Розкрити та охарактеризувати “художня культура” як вид мистецтва.

Одним з найважливіших компонентів духовної культури людства виступає художня культура, яка разом з пізнавальною, релігійною, моральною, економічною, політичною культурою покликана формувати внутрішній світ людини, сприяти розвитку людини як творця культурних цінностей. Художня культура також представляє собою певний вид людської діяльності, специфічний спосіб реалізації творчих потенцій людини. Художня культура може бути зрозумілою,! сутнісно, і функціонально в контексті всієї духовної культури.

Художня культура - це культура виробництва мистецтва, культура його розповсюдження, пропаганди, культура його сприйняття, розуміння, культура насолоди мистецтвом.

Для буття та соціального функціонування художньої культури характерними є процеси, що притаманні всім типам суспільного виробництва, а саме:

* виробництво художніх цінностей;

* функціонування художніх цінностей.

Ці процеси стосуються і закладів мистецтва, і власне мистецтва.

Жодне соціальне явище не може бути зрозумілим в рамках лише якоїсь однієї групи явищ. Поняття художньої культури виражає принципово нове відношення до мистецтва, акцентує увагу на його соціальному функціонуванні та пов'язаності з системою організацій, котрі керують художнім процесом, розповсюджують та зберігають його продукти, готують художні кадри. Саме тому поняття ^'художня культура" повинно працювати в рамках розуміння всього соціального контексту, в якому мистецтво функціонує. Художній витвір - продукт не лише художньої діяльності, але і всього процесу соціального функціонування мистецтва в суспільстві. Розглядаючи будь-який твір мистецтва, слід враховувати форми його включення в соціум та в культурне життя.

Сфера художньої культури - це сфера художніх цінностей, що являють собою вищі рукотворні форми естетичних цінностей.' Естетичні цінності так чи інакше завжди втягнуті в культуру, хоча можуть зберігати свою природну автономію (краса в природі). В даному випадку утягнутість естетичних цінностей в культуру пояснюється тим, що суспільна практика, діяльність людей ставлять дане природне явище в певне ціннісне відношення до людства.

 

Етичні аспекти екології.

Остання чверть XX ст. характеризувалася різким погіршенням якості оточуючого людину природнього середовища: забрудненням рік, озер, повітря, видовим збідненням флори і фауни тощо. Це свідчить про те, що протиріччя між суспільством і природою перемістилось у фазу взаємознищення. Суть сучасних екологічних протиріч - конфлікт між гігантськими темпами природоперетворюючої діяльності людської спільноти і процесами рівноваги в екосфері. Цей конфлікт створює реальну загрозу появи незворотних змін в природних системах, порушення основних механізмів життєзабезпечення людини.

Серед найбільш вживаних понять кінця XX ст. як в науці, так і в побуті виявилосьпоняття "екологія", що походить від грецького слова oikos - житло, місце перебування. Термін був уведений у науковий обіг німецьким зоологом Ернстом Геккелем в XIX ст. Спочатку цей термін мав означати науку, яка вивчала б взаємовідносини живих організмів з навколишнім середовищем.

Науковий аналіз екологічної проблеми можливий, якщо її розглядати не як простий кількісний приріст екологічних порушень, що мали місце і в минулому. Якщо раніше несприятливі наслідки людської діяльності проявлялися локально, діяли самостійно і не викликали своєрідної "ланцюгової реакції", множинності впливу, то сьогодні аварія одного танкера з нафтою обертається не тільки екологічною, а й соціальною катастрофою для населення узбережжя. Створення нової техніки і застосування нових технологій в промисловому виробництві це такий соціотехнологічний монстр, до якого природа виявилася не готовою.

Екологічна етика та її принципи.

Дослідники визначають три основні напрями масованого екологічно-виховного впливу на суспільство.

Етика як моральні правила поведінки людей для їх співжиття і еволюції має спрямовуватися на досягнення найбільшої користі для окремої людини. Сюди можна віднести і збільшення тривалості життя, формування активної життєвої позиції, життєствер-джуючого настрою, і найперше це зміцнення здоров'я. Тобто це кожен бік людського блага.

Правила екологічної поведінки існують для людей, здійснюються на рівні індивідуального або суспільного всезагального виконання. Тобто виконуються на різних організаційних рівнях: особи, суспільства, людства. Вони регулюються законами, звичаями, традиціями. Але найефективніше працюють при введенні в культуру.

Оцінки суспільної моральності й моралі індивідуума часто вступають у суперечність між собою. Один і той самий вчинок може розцінюватись і як благо, і як зло.

Тут діють різні уявлення про добро і зло, про корисність і шкідливість.

Тобто правила екологічної моралі й екологічної етики невідривні від сучасного розуміння культури.

Людина завжди схилятиметься у своєму розумінні перед таємницею життя. Тому з позицій культури добро — це збереження, творення, примноження і захист всього живого, і навпаки, зло — це руйнування живого світу.

Екологічна етика в умовах сьогодення дедалі ширше завойовує людську свідомість, можна розмежувати у ній чимало напрямів.

Прихильники «глибинної екології» заперечують важливість людського виду. Людина, на їх погляд, лише один з багатьох видів, які населяють планету. Людське життя не важливіше, ніж життя іншої живої істоти. Тому здоров'я біосфери є важливішим блага людства.

Іншим напрямом екологічної етики є «визволення тварин».

На думку прихильників цього напряму, тварини мають такі самі моральні права, як і людина: кожен з видів, що населяють планету, має свої вимоги до середовища. Коли їхня ніша у середовищі збільшується, то збільшується і обсяг моральних прав. Механізм здійснення цих прав визначається функцією виду в екосистемі. Рослина, наприклад, має продукувати органічні речовини для травоїдних. Якщо рослинна речовина не знайде свого споживача, то вона, напевне, може зникнути як вид.

Космоцентризм обстоює думку, що світ самоцінний сам по собі, і людина не може вирішувати, яким йому бути. Тобто інтереси біосфери вагоміші за інтереси будь-якого іншого виду.

Теоцентризм говорить про людську відповідальність за долю біосфери перед Богом, перед вищою над людиною моральною інстанцією.

Теоцентризм заперечує вседозволеність, попереджає кожну, людину, що всі її дії мають наслідки для неї самої.

Цікавим напрямом екологічної етики є біоетика, яка пов'язана з проблемами генетичної інженерії, тобто з людиною як біологічною істотою. Зокрема це стосується й аморальності проведення абортів, стриманості у дослідах з клонування тощо.

 

Комічне та його форми.

Комічне пов'язане з тим, що історія здійснюється не тільки через трагедію, а й через комедію. На думку більшості дослідників, сутність комічного — в протиріччі. Комізм ситуації частіше за все виявляється у контрасті, протистоянні потворного прекрасному (Аристотель), низького — піднесеному (Кант), внутрішньої пустоти — зовнішньому вигляду, що претендує на значущість (Гегель).

Комічне, як і будь-яке естетичне явище, є соціальним. Воно перебуває не в об'єкті сміху, а у суб'єкті, тобто у тому, хто сприймає протиріччя як комічне. Комічне, як правило, викликає сміх. У комедійному сміхові закладене глибоке критичне начало. Однак він не діє як всезагальне сліпе заперечення, тобто руйнування. В ньому закладений стверджувальний потенціал, оскільки комедійний сміх базується на визначеному естетичному ідеалі. Таким чином, комедійний сміх намагається викоренити недоліки, зруйнувати існуючу несправедливість і створити нову, принципово відмінну систему відносин.

На базі комічного в житті та мистецтві сформувалась сміхова культура. Для сміхової культури міфу особливо характерні протиріччя зміни, підміни, плутанини та ін. Усі ці протиріччя розгортаються в опозиції: порядок — хаос. Для сміху міфології характерно те, що порядок того чи іншого предмета подається у формі безладу, хаосу. Якщо порушена структура предмета — ми маємо ту чи іншу міру деструктивності. Якщо порушені сенси — ми маємо плутанину, визначену міру беззмістовності. Всі ці аспекти хаосу дані людині для подолання. Сміхова культура і є способом вирішення вказаних протиріч. При цьому протиріччя тим гостріше, чим ближче людина перебуває до межі свого осягнення світу.

Комічне пов'язане із загальною культурою суспільства та людини. Низька культура завжди агресивна. Така людина не спроможна терпіти розбіжні погляди, думки, переваги інших. Навпаки, людина, що володіє високою культурою, здатна аналізувати поведінку, відносини не тільки інших людей, а й самої себе, що є свідченням наявності у неї почуття гумору, розвиненого, живого розуму, яскравої уяви, фантазії.

Головними засобами створення комічного ефекту є гротеск (контраст реального й химерного) та гіпербола (перебільшення).

Залежно від ставлення до предмета комічного осміяння розрізнюють форми комічного:

• гумор — особлива форма комічного, яка відрізняється незлобивим ставленням до хиб життєвих явищ, поведінки людей, здатна викликати лише приязну посмішку. Гумор засновується на використанні засобів дотепності та гри слів;

• сатира — форма комічного, сутність якої полягає у тому, що за допомогою особливих засобів та прийомів досягається критика недоліків, пороків, суперечностей соціальної дійсності як така, що знищує їх;

• іронія — форма комічного, що являє собою прихований глум, вибухову силу якого замасковано серйозною формою. Вона виявляє конфлікт нікчемного змісту із зовнішньо пристойною, респектабельною формою;

• сарказм — форма комічного, що викликає дошкульний сміх, який містить у собі руйнівну оцінку різних негативних явищ особистого та суспільного життя. Сарказм близький до іронії, але це в'їдлива, зла іронія. Негативна оцінка тут втілена більш виразно та чітко, ніж в іронії.