мислити абстрактно. Це пов'язано з сферою людської свідомості, яка є вищим рівнем відображення людиною дійсності.

Перша психологічна характеристика свідомості людини включає відчуття себе суб'єктом, що пізнає, здатність в думках представляти існуючу і уявну дійсність, контролювати власні психічні і поведінкові стани, управляти ними, здатність бачити і сприймати у формі образів навколишню дійсність.

Відчуття себе суб'єктом, що пізнає, означає, що людина усвідомлює себе як відокремлене від решти світу істоту, готову і здатну до вивчення і пізнання цього світу, тобто до отримання більш менш достовірних знань про нього. Людина усвідомлює ці знання як феномени, відмінні від об'єктів, до яких вони відносяться, може сформулювати ці знання, виразити їх в словах, поняттях, іншій різноманітній символіці, передати іншій людині і майбутнім поколінням людей, берегти, відтворювати, працювати із знаннями як з особливим об'єктом. При втраті свідомості (сон, гіпноз, хвороба і т.п.) така здатність втрачається.

Уявлення і уява дійсності - друга важлива психологічна характеристика свідомості. Вона, як і свідомість в цілому, тісним чином пов'язана з волею. Про свідоме управління уявленнями і уявою говорять звичайно тоді, коли вони породжуються і змінюються зусиллям волі людини.

Уявлення дійсності, відсутньої в даний момент часу або зовсім не існуючої (уява, марення, мрії, фантазія), виступає як одна з найважливіших психологічних характеристик свідомості. В даному випадку людина довільно, тобто свідомо, відволікається від сприймання оточуючого, від сторонніх думок, і зосереджує всю свою увагу на якій-небудь ідеї, образах, спомині і т.п., малюючи і розвиваючи в своїй уяві те, що в даний момент вона безпосередньо не бачить або взагалі не в змозі побачити.

Свідомість тісним чином пов'язана з мовою і без неї у вищих своїх формах не існує. На відміну від відчуттів і сприймання, уявлень і пам'яті свідоме відображення характеризується рядом специфічних властивостей. Одна з них – осмисленість того, що уявляється, або усвідомлюваного, тобто її словесно-понятійна наділеність певним значенням, пов'язаним з людською культурою.

Інша властивість свідомості полягає в тому, що в свідомості відображаються не всі і не випадкові, а тільки основні, сутнісні характеристики предметів, подій і явищ, тобто те, що характерне саме для них і відрізняє їх від інших зовні схожих на них предметів і явищ.

Третя характеристика людської свідомості — це її здатність до комунікації, тобто передачі іншим особам того, що усвідомлює дана людина, за допомогою мови і інших знакових систем.

Ще однією особливістю людської свідомості є наявність в ній інтелектуальних схем, відповідно до яких сприймається, переробляється і зберігається інформація про навколишній світ і про самого себе. Схеми включають правила, поняття, логічні операції, що використовуються людьми для приведення інформації в певний порядок, включаючи відбір, класифікацію інформації, віднесення її до тієї або іншої категорії.

Обмінюючись один з одним різноманітною інформацією, люди виділяють в тому, що повідомляється, головне. Так відбувається абстрагування, тобто відволікання від всього другорядного, і зосередження свідомості на найістотнішому. Узагальнене відображення дійсності і складає зміст індивідуальної свідомості, тому без мови і мовлення свідомість людини немислима.

Свідомість, проте, існує не тільки в словесній, але і в образній формі. У такому разі вона зпов'язана з використанням другої сигнальної системи, що викликає і перетворює відповідні образи (це найбільш яскраво виявляється в мистецтві, літературі, музиці).

Головною умовою виникнення і розвитку людської свідомості є спільна продуктивна опосередкована мовою пролуктивна діяльність людей. Це така діяльність, яка вимагає кооперації, спілкування і взаємодії людей один з одним. Так само в онтогенезі виникає і починає розвиватися індивідуальна свідомість дитини. Для її становлення також необхідна спільна діяльність і активне спілкування дорослого з дитиною, виділення, усвідомлення словесне позначення мети взаємодії.

На початку свого розвитку свідомість людини є направленою на зовнішній світ. Людина усвідомлює, що знаходиться поза ним, завдяки тому, що за допомогою даних їй від природи органів чуття бачить, сприймає цей світ як відокремлений від неї і існуючий незалежно від неї. Пізніше з'являється здатність до рефлексії, тобто усвідомлення того, що сама людина для себе може і повинна стати об'єктом пізнання. Цей перший напрям в розвитку свідомості можна позначити як рефлексія.

Другий напрям пов'язаний з розвитком мислення і поступовим з'єднанням думки із словом.

Кожна нова історична епоха своєрідно відображається в свідомості її сучасників, і із зміною історичних умов існування людей міняється їх свідомість. Філогенез її розвитку можна, таким чином, представити в історичному ракурсі. Але те ж саме справедливо і відносно свідомості людини в ході її онтогенетичного розвитку, якщо завдяки творам культури, створеним людьми, індивід все глибше проникає в психологію народів, що жили до неї. Цей напрям в розвитку свідомості можна позначити як історичний.

Свідомість керує найскладнішими формами поведінки, що вимагають постійної уваги і свідомого контролю, і включається в дію в наступних випадках:

1. Коли перед людиною виникають несподівані, інтелектуально складні проблеми, що не мають очевидного рішення.

2. Коли людині вдається подолати фізичний або психологічний опір на шляху руху думки або тілесного органу.

3. Коли необхідно усвідомити і знайти вихід з якої-небудь конфліктної ситуації, яка без вольового рішення не може вирішитися.

4. Коли людина несподівано опиняється в ситуації, що містить в собі потенційну загрозу для неї у разі неприйняття негайних дій.

Подібного роду ситуації виникають перед людьми практично безперервно, тому свідомість як вищий рівень психічної регуляції поведінки постійно присутня і функціонує. Разом з нею багато поведінкових актів здійснюються на рівні перед- і несвідомої регуляції, так що в реальній дійсності одночасно в управлінні поведінкою беруть участь багато різних рівнів її психічної регуляції.