ТОП 10:

Про захист прав і основних свобод людини



КОНВЕНЦІЯ

Про захист прав і основних свобод людини

(РИМ, 4.XI.1950)1

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 04.11.50 р.

ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 17.07.97 р.

(текст ратифіковано із застереженнями)

 

Із змінами і доповненнями, внесеними

Протоколом N 11 від 11 травня 1994 року

 

Додатково див.

Протокол перший від 20 березня 1952 року,

Протокол N 4 від 16 вересня 1963 року,

Протокол N 6 від 28 квітня 1983 року,

Протокол N 7 від 22 листопада 1984 року,

Протокол N 9 від 6 листопада 1990 року,

Протокол N 10 від 25 березня 1992 року

 

____________

1Текст англійською мовою див. видання "European Treaty Series" (ETS), N 5. Текст Конвенції включає поправки, внесені згідно з положеннями Протоколу N 3 (ETS, N 45), який набрав чинності 21.09.1970. Протоколу N 5 (ETS, N 55), який набрав чинності 20.12.1971, і Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 01.01.1990, а також містить текст Протоколу N 2 (ETS, N 44), який відповідно до пункту 3 статті 5 цього Протоколу є складовою частиною Конвенції з 21 вересня 1970 року, дати набрання ним чинності. (Переклад Конвенції та протоколів до неї з англійської мови Є.М. Вишневського).

 

Уряди, які підписали цю Конвенцію, будучи членами Ради Європи,

 

беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року,

 

враховуючи, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне і ефективне визнання і дотримання прав, які в ній проголошені,

 

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами і що одним із методів, за допомогою якого ця мета має бути досягнута, є дотримання і подальше здійснення прав і основних свобод людини,

 

знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні свободи, які складають підвалини справедливості і миру в усьому світі і які найкращим чином здійснюються, з одного боку, завдяки дійовій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать,

 

сповнені рішучості як уряди європейських країн, що дотримуються єдиних думок і мають спільну спадщину в політичних традиціях, ідеалах, свободі і верховенстві права, зробити перші кроки для забезпечення колективного здійснення деяких із прав, проголошених в Загальній декларації,

 

погодились про таке:

 

Стаття 1

Зобов'язання поважати права людини

(статтю 1 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

 

Розділ I

Права і свободи

(розділ І доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

Стаття 2

Право на життя

(статтю 2 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Право кожної людини на життя захищається законом. Жодна людина не може бути умисне позбавлена життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання її винною у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання.

 

2. Позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

 

а) при захисті будь-якої людини від незаконного насильства;

 

b) при здійсненні законного арешту або при запобіганні втечі людини, що законно перебуває під вартою;

 

c) у діях, законно вчинених з метою придушення бунту або заколоту.

 

Стаття 3

Заборона катувань

(статтю 3 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

Жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання.

 

Стаття 4

Заборона рабства та примусової праці

(статтю 4 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Жодна людина не може перебувати в рабстві або в підневільному стані.

 

2. Жодна людина не може бути приневолена до примусової чи обов'язкової праці.

 

3. Для цілей цієї статті термін "примусова чи обов'язкова праця" не охоплює:

 

3) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції, або під час умовного звільнення від такого ув'язнення;

 

b) будь-яку службу військового характеру або, у випадку відмови від неї з релігійних чи політичних мотивів у країнах, де така відмова визнається, службу, визначену замість обов'язкової військової служби;

 

c) будь-яку службу, яка повинна виконуватися у випадку надзвичайного стану або стихійного лиха, що загрожує життю чи добробуту суспільства;

 

d) будь-яку роботу чи службу, яка становить собою звичайні громадянські обов'язки.

 

Стаття 5

Право на свободу і особисту недоторканність

(статтю 5 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як:

 

a) законне ув'язнення людини після її засудження компетентним судом;

 

b) законний арешт або затримання людини за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;

 

c) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою забезпечення її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обгрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення;

 

d) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним правоохоронним органом;

 

e) законне затримання людей для запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань, людей психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

 

f) законний арешт або затримання людини, здійсненні з метою запобігання її незаконному в'їзду в країну, або людини, відносно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

 

2. Кожна заарештована людина повинна негайно бути поінформованою зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту і про будь-яке обвинувачення проти неї.

 

3. Кожна людина, заарештована або затримана згідно з положенням пункту 1 (c) цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в суд.

 

4. Кожна людина, позбавлена волі внаслідок арешту або затримання, має право на швидкий розгляд судом законності її затримання і на звільнення, якщо затримання є незаконним.

 

5. Кожна людина, яка стала жертвою арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування збитків.

 

Стаття 6

Стаття 7

Ніякого покарання без закону

(статтю 7 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Жодна людина не може бути обвинувачена у вчиненні кримінального злочину на підставі будь-якої дії або бездіяльності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися покарання більш тяжке від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального злочину.

 

2. Ця стаття не виключає судового розгляду і покарання будь-якої людини за будь-які дії або бездіяльність, які на час їх вчинення становили кримінальний злочин згідно із загальними принципами права, визнаними цивілізованими націями.

 

Стаття 8

Право на поважання особистого і сімейного життя

(статтю 8 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування.

 

2. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

 

Стаття 9

Стаття 10

Свобода виявлення поглядів

(статтю 10 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіо-, теле- або кінопідприємств.

 

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

 

Стаття 11

Стаття 12

Право на одруження

(статтю 12 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.

 

Стаття 13

Стаття 14

Заборона дискримінації

(статтю 14 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

 

Стаття 15

Стаття 16

Стаття 17

Стаття 18

Розділ II

Стаття 19

Створення Суду

Для забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далі - "Суд"), який функціонує на постійній основі.

 

Стаття 20

Склад суддів

Суд складається з такого числа суддів, яке відповідає кількості Високих Договірних Сторін.

 

Стаття 21

Критерії добору суддів

1. Судді повинні мати високі моральні якості та кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або бути юристами з визнаним авторитетом.

 

2. Судді засідають в Суді у своїй особистій якості.

 

3. Впродовж строку їхніх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, несумісною з їх незалежністю, неупередженістю або вимогами, що пред'являються до штатних посадових осіб; усі питання, які виникають у зв'язку із застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.

 

Стаття 22

Вибори суддів

1. Судді обираються Парламентською асамблеєю від кожної Високої Договірної Сторони більшістю поданих голосів із трьох кандидатів, висунутих Високою Договірною Стороною.

 

2. Така ж процедура застосовується під час довиборів до Суду у випадку приєднання нових Високих Договірних Сторін, а також при заповненні вакансій, що виникли.

 

Стаття 23

Строк повноважень

1. Судді обираються строком на шість років. Вони можуть бути переобраними. Однак строк повноважень половини суддів, обраних на перших виборах, закінчується через три роки.

 

2. Судді, повноваження яких мають закінчитися в кінці першого трирічного періоду, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після їх обрання.

 

3. З метою забезпечення, по можливості, поновлення кожні три роки повноважень половини суддів, Парламентська асамблея може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість строку або строків повноважень одного або декількох суддів, які мають бути обраними, становитиме період, інший ніж шість років, але не більше дев'яти і не менше трьох років.

 

4. У випадках, коли йдеться про більше ніж один строк повноважень і коли Парламентська асамблея застосовує попередній пункт, розподіл строків повноважень здійснюється Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після виборів.

 

5. Суддя, обраний для заміщення судді, строк повноважень якого не минув, займає посаду протягом решти частини строку повноважень свого попередника.

 

6. Строк повноважень суддів закінчується, якщо вони досягають 70-річного віку.

 

7. Судді займають свою посаду до їх заміщення. Після заміщення вони продовжують, однак, займатися тими справами, які вже знаходяться у них на розгляді.

 

Стаття 24

Звільнення

Жоден суддя не може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам не буде ухвалене іншими суддями більшістю у дві третини голосів.

 

Стаття 25

Стаття 26

Пленарні засідання Суду

На пленарних засіданнях Суду:

 

a) обирається його Голова та один або два заступники Голови строком на три роки; вони можуть бути переобраними;

 

b) створюються палати на визначений строк;

 

c) обираються голови палат Суду; вони можуть бути переобраними;

 

d) приймаються правила процедури Суду; та

 

e) обираються Секретар Суду та один або декілька заступників Секретаря.

 

Стаття 27

Стаття 28

Стаття 29

Стаття 30

Стаття 31

Повноваження Великої палати

Велика палата:

 

 

a) приймає рішення щодо заяв, поданих згідно зі статтею 33 або статтею 34, якщо палата передала свою юрисдикцію згідно зі статтею 30 або якщо справа була передана їй на розгляд згідно зі статтею 43; та

 

b) розглядає запити про надання консультативних висновків, подані згідно зі статтею 47.

 

Стаття 32

Юрисдикція Суду

1. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.

 

2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір вирішується Судом.

 

Стаття 33

Міждержавні справи

Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду будь-яке, на її думку, порушення положень Конвенції та протоколів до неї іншою Високою Договірною Стороною.

 

Стаття 34

Індивідуальні заяви

Суд може приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви про порушення однією з Високих Договірних Сторін її прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права.

 

Стаття 35

Критерії прийнятності

1. Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як були використані всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.

 

2. Суд не розглядає індивідуальні заяви, подані згідно зі статтею 34, якщо вони:

 

a) анонімні; або

 

b) за своєю суттю порушують питання, що вже було розглянуте Судом або вже розглядалось шляхом іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вони не містять ніякої нової відповідної інформації.

 

3. Суд визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо ця заява, на його думку, несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необгрунтована або є зловживанням правом на оскарження.

 

4. Суд відхиляє будь-яку заяву, якщо він вважає її неприйнятною згідно з цією статтею. Він може ухвалити таке рішення на будь-якій стадії судового розгляду.

 

Стаття 36

Участь третьої сторони

1. У всіх справах, які розглядаються палатою або Великою палатою, Висока Договірна Сторона, громадянин якої є заявником, має право викладати свої міркування у письмовій формі і брати участь у слуханнях.

 

2. Голова Суду може, в інтересах належного відправлення правосуддя, запропонувати будь-якій Високій Договірній Стороні, яка не є стороною у судовому розгляді, або будь-якій відповідній особі, яка не є заявником, викласти свої міркування у письмовій формі або взяти участь у слуханнях.

 

Стаття 37

Стаття 38

Стаття 39

Дружнє врегулювання

У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу із свого реєстру, прийнявши відповідне рішення, в якому міститься стислий виклад фактів і досягнутого між сторонами рішення.

 

Стаття 40

Стаття 41

Справедлива сатисфакція

Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

 

Стаття 42

Рішення палат

Рішення палат стають остаточними відповідно до пункту 2 статті 44.

 

Стаття 43

Стаття 44

Остаточні судові рішення

1. Рішення Великої палати є остаточним.

 

2. Рішення палати стає остаточним:

 

a) якщо сторони заявляють про те, що вони не вимагатимуть передачі справи на розгляд Великої палати; або

 

b) через три місяці віддати постановлення рішення, якщо прохання про передачу справи на розгляд Великої палати не було заявлене; або

 

c) якщо колегія Великої палати відхиляє прохання про передачу справи на розгляд Великої палати згідно зі статтею 43.

 

Стаття 45

Мотивування рішень

1. Судові рішення та рішення про прийнятність або неприйнятність заяв мають бути мотивованими.

 

2. Якщо судове рішення цілком або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право окремо викласти свою думку.

 

Стаття 46

Стаття 47

Консультативні висновки

1. Суд може, на запит Комітету міністрів, робити консультативні висновки з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції та протоколів до неї.

 

2. Такі висновки не поширюються на питання, які стосуються змісту чи обсягу прав і свобод, визначених у розділі I Конвенції та протоколах до неї, або на будь-яке інше питання, яке Суд чи Комітет міністрів можуть розглядати внаслідок будь-якого провадження, що може бути порушене відповідно до Конвенції.

 

3. Рішення Комітету міністрів про подання запиту щодо консультативного висновку Суду ухвалюється більшістю голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.

 

Стаття 48

Стаття 49

Стаття 50

Витрати Суду

Витрати Суду оплачуються Радою Європи.

 

Стаття 51

Розділ III

Інші положення

(розділ ІІІ доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

Стаття 52

Стаття 58. Вилучена.

(згідно з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

Стаття 59. Вилучена.

(згідно з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.,

у зв'язку з цим статті 60 - 66 вважати статтями 53 - 59)

 

Стаття 53

Стаття 54

Стаття 55

Стаття 56

Територіальне застосування

(статтю 56 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Будь-яка держава може під час ратифікації або в будь-який інший час після цього заявити у повідомленні на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що дія цієї Конвенції поширюється, з урахуванням пункту 4 цієї статті, на всі або деякі з територій, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

 

(пункт 1 статті 56 із змінами, внесеними

згідно з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

2. Дія Конвенції поширюється на територію (території), визначену в повідомленні, на тридцятий день після одержання цього повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

 

3. Положення цієї Конвенції застосовуються до таких територій з належним урахуванням, однак, місцевих вимог.

 

4. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 цієї статті, може в будь-який час після цього заявити від імені однієї або декількох територій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Суду приймати скарги від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 34 Конвенції.

 

(пункт 4 статті 56 із змінами, внесеними

згідно з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

Стаття 57

Застереження

(статтю 57 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Будь-яка держава під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може заявити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний у цей час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються.

 

2. Будь-яке застереження, заявлене згідно з цією статтею, повинно містити короткий виклад відповідного закону.

 

Стаття 58

Денонсація

(статтю 58 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Висока Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію тільки після закінчення п'яти років від дня приєднання до неї і через шість місяців після передачі відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який інформує про це інші Високі Договірні Сторони.

 

2. Така денонсація не звільняє відповідну Високу Договірну Сторону від її зобов'язань за цією Конвенцією стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань і могло бути здійсненим нею до дати, з якої денонсація набрала чинності.

 

3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути і учасницею цієї Конвенції на тих же умовах.

 

4. Відповідно до положень попередніх пунктів Конвенція може бути денонсована стосовно будь-якої території, на яку було поширено її дію згідно з заявою, зробленою на підставі статті 56.

 

(пункт 4 статті 58 із змінами, внесеними

згідно з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

Стаття 59

Підписання та ратифікація

(статтю 59 доповнено назвою згідно

з Протоколом N 11 від 11.05.94 р.)

 

1. Цю Конвенцію відкрито для підписання членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

 

2. Ця Конвенція набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот.*

 

____________

* Документи про ратифікацію Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини були передані на зберігання до Ради Європи 11 вересня 1997 р.

 

3. Для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

 

4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всіх членів Ради Європи про набрання Конвенцією чинності, про Високі Договірні Сторони, які ратифікували її, і про здачу на зберігання в подальшому всіх ратифікаційних грамот.

 

Вчинено в Римі четвертого дня листопада місяця 1950 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі, яка її підписала.

 

ПРОТОКОЛ N 2

Стаття 1

1. Суд може на запит Комітету міністрів робити консультативні висновки з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції і протоколів до неї.

 

2. Такі висновки не поширюються на питання, які стосуються змісту та обсягу прав і свобод, визначених у розділі I Конвенції та протоколах до неї, або на будь-яке інше питання, яке Комісія, Суд або Комітет міністрів можуть розглядати внаслідок будь-якого провадження, яке може бути порушене відповідно до Конвенції.

 

3. Рішення Комітету міністрів про подання запиту щодо консультативного висновку Суду приймається більшістю у дві третини голосів представників, які мають право брати участь у засіданнях Комітету.

 

Стаття 2

Суд вирішує, чи відповідає його консультативній компетенції, визначеній в статті 1 цього Протоколу, запит Комітету міністрів щодо консультативного висновку.

 

Стаття 3

1. Для розгляду запитів щодо консультативного висновку Суд збирається на пленарне засідання.

 

2. Консультативні висновки Суду мають бути умотивовані.

 

3. Якщо консультативний висновок цілком або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право окремо викласти свою думку.

 

4. Консультативні висновки Суду надсилаються Комітету міністрів.

 

Стаття 4

Повноваження Суду згідно зі статтею 55 Конвенції поширюються на встановлення таких правил і визначення такої процедури, які Суд може вважати необхідними для цілей цього Протоколу.

 

Стаття 5

1. Цей Протокол відкрито для підписання державами - членами Ради Європи, які підписали Конвенцію і які можуть стати його учасниками шляхом:

 

a) підписання без застереження щодо ратифікації або прийняття;

 

b) підписання із застереженням щодо ратифікації або прийняття з подальшою ратифікацією або прийняттям.

 

Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

 

2. Цей Протокол набирає чинності, як тільки всі держави - учасниці Конвенції стануть учасницями Протоколу відповідно до положень пункту 1 цієї статті.

 

3. З дня набрання цим Протоколом чинності статті 1 - 4 становлять складову частину Конвенції.

 

4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави - члени Ради про:

 

a) будь-яке підписання без застереження щодо ратифікації або прийняття;

 

b) будь-яке підписання із застереженням щодо ратифікації або прийняття;

 

c) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття;

 

d) дату набрання чинності цим Протоколом згідно з пунктом 2 цієї статті.

 

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.

 

Вчинено у Страсбурзі шостого дня травня місяця 1963 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.

 

ПЕРШИЙ ПРОТОКОЛ

(Париж, 20.III.1952)14

____________

14 Текст англійською мовою див. видання "European Treaty Series", N 9.

 

Уряди, які підписали цей Протокол, будучи членами Ради Європи,

 

сповнені рішучості зробити кроки для забезпечення колективного здійснення деяких прав і свобод, які не передбачені в розділі I Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі - "Конвенція"),

 

погодились про таке:

 

Стаття 1

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

 

Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

 

Стаття 2

Жодна людина не може бути позбавлена права на освіту. Держава під час виконання будь-яких функцій, які вона взяла на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків відповідно до їхніх власних релігійних і філософських переконань забезпечувати освіту і навчання дітей.

 

Стаття 3

Високі Договірні Сторони зобов'язуються Проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади.

 

Стаття 4

Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час підписання або ратифікації або в будь-який інший час після цього надіслати Генеральному секретарю Ради Європи заяву, в якій визначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, які визначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

 

Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву згідно з попереднім пунктом, може час від часу робити інші заяви, які змінюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

 

Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

 

Стаття 5

Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1, 2, 3 і 4 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

 

Стаття 6

Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він підлягає ратифікації одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності від дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

 

Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про всі ратифікації.

 

Вчинено в Парижі двадцятого березня місяця 1952 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожному уряду, який його підписав.

 

ПРОТОКОЛ N 4,

Стаття 1

Жодна людина не може бути позбавлена волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання.

 

Стаття 2

1. Кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.

 

2. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

 

3. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

 

4. Права, викладені в пункті 1, у певних районах можуть також підлягати обмеженням, які запроваджуються згідно з законом і виправдовуються в демократичному суспільстві суспільними інтересами.

 

Стаття 3

1. Жодна людина не може бути вислана шляхом здійснення індивідуальних або колективних заходів з території держави, громадянином якої вона є.

 

2. Жодна людина не може бути позбавлена права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

 

Стаття 4

Колективне вислання іноземців забороняється.

 

Стаття 5

1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час підписання або ратифікації цього Протоколу або в будь-який інший час після цього надіслати Генеральному секретарю Ради Європи заяву, в якій визначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, які визначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

 

2. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву згідно з попереднім пунктом, може час від часу робити інші заяви, які змінюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

 

3. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

 

4. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації або прийняття цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, розглядаються як окремі території для цілей посилань у статтях 2 і 3 на територію держави.

 

Стаття 6

1. Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1 - 5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

 

2. Проте право на індивідуальне звернення, яке визнане заявою, зробленою на підставі статті 25 Конвенції, або визнання обов'язковою юрисдикції Суду в заяві, зробленій на підставі статті 46 Конвенції, не матиме чинності щодо цього Протоколу до тих пір, поки відповідна Висока Договірна Сторона зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої юрисдикції щодо всіх або деяких із статей 1 - 4 цього Протоколу.

 

Стаття 7







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.25.104 (0.053 с.)