Ти в боях пройшло хрещення -



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Ти в боях пройшло хрещення -



Слово мужнього народу,

Що не дрогне зроду.

Ми в тобі знаходим:

Блиски гроз і цвіт задуми,

Пісні дзвін, моральність думи.

Ми в похід з тобою ходим –

Все в тобі знаходим.

Розцвітай же, слово,

І в родині, і у школі,

Й на заводі, і у полі

 

11. Прочитайте текст.

Про рідну мову можна говорити і не з погляду науки мовознавства, а так, як говорять про свій край, рідне сонце, небо, повітря - про все, що об'єднується в дорогому слові - Вітчизна. Бо рідна мова є невід'ємною частиною поняття Батьківщина.

Для нас рідна мова - не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народ­ну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

Увесь світ віддає шану великим володарям українського слова Т. Г. Шев­ченку та І. Я. Франку. Далеко за межами України відомі твори М. Коцюбинського та Лесі Українки, М. Рильського та багатьох інших чудових українських майстрів пера. Рідна мова донесла до нас геніальні класичні творіння Мольєра, Шекспіра, Гете, Бернса, Міцкевича. Вона виявилася не біднішою за ІНШІ найрозвиненіші мови світу, оскільки нею перекладають усе найкраще, що створено ними.

Найкращі, найкультурніше представники народу завжди дбають про свою мову, байдуже, хто вони - українці, поляки, чехи чи німці.

Священний обов'язок кожного з нас — берегти дорогоцінні якості рідної мови, її запашні, барвисті слова, образи, звороти, шліфувати й збагачувати їх, щоб передати прийдешнім поколінням спадщину, гідну нашої великої доби (Матвієнко А. Живе слово. - К.: Держлітвидав УРСР, 1964. - С. 155-157).

Які риси рідної мови відбито у цьому тексті? Де і коли можна використати цей текст у дошкільному закладі?

РОЗДІЛ 2Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку

Усе життя дитини супроводжується різними видами діяльності в процесі яких вона набуває певних знань, здійснюється її психічний розвиток. Л. Виготський висунув тезу про те, що рушійною силою психічного розвитку є навчання як шлях «привласнення» дитиною загальнолюдських цінностей. Натомість навчання не буде успішним, якщо дитина сама не виступатиме суб'єктом пізнавальної діяльності.

Проблему пізнавальної діяльності дитини-дошкільника досліджували вчені Дж. Брунер, Л. Виготський, Л. Венгер, Д. Годовікова, М Лісіна В. Мухіна, С. Рубінштейн, К. Щербакова та ін.

На думку С. Рубінштейна, пізнавальна діяльність визначається як «сукупність певним чином пов'язаних дій (операцій), функція яких, на відміну від знань, полягає не в тому, щоб зображувати об'єкт (певні його сторони), а в тому, щоб завдяки цим діям були отримані істинні знання про об'єкт, тобто знання, що адекватно відображають його таким, яким він є насправді».

Пізнавальна діяльність- це організований, цілеспрямований процес засвоєння і набуття дитиною нових знань, умінь і навичок, уточнення та закріплення знань, умінь і навичок, набутих у попередньому досвіді з допомогою дорослих чи самостійно. Пізнавальна діяльність, як і будь-яка інша, має складну структуру: мету, завдання, мотив, спосіб виконання, дії та операції, умови, оцінку і контроль.

Н. Тализіна виокремлює два класи пізнавальної діяльності - загальну і специфічну. Загальний клас пізнавальної діяльності охоплює прийоми, які використовуються в усіх видах діяльності. З-поміж них: уміння планувати свою діяльність, уміння оцінювати і контролювати діяльність-порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікація та ін. Ці прийоми незалежні від конкретного матеріалу і використовуються в мовленнєвій діяльності.

Специфічний клас пізнавальної діяльності стосується лише однієї конкретної діяльності. Наприклад, у мовленнєвій - це прийоми звукового та складового аналізу слів, переказ художнього тексту, заучування вірша. Одним із чинників пізнавальної діяльності є психічна активність дитини, яка надалі переходить у пізнавальну активність. Психічна активність визначається як потреба організму в пізнанні довкілля, а також у пізнанні самого себе.

Пізнавальна активність- це стан готовності організму до пізнавальної діяльності, що стимулює та породжує її. Пізнавальна активність виражається у прагненні дитини формувати «образ світу шляхом орієнтовно-дослідницької діяльності» (Д. Годовікова). Розвиток цієї активності - це збагачення кількості об'єктів, на які вона спрямовується, та вдосконалення її регуляції.

У педагогіці активність дітей у навчанні розглядають як дидактичний принцип, що вимагає від педагога такої організації навчального процесу, який би сприяв вихованню у дітей самостійності, ініціативності, креативності, міцному засвоєнню знань, виробленню необхідних умінь і павичок, розвитку спостережливості, мислення і мовлення. У процесі навчання дітей дошкільного віку рідної мови і розвитку мовлення вихователі керуються принципами максимальної мовленнєвої активності та взаємозв'язку різних видів пізнавальної діяльності.

Учені О. Брушлінський, О. Матюшкін, С. Рубінштейн та інші визначають джерело розвитку пізнавальної активності як пізнавальну потребу, яка, у свою чергу, стимулюється низкою суперечностей. Серед них: незбіг думки про предмет із самим предметом; невідповідність між вихідними умовами і вимогами завдання; невідповідність звичних способів дії, що використовуються особою, вимогам завдання; суперечлива невідповідність реального й ідеального станів індивіда. Здібність до самостійного виявлення суперечностей є свідченням активності особистості, виявом її творчого потенціалу. Означені суперечності розв'язуються у процесі різних видів пізнавальної діяльності.

Одним із видів пізнавальної діяльності є мовленнєва діяльність, розроблення теорії якої припадає переважно на XX ст. (Ф. де Соссюр «Курс загальної лінгвістики»; Л. Щерба «Про три аспекти мовних явищ і експерименти в мовознавстві» (1931), «Мовна система і мовленнєва діяльність» (1974); Л. Виготський «Мислення і мовлення» (1934); М. Жинкін «Механізми мовлення»; О. Лурія «Мова і свідомість» (1979); О. Леонтьєв «Мова. Мовлення. Мовленнєва діяльність» (1969), «Основи теорії мовленнєвої діяльності» (1974), «Основи психолінгвістики» (1997) та ін.). Оскільки лінгводидактика ґрунтується на теорії мовленнєвої діяльності, розгляньмо докладніше різні погляди вчених на цей феномен.

Перший підхід до трактування мовленнєвої діяльності - лінгвістичний, пов'язаний з ім'ям Л. Щерби: мовленнєва діяльність розглядається як один із трьох аспектів мови нарівні з «психологічною організацією», «мовною системою», що охоплює суму окремих актів говоріння і розуміння. Звідси і виокремлення в лінгводидактиці видів мовленнєвої діяльності - говоріння, слухання (аудіювання), читання і письмо.

Другий підхід до розуміння мовленнєвої діяльності - психологічний (Л. Виготський, О. Леонтьєв), який розглядає мовленнєву діяльність нарівні з іншими видами пізнавальної діяльності людини. Тож мовленнєва діяльність має таку саму структуру, як і будь-яка інша. Вона характеризується предметним мотивом, цілеспрямованістю, евристичним характером. Мовленнєва діяльність складається з кількох послідовних фаз: орієнтування, планування, реалізація плану, контроль. Мовленнєва діяльність, за О. Леонтьєвим, є пізнавальною, оскільки вона «розпредмечує» дійсність через мову.

Третій підхід - психолінгвістичний (І. Зимня, О. Леонтьєв), його предметом є «співвідношення особистості зі структурою та функціями мовленнєвої діяльності, з одного боку, і «мовою як головною «складовою» образу світу людини, з іншого», а її об'єктом виступають «сукупність мовленнєвих ситуацій»1. Психолінгвістика вивчає механізми породження (продукування) висловлювань від ситуації спілкування до мовленнєвого наміру, від мовленнєвого наміру - до плану, від плану - до семантико-граматичних структур, тобто механізму сприйняття та розуміння мовлення.

У цьому аспекті мовленнєва діяльність може виступати і як цілком самостійна діяльність зі специфічною мотивацією, "її складовими висту­пають мовленнєві дії, мета яких підпорядкована загальній меті діяльності; мовленнєві операції (відповідно до умов) або мовленнєві дії, що входять до складу інших не мовленнєвих діяльностей. Отже, до структури мовленнєвої діяльності входять мовленнєві дії, мовленнєві операції, мовленнєвий акт, мовленнєва ситуація.

Мовленнєва дія - процес, що обслуговує мовленнєву діяльність (або якусь іншу), є безпосереднім її чинником, містить мету, підпорядковану меті мовленнєвої діяльності. Мовленнєва дія здійснює як підготовку мовленнєвого висловлювання, так і його реалізацію. Поняття мети завжди співвідноситься з поняттям дії.

Мовленнєва операція - це спосіб виконання (здійснення) мовленнєвої дії, який залежить від досягнення конкретної мети. Мовленнєва операція порівнюється з умовами, в яких проходить мовленнєва діяльність. Мовленнєвий акт - цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється відповідно до принципів і правил мовленнєвої поведінки, прийнятих у певному суспільстві. Це одиниця нормативної соціо-мовленнєвої поведінки, для якої характерні навмисність (інтенціональність), цілеспрямованість, конвенціональність, співвіднесеність із мовцем.

Мовленнєва ситуація - реальна життєва ситуація безпосереднього Мовленнєвого акту спілкування, що обмежена прагматичними координатами: «я - ти - ми - тут - зараз». Це безпосереднє здійснення спілкування, комунікації за відповідних умов (урок, заняття, зустріч друзів та ін.).

Мовленнєвою ситуацією є також сукупність обставин реальної дійсності, того тла, на якому розгортаються певні події, при цьому обставини мають слугувати стимулом до мовленнєвої дії. Мовленнєва ситуація неможлива без особливої властивості мовлення, ситуативності, за якої «мовленнєві одиниці у смисловому й часовому параметрах завжди порівнюється із ситуацією і створюють потенційний контекст певного діапазону».

Мовленнєві ситуації у процесі навчання виконують п'ять основних функцій: перенесення мовленнєвих навичок у нові ситуації спілкування; мотиваційну функцію; створення ситуації як умови розвитку мовленнєвого вміння; семантизацію і презентацію мовленнєвого матеріалу; функцію організації мовленнєвого матеріалу.

Учені І. Зимня, О. Леонтьєв, Є. Пасов, Т. Сахарова, В. Скалкін та інші всі ситуації поділяють на види і типи. За критерієм «адекватність процесу спілкування» ситуації поділяють на природні та штучні (навчальні); за критерієм «спосіб відтворення» - на мовні (лінгвістичні) та позамовні (екстралінгвістичні - ілюстрації, макети тощо); за критерієм «обсяг висловлювання» - макро - і мікроситуації.

З-поміж типів мовленнєвих ситуацій Є. Пасов виокремлює ситуації соціально-статусних взаємин, рольових, взаємин спільної діяльності (діяльні), ситуації моральних взаємин. Мовленнєві ситуації є складо­вою мовленнєвої діяльності.

Деякі вчені (М. Львов, Є. Пасов) визначають мовленнєву ситуацію як: певне мовленнєве середовище; позамовну обстановку; сукупність мовленнєвих і не мовленнєвих умов; тло для мовленнєвих дій; як стимул до мовлення.

Отже, мовленнєва ситуація - це природне або штучне мовленнєве середовище, яке об'єктивними чи суб'єктивними умовами, відповідним мовленнєвим тлом і обставинами стимулює мовленнєву активність дітей. Мовленнєві ситуації в дошкільному навчальному закладі можуть ство­рюватись як на заняттях із різних розділів програми, так і в повсякденному спілкуванні з дітьми, у процесі режимних моментів, тобто в різних видах діяльності.

Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: говоріння, слухання, читання і письмо. Слухання і читання називають рецептивним мовленням, а тих, хто слухає або читає, - реципієнтами. Говоріння і письмо належать до продуктивного мовлення. Мовців і тих, хто читає, називають продуцентами. У дошкільному закладі діти опановують лише два види мовленнєвої діяльності - слухання та говоріння. Активною стороною мовленнєвого акту є говоріння.

Говоріння, за І. Зимньою, - це продуктивний вид активної мовленнєвої діяльності, процес здійснення спілкування, зовнішнє вираження способу формулювання думки засобами мови.

За структурою говоріння складається з трьох частин: мотиваційно-спонукальної (для говоріння потрібні: стимул, спонукання, мотив); аналітико-синтетичної (внутрішнє оформлення висловлювання) та ви­конавчої (вимовні й інтонаційні засоби вираження думки). Результат говоріння (відповідна дія учасників спілкування) реалізується в діяльності інших людей і водночас виступає сполучною ланкою спілкування.

Слухання, тобто аудіювання, — це сприймання мовлення на слух і його розуміння. Слухання (аудіювання) опосередковується говорінням іншого учасника спілкування. Його мета - розкриття смислових зв'язків, осмислення сприйнятого на слух мовленнєвого повідомлення мовця. Смислове сприймання не планується і не контролюється свідомістю того, хто слухає. Слухання задається зовні іншим мовцем. Результатом слухання є розуміння або нерозуміння тексту.

Смислове сприймання (розуміння) мовлення залежить від характе­ру мовленнєвої діяльності мовця, від того, наскільки зрозуміло й чітко він висловлюється, від темпу й виразності його мовлення, вміння визначити головне, встановити контакт зі слухачами. Водночас розуміння мовлення залежить від підготовленості слухачів до слухання і сприймання висловлювань. Тому дітей потрібно навчати не лише говорінню (активному мовленню), а й слуханню. Отже, мовленнєву діяльність важко розподіляти на активну й пасивну. Адже рівень володіння мовленням одного суб'єкта визначає рівень розуміння його іншим. Із психофізичного погляду, активність мовлення зумовлюється рівнем володіння мов­цем мовленнєво-вимовним актом і рівнем розуміння мовлення.

Мовленнєва активність може трактуватися не лише як здібність суб'єкта певного комунікативного акту висловлювання, а й як здібність сприймати (розуміти) мовлення іншого, а ці здібності відповідно залежать від рівня володіння мовою і способів її використання. Розуміння мовлення, за С. Рубінштейном, включає в себе його активне використання.

Активність (пізнавальна, мовленнєва, художня та ін.) виражається у формах активації й активізації. Вона завжди співвідноситься із певним видом діяльності як динамічна умова її становлення, реалізації і видозміни, як властивість її власного руху.

Із фізіологічного погляду, активація означає нейрофізіологічні і психічні процеси підсилення активності організму. Активація є змінною величиною і залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників, що виступають у процесі взаємодії організму з навколишнім світом. Активація и пізнавальній діяльності — це переведення особистості зі стану бездіяльності в діяльний стан (актив). Активація мовленнєвої діяльності — це переведення взаємозв'язку говоріння і слухання (сприймання мовлення) зі стану їх відсутності до наявного стану (І. Зимня).

Активізація процесу навчання — це вдосконалення організаційних форм навчально-пізнавальної роботи дітей, яке забезпечує активну й самостійну теоретичну і практичну діяльність учнів у всіх ланках навчального процесу.

Активізація пізнавальної діяльності — це збільшення питомої ваги активності особи у процесі самої діяльності. Під активізацією мовлення психологи (В. Артемов, Л. Виготський, І. Зимня, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн) розуміють переведення складників мовленнєвої діяльності (говоріння, слухання) на вищий рівень, що полягає в доповненні їх Мовними, якісними змінами. Навчання дітей говоріння і слухання відбувається у процесі навчально-мовленнєвої пізнавальної діяльності.

Навчально-мовленнєва пізнавальна діяльність - це організований, цілеспрямований процес використання мови задля передавання та засвоєння суспільно-історичного досвіду, оволодіння суспільною діяльністю у сфері наукових понять, встановлення комунікацій та планування своїх дій. Навчально-мовленнєва пізнавальна діяльність дітей дошкільного віку складається із різних видів говоріння (запитання, відповіді, розповіді, опису, переказування тощо) та слухання (слухання мовлення товариша, вихователя; слухання казки, оповідання, розповіді, грамзапису). У процесі цієї діяльності у дітей формуються мовленнєві навички і вміння, що обслуговують інші види пізнавальної діяльності (художню, музичну, природничу тощо).

Заняття з розвитку мовлення дошкільників є однією з форм організації навчальної діяльності. Проте діяльність ця специфічна і здійснюється на мовному рівні, у сфері комунікації, у процесі якої відбувається навчання дітей дошкільного віку рідної мови як засобу спілкування. Навчально-мовленнєва діяльність дошкільників складається з різних видів говоріння (відтворювальна або творча розповідь, переказування, розмова, запитання та відповіді) і слухання. Розгляньмо це на конкретному прикладі одного з видів говоріння - навчання переказування. Дитина прослухала літературний твір, у неї виникла потреба поділитися почутим і пережитим з іншим. На занятті ця потреба об'єктивується в мотиві, який задається вихователем: «Сьогодні ви будете вчитися переказувати казку. Послухайте, я нагадаю вам зміст уже знайомої казки. Слухати потрібно уважно, після прослуховування будете переказувати». Перед дитиною поставлено мету - навчитися переказувати, тобто потрібно уважно прослухати, зрозуміти, запам'ятати. Створюється відповідна навчальна ситуація, у процесі якої дитина має засвоїти загальні способи розв'язання пізнавального завдання (переказування). Для цього вона повинна оволодіти специфічними навчально-мовленнєвими діями: вислухати текст, зрозуміти його зміст, встановити логічні зв'язки між окремими його частинами; співвіднести поставлене педагогом запитання зі змістом прослуханого тексту; побудувати мовленнєвий вислів відповідно до поставленої мети (тобто оволодіти діями переказу); передати зміст послідовно, логічно, близько до тексту, не пропускаючи основних моментів; оцінити поведінку і вчинки героїв; розповідати без пауз.

Кожна мовленнєва дія обслуговується відповідними операціями. Наприклад, дія слухання тексту включає такі операції, як осмислення почутого, розкриття смислових зв'язків, запам'ятовування тексту в процесі слухання тощо. Дії переказу літературного твору потребують контролю. У дошкільному віці контроль за якістю переказу здійснюється вихователем. Контроль тісно пов'язаний з оцінюванням. Контролюючи мовні вміння, вихователь оцінює досягненні результати відповідно до вимог. Переказ як вид говоріння, мовленнєвої діяльності, має мотиваційно-спонукальну, аналітико-синтетичну та виконавчу сторони. Предметом переказу виступає думка, що була викладена в тексті, його результатом є мовленнєве повідомлення. Отже, кожне із занять з навчання дітей рідної мови, які проводяться у дошкільному закладі, є одним із видів навчально-мовленнєвої діяльності.

До структури навчально-мовленнєвої діяльності входять мовленнєві навички і мовленнєві вміння.

Мовленнєві навички - це автоматизоване оперування мовним матеріалом (лексичним, фонетичним, граматичним) як у процесі слухання, так і в процесі говоріння. Мовленнєві вміння формуються на основі застосування педагогічних мовних моделей, мовленнєвих зразків, інструкцій спочатку в супроводі наочності, а потім - у внутрішньому плані.

Мовленнєві вміння - це засвоєні суб'єктом норми і правила мови, сукупність мовленнєвих дій, операцій, навичок, які дають можливість здійснювати мовленнєву діяльність.

Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку передбачає як активацію, так і активізацію мовлення. Активація мовлення - це перехід можливого в дійсність, утворення нових мовленнєвих структур (діалогу, монологу, пояснень тощо) внаслідок поступового введення до старих структур нових компонентів. Активація відбувається поступово у процесі розвитку дитини в різних видах пізнавальної діяльності. Активізацію мовлення слід розглядати не лише як результат формування і реалізації мовленнєвої активності в конкретному мовленнєвому акті, а й як процес розвитку мовленнєвих навичок до повного оволодіння мовною системою. Оскільки мовлення обслуговує всі види пізнавальної діяльності, то можна сформулювати відповідну закономірність: чим активнішим є мовлення дитини (запитання, звернення, пояснення, міркування, розмірковування тощо), тим ефективнішою буде пізнавальна діяльність, очевидною - її результативність.

Оскільки мова і мовлення обслуговують усі види діяльності дитини, доречним буде наголосити на взаємозв'язку всіх видів діяльності в мовленнєвому спілкуванні, на «інтеракційній (взаємодіючій) діяльності» (К. Менг).

Інтеракційна діяльність обов'язково передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з головних характеристик особистості, її компетентності. Компетентність - це комплексна характеристика особистості, яка включає результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, само оцінювання, самоконтроль. Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності (мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо).

У мовленнєвій діяльності розрізняють мовну і мовленнєву компетенції.

Мовна компетенція ~ це засвоєння та усвідомлення мовних норм, що історично склались у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови.

Це явище є інтегративним, воно охоплює низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, настанов щодо успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування. Сформована мовна компетенція може бути тільки в дорослої людини, яка знає і володіє мовними одиницями і категоріями, знає орфоепічні та орфографічні правила. Стосовно дітей дошкільного віку може йтися лише про мовленнєву компетенцію.

Мовленнєва компетенція — це вміння адекватно й правильно вико­ристовувати мову на практиці (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), послуговуватися при цьому як мовними, так і позамовними (міміка, жести, рухи) та інтонаційними засобами виразності мовлення.

Мовна особистість - це носій певної культури, який належить до конкретної лінгво-культурної спільноти, об'єднаної спадкоємністю культури, спільністю її форм і співвідношенням «культурної» і «мовної» свідомості.

Культурно-мовна особистість - це інтегративна й цілісна якість суб'єкта, який володіє певним етно- й соціокультурним, мовним та інформаційним запасом, що подаються у вигляді тезаурусів, і здатністю до його адекватного застосування, що вказує на рівень володіння як мовою, так і національною культурою.

За визначенням українських лінгвістів С. Єрмоленко та Л. Мацько, мовна особистість - це той носій мови, який не лише володіє сумою лінгвістичних знань (знає поняття й відповідні правила) чи репродукує мовну діяльність, а саме той, у кого виробилися навички активної роботи зі словом. Мовна особистість починається з пробудження індивідуальної мовотворчості, що забезпечує вільне самовираження особистості в різних сферах людського спілкування. Мова шліфує, карбує думку, а оригінальна думка завжди здобувається на визнання, коли вона втілена в досконалому, інформативно повноцінному, переконливому слові. Отже, мовна особистість є носієм культури українського мовлення, фундамент якої закладається в дошкільному віці під керівництвом вихователя.

 

Практичні завдання для самостійного опрацювання

 

1. Схарактеризуйте усі види пізнавальної діяльності дітей дошкільного віку, визначте місце мовленнєвої діяльності у кожному із видів пізнавальної діяльності.

2. Прочитайте і проаналізуйте наведені визначення активності: Активність - «діяльний стан живих організмів як умова їх існування

у світі» (Кратний психологический словарь / Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. - Ростов н/Д.: Феникс, 1998. - С. 12).

Структурними компонентами мовленнєвої компетенції є мовленнєві аспекти (фонетичний, лексичний, граматичний, зв'язність мовлення тощо), які дитина засвоює упродовж дошкільного віку.

Кінцевим результатом засвоєння і навчання рідної мови є формування свідомої мовної особистості, становлення якої започатковується ще в дошкільному віці.

Сучасна лінгвістика розглядає мовну особистість як багаторівневий і багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, готовності до здійснення мовних вчинків різних за складністю; вчинків, що класифі­куються, з одного боку, за видами мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, письмо, читання), а з другого - за рівнями мови (фонетика, граматика, лексика) (Караулов Ю. Н. Русский язьік и язиковая личность. - М.: Наука, 1987. - С. 29).

Активність - властивість організму і психіки, що залежить від зовнішніх і внутрішніх умов; властивість особистості, яка виявляється в діяльному ініціативному ставленні до навколишнього світу і себе (Педагогічний словник / За ред. М. Д. Ярмаченка. - К.: Пед. думка, 2001. - С. 21).

Активність - це здатність особистості до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища і самої себе (Психологічний словник За ред. В. І. Войтка. - К.І Вища шк., 1982. - С. 10).

Активність виражає сутність діяльності, практики і протиставляється поняттю споглядальності.

Активність пізнавальна - діяльне ставлення людини до сприймання і перетворення світу; виявляється через запитання, прагнення мислити у процесі сприймання, відтворення, розуміння, творчого застосування (Професійна освіта: Словник / За ред. Н. Г. Ничкало. - К.: Вища шк., 2000.-С. 14).

Активність пізнавальна - це діяльний стан особистості, що характе­ризується прагненням до навчання, розумового напруження, вияву вольових зусиль, у процесі оволодіння знаннями (Коджастерова Г. М., Коджастеров А. Д. Педагогический словарь. - М.: Академия, 2001. -С. 8).

На основі цих визначень сформулюйте своє визначення понять «мов­леннєва активність дитини дошкільного віку», «мовленнєва пасивність дитини дошкільного віку».

3. Дайте класифікацію мовленнєвих дій і операцій дитини дошкільного віку.

4. Прочитайте визначення навички і вміння:

Навичка - це дія, доведена до автоматизму, що формується у процесі багаторазового повторення.

Вміння - це «підготовленість» до практичних і теоретичних дій, що виконуються швидко, точно, свідомо на основі засвоєних знань і життєвого досвіду; формується шляхом вправ і створює можливість виконання дій не лише у звичних, а й у змінених умовах (Коджастерова Г. М., Коджастеров А. Д. Педагогический словарь. - С. 153).

Поміркуйте, що раніше формується у дитини - мовленнєві навички чи мовленнєві вміння? Поясніть, чому?



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.64.36 (0.015 с.)