Класифікувати педагогічні технології на основі модернізації та модифікації традиційної системи навчання.

Педагогічна технологія — змістова техніка реалізації системи всіх компонентів педагогічного процесу, спрямована на досягнення поставленої мети; закономірна педагогічна діяльність, яка реалізовує науково обґрунтований проект навчально-виховного процесу і має вищий рівень ефективності, ніж традиційні методики.

Одним із перших ідею технологізації навчального процесу висловив чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592—1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «друкує» людей

Педагогічні технології є багатоаспектним явищем. Їх складність, багатоваріантність і широкий спектр зумовлюють потребу в типології. Педагогічні технології класифікують за різними критеріями (А. Нісімчук, О. Падалка, О. Шпак):

-За рівнем застосування:

- За філософською основою:

- За провідним чинником психічного розвитку:

- За концепцією засвоєння:

- За орієнтацією на особистісні структури:

- За характером змісту і структури:

- За типом організування та управління пізнавальною діяльністю

- За характером взаємодії вчителя та учнів (М. Гриньова):

- За участю учнів у навчальній діяльності (Я. Галант):

- За домінантним методом

-. За категорією тих, хто навчається

12 За напрямом модернізації традиційної системи навчання:
— технології, основані на гуманізації та демократизації відносин. Це технології з процесуальною орієнтацією, пріоритетом особистісних стосунків, індивідуального підходу, нежорстким демократичним управлінням і яскравою гуманістичною спрямованістю змісту.

До них відносяться педагогіка співробітництва, гуманно-особистісна технологія Ш.А. Амонашвілі, система викладання літератури як предмета, що формує людину Е.Н. Ільїна й ін.

-гуманно-особистісні технології відрізняються перш за все своєю гуманістичною сутністю, психотерапевтичною спрямованістю на підтримку особистості, допомога їй. Вони “сповідають" ідеї всебічної поваги і любові до особистості, оптимістичну віру в його творчі сили, відкидаючи примус;

-технології співробітництва реалізують демократизм, рівність, партнерство в суб'єкт-суб'єктних відношеннях викладача і студента. Викладач і студенти і спільно виробляють мету, зміст, дають оцінку, знаходячись у стані співробітництва, творчості;

— технології, основані на активізації та інтенсифікації діяльності дітей. Приклади: ігрові технології, проблемне навчання, технологія навчання на основі конспектів опорних сигналів У.Ф. Шаталова, комунікативне навчання Е.И. Пассова й др.;

Концептуальні положення технології проблемного навчання(за Дж. Дьюї) Дитина в онтогенезі повторює шлях людства в пізнанні.Дитина, як активний суб’єкт навчання, засвоює матеріал не просто слухаючи чи сприймаючи органами чуття, а для задоволення потреб у знаннях, які виникли у неї.Умовами успішності навчання є:- проблематизація навчального матеріалу (знання – діти здивовані та зацікавленні);
- активність дитини (знання повинні засвоюватися із задоволенням);
- зв’язок навчання з життям дитини, грою, працею.

Одним з найважливіших досягнень методики В. Ф. Шаталова є створення в процесі навчання сприятливого психологічного клімату, формування внутрішньої мотивації школярів до навчальної праці. В умовах традиційної нестачі часу система пропонує різноманітне повторення вивченого за допомогою використання аркушів з опорними сигналами за списком знань, названих листами взаємоконтролю. Це дозволяє краще запам'ятовувати і систематизувати вивчений матеріал, а також дає можливість перевірити знання учня будь-якому батькові чи матері, роблячи процес навчання «прозорим», усуваючи тертя між сім'єю і школою.

Комунікативний підхід орієнтований на організацію процесу навчання, адекватного процесу реального спілкування завдяки моделюванню основних закономірностей мовленнєвого спілкування (в інтерпретації Ю. І. Пассова), а саме:діяльнісний характер мовленнєвого спілкування, що втілюється в комунікативній поведінці вчителя як учасника процесу спілкування та навчання, і в комунікативно вмотивованій, активній поведінці учня як суб’єкта спілкування та навчання;предметність процесу комунікації, яка має бути змодельована обмеженим, але точно визначеним набором предметів обговорення (тем, проблем, подій і т. ін.);ситуації спілкування, що моделюються, як найтиповіші варіанти стосунків учнів між собою;мовленнєві засоби, які забезпечують процес спілкування та навчання в даних ситуаціях.

— технології, що ґрунтуються на ефективності організації та управління. Наприклад, програмоване навчання, технології диференційованого навчання (В.У. Фірсов, Н.П. Гузик), технології індивідуалізації навчання (А.С. Границька, Інгі Унтів, У.Д. Шадриков), що перспективно випереджає навчання з використанням опорних схем при коментованому управлінні (С.Н. Лисенкова), групові і колективні способи навчання (И.Д. Первін, В.К. Дяченко), комп'ютерні (інформаційні) технології й ін.;

Програмоване навчання є різновидом репродуктивного підходу до навчання, передбачає використання спеціальних програм управління процесом засвоєння знань, умінь та навичок. Під час програмованого навчання навчальний матеріал подають невеликими частинами, що легко засвоюються. їх називають кроки (порції, фрагменти) інформації. Засвоєння кожної порції інформації можливе завдяки поділу пізнавальної діяльності учнів, студентів на елементарні дії. Кожну таку дію можна перевірити, використовуючи опитування

Диференційоване навчання в загальноосвітній школі — спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність, яка враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, їхній життєвий досвід і спрямована на оптимальний фізичний, духовний та психічний розвиток, засвоєння необхідного обсягу знань, практичних умінь та навичок, передбачених навчальними програмами. У практичній діяльності вчителя воно може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим під час їх виконання надають індивідуальну допомогу. Таким учням можна запропонувати і легші, посильні для них завдання. Інколи дітям дають прості завдання, згодом їх ускладнюють додатковими, які вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціювати завдання можна за змістом, за кількістю завдань, за ступенем їх складності, за ступенем самостійності виконання.

За В. К. Дяченком, організаційна структура групових способів навчання може бути комбінованою, тобто містити в собі різні форми: групову (коли один навчає багато), парну, індивідуальну. При цьому домінуюче значення має саме групове спілкування. До групових способів навчання можна віднести:

- классно-урочну систему;- лекційно-семінарську систему;- форми диференціації навчального процесу;- дидактичні ігри;- белл-ланкастерську систему;- бригадно-лабораторний метод;- метод проектів;- метод Трампа.

І. Б. Первін виділяє п'ять рівнів колективної учбово-пізнавальної діяльності:

1) Фронтальна (одночасна) робота в класі, направлена на досягнення загальної мети.

2) Робота в статичних парах.

3) Групова робота (на принципах диференціації).

4) Міжгрупова робота (кожна група має своє завдання в загальній меті).

5) Фронтально-колективна діяльність при активній участі всіх школярів.

Комп'ютерні технології розвивають ідеї програмованого навчання, відкривають абсолютно нові, ще не досліджені технологічні варіанти навчання, пов'язані з унікальними можливостями сучасних комп'ютерів і телекомунікацій. Комп'ютерні (нові інформаційні) технології навчання - це процеси підготовки і передачі інформації школяреві, засобом здійснення яких є комп'ютер.

— технології, основані на методичному і дидактичному реконструюванні матеріалу:укрупнення дидактичних одиниць (УДЕ) П.М. Ерднієва, технологія “Діалог культур" В.С. Біблера і З.Ю. Курганова, система “Екологія і діалектика” Л.В. Тарасова, технологія реалізації теорії поетапного формування розумових дій М.Б. Воловича й ін.;

Школа діалогу культур актуальна в умовах зростання культуроутворюючої виховної ролі школи. Результатом виховної діяльності повинна стати базова культура особистості. Головне в культурі - не предмети і знання, а цінності і норми, способи мислення і творчість. Тому учні повинні не заучувати правила, а займатися пошуком, дослідженням. У діалозі з вчителем, з однокласниками кожен формує свій неповторний погляд на світ, свою позицію, своє Я.

Концепція моделі «Екологія та діалектика»Модель розвиваючого навчання, що реалізується на основі спільної продуктивної діяльності вчителя та учнів в зонах їхнього найближчого розвитку з підключенням батьків до цієї діяльності.Термін «Екологія» підкреслює, що людина - частина природи, орієнтує навчальний процес на реальне життя, на проблеми, що стоять перед людством.Термін «Діалектика» відображає не тільки діалектику реального життя, а й орієнтацію школи на розвиваюче навчання, при якому особлива увага приділяється формуванню діалектико-імовірнісного мислення. Принципи моделі

Реалізація теорії поетапного формування розумових дій (М.Б.Волович). Волович Марк Бенціанович

Інтеріоризація (привласнення) діяльності в онтогенезі відбувається в чотири етапи:

1) матеріальна дія з реальними предметами;

2) дія в гучній мові з образами (без предметів);

3) дія «в зовнішній мові про себе» (чітко усвідомлюване);

4) дія «внутрішньої мови без слів» (неусвідомлюване).

Виділивши деяку порцію матеріалу, математичний вміст якого діти повинні засвоїти, вчитель обдумує, яка саме організація роботи учнів відповідає цьому матеріалу.

— природовідповідні технології, що використовують методи народної педагогіки, спираються на природні процеси розвитку особистості; навчання по Л.Н. Толстому, виховання грамотності по А. Кушниру, технологія М. Монтессорі.

За О.М. Кушніром Навчання спирається на найбільш розвинену до початку шкільного життя емоційно-образну сферу особистості. Навчання спирається на цілісний психологічний зміст людської істоти і її життя, що несе в собі єдність ціннісниз, інформаційно-комунікативних, емоційно-образних, інтуїтивних і ін. процесів і стану людського пізнання, що має власну позицію в життєвому просторі. Читання є однією з основних форм пізнання і спілкування. Читання розуміється, як активний процес. Навчання читанню - це формування ціннісного ставлення до читання, формування відповідного стилю життя, практика інформаційної комунікації і розширення пізнавальних інтересів і можливостей особистості, розвиток відповідних

психомоторних навиків.

М. Монтессорі сприйняла дитину як істоту, здібну до самостійного розвитку, і визначила головним завданням школи - поставляти ««їжу» для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяло б йому.

У Монтессорі-садку іграшки не є головним елементом довкілля, їх замінює різноманіття матеріалів і предметів типу кубиків, пластинок, намистинок, вірьовок. Головне завдання тут -навикове навчання: розвиток дрібної моторики руки, тактильній пам'яті.

Шкільний період. Єдиних програм навчання не існує, кожен здійснює даний природою і Богом унікальну дорогу розвитку. У школі уроків немає. День починається із загального кола. Педагоги інколи називають це коло рефлексією, тому що саме тут відбуваються перші спроби осмислити дійсність, передати засобами мови відчуття або спостереження і через опис події і його аналіз прийти до формулювання питання і наблизитися до проблеми.

Позиція вчителя: дослідник, спостерігач, організатор виховуючого середовища; поважає право дітей бути не схожими на дорослих і один на одного, права на свою індивідуальність. Позиція дитини: «Допоможи мені це зробити самому».

— альтернативні технології: вальдорфська педагогіка Р. Штейнера, технологія вільної праці З. Френе, технологія вірогідного утворення А.М. Лобка.

У школі Френе:

- немає навчання, а є дозвіл проблем, проби, експериментування, аналіз, порівняння;

- немає домашнього завдання, але постійно задаються питання - удома, на вулиці, в школі;

- немає уроків від дзвінка до дзвінка;

- немає оцінок, але наголошуються особисті просування - через взаїмооценіваніє дітей і педагогів;

- немає помилок - бувають непорозуміння, розібравшись в яких спільно зі всіма, можна їх не допускати;

- немає програм, але є індивідуальні і групові плани;

- немає традиційного вчителя, але вивчають самі форми організації загальної справи, що проектуються педагогом спільно з дітьми;

- педагог нікого не виховує, не розвиває, а бере участь у вирішенні загальних проблем;

- немає правив, але класом правлять прийняті самими дітьми норми гуртожитку;

- немає повчальної дисципліни, але дисциплінує само відчуття власної і колективної безпеки і спільного руху;

- немає класу в загальному сенсі, а є дитиначо-доросла сообщность

Лобок Олександр Михайлович. Зміст освіти не в тому, щоб транслювати знання, а в множинних проблематізациях, що максимально провокують дитину на самостійний рух в просторі культури.

Основні кроки технології:

Провокація дитини на вислів, щоб досягти мовної активності. Гальмування мовного акту: вчитель записує вислови дитини.

Введення вірша: демонстрація таємної поетики тексту - інтонаційне читання вислову як вірші (піднесення усної мови до письмової і розбиття її на паузи рядків).

Вправа: вчитель - ехо-камера (виникнення ефекту рефлексії: дитина сама відчує, як побудована мова).

Вправа: вчитель - машина для запису мови учня. Внутрішнє редагування тексту, яке диктує дитина.

Вправа: учень ідентифікує записані вчителем рядки, слова в рядку, початок, середину і кінець слів, складів.

Впізнавання букв не як безглуздої абстракції, а як необхідного робочого інструменту.

Подолання першого психологічного бар'єру: спонтанний початок читання.

Подолання другого психологічного бар'єру: спровокований початок письма.

Поетичний образ як перша і основна форма авторського самовираження молодшого школяра в письмовій мові виявляється фантастично ефективним засобом мотивації до письмової мови.

Школа образу: вигадування віршів без рими; критерій - образність (багатовимірність, об'ємність, глибина). Вільне поетичне самовираження стає нормою для дітей.

Використання багатства життєвого інформаційного середовища дитини, провокується потреба збагатити лінгвістичний багаж.

Читання відразу віршів (скільки завгодно складних і дорослих, наприклад «Євгеній Онегин»).

— цілісні технології авторських шкіл з найбільш відомих - “Школа самовизначення” А.Н. Тубельского, “Російська школа" И.Ф. Гончарова, “Школа для всіх” Е.А. Ямбурга, “Парк-парк” М. Балабана і ін.).

Адаптивна школа Ямбург (школа адаптуючої педагогіки) - це школа, де має бути місце кожній дитині незалежно від його індивідуальних психофізичних особливостей і схильностей.Прообразом такої школи служить Маннгеймськая система, що отримала свою назву від міста Маннгейм, де вона вперше була застосована. Вона характеризується тим, що при збереженні класно-урочної системи організації навчання учні залежно від їх здібностей, рівня інтелектуального розвитку і міри підготовки, розподілялися по класах на слабких, середніх і сильних.

Взаємовідношення учасників педагогічного процесу в «Російській школі» грунтуються на соборності, співпраці, співтворчості, спільному розвитку. Соборність у навчанні означає єднання безлічі «Я» довкола загальної справи при збереженні індивідуального і колективного. Соборність ­це взаємне духовне, душевне збагачення, що відбувається у всіляких формах спілкування, взаємодії, самоврядності дітей в навчально-виховному процесі.

Концепція Школи самовизначення грунтується на антропософському припущенні про те, що з появою на світ індивід здійснює своє призначення, яке реалізується в онтогенезі в певних культуровідповідних формах мислення і діяльності (філософії, релігії, науці, мистецтві, економіці, виробництві і т.д.). Процес становлення особистості можна представити як розгортання цього призначення, а процес освіти як процес пошуку, пізнавання, формування образу «Я».

У школі-парку діє відкритий набір всяких інших, менш академічних, але не менш актуальних для розвитку студій (від кухонних, авторемонтних істолярних до торгівельних, спортивних і комп'ютерних), для того, щоб професійно виконувати ті освітні функції, які споконвіку виконував весь конгломерат автономних видів родинного, трудового і навіть вуличного учнівства. Школа-парк заснована на різновікових об'єднаннях дітей -відкритих студіях.

23.Визначити засади компетентнісного та особистісно зорієнтованого підходів, реалізованих у Державному стандарті початкової загальної освіти.

Державний стандарт початкової загальної освіти розроблений відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів, визначає зміст початкової загальної освіти, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти.

Протягом навчання у початковій школі учні повинні оволодіти ключовими компетентностями, які передбачають їх особистісно-соціальний та інтелектуальний розвиток, формуються на міжпредметній основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетенцій.

На основі цього Державного стандарту Міністерство освіти і науки, молоді та спорту розробляє навчальні програми, відповідно до яких здійснюється Особистісно зорієнтований підхід - спрямованість навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у навчанні.

- Особистісно зорієнтований підхід до навчання забезпечує розвиток академічних, соціокультурних, соціально-психологічних та інших здібностей учнів.

Компетентнісний підхід до навчання ґрунтується на уявленнях про компетентність як загальну здатність особистості,над предметне утворення, як інтегрований результат навчання, пов’язаний з умінням використовувати знання та власний досвід у конкретних життєвих ситуаціях.

У процесі реалізації компетентнісного підходу навчально-пізнавальна діяльність спрямована на формування в учнів здатності до поєднання взаємовідповідних пізнавальних ставлень та практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії.

Компетентність – інтегрована здатність особистості, набута у процесі навчання, що охоплює: знання, уміння, навички, досвід, цінності та ставлення, які можуть цілісно реалізуватися на практиці.

Компетенція – об’єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини.

Ключова компетентність – спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів.

Ключова компетенція - певний рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати у сфері діяльності людини.