Вкупі тісно, а нарізно нудно

Каже брат сестричці:

- Не чіпай моєї дзиґи.

- Коли так, - відповідає сестричка братикові, - то не займай моїх ляльок! Діти посідали в різних кутках, але скоро їм обом стало нудно.

Чому дітям стало нудно?

РОЗДІЛ 6 Становлення і розвиток мовлення дітей раннього віку

 

Перший рік життя

Важливим завданням виховання є становлення і розвиток мовлення дітей раннього віку. Мова нерозривно пов'язана з розвитком усіх психіч­них процесів (сприймання, пам'ять, мислення) і слугує основою цілеспрямо­ваної діяльності дитини. Розвиток мовлення здійснюється під впливом навколишнього середовища і насамперед під активним впливом дорослих.

Як стверджує Г. Розенгарт-Пупко, раннє дитинство щодо розвитку мовлення дітей поділяється на два періоди: підготовчий (1 місяць -1,5-2 роки) та період оформлення самостійного мовлення (1,5-2 -З роки). Отже, перший рік життя - це підготовчий період, який, у свою чергу, поділяється на три етапи.

Перший етап - емоційне спілкування дитини з дорослим - охоплює період від 1 до 5-6 місяців життя. Малюк розпочинає своє життя криком. Крик немовляти - ознака нормального розвитку дитини в організмі матері. Крик - це природжена безумовно-рефлекторна реакція, що викликається сильними органічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незручності). Крики не потребують спеціального навчання, вони не залежать від слухових сприймань дитини (глухі діти також кричать). З погляду фонетики, крик - це видих при звуженій голосовій щілині та при більш чи менш відкритій порожнині рота, який утворює голосний звук різного ступеня відкритості.

У психології мовлення впродовж тривалого часу панувала думка, що в перших дитячих криках не можна виділити якихось мовленнєвих елементів. Натомість у дослідженнях останніх років (Р. Тонкова-Ямпольська та ін.) зазначається, що у криках немовлят можна виділити моменти, які сприймаються на слух як звуки, близькі до голосних фонем а та є, хоча їх за акустичними ознаками ще не можна ототожнювати із фонемами. Адже в немовляти ще нерозвинений артикуляційний апарат, відсутній фонематичний слух. Подібні звуки спостерігаються і в птахів.

Крик - це сигнал небезпеки для дитини. Крик немовляти викликає занепокоєння батьків, які намагаються відразу ж його заспокоїти (возять у колясці, беруть на руки тощо), саме тому при багаторазовому повторенні цих дій крики набувають умовно-рефлекторного характеру. Якщо батьки стверджують, що дитина навмисне кричить, аби її взяли на руки, маємо яскравий приклад утворення умовного рефлексу. Таке швидке утворення умовного рефлексу на крик, за П. Згуровським, свідчить, що крики виконують комунікативну функцію. Вчені І. Кононова, Р. Тонкова-Ямпольська та інші стверджують, що крики позбавлені функції спілкування. Виникає запитання, яке місце належить крикам у процесі оволодіння дитиною звуковимовою? Деякі вчені вважають, що крик належить до підготовчого етапу звуковимови і розглядають його як самостійний безумовно-рефлекторний вияв. Так, на думку І. Кононової, крик не можна віднести до підготовчого етапу, оскільки він «виникає на тлі негативних емоцій», а в артикуляційному аспекті «вдосконалюється мало»¹.

Водночас не можна ігнорувати роль крику в розвитку мовленнєво-рухового аналізатора. Крики, як перші голосові реакції, посідають істотне місце в підготовці мовленнєвого апарату до звуковимови. Вони сприяють розвитку мовленнєвого дихання. Тому дорослі не повинні лякатися дитячого крику, це цілком закономірне явище у процесі становлення звуковимови. Однак це не означає, що дитина може довго кричати. Тривалі крики в перші місяці життя - сигнал нездорового стану організму дитини, якій потрібна лікарська допомога.

На першому місяці за короткі проміжки активного неспання, коли дитина часто буває на руках у дорослого, встановлюється перше спілкування її з дорослим на емоційній основі, що є початком розвитку дитячого мовлення. На першому місяці життя викликати зворотну ре-акцію-відповідь у дитини дуже важко, тому ініціатива спілкування належить дорослому.

На другому місяці значно збільшується тривалість активного неспання. Це дає змогу спілкуватися з дитиною не лише безпосередньо на руках у дорослого, а й у ліжку, манежі. Спілкування дорослого з дитиною в цей період набуває характеру «розмови», вихователь заграє з дитиною, посміхається, намагаючись затримати на собі її погляд, викликати посмішку.

На другому місяці життя дитина починає фіксувати зорові й слухові подразники, довго посміхається, коли з нею розмовляє дорослий, стежить поглядом за іграшкою.

На третьому місяці, за даними досліджень М. Касаткіна і І. Нечаевої) дитина розрізняє звуки різної висоти.

У цей період у спілкуванні дитини з дорослими відбуваються значні зміни - ініціатива спілкування відтепер належить дитині, вона самі починає шукати поглядом дорослого для спілкування з ним. Побачивши дорослого та на його привітання, дитина голосно сміється, вимовляє голосні, протяжні «а-а», «е-е-е», приходять у рух її ручки та ніжки, тобто виникає «комплекс пожвавлення». Слід зауважити, що такі позитивні зміни в емоційному спілкуванні дитини з дорослим можливі лише за умови попередньої роботи дорослого з дитиною. На третьому місяці поява емоційної реакції дитини на дорослого, як зазначає Д. Ельконін, створює основу для виникнення й розвитку нових форм спілкування, зокрема наслідування звуків.

На четвертому місяці виникає спілкування між дитиною і дорослим на основі голосних реакцій, мовних звуків. Збільшується кількість звуків, з'являються вигуки «агу», «гу-гу» (гукання), «є», «і» та звук «р». У другій половині місяця розвивається гуління, спочатку вимова склад них комплексів звуків «тіль», «фрр...», а надалі співуче гуління, «трелі» (І. Кононова): «а-е-е», «о-о-о-е», «а-а-а». Звуки вимовляються під контролем слуху, діти починають прислуховуватися до своїх мовленнєвих реакцій. Такі досягнення в мовленнєвому розвитку дають можливість спілкуватися з дитиною на відстані, перегукуватися з нею, викликати в неї звуконаслідування. Наприкінці четвертого місяця життя дитина сама вже викликає дорослого на спілкування за допомогою мовних звуків. Діти також наслідують голосові реакції інших дітей. За показниками нервово-психічного розвитку дітей першого року життя, що були розроблені професором М. Щеловановим, діти в чотири місяці за звуком визначають місце знаходження предмета, відшукують дорослого, почувши його голос та джерело звука; промовляють голосні звуки, довго бавляться іграшками.

На п'ятому місяці життя відбуваються значні зрушення в розвитку дитини. Вона вже достатньо оволоділа своїми рухами і мовленнєвим апаратом. Рухи та мовні звуки дитина використовує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми; вона підповзає до свого сусіда, посміхається, вимовляє окремі звуки. Побачивши дорослого, малюк видає цілий потік мовних звуків, звернених безпосередньо до нього, закликає дорослого підійти, довго співуче гулить, розрізняє тон, з яким до неї звертаються.

У цей період, коли дорослий протягує руки, дитина у відповідь дає свої, вона вже розуміє ситуації годування, укладання спати, міміку та жести. На думку І. Кононової, в період переходу від гуління до белькотання (в 5-7 місяців) діти промовляють велику кількість звуків без будь-якого приводу (30-70 % від загальної кількості усіх голосовій виявів). У процесі спонтанної голосової активності, зазначає автор, між слуховим і мовленнєво-руховим аналізаторами встановлюються міцний функціональний зв'язок ще до появи белькотання. В цей період потрібно створити сприятливе «акустичне середовище» як у ясельних і рунах, так і в сім'ї.

У шість місяців дитина починає белькотіти. З погляду фонетики, белькотання - найскладніше утворення, яке нагадує слова-склади: ма­ма.на, ба-ба-ба, дя-дя-дя.

Дискусійним нині залишається питання, в якому віці виникає і скільки триває стадія белькотання. Одні вчені стверджують, що белькотання з'являється вже у 2-3 місяці, інші - в 5-6 місяців. М. Кольцова відзнаки появу белькотання аж у 7-8,5 місяця, а з 8,5-9,5 місяця, за її слонами, в дітей з'являється «модульоване белькотання», коли дитина повторює склади з різною інтонацією.

Дослідження В. Бельтюкова і А. Салахової (були проведені в секторі фін [етики й акустики Інституту дефектології, м. Москва) з розвитку голосових реакцій у чотирьох дітей в домашніх умовах дали можливість докладніше відповісти на це питання. Автори пояснюють наявну вікову різницю тим, що надзвичайно важко визначити чітку межу, яка відокремлює белькотання від попередньої стадії гуління. Крім того, за їхніми переконаннями, початок стадії белькотання, як і її закінчення, є суто індивідуальним процесом. На підставі своїх спостережень автори визначають терміни белькотання між 4 і 6 місяцями. При цьому збагачен-11 я белькотання звуками спостерігається після 6 місяців досить активно впродовж місяця (40 % звуків щодо всього звукового складу), надалі накопичення звуків уповільнюється.

Аналіз звукового складу белькотання засвідчив, що носові й ротові, дзвінкі й глухі приголосні з'являються парами і майже одночасно. Спочатку виникають м'які, а потім тверді приголосні, тобто і тут існують певні закономірності. Завершується стадія белькотання, на думку В. Бельтюкова і А. Салахової, також індивідуально, від 1 - до 1 року і 2 місяців.

Дискусійним залишається питання щодо функції белькотання. Так, О. Александров, В. Сікорський та інші педагоги вважають, що воно виникає на основі наслідування звуків і виконує функцію спілкування. Вчені В. Богородицький, М. Кольцова та інші розглядають белькотання як дитячу забавку, гру, яка не має ніякого відношення до мовлення.

Відповідь на це питання знаходимо в роботах О. Гвоздєва, В. Бельтюкова, А. Салахової. Наприклад, О. Гвоздєв стверджує, що белькотання, як і попередні голосові реакції (гукання, гуління), є природженою до-мовною реакцією, яка не може виконувати функцію спілкування (белькочуть і глухі діти). До того ж у белькотанні дітей різних національностей спостерігається чимало спільних звуків. Так, за даними В. Бельтюкова і А. Салахової, у белькотанні дітей, за якими вони спостерігали, 79 % звуків були близькими за своїми акустичними ознаками до англійської, німецької, французької мов.

За В. Бельтюковим, белькотання - це природжений автономічні процес, вияв певної програми, що передається дитині у спадок, яка генетично закладена внаслідок історичних накопичень мовленнєво-рухових реакцій. Для активного наслідування мовлення дорослого у дитини ще не розвинулися відповідні сенсорні й моторні центри. Після 6 місяців у неї з'являється само-наслідування звуків і складів.

Існує думка, що з белькотання започатковується власне активне мовлення дитини (Р. Тонкова-Ямпольська). Ті звуки, що були в белькотанні, дитина набагато раніше й легше вимовляє (губні), ніж ті, яких не було (шиплячі, свистячі, р), вимовою цих звуків вона оволодіває значно пізніше. Отже, белькотання готує мовленнєвий апарат до вимови звуків мови, складів і слів, сприяє розвитку фонематичного слуху.

Для подальшого розвитку мовлення дитині потрібно: а) навчитися виокремлювати звуко-комплекси (слова) із цілого мовленнєвого потоку; б) здійснювати тонкий фонетичний аналіз кожного звуко-комплексу; в) розуміти мовлення дорослого; г) засвоїти механізм звуковимови (артикуляцію). Усі ці завдання вирішуються у процесі спілкування дитини з дорослим, розпочинаючи з другої половини першого року життя.

Другий етап підготовчого періоду (від 6 до 11-12 місяців) характе­ризується розвитком розуміння мовлення дорослих. Виникає новий тип спілкування дорослого з дитиною - спілкування на основі розуміння мовлення дорослого. Розуміння мовлення, як зауважує М. Кольцова, — це результат утворення умовних зв'язків. Дитина починає розуміти, що кожний предмет, кожна властивість предмета, кожна дія має свою назву. Основна мета спілкування дорослого з дитиною у цей період не обмежується емоційним контактом, а потребує виконання дитиною певної дії.

Як свідчать дослідження Г. Розенгарт-Пупко, діти швидко починають розуміти слова, що стосуються дій з предметами, і важко дається їм розуміння назв предметів. Зорове сприймання і розглядання дітьми предметів, що супроводжується їх називанням, прискорює розуміння назви предметів.

Як дорослий може дізнатися, чи розуміє дитина звернене до неї мовлення?

За характером рухової реакції (повернення голови у бік предмета, жести і рухи дитини).

За твердженням Д. Ельконіна, головними передумовами виникнення розуміння мовлення є такі: а) виокремлення предмета з навколишніх; б) зосередження уваги на предметі; в) наявність у дитини яскраво вираженої емоційної реакції³. Розуміння мовлення дитиною з'являється

Насамперед на запитання «Де?», що стимулює її до зорового пошуку та орієнтовних реакцій. Під час багаторазових повторень у дитини формуються зв'язок між словом дорослого і предметом. Проте такий зв'язок утворюється не відразу, а проходить низку етапів (Д. Ельконін).

Спочатку реакція на слово дорослого відсутня, дитина не повертає голови у бік названого предмета. Потім на слово дорослого виникає Орієнтовний пасивний рух у бік місця знаходження предмета, тобто реакція на інтонацію. Нарешті, виникає диференційований зв'язок (де -11м 11 майже 10 місяців) між словом і предметом, який виражається в пошуку предмета і знаходженні його в іншому місці. Це і є початкова 11юрма розуміння мовлення дорослих.

Ф. Фрадкіна описує такі реакції дитини на звернене до неї мовлення дорослого:

а) повертання голови в бік предмета після його називання дорослим

(7-8 місяців);

б) виконання завчених рухів при називанні предметів дорослим (7— 8 місяців);

в) виконання елементарних доручень дорослих за словесною інструкцією (9-10 місяців);

г) вибір предмета за словесною вказівкою (10-11місяців);

д) припинення дії під впливом словесної заборони: «не можна» (12 місяців).

Як засвідчують дослідження Ф. Фрадкіної і Г. Ляміної, діти 7—8 місяців реагують спочатку на слово, як на певну суму звуків, сприймають його ритміко-мелодійну структуру (тембр, темп, силу звука, інтонацію). І лише з 10-11 місяців дитина реагує на зміст слова, розуміє його значення, навіть якщо воно вимовляється з різною інтонацією. Слід зауважити, що на початку другої половини першого року життя слова для дитини ще не набули узагальню вального значення, почуте слово вона пов'язує з конкретним (тільки одним) предметом. Це погребує від педагога серйозної роботи над засвоєнням дітьми слів-узагальнень.

Після 7 місяців дитина вже виконує відповідні рухи на слова «ладусі», «до побачення». Наприкінці першого року життя діти виконують рухи на слова «відкрий», «закрий», «поклади» тощо.

У другому півріччі активно розвивається наслідування на основі белькотання. Дитина, яка не белькоче, не може навчитися наслідувати. Спочатку дитина наслідує звуки власного белькотання, пізніше воно збагачується новими звуками. В 10-11 місяців у дитини можна розвивати наслідування звуків, яких ще не було в белькотанні. Натомість, за словами І. Кононової, наслідування звуків у цьому віці є ще вельми складним процесом для дитини. Одні діти добре белькочуть, хоча відтворювати за дорослим звуки ще не вміють, в інших - спостерігається «віддалене» (із запізненням) наслідування. Наслідуючи звуки дорослого, дитина засвоює нову артикуляцію, повторює кожний почутий звук чи слово, супроводжує словом, звуками свої дії, наслідування перетворюється на своєрідну звукову діяльність.

Під час звуконаслідування діють два взаємопов'язаних процеси: сприймання дітьми фонем на слух (фонематичний і мовленнєвий слух) та їх вимова (артикуляція).

Так, О. Гвоздєв вважає, що засвоєння фонематичної сторони мовлення визначається переважно розвитком мовленнєво-рухового аналізатора, який є провідним у процесі оволодіння артикуляцією звуків. Інші вчені - В. Бельтюков, Д. Ельконін, Н. Швачкін - доводять важливість обох аналізаторів. Порушення слуху призводить до спотворення звуків, що негативно позначається на активному мовленні. Водночас розвиток фонематичного слуху залежить від диференціювання звуків у процесі їх артикуляції.

Отже, в процесі засвоєння дитиною звуків рідної мови беруть участь і слуховий, і мовленнєво-руховий аналізатори. Тому їх потрібно активно розвивати в процесі звуконаслідувальної діяльності.

У другому півріччі дітей потрібно спонукати до дій з предметами. Дорослий показує іграшку, називає її, виконує з нею різні дії, позначаючи словами: «Ляля топ-топ-топ». Відтак він пропонує дитині виконати ці дії.

Особливу увагу впродовж першого року життя треба звернути на розвиток дрібних м'язів пальців руки. Фізіологічними дослідженнями М. Кольцової доведена залежність розвитку активного мовлення від розвитку дрібних м'язів пальців: чим краще розвинені м'язи пальців, зокрема вказівного, тим швидше дитина почне говорити¹.

Третій етап підготовчого періоду (10-12 місяців - другий рік життя) характеризується розвитком самостійного мовлення, появою перших слів.

Наприкінці першого року життя з'являються перші усвідомлені слова. Так, в 10-12 місяців у відповідь на пропозицію дорослого дитина вже продукує перші слова з певним значенням. З'являються слова так, ні. Дитина називає словами дорослого (тато, мама, тьотя, няня, баба), окремі дії (дай, ді-ді). У словнику однорічної дитини налічуєть­ся в середньому 10-15 слів.

Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей першого року життя (за даними Н. Аксаріної)

1 місяць - перша посмішка у відповідь на мовлення дорослого;

2 місяці - дитина прислуховується до голосу чи предмета, що видає щуки, при цьому рухи її уповільнюються, вона відповідає посмішкою на почуті звуки. Гукає: «Агу-гу-гу»;

3 місяці - зосереджує свій погляд на обличчі дорослого мовця, у відповідь йому посміхається, гукає, гулить;

4 місяці - за звуком очима знаходить потрібний предмет; відтворює Гучні звуки, голосно сміється, якщо з нею розмовляють, гулить, з'являється трелі;

5 місяців - розрізнює інтонацію, з якою до неї звертаються, довго і співуче гулить;

6 місяців - розуміє мовлення дорослого, промовляє окремі склади, з'являється белькотання;

7 місяців - довго белькоче, повторює одні й ті самі склади. На запитання «Де?» знаходить поглядом предмет;

8 місяців - голосно, повторюючи за дорослим, вимовляє різні склади, Починає наслідувати їх. Виконує відповідні рухи на слово: «Ладусі». Шукає і знаходить очима предмети й обличчя тих, кого називають, довго бавиться іграшками, розглядає їх;

9 місяців - відповідає на загравання «дожену-дожену», грає в схованки. На прохання дорослого виконує рухи: «дай ручку» «до побачення» та ін.;

10 місяців - наслідуючи дорослого, дитина сама повторює за ним різні звуки і склади. На його прохання сама знаходить і дає названу іграшку («дай м'яч», «дай лялю»). Розрізняє імена кількох дорослих і дітей;

11 місяців - вимовляє перші слова (мама, і, на, ав-ав). На прохання дорослого виконує знайомі дії «погойдай лялю», «покажи м'яч»;

12 місяців - вимовляє 10-15 слів.

 

Другий рік життя

Періодом швидкого розвитку мовлення є другий рік життя дітей. Розвиток мовлення у цей період, за Г. Розенгарт-Пупко, проходить два етапи: перший - від 1 року до 1 року 5-6 місяців, другий - від 1 року 5-6 місяців. Мовлення дітей цього віку розвивається в таких напрямах: а) розвиток розуміння мовлення дорослих; б) формування функції узагальнення; в) збагачення та активізація словникового запасу; г) розпиток здібності наслідування і вдосконалення звуковимови; д) формування граматичної будови мовлення.

На першому етапі продовжується розвиток розуміння мови, на другому - збагачується словниковий запас, розвивається активне мовлення.

Розуміння мовлення дорослих. На початку другого року життя (1 рік 2-3 місяці) дитина починає швидко встановлювати зв'язок між СЛОВОМ і предметом, відбувається розуміння мовлення і дій з предметами («дай руку», «візьми прапорець», «сядь», «встань»). Насамперед діти розуміють дії, пов'язані з доглядом за ними, та свої власні («відкрий ротик», «заплющ очки», «похитай голівкою», «посади ведмедика»), розуміння залежить від конкретної ситуації. Згодом під впливом спілкування

3 дорослими розуміння виходить за межі конкретної ситуації, дитина починає розуміти запитання «де?», «де собачка?», «де ляля?» й правильно реагувати на них. Вона спочатку засвоює розуміння назв предметів і речей, що її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок, одягу, частини тіла й обличчя. Дитина засвоює велику кількість назв предметів і дій, які їй показують і називають дорослі (за Є. Каверіною).

На другому році життя потрібно звертати увагу дитини на якості, властивості, стани, на призначення окремих предметів: «Подивись, у мене ведмедик великий, а в тебе маленький; мій білий ведмедик, а твій -коричневий», «М'ячик червоний, круглий», «Дай червоний м'ячик, а тепер синій», «Посади на стільчик білого ведмедика». Діти в 1 рік 3-4 місяці вже починають розуміти деякі пояснення дорослого. Наприклад, дитина намагається нанизати кільця на паличку, але вони не проходять. Вихователь показує, як їх потрібно нанизувати, і пояснює, що один кінець палички товщий, а другий тонший, і що кільця легко нанизуються на тонкий кінець. Дитина попередньо розглядає обидва кінці палички і обирає тонший із них.

На другому році життя дитина вже виконує нескладні доручення дорослого, наприклад «Дай ляльку Олі», «Візьми у Володі м'яч». Поступово від розуміння окремих слів діти переходять до розуміння фраз, коротких розповідей, мовлення, не зверненого безпосередньо до них.

Є. Каверіна описує послідовні етапи розвитку розуміння мовлення дитиною. На початку другого року життя дитина виконує вже низку дій за вказівкою дорослого: 1) загальні дії («дай, принеси, поклади»); 2) конкретні («йди обідати, візьми м'яч»); 3) складні, системні дії у відповідь на вимогу дорослого («побудуй драбинку, намалюй дощик»); 4) виконує словесні доручення («візьми зайчика і віддай його Ірині»); 5) впізнавання і розуміння предметів, що зображені на картинках, кубиках («принеси кубик із ведмедиком»).

Розвиток розуміння мовлення, за Г. Люблінською, виявляється в тому, що дитина: 1) правильно співвідносить слово з предметом (дією, ознакою) незалежно від ситуації; 2) знайоме слово набуває узагальненого характеру.

Розвиток мовленнєвих узагальнень. На другому році життя відбувається формування однієї з головних особливостей другої сигнальної системи - функції узагальнення.

«Пункція узагальнення формується стрибкоподібно. Різкий стрибок і постерігається в період 1 рік 2 місяці - 1 рік 3 місяці, а надалі – після 1 року 9 місяців.

З фізіологічного боку формування узагальнень у дітей другого року Життя досліджувала М. Кольцова. Автор описує кілька етапів розвитку узагальнень.

Нульовий ступінь узагальнення - назва конкретного одиничного предмета, власне ім'я. Перший ступінь узагальнення - загальне ім'я, загальна назва однорідних предметів, дій, якостей. Цей ступінь узагальни і піч діти засвоюють на кінець другого року життя. Другий і третій ступені узагальнення випадають на дошкільний вік. Дитина називатиме собачкою не тільки іграшку, яку тримає в руці, а й собачку, зображену на картинці, живу тварину. Наприкінці другого року життя дитина впізнає предмети незалежно від їх кольору, форми, величини. У цьому віці малюк починає розуміти зв'язки й відносини між предметами: воду можна налити у кружку, переносити у відрі; щоб намалювати, потрібно взяти олівець і папір. У другій половині року дитина вже розуміє за описом минулі події. Наприклад: «У Володі вдома є собачка». «На прогулянці діти бачили машину, бі-бі». Мовлення дорослого для дитини другого року життя стає основним регулятором її поведінки.

Збагачення словникового запасу й активного мовлення. За М. Кольцовою, до 8 - 10 місяців слово для дитини є лише звуковим подразни­ком. Т тільки наприкінці року воно зі звукового подразника перетворюється у мовленнєвий сигнал. У мовленні дітей з'являються перші осмислені слова. Терміни їх вияву і кількість є суто індивідуальними.

Як свідчать досліджений Ф. Фрадкіної, у 10 місяців у словнику дітей 1-5 слів, в 11 - 3-8, у 12 місяців - 7-16 слів.

Особливості становлення перших слів у дітей досліджували Г. Лямі-КВ, М. Красногорський, А. Маркова, М. Кольцова, серед зарубіжних учених - В. Штерн, Ш. Бюлер, Д. Селлі та ін. Так, А. Маркова описує певну послідовність в оволодінні дитиною словом².

На першому етапі (8-12 місяців) з'являються слова-склади, які дитина вживає у скороченому вигляді (ка, пу, ва). Наприклад, дитина Називає один склад слова, що означає усе слово: ля — лампа, па – впав (В. Сікорський).

У науково-педагогічній і психологічній літературі розгорнулася дискусія, який склад дитина промовляє першим. Виокремилися два протилежних погляди. М. Красногорський і Д. Селлі доводять, що дитина здебільшого промовляє наголошений склад, оскільки він найбільше привертає її увагу, а ненаголошений випускає. Іншого погляду дотримуються А. Маркова і Г. Ляміна. На їхню думку, дитина не обов'язково і не завжди виділяє наголошений склад. Нерідко діти називають і ненаголошений склад, наприклад: ди - диван. Вважаємо, що цей погляд не виключає попереднього, а лише доповнює його.

Другий етап (10-12 місяців) - поява двоскладових слів. Спочатку це звичайне повторення першого складу (бо-бо — боляче), пізніше з'являються слова із двох різних складів (а-па — впав). На третьому і четвертому етапах (другий рік життя) дитина вживає три - і чотирискладові слова.

Г. Ляміна, А. Маркова та інші вчені відзначають той факт, що не всі слова дитина засвоює в такій послідовності, як це означено вище. Значну їх частину вона засвоює відразу як «складовий контур», «схему-контур» слова. При цьому слово спотворюється і зберігає лише загальну схожість звучання (татина — машина). У «схемі-контурі», за Г. Ляміною, є стійкі елементи (це кількість складів) і нестійкі, які весь час змінюються (його звуковий склад).

У процесі оволодіння дитиною першими словами спостерігається перехідний етап, який характеризується специфічним «дитячим мовленням». О. Йєсперсен назвав його «малим мовленням», У. Еліасберг і Л. Виготський - «автономним мовленням», В. Вунд - «псевдо-мовленням», мовленням няньок, бабусь, що підлаштовуються під дитину. Не заперечує існування такого «малого» мовлення і С. Рубінштейн. Автор співвідносить його появу з розумінням мовлення дорослих і розглядає це явище як «своєрідний перехідний етап». За зовнішньою формою, зауважує С. Рубінштейн, слова «малого автономного мовлення» носять здебільшого моторний характер, це уламки слів з подвоєними складами (фу-фу, ля-ля, ква-ква). Флексії та синтаксичні поєднання в ньому відсутні. Слово має стільки значень, скільки разів воно вживається. С. Рубінштейн наводить приклад уживання нестійкого слова «малого мовлення» вау-вау сином Р. Ідельбергера, який віком б місяців 18 днів словом вау-вау позначав маленьку порцелянову фігурку дівчинки на буфеті, а в 10 місяців 2 дні - собаку, який гавкав на подвір'ї; портрет дідуся і бабусі; свого іграшкового коника, настінний годинник. У 10 місяців 29 днів цим самим звукосполученням він позначив гумову іграшку; в 1 рік 1 місяць - чорні батькові запонки; в 1 рік 2 місяці 4 дні - перлини на сукні, термометр для ванни.

Найістотнішим у психологічному аспекті для «малого мовлення», за С. Рубінштейном, є те, що воно відкриває своєрідний спосіб «узагальнення», за яким визначається значення перших слів, які вживає дитина. У «малому мовленні» слова ще не виконують означальної функції у широкому розумінні цього слова. «Мале мовлення» засвідчує не сформованість предметної свідомості.

А. Маркова відзначає особливості перших слів дітей, які спостерігаються до кінця третього року життя: багаторазове повторення складів, ми і нагадує белькотання; вставляння голосних при збігу приголосних і хіл іб - хліб); уподібнення складів (бабака - собака); скорочення збігу приголосних (сон - слон).

Німецькі вчені (В. Штерн і Ш. Бюлер) виокремили дві специфічні особливості перших дитячих слів: 1) між словами дитини і дорослого її називають різкі фонетичні відмінності; 2) багатозначність перших дитячих слів.

Т. Коннікова вивчила особливості перших слів у дітей за означеними характеристиками.

Щодо фонетичних відмінностей, за твердженням Т. Кошикової, вони виявляються в різних категоріях: а) дитячі слова зовсім не схожі на слона дорослих (адига - риб'ячий жир); б) дитячі слова - це уривки слів дорослих (па - впало, моко - молоко); в) дитячі слова - це спотворені слова дорослих, що зберігають загальну фонетичну схожість (ті ті - годинник, абаля - яблуко); слова - звуконаслідування (ав-ав, Киць киць, ту-ту).

Багатозначні слова об'єднуються дитиною в такі групи:

а) слова, що утворюються за функціональними ознаками (фу - сірники, лампа, цигарка);

б) за місцем знаходження (апу — ніж, хліб, тарілка, сільничка);

в) за зовнішньою схожістю (кх - кішка, шапка, комір);

г) за звуконаслідуванням (бі-бі - машина, трамвай, тролейбус).

Як бачимо, за шість місяців у дітей з'являється лише 15-25 слів. Вельми часто спостерігаються затримки мовленнєвого розвитку дітей, коли дитина до 1,5 року або зовсім не промовляє усвідомлених слів, або ж у її словнику налічується не більше 5 слів. Причини можуть бути різними. Подекуди відставання мовленнєвого розвитку зумовлюється тим, що дорослі розуміють свою дитину за мімікою і жестами і не стимулюють словесне позначення її прохання. У таких випадках дитина часом упродовж ніж усього другого року життя користується тільки «жестовим» мовленням.

Другою причиною затримки розвитку активного мовлення є так званий дефіцит спілкування дитини з дорослим. Зайнятий і заклопотаний І тими проблемами дорослий зовсім не розмовляє з дитиною, мовчки задовольняє її потреби, не підтримує ініціативних звертань дитини до дорослого.

Перші елементарні вияви ініціативного вживання слів, за свідченням Г. Гозенгарт-Пупко, можна спостерігати у дитини віком 1 рік 2 місяці - 1 рік 3 місяці. Надалі діти називають словами відсутніх дорослих близьких дитині людей. На її думку, самостійне мовлення дітей 1,5 року слід віднести до підготовчого періоду мовленнєвого розвитку. Вона вважає це ще не справжнім мовленням ні за своїм значенням, ні за формою. Це дитяче, автономне мовлення.

У другому півріччі другого року життя словник дитини збагачується швидкими темпами. Як стверджує Г. Розенгарт-Пупко, у дітей в 1 рік 6 місяців налічується до 40 слів, в 1 рік 8 місяців - 100, в 1 рік 9 місяців - 175, у 2 роки - 300 слів. У другому півріччі спостерігається своєрідний «стрибок» у збагаченні словникового запасу, дитина починає багато говорити і використовувати різні частини мови. Вперше це явище було описане німецьким психологом В. Штерном у книзі «Дитяче мовлення» (1928). За результатами спостережень над розвитком мовлення своїх двох дочок автор дійшов висновку, що у другому півріччі другого року життя відбувається «переломний момент у розвитку мовлення дитини». Дитина начебто робить перше у своєму житті велике відкриття, що кожний предмет має свою назву. Саме тому діти звертаються до дорослих із незчисленними запитаннями «Що це?» і таким чином швидко збільшують свій словник.

Із критикою «теорії стрибка» виступив Л. Виготський. Він переконаний, що дитина в цьому віці ще не спроможна зробити для себе якісь відкриття в довкіллі, а тим більше в розвитку мовлення. Він пише: «Неймовірно, щоб дитина в 1,5-2 роки, коли її мислення перебуває на примітивній стадії розвитку, спроможна була зробити відкриття, яке потребує колосальної інтелектуальної напруги... Як засвідчують дослідження, навіть у дітей старшого дошкільного віку і дорослих людей впродовж усього їхнього життя не відбувається такого відкриття, вони так і не розуміють умовного значення слів, як і не розуміють відношення між знаком і його значенням». Якби дитина зробила таке відкриття, то вона не назвала б словом фу-фу все, що світиться, горить, а словом тил — усе, що лежить на столі.

Дитина засвоює спочатку не внутрішні зв'язки між знаком і значенням, а зовнішній зв'язок між словом і предметом, і відбувається це за законами умовного рефлексу, тобто дитина спочатку засвоює функцію, а потім уже усвідомлює предмет (за Л. Виготським).

Експериментальні дослідження вченого засвідчують, що в цей період ускладнюється уся життєва практика дитини, яка потребує від неї широкого використання усіх засвоєних слів і накопичення нових. Відтепер дитина вільно пересувається у просторі, розширюються її контакти, вона сама може підійти до того предмета, який її зацікавив, взяти в руки, обстежити. В неї закономірно виникає запитання щодо невідомого їй ще предмета. Оскільки дитина не тільки запитує, а й активно діє з предметом, вона запам'ятовує його назву. За словами вченого, після 1 року 7 місяців відбувається серйозна перебудова психологічної операції зі словом. Якщо раніше для задоволення власних потреб дитина користувалася емоційно-жестовим мовленням, то віднині слово-назва предмета має стати засобом для його отримання. Дитина вже не тягнеться і предмета, а звертається до дорослого і називає предмет. Слово для дитини набуває нового важливого значення. Запас слів, що знаходить її у пасиві, слугує засобом спілкування.

За Г. Розенгарт-Пупко, збігаються дві основні лінії розвитку мовчання дитини - усвідомлене розуміння мовлення навколишніх людей у і їх життєво важливих ситуаціях і використання активного словника, яке раніше мало здебільшого ігровий характер. «Розуміння мовлення 1.1 активне вживання словника стимулюють одне одного, зливаючись у і дії йому двосторонньому акті спілкування».

Грузинський психолог А. Чрелашвілі під час спеціальних досліджень Спостерігав за розвитком словника дітей другого року життя. Автор стверджує, що поява запитань «Що це?» і стрибкоподібне збагачення словника здебільшого не збігаються у часі.

Дитячі запитання, які В. Штерн назвав показником «відкриття», на думку А. Чрелашвілі, мають здебільшого характер гри. Дитині подобається звертатися до дорослих із запитаннями. Вона не завжди очі-і \ і на них відповіді, бігає по кімнаті, показує на предмети і запитує «А це що?». Якщо дорослий відповідає неправильно, дитина голосно запитує знову. Дитячі запитання, зауважує А. Чрелашвілі, тоді навіть не мають питальної інтонації. Дитина нерідко сама звернеться до дорослого з проханням відповідати неправильно, так цікавіше грати. Саме цей умовно-рефлекторний зв'язок: безпосередня дія Дитини (показ на предмет) - словесна відповідь дорослого (за О. Іваніним-Смоленським) започатковує питальну інтонацію в дитячому мовленні. А. Чрелашвілі дійшов висновку, що стрибок у збагаченні і пін активного словника пояснюється не лише «переломним моментом V розвитку мовлення» (як це стверджує В. Штерн), а й «переломним моментом у психічному розвитку дитини загалом» (сприймання, пам'ять, мислення тощо), що сприяє швидкому збагаченню словникового запасу дитини.

Характерною особливістю словника дітей другого року життя, за твердженням М. Попової, є нерівномірність вживання частин мови за кількісним складом словника і частота вживання тих чи тих слів. У словнику дитини переважають іменники, значно менше дієслів, хоча Тотожність їх використання висока, це так звані дієслова - «універсали» (Л. Іваненко). Досить бідний словник на прикметники. Збагачення дитячого словника стимулює появу нових форм вимоги за допомогою слова. Порядок виникнення таких слів-вимог описує Г. Розенгарт-Пупко.

Під час спілкування дитина насамперед вживає імена дорослих, вимагаючи тим самим, щоб вони підійшли до неї. При цьому слово промовляється з інтонацією «заклику» (баба, мама).