Свобода як етична проблема. Відповідальність – необхідний атрибут свободи.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Свобода як етична проблема. Відповідальність – необхідний атрибут свободи.



Свобода як етична проблема. Відповідальність – необхідний атрибут свободи.

Однією з найскладніших етичних проблем, які поста­ють перед людиною та людством, є проблема свободи. Питання значимості свободи, міри свободи людини в її діях, меж та небез­пек свободи етика та філософія традиційно вирішували з позицій співвідношення свободи та необхідності.

Серед множини конфліктів вибору, перед якими постає люди­на, одним з найгостріших та підступних, особливо в дитячому та юнацькому віці, є вибір між «можна» та «не можна». Ще більш складною проблемою є зіткнення внутрішнього «хочу» та зовніш­нього «треба».

Залежно від того, як легко ми вибираємо між «хочу» та «тре­ба», судять про волю та ступінь внутрішньої свободи та несвобо­ди. І в цьому контексті можна виокремити три позиції:

• моральні вимоги сприймаються як зовнішній примус (відсут­ність свободи);

• моральні вимоги усвідомлюються як обов'язок (внутрішній примус, який також робить людину несвободною);

• моральні вимоги зливаються з внутрішніми потребами осо­бистості (вільний вибір).

Тут варто підкреслити, що навіть вільний вибір, який пов'яза­ний з самообмеженням, не означає втрати свободи, а, навпаки, виступає показником справжньої свободи волі, фактором самост­вердження особистості. Таким чином, моральна свобода— це не просто вибір варіантів поведінки, а перетворення моральних ви­мог на внутрішні потреби, на переконання людини.

Проте в сучасній етичній думці існують підходи, які не ув'я­зують жорстко проблему свободи з проблемою необхідності. Людина відпо­відає за свій вибір, за те, що приводить до цих (а не інших) її рі­шень, за те, які вчинки вона здійснює, якими будуть наслідки цих вчинків для неї самої та інших людей. Отже, моральна свобода виявляється в умінні:

• робити усвідомлений моральний вибір дій та вчинків;

• передбачувати їх наслідки;

• здійснювати розумний контроль над своєю поведінкою, по­чуттями, пристрастями, бажаннями;

• давати їм моральну оцінку.

Досить часто свобода розуміється і трактується як особиста не­залежність. Незалежність сама по собі завжди становила безсумнів­ну цінність. Так, якщо в епоху Античності та Середньовіччя неза­лежність мудреця, аскета-відлюдника Грунтувалися на самовідре­ченні, то в буржуазну епоху незалежність ґрунтується на власнос­ті, на володінні грошима. Буржуазна епоха створює економічні та політико-правові передумови соціального розкріпачення особис­тості. Це безумовний прогрес в історії людства, хоча й в даний пері­од створюються інші, професійні чи консуматорні, суб- і маскуль^ турні «тенета» закабалення особистості. За певних умов вигідним . та успішним може стати не незалежність, а конформізм2.

. Критерієм вибо­ру виступає совість, котра є закликом до людини вибирати себе, знайти себе, бути самою собою. Бути свободним — означає не робити так, як «чинять та думають всі». Відмовитися від свобо­ди — означає перестати бути самим собою, перестати бути осо­бистістю, стати «як всі». Тому людина — якщо вона людина — «приречена бути вільною» (Ж.-П. Сартр).

Разом з тим свобода не стільки факт, скільки можливість — справжнє завоювання людської особистості, вона повинна дося­гатися всупереч перепонам та несприятливим обставинам, з якими ми стикаємося. Бути вільним — означає завоювати свободу. На­вряд чи можна сказати, що свобода існує, швидше за все, свободи ми домагаємося. В цьому смислі свобода є проявом людської гід­ності, самої природи людини, того, що вона собою являє і на що здатна, долаючи перепони та обмеження.

А домігшись свободи, виявляється, що бути свободним наба­гато складніше, ніж відмовитися від неї, адже екзистенціалістське розуміння свободи вимагає весь час іти проти течії, повста­вати проти загальноприйнятих норм, бути «чужим серед своїх». Не кожному це по силах.

Відповідальність є необхідним атрибутом свободи. Особистісна відповідальність — це прояв свободи персони, вона покликана за­хистити суб'єкта як від сваволі, так і від зовнішнього обов'язку.

Залежно від того, перед ким (чим) і за що людина несе відпо­відальність, вирізняють такі види відповідальності:

• відповідальність людини перед самою собою. Я роблю вибір і, в підсумку, «вибираю себе», своє життя, свою долю, а тому не­су за неї відповідальність. Цей вид відповідальності проявляється в наших сумнівах, почутті провини, страху та ін.;

відповідальність людини за свої конкретні дії та вчинки перед іншими людьми, особливо якщо зачіпаються їх інтереси;

тут моральна відповідальність (докори сумління, боязнь громад­ської думки) досить часто збігається з правовою та адміністратив­ною відповідальністю;

• відповідальність людини перед світом та людством, яка проявляється (за термінологією екзистенціалістів) як турбота про світ, викликана тривогою про нього. Цей вид відповідальнос­ті є найбільш складним та важко ідентифікується, і, як правило, виражається у формулі: «Я відповідаю за все»'.

Крім того, міра відповідальності залежить також від значущості того, що здійснюється, для доль інших людей та масштабів рі­шень, котрі приймаються.

Рівень відповідальної поведінки суттєво залежить від ступеня самостійності суб'єкта і, врешті-решт, від ієрархії статусів. Один із парадоксів відповідальності полягає в тому, що жорсткий та детальний зовнішній контроль не підвищує якості діяльності, а, навпаки, знижує її. Такий контроль є ефективним там, де суб'єкт в абсолютно незмінних умовах виконує найпростіші операції, які не вимагають від нього вибору та ініціативи. Жорсткий контроль може інтенсифікувати відповідальність, але лише за рахунок звуження її поля. Суб'єкт відповідає лише за те, що від нього ви­магають, й повністю байдужий до діяльності в цілому та її кінце­вого результату.

Відповідальність постає як індивідуалізація, що розуміється не тільки як покладання кордонів самому собі, як самообмеження, але й як любовне розчинення в іншій людині, у світі, в природі;

це здатність свідомо будувати себе та особисті стосунки з ближ­німи не тільки на принципах обов'язку, але й на етиці любові2.

У процесі історичного розвитку людства ступінь значимості персональної та колективної відповідальності людей за себе та за світ невпинно зростає.

 

Моральні смислі любові.

Любов вважається найпривабливішою моральною си­лою, однією з найважливіших життєвих цінностей, найглибшим та емоційно насиченим відношенням між людьми. Парадокс лю­бові полягає в тому, що одночасно вона — найпоширеніше, прак­тично всім відоме почуття та, разом з тим, загадкове, таємниче, • яке не піддається раціональному тлумаченню.

Любов має багатоманітні форми та способи прояву та належить. до наддинамічної рефлексії почуттів і відношень. Любов постій­но розвивається, змінюючи свою силу, спрямованість та форму існування. Неправильним є твердження, що любов — це ставлен--,-ня лише до конкретної людини, до об'єкта любові. Любов — це форма ставлення до світу в цілому.

Якщо основною ознакою любові є потреба в єднанні з об'єк.том любові, то це може бути любов до Бога, людини, матеріалі них об'єктів, процесів чи духовних сутностей. Тобто можна люби­ти батьків, поезію, прикраси чи шоколад і прагнути отримати те, що любиш, або робити те, що любиш, насолоджуватися близь­кістю з об'єктом любові.

Не можна сказати, що любов завжди має однакову моральну цінність, адже не можна порівнювати любов до матері та любов до цукерок. Але будь-яка любов має моральну цінність у контексті поведінки людини. (Наприклад, якщо через любов до цукерок люди­на готова їх вкрасти, то така любов є аморальною та соціальне не­безпечною; коли ж людина просто отримує задоволення від солод­кого, то таке «уподобання» не вимагає моральної оцінки).

У сучасному гуманітарному знанні виділяють низку «різнови­дів» любові', які пропонується знати, вміти розрізняти та вибудо­вувати стратегію та тактику своєї поведінки відповідно до цього «впізнавання»:

а) материнська любов-турбота, яка має інстинктивне підґрун­тя та характеризується безумовним переважанням «доброзичли­вості» над «потягом»;

б) любов-дружба — приязнь одного індивіда до іншого, зумов­лена соціальними зв'язками та особистим вибором;

в) любов-ерос — пристрасне кохання, стихійна і палка жага володіння коханою істотою, що не залишає місця для жалю чи милості;

г) любов-агапе — потреба в самовіддачі, милостива любов, жадан­ня любляЧого розчинитися в коханому. Ця вища форма любовного відношення — любов-самовіддача -— є проявом образу та подоби Божої в людині. «Бог є любов», він любить людину як своє творіння та свого сина, від повноти серця, самовіддано та безкорисливо;

д) любов-гра — людина тут нібито грає в любов, і її мета — виграти, причому якомога більше, витративши якомога менше. Тут немає ані повноти почуттів, ані справжньої відданості, ані тривоги за себе та за кохану людину.

е) любов-прагма — любов за розрахунком — коли об'єкт «любові» вибирається свідомо та цілеспрямовано. Прив'язаність до іншої людини в цьому разі виникає на підставі вигод, яких від неї очікують. Потяг, емоція, пристрасть легко підкоряються сві­домому контролю. Моральний зміст практично повністю погли­нається утилітарним;

є) любов-одержимість, пристрасний характер якої досягає ступеня манії * та межує з душевною хворобою. Свідомий контроль тут є мінімальним, і суб'єкт заради коханої істоти готовий піти на будь-які жертви, навіть на злочин. Така любов набагато легше, ніж інші види, переходить у ненависть, щонайменше прихо­вану.

Для любові важливими є не розбіжності та протилежності самі по собі, а можливість гармонізувати їх, тобто знайти в одному органічне продовження та доповнення іншого.

У моральному смислі цінність статевої любові полягає в тому, наскільки вона облагороджує людину, в тому, яким є співвід­ношення володіння і дарування в процесі цієї любові. Моральна цінність любові і в тому, що вона мобілізує всі сили особис­тості.

Мабуть, ніяке інше з людських почуттів, навіть такі, як спра­ведливість та совість, не породило стільки різноманітних спроб пояснення, як любов.

Таким чином, у любові однієї людини до іншої концентровано виражена практично «вся її моральність та культура в цілому».

 

Найважливіші чинники щастя.

У різних суспільствах та культурах, залежно від історичного періоду, на перший план в розумінні щастя виходять різні блага. Але при всій розбіжності підходів, вони завжди містять такі чинники як здоров'я, зовнішня привабливість, матеріальний статок, соціальний статус, особисті стосунки та індивідуальний розвиток. Слід зауважити, що, на відміну від простої задоволеності, щастя передбачає оволодіння або стремління до оволодіння більшістю цих благ. Якщо підсумувати, що ж входить до складових щасливої людини, то це буде: здоров'я, краса, отримання великого багатства, а разом з ним і великої свободи дії, високий соціальний статус і, відповідно до нього, повага співгромадян, гармонія в любові та дружбі, максимальний успіх у праці та творчості. Кожний з нас, можливо, навіть не усвідомлюючи, прагне до наявності цих чинників у своєму житті.

А тому не можна не погодитися з В. А. Малаховим, який подає таку класифікацію основних чинників людського щастя:

а) задоволення людських потреб;

б) свідомість осмисленості власного буття;

в) цілісність буття;

г) повнота буття;

д) гармонійні стосунки з навколишнім світом '.

Ключовою проблемою щастя є проблема його досяжності.

 

Етос, мораль, етика.

В античних трактатах, присвячених музиці, чимало уваги приділялося музичному «етосові» — спрямованій дії тих чи інших музичних ладів на психіку слухачів; «Риторики» були присвячені правилам відповідної вербальної дії. Серед тогочасних текстів особливе місце посідає трактат «Про величне» (І ст.), в якому аналізується особливий величний тип ораторської мови і вперше вводиться поняття величного, фактичного як естетичної категорії. Плотін на основі еманаційної теорії універсуму розробив чітку ієрархічну систему рівнів краси від трансцендентної (Єдиного) через ноуменальну до матеріальної і вбачав у вираженні прекрасного всіх рівнів одне з головних завдань мистецтва.

Напруженість у конфлікті «техносфера — біосфера» посилюється і стимулюється конфліктом у системі «людина — мораль». Коли товаром стають моральні принципи, система безпеки і розвитку у людини не спрацьовує, вона гальмує.

Дійсність унікальна і неповторна, і моральні нормативи, і цінності підпорядковуються їй і формуються у процесі її реалізації і динаміки. І самі моральні принципи людини є фактором творення дійсності. Мотиви, почуття, переконання спонукають людину до вчинків відповідальних і дій осмислених, що дуже важливо в умовах глобальної взаємної залежності.

Норми співжиття і поведінки людей на кожному історичному етапі виробляються філософією моральності — етикою.

У подальшому культуротворчому русі людини особливе значення сьогодні мають моральні норми та принципи. Саме вони чинять вирішальний вплив на безпеку людського існування і розвитку. Моральними нормами можна назвати ідеї і суспільні способи співіснування індивідів.

Етика як моральні правила поведінки людей для їх співжиття і еволюції має спрямовуватися на досягнення найбільшої користі для окремої людини. Сюди можна віднести і збільшення тривалості життя, формування активної життєвої позиції, життєстверджуючого настрою, і найперше це зміцнення здоров'я. Тобто це кожен бік людського блага

Етика обов'язку конституює людину абстрактну, позбавлену індивідуальних характеристик, безумовно підпорядковану встановленням.

Термін «етика» має давнє походження. Давньогрецьке слово ethos означає звичай, характер, стиль мислення. Видатний філософ Аристотель, автор «Нікомахової етики» і «Великої етики», утворив від іменника еthos прикметник еthios — етичний, який став позначати певні особистісні якості — чесність, мудрість, гуманність. Науку, що вивчає достоїнства характеру людини, Аристотель назвав еticе (етика). Тобто етика як наука дістала свою назву ще в IV ст. до н. є.

Етику іноді називають моральною філософією. Відомо, що в різних філософських системах минулого і сучасності акцент робиться на різні галузі філософії залежно від історико-культурних, суб'єктивних, іншого роду обставин.

Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які пояснюють природу, закономірності розвитку, функції моралі, здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.

Етика як наука має свій понятійно-категоріальний апарат. У ній змістовно розкриваються такі поняття, як «вчинок», «моральний принцип», «моральна норма», «моральний ідеал», «моральні цінності» тощо.

 

Структура і функції етики.

Структура етики як науки складається з таких розділів:

1. Емпірична, або описова, етика, яка описує та аналізує звичаї, моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і спільнот.

2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики.

Тут розглядаються походження моралі, її сутність, структура, специфіка, поняття і категорії тощо.

3. Нормативна етика — це зведення вимог, принципів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.

4. Теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.

5. Професійна етика, яка описує і обґрунтовує особливості моралі різних професійних груп виходячи зі специфіки їх діяльності.

6. Історія етичної думки, яка аналізує, як поглиблювалося розуміння природи моралі, її призначення, суспільних функцій, закономірностей її розвитку і функціонування протягом історії людства.

У вирішенні своїх завдань етика взаємодіє не тільки з філософією, а й з психологією, особливо тоді, коли йдеться про аналіз моральних почуттів, їх роль у духовних пошуках людей. Традиційним є зв'язок етики з богослов'ям і релігійною філософією, які специфічно розглядають практично всі проблеми моральної теорії. Походження моралі неможливо пояснити без звертання до Історії, СОЦІОЛОГІЇ, певною мірою — до біології. Без звертання до педагогіки і психології неможливо детально розібратися в моральному світі людської особистості, виявити справжні мотиви тих чи інших вчинків, дати корисні рекомендації.

Таким чином, відзначаючи, що багато наук розглядають ті чи інші аспекти морального життя, ми повинні констатувати, що саме етика виявляє сутність моралі і, відповідно, координує дослідження моралі іншими науками.

Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які пояснюють природу, закономірності розвитку, функції моралі, здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.

 

Функції моралі.

Для розуміння сутності моралі не останню роль відіграють ті функції, які вона виконує. У процесі становлення моралі, її відокремлення у відносно самостійну сферу культури встановився певний ряд функцій, притаманний для неї в наш час.

1. Вихідною вважають оцінювальну функцію. Але вона є характерною не тільки для моралі, а й для мистецтва, релігії, права, ПОЛІТИКИ ТОЩО, У чому Ж специфіка оцінювальної функції моралі?

Передусім, оцінка здійснюється через призму особливих понять моральної свідомості: добро і зло, справедливість, обов'язок, совість тощо, В моральній свідомості наявне зіставляється з належним. Моральні функції мають універсальний характер і поширюються практично на всі дії людини. Цього не можна сказати про право (наприклад, чи можна з позиції уголовного кодексу засудити безтактність, грубість, неповагу?). Саме так не завжди доречні політичні оцінки. Певні обмеження існують лише там, де вчинки здійснюються під тиском, загрозою, під впливом будь-якого афекту (страх, ревнощі). Нарешті, необхідно відзначити, що моральна оцінка спирається на моральні переконання індивіда і авторитет громадської думки.

2. Пізнавальна функція. Вона не має такого значення, як оцінювальна, але тісно з нею переплітається. Зокрема, коли індивід оцінює вчинки інших або свої власні, він неминуче отримує певне уявлення про внутрішній світ як свій власний, так і інших людей. Коли мораль дає оцінку моральному стану суспільства, вона відкриває нам, в якій мірі дії держави відповідають вищим загальним цінностям. Крім того, треба мати на увазі, що моральні якості є необхідною умовою будь-якого пізнання. Учений, що страждає на необ'єктивність, схильність до обману, до надмірної заздрості, може викривити результати досліду.

Певна річ, необхідно пам'ятати, що пізнавальна функція моралі здійснюється інакше, ніж пізнання в науці. Моральне пізнання спирається на почуття, віру, інтуїцію; в науковому домінує розум.

3. Світоглядна функція. Як ми вже зазначали, мораль не може бути зведена до простих норм. Вона має обґрунтовувати, «виправдовувати» ці норми, вказувати, в ім'я чого вони повинні виконуватись, тобто моральна свідомість неминуче виходить на вищі цінності, на сенсожиттєві питання. Але для вирішення цих питань дуже важливо визначити місце людини у світі. А останнє неможливо без уявлення про світ у цілому. С. М. Булгаков зазначав, що людина для того щоб зрозуміти саму себе, повинна знати, «що ж являє собою наш світ у цілому, яка його субстанція, чи є в ньому будь-який сенс і розумна мета, чи мають будь-яку ціну наше життя і наші діяння, якою є природа добра і зла тощо».

Уявлення про світ у цілому (світогляд) неможливо скласти тільки з висновків науки. Наукова картина світу і світогляд — це зовсім не одне й те саме. Світогляд формується не тільки на засадах знань, а й охоплює складну гаму почуттів, являє собою своєрідний образ світу. У моральній свідомості (перш за все у моральній філософії) формується СВІТОГЛЯД через призму спеціальних понять Світ розгадаєш добрим або злим, упорядкованим або хаотичним тощо. Від характеру уявлення світу зжить вирішення питань про сенс життя і щастя людини, розуміння природи добра і зла, справедливості тощо.

4. Виховна функція - одна з найважливіших функцій моралі.Без процессу виховання - безперервного, інтенсивного і цілеспрямованого — неможливе існування суспільства, неможливе й становлення окремої особистості. І стрижнем цього процесу є виховання моральне, бо саме воно формує базові якості людини, залучає до вічних, глибинних людських цінностей. Мораль привчає людину дотримуватися правил поведінки, виховує здатність керуватися ідеалами добра, істини, прекрасного, вічного, обирати відповідну лінію поведінки, самовдосконалюватися, тобто формує певний тип особистості з її загальною і моральною культурою. Моральні погляди на мету, сенс життя, розуміння людського обов'язку, відповідальність перед іншими людьми, оволодіння моральною культурою спілкування, почуття гідності, честі формуються і викристалізовуються у процесі виховання та діяльності, тобто соціалізації.

5. Функція гармонізації людських і суспільних відносин.

У сучасному суспільстві, особливо диференційованому, у різних соціальних груп (етнічних, професійних, територіальних), політичних угруповань, різних громадських об'єднань, особистостей, що до них належать, існують власні інтереси, які не тільки сходяться чи розходяться, а й нерідко бувають протилежними, непримиримими, що призводять до суперечностей у соціальній практиці, аж до антагоністичних. Мораль разом з іншими формами духовного життя і соціальними інститутами через свої цінності, механізми знаходить шляхи примирення, залагодження, зняття суперечностей заради єдності, цілісності суспільства відповідно до ідеалів добра, справедливості, гуманізму.

6. Регулятивна функція є своєрідним синтезом усіх інших, бо завдання моралі в першу чергу полягає у спрямуванні помислів і дій окремої людини. Але, як відомо, регулює поведінку індивіда не тільки мораль, але і право, релігія, мистецтво, політична свідомість тощо. Однак саме мораль надає людині найбільш важливі, глибинні орієнтири, саме моральні цінності виявляються центром усього духовного світу особистості і впливають на її політичні позиції, на ставлення до існуючого права (правосвідомість), на оцінку тих чи інших релігійних учень або витворів мистецтва.

Специфіка регулятивної функції полягає у такому. По-перше мораль регулює практично усі сфери життєдіяльності людини (чого не можна сказати про право, економічну свідомість, політику). По-друге, мораль ставить людині максимальні вимоги, вимагає від неї «рівняння» на моральний ідеал, який сам по собі є недосяжним, По-третє, регулятивна функція моралі здійснюється, спираючись на авторитет суспільної думки і на моральні переконання (передусім — совість) людини.

Виокремлення соціальних функцій моралі є дещо умовним.У реальному житті вони злиті, нерозривні, доповнюють одна одну, діють у єдності. Мораль одночасно і орієнтує, і регулює, і оцінює, і виховує людину. У цілісності функціонування виявляється унікальність її впливу на життя людини, спільноти, суспільства.

 

Особливості етики як науки.

Етика як наука має свій понятійно-категоріальний апарат. У ній змістовно розкриваються такі поняття, як «вчинок», «моральний принцип», «моральна норма», «моральний ідеал», «моральні цінності» тощо. До етичних категорій належить «добро» і «зло», «обов'язок» і «совість», «честь» і «гідність», «справедливість» і «відповідальність», «моральний вибір» і «моральний конфлікт», «сенс життя» і «щастя», «товариськість», «дружба», «любов» тощо.

Етику іноді називають моральною філософією. Відомо, що в різних філософських системах минулого і сучасності акцент робиться на різні галузі філософії залежно від історико-культурних, суб'єктивних, іншого роду обставин. У цілому ряді філософських шкіл (Епікур, Сократ, стоїки, релігійна філософія) акцент робився саме на моральну філософію, що, як небезпідставно вважалося, вінчає життєву мудрість. М. Бердяєв відзначав: «Етика є завершальною частиною філософії духу, в ній пожинаються плоди філософського шляху життя».

У вирішенні своїх завдань етика взаємодіє не тільки з філософією, а й з психологією, особливо тоді, коли йдеться про аналіз моральних почуттів, їх роль у духовних пошуках людей. Традиційним є зв'язок етики з богослов'ям і релігійною філософією, які специфічно розглядають практично всі проблеми моральної теорії. Походження моралі неможливо пояснити без звертання до Історії, СОЦІОЛОГІЇ, певною мірою — до біології. Без звертання до педагогіки і психології неможливо детально розібратися в моральному світі людської особистості, виявити справжні мотиви тих чи інших вчинків, дати корисні рекомендації.

Таким чином, відзначаючи, що багато наук розглядають ті чи інші аспекти морального життя, ми повинні констатувати, що саме етика виявляє сутність моралі і, відповідно, координує дослідження моралі іншими науками.

Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які пояснюють природу, закономірності розвитку, функції моралі, здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.

 

Діалогічне спілкування.

Діалогізм - здатність суб'єкта сприймати і враховували правомірність, внутрішню обгрунтованість не лише власної думки, а й інших способів міркування і висловлювання. Діалогічна

етика - тип етики, що вивчає особливу форму людської взаємодії і міжособистісних відносин, комунікативну діяльність. Історія людства дає безперечні докази визначального впливу суспільних, загалом міжлюдських стосунків на характер розвитку особистості, напрям її самореалізації, формування її духовного світу. Процеси спілкування мають фундаментальне значення для всього розвитку людської цивілізації, як і для кожної окремої особистості.

К.Маркс звертав увагу на загально цивілІзаційний вплив матеріально-практичних підвалин спілкування.

У межах етики, людське спілкування, комунікація постають не лише темою спеціального розгляду, а як методологічна парадигма дослідження широкого спектру проблем. „Спілкування", „комунікація", „діалог", вживають як синоніми, але між ними є певні відмінності, істотні з точки зору морально-етичного змісту цих понять.

Комунікація у вузькому сенсі є суто інформаційним процесом, тобто передаванням тих, чи інших повідомлень. Спілкування - здатне набувати й практично-матеріального й духовно-інформаційного, а насамперед, ціннісно-людського характеру. Діалог - ближчий до спілкування, є його істотним різновидом. Умовні типи спілкування: етикетний, діловий, товариський, приязний, інтимний, спілкування із самим собою. Принципи морального спілкування: рівність, любов, співчуття, альтруїзм, повага, толерантність, вміння вислухати, тактовність, довіра... Принципи аморального спілкування: егоїзм, користь;, вигода, помста, неповага.

 

Моральні цінності людини.

Особливої гостроти і складності на початку третього тисячоліття набувають глобальні проблеми, з якими людство стик-нулося вперше. Це проблеми виживання, збереження життя на Землі, безпеки, трансформації розвитку (подальшого поступу людської культури).

До загальнопланетарних проблем дослідники сьогодні відносять:

1. Проблеми вичерпання енергоресурсів, невідновність таких з них, як нафта, газ, вугілля.

2. Забруднення викидами виробництва навколишнього середовища, атмосфери та космосу.

3. Знищення біосфери (всього живого), лісів, запустіння і деградація ґрунтів.

4. Виснаження водних ресурсів (зникнення тисяч річок, знищення Аральського моря, початок знищення Байкалу).

5. Зростання населення Землі.

6. Криза моралі.

Чи не найголовнішими у цьому переліку є моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації.

Сучасна цивілізаційна система розвивається принципово не-керовано, абсолютно випадково і непрогнозовано.

Подальший поступ культуротворення, поступ людства неможливий без урахування глобальних проблем розвитку моральності й окремої людини, і людства в цілому, носіїв і творців культури і моральних цінностей.

475 мільярдерів планети контролюють сьогодні фінанси, які перевищують половину багатств усього людства. І це при тому, що понад 1,5 млрд людей голодують. Це означає, що прірва між багатими і бідними дедалі розширюється '. Річний прибуток кримінального світу становить майже 2 трлн дол. Все — від грошей до моральних цінностей і принципів — нині можна купити.

Сьогодні постає питання саме морального аспекту: чи для того Бог виділив людину з природи, щоб вона, озброївшись мисленням і мовою, свідомістю, засобами комунікації, а сьогодні й сучасними інформаційними системами та творчістю, стала жорстоким споживачем природи? Споживацькі інтереси протягом тисячоліть закріпили у свідомості людської особистості, у її моралі агресивну домінанту, яка успадковується за принципом соціального імпритин-гу. Це стає основною поведінковою (етичною) рисою як щодо самого себе, так і щодо близьких і всього людства, природи і Бога.

Сучасна постсоціалістична, посткапіталістична і неототалітар-на система не вирішують жодної проблеми боротьби з бідністю. Саме бідність породжує вимушену агресивність людини. Напруженість у конфлікті «техносфера — біосфера» посилюється і стимулюється конфліктом у системі «людина — мораль». Коли товаром стають моральні принципи, система безпеки і розвитку у людини не спрацьовує, вона гальмує.

А саме безпека (фізична, економічна, політична, правова) є найвищою моральною цінністю сучасності. Фізична безпека гарантує життя кожному, державі, планеті. Економічна безпека є гарантією добробуту кожного і життя на планеті. Політична безпека гарантує свободу і незалежність людині, державі, планеті у Всесвіті. Правова безпека гарантує життя за законами, справедливість, рівність усіх, як перед смертю і Богом.

Дійсність унікальна і неповторна, і моральні нормативи, і цінності підпорядковуються їй і формуються у процесі її реалізації і динаміки. І самі моральні принципи людини є фактором творення дійсності. Мотиви, почуття, переконання спонукають людину до вчинків відповідальних і дій осмислених, що дуже важливо в умовах глобальної взаємної залежності.

Навіть тваринам притаманні поведінкові аналогії моралі. В необхідні моменти у них спрацьовують механізми стримування агресії. Це прийняття загрозливих поз, специфічні акустичні сигнали.

Норми співжиття і поведінки людей на кожному історичному етапі виробляються філософією моральності — етикою.

Отже, постає питання: що вважати добрим, що поганим? Які критерії потрібно визначити в епоху глобальних змін? Як ми маємо жити в цей час? Якими критеріями керуватись, щоб гарантувати собі безпечний розвиток, співіснування, життя в гармонії з природою?

Слід, очевидно, визначитися: що таке екологія, що ми відносимо до моральних норм, що є етика, які її основні принципи і норми в сучасному світі?

Екологією дослідники називають науку про закономірності взаємовідносин організмів, видів і співтовариств із середовищем проживання. У нинішніх умовах глобалізації — це комплексний науковий напрям, який вивчає відносини людини, природи і суспільства, Всесвіту. Можна стверджувати, що це частина сучасної культури і життя, існування яких взаємообумовлено і взаємозалежно. Це частина сучасного мислення, мислення космічного, до якого ми лише розпочинаємо торувати людську дорогу.

Вища моральна інстанція — Бог

Взаємозалежність функціонування людини, культури у Всесвіті

Часткою цього наукового напряму є сучасний гуманізм, гуманізм культури третього тисячоліття. Його екологічний вимір охоплює і людину, і людство, і природу, і космос (Всесвіт), і подаль-. шу долю розвитку людини та її культури.

У подальшому культуротворчому русі людини особливе значення сьогодні мають моральні норми та принципи. Саме вони чинять вирішальний вплив на безпеку людського існування і розвитку. Моральними нормами можна назвати ідеї і суспільні способи співіснування індивідів.

Це ідеї і правильної, і неправильної поведінки індивідів та їх груп (верств). З давніх-давен це відображається у традиціях і звичаях. Одні вчинки, які несуть небезпеку людині (групі), заборонялись, інші, навпаки, заохочувались. Такі норми, які гарантують безпеку розвитку людини, увійшли в побут як святині, абсолютні правила.

У сучасних умовах глобалізації такими абсолютними правилами на рівні культури, побуту мають бути правила екологічної поведінки і всього людства, і окремого етносу, окремої держави, але передусім — окремої людини. Завдання полягає у поширенні необхідних екологічних знань — заборон, в усвідомленні (навіть більше), чого не можна роботи, які вчинки не допускаються у ставленні до людини, до братів наших менших і до біосфери в цілому. Ці правила мають закріпитися у підсвідомості кожної людини, сприйматись як архетип колективного несвідомого.

 

Функції мистецтва.

Однією з найважливіших функційкультурних знань є передача соціального досвіду. Тому її називають інфор­маційною. Культура виступає єдиним механізмом пе­редачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Адже, крім куль­тури, суспільство не має інакших способів передачі досвіду, нагромадженого попередниками. Саме через це культуру не випадково вважають соціальною пам'яттю людства, а розрив культурних зв’язки між поколіннями призводить до її втрати (феномен "манкуртизму") з усіма негативними на­слідками.

Іншою провідною функцією культурних знань є пізнавальна. Вона тісно пов'язана з першою і випливає з неї. Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, набуває здатності створювати сприят­ливі умови для його пізнання і засвоєння.

Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки воно використовує багатющі знан­ня, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільств суттєво різняться між собою саме за цією ознакою. Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людь­ми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприк­лад, в Японії) демонструють величезний динамізм у бага­тьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші — не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще "ви­находять велосипед", залишаючись на досить низькому щаблі розвитку.

Регулятивна функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів сус­пільної і особистої діяльності людей. У праці, побуті, міжособистісних відносинах культура так або ж так впливає на поведінку людей та їхні вчинки, на вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мо­раль і право.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.228.52.223 (0.024 с.)