Шкіряна і взуттєва промисловість

У виробництві взуття і кожгалантерейних виробів шкіра зай­має найважливіше місце. Шкіряне виробництво — одне з най­давніших. За багато століть до нашої ери люди вміли перетворю­вати шкіри тварин у шкіру. Технологія виробництва шкір удос­коналювалася повільно, процеси були тривалими і вимагали значних витрат праці. Зараз асортимент шкір розширений, поліпшена якість шкіри при значному зниженні трудомісткості і тривалості циклу виготовлення, упроваджені нові методи дуб­лення й обробки шкіри, поліпшені санітарні умови праці працю­ючих, освоєне прогресивне устаткування, що дозволяє в ряді ви­падків організувати виробництво з автоматизацією окремих про­цесів і операцій.

Незважаючи на це, проблеми підвищення якості шкіри і розши­рення її асортименту залишаються актуальними. Адже від якості і зовнішнього вигляду верха взуття багато в чому залежить якість взуття. Шкіряний низ (підошва) взуття зараз успішно заміняється різними синтетичними матеріалами — термоеластопластами.

Ефективність взуттєвого виробництва багато в чому визна­чається ступенем використання сировинних і допоміжних ма­теріалів. На взуттєвих підприємствах використання шкіри (на­приклад, для верха взуття) складає в середньому (70...72)%, отже, (28...30)% шкіри переходить у малокорисні відходи.

Як показує аналіз, ці відходи складаються з міжмодельних (10-12%), крайових і додаткових міжмодельних (10...12)% відходів, а також з відходів унаслідок вад шкіри (6...9)%. Зниження міжмодельних відходів пов'язано в основному з про­блемами взуттєвого виробництва — удосконаленням проектуван­ня і моделювання, технологією виготовлення взуття, оптимізацією системи розкрою шкір, а також із кваліфікацією закрійника. Одержання шкіри з ізотропними (рівномірними) фізико-ме-ханічними властивостями по всій площі, чи зниження усунення втрат через вади, крайових і додаткових відходів є проблемою тваринництва і шкіряної промисловості.

Основні напрямки зниження цих утрат — ліквідація вад шкіри, облагороджування лицьової поверхні шкіри шляхом механічного видалення чи вад маскування їх оздоблювальним покриттям.

Зменшення міжмодельних відходів у взуттєвому виробництві досягається виборчим (селективним) додублюванням і наповнен­ням пухких периферійних ділянок шкіри в процесі її вироб­ництва. Інша важлива проблема — створення різноманітного асортименту шкір, сучасних методів обробки і конкретного при­значення (наприклад, шкіри для верха взуття дитячої, жіночої, повсякденної, жіночої для модельних чобітків, чоловічої, спор­тивної, для людей похилого віку). Випуск шкір для верха взуття конкретного призначення дозволить розширити асортимент взуття, що користається підвищеним попитом. Поряд з вироб­ництвом шкіряного взутгя випускається традиційне для нас взут­тя — валянки, а також гумове взуття.

Виробництво шкіряного взуття починається з моделювання. Подальше виробництво взуття по відібраних моделях є багато­операційним з використанням механічних і фізико-хімічних про­цесів. Найбільш масовий вид виробництва взуття — клейовий метод кріплення, що замінив рантовий спосіб. Виробництво взуття починають з готування заготівлі верха взуття з різних ма­теріалів і виготовлення деталей низу взуття. Останнім часом для складання взуття почали застосовувати напівавтоматичні лінії, на яких виконують технологічні операції від затягування верха до кріплення підошов і зняття взуття з колодки. При цьому три перші операції на лінії виконуються робітниками, а інші сім — автоматично. Продуктивність таких ліній складає 120 пар/год.

Інший перспективний напрямок у виробництві взуття — ство­рення гнучких автоматизованих комплексів-модулів. Модулі

складаються з обмеженого числа машин і автоматів, пов'язаних між собою автоматизованими транспортними засобами, окреми­ми технологічними процесами й автоматичними маніпуляторами. Такі модулі призначені для підготовки низу взуття перед кріплен­ням їх клейовим чи литтьовим методами, тобто для найбільш тру­домістких ділянок. Для виробництв, що випускають витончене взуття в різноманітному асортименті моделей, гнучкі автоматизо­вані комплекси більш ефективні, чим напівавтоматичні лінії.

Швейна промисловість

Це галузь легкої промисловості, що робить одяг і інші швейні вироби побутового і технічного призначення з тканин, трикотаж­них полотнин, натуральної і штучної шкіри і хутра, нових матеріа­лів. Для сучасного швейного виробництва характерний зрослий рі­вень техніки, технології й організації виробництва. Однак швейна промисловість усе ще відноситься до числа найбільш трудомістких галузей народного господарства, у якій переважає одноманітна праця робітників зі значною часткою (до 80%) ручних засобів.

Виробництво швейних виробів починається з розробки моде­лей, потім розробляють конструкцію відібраної моделі одягу. Визначають, з яких деталей і матеріалів буде складатися цей виріб, складають лекала для розкрою текстильних матеріалів. Роблять розрахунки оптимального використання тканин у гото­вому виробі для зниження відходів при розкрої. Далі в підготов­чо-закрійному цеху на спеціальних столах настилають кілька шарів тканини. На ці настили тканини накладають лекала в оп­тимальному розкладі і виконують "крейдування". Після цього спеціальним электроножем вирізують по накрейдованим лініям окремі деталі майбутнього виробу.

Донедавна всю цю роботу робили вручну. Зараз на швейних підприємствах почали застосовувати автоматичні системи проек­тування лекал, їхньої розкладки і розкрою тканини. Використан­ня цих настилочно-розкрійних комплексів дозволило автоматизу­вати працю робітників і скоротити відходи тканини при розкрої.

Деталі одягу, скомплектовані в пачки, подають у швейні цехи. Там відповідно до визначеної технології на швейних машинах (універсальних, спеціальних, напівавтоматах) їх з'єднують у готові вироби, роблять волого-тегшову обробку (прасування) і після кон­тролю якості відправляють на склад для комплектації за розміра­ми і ростами перед відправленням замовнику (у торгівлю).

Проведені наукові і конструкторські розробки по удоскона­люванню технології й устаткування для швейної промисловості показали можливість створення цілком автоматизованого ви­робництва готових швейних виробів, що працює за двома схема­ми — за замовленням торгових організацій і за індивідуальними замовленнями населення.

В основі такого виробництва лежать автоматизоване моде­лювання і конструювання одягу; автоматичні розкрійні комплек­си з маніпуляторами — комплектовшиками крою; спеціалізовані швейні машини і напівавтомати з мікропроцесорним керуван­ням; автоматичні транспортні системи з адресною подачею напівфабрикатів по робочих ділянках; системи для проведення складальних процесів з окремих деталей крою і потім з них гото­вих швейних виробів. Автоматизація виробництва у швейній промисловості дозволить у (2...4) рази підвищити продук­тивність, а головне змінити сам характер праці працюючих на швейних підприємствах; робітник буде керувати машиною, а не служити її придатком.

Технічні тканини випускаються всіма галузями текстильної промисловості. Зараз на їх виробництво в різних країнах витра­чається (28...30)% загального обсягу волокон, що випускаються.

Бавовняні технічні тканини використовуються для фільтру­вання різних середовищ і як каркас при виготовленні авіа-, авто-і вело покришок, конвеєрних стрічок і приводних пасів, клейонок і конструкційних матеріалів типу текстоліту, рукавів і ін. З лля­них технічних тканин найважливішими є парусини, брезенти і ру­кавні тканини. До вовняних технічних тканин відносяться сукна для прокладок, фільтрів, покрить деталей різних машин. Шов­кові тканини в основному використовуються як ситові. Як ізо­ляційні матеріали широко застосовуються тканини зі скловолок­на, з азбестових тканин виготовляють вогнестійкі вироби, а з ме­талевих ниток (дроту) виробляють термостійкі сітки. Зараз нату­ральні волокна (бавовна, льон, вовна і шовк) замінюються в технічних тканинах хімічними, частка яких у загальному обсязі споживання волокон для цього постійно зростає.

Для робітників хімічної, нафтової, металургійної, елект­рохімічної й іншої галузей промисловості необхідно виготовляти захисний спецодяг, що шиють із тканин, які мають визначенні властивості. Так, тканина із синтетичного термостійкого волок­на лола не спалахує у відкритому полум'ї пропанового пальника

(120 °С), а тканина з арамідних волокон, з якої шиють захисний одяг для лісорубів, стійка до механічних впливів.

В електричних і електронних пристроях все більше викорис­товують тканні стрічкові кабелі, що несуть у собі електричні провідники, розташовані в напрямку основи. Мала товщина та­ких кабелів визначає їх переважне застосування в умовах обме­женого простору, особливо на космічних об'єктах.