Розділ 1. Основи інформаційних систем і технологій

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ

Концепція інформатизації в Україні

Інформатизація — сукупність взаємозв’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що мають на меті створити умови для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства завдяки розробці, розвитку й використанню інформаційних систем, мереж, ресурсів та технологій, які базуються на застосуванні сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки. Часто термін «інформатизація» вживається разом із терміном «комп’ютеризація», який позначає процес розвитку та впровадження комп’ютерів, що забезпечують автоматизацію інформаційних процесів і технологій у різних сферах людської діяльності.
Наприкінці XX століття інформатизація стала важливою галуззю економіки розвинених країн і визначальною сферою суспільного життя, оскільки дає змогу заощаджувати основні види ресурсів, забезпечувати ефективне адміністративне і господарське управління та знижувати соціальну напруженість. Із цього погляду інформатизація стає важливою функцією держави, фактором забезпечення її безпеки та суверенітету.
Нормативно-правове та нормативно-технічне забезпечення процесу інформатизації в Україні почалося після ухвалення 1998 року Законів України «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації» та «Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1998—2000 роки». Окрім цього, було ухвалено низку інших нормативних актів Кабінету Міністрів України та Указів Президента України.
Закон України «Про інформацію» визначає (а деякі статті Конституції України посилюють) основні принципи державної політики в галузі інформатизації:
інформаційна свобода — «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір» (ст. 34 Конституції України);
невтручання в особисте життя — «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди...» (ст. 32 Конституції України);
відкритість і доступність інформації — «Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе...» (ст. 32 Конституції України), «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення...» (ст. 57 Конституції України);
інформаційна безпека — обмеження інформаційної свободи, відкритості й доступності інформації, режим використання персональних даних в інтересах національної безпеки, економічної доцільності й захисту прав інших людей (статті 32, 34 Конституції України);
право власності на інформаційні ресурси та підтримка різних форм власності;
відповідальність власників інформаційних ресурсів за якість інформації та порушення під час роботи з інформацією;
роль держави у формуванні й реалізації політики інформатизації та інформаційної безпеки;
гармонізація українського інформаційного законодавства із законодавством інших країн.
Згідно з відповідною Національною програмою основні напрями інформатизації в Україні такі: розроблення політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації; формування національної інфраструктури інформатизації; інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони; інформатизація процесів соціально-економічного розвитку; інформатизація пріоритетних галузей економіки; інформатизація фінансової та грошової системи, державного фінансово-економічного контролю; інформатизація соціальної сфери; інформатизація в галузі екології та використання природних ресурсів; інформатизація науки, освіти і культури; міжнародне співробітництво.
Національна програма інформатизації передбачає виконання низки галузевих і регіональних програм та проектів. Зокрема, планується створювати й розвивати інформаційно-аналітичні, обчислювальні та автоматизовані системи, центри й мережі у правовій сфері.
Процес створення оптимальних умов щонайповнішого задоволення інформаційно-правових потреб органів суду, прокуратури, юстиції, Міністерства внутрішніх справ та інших правоохоронних органів завдяки ефективній організації та використанню інформаційних ресурсів визначається як правова інформатизація. Часто це поняття охоплює також процес створення всіх необхідних умов для забезпечення правовою інформацією органів влади, організацій, суб’єктів господарської діяльності та громадян.
Отже, правова інформатизація — це інформатизація правотворчої та правореалізаційної діяльності, а також правове забезпечення процесів інформатизації.
Основні принципи реалізації проектів з інформатизації такі:
принцип відкритості політики — усі головні заходи в інформаційній сфері мають відкрито обговорювати фахівці, а їхні думки мають враховуватись під час прийняття рішень;
принцип рівності інтересів — інтереси всіх учасників інформаційної діяльності мають бути враховані однаковою мірою незалежно від їхнього суспільного стану, форми власності та державної приналежності;
принцип системності передбачає декомпозицію системи на складові (компоненти), кожну з яких можна автономно розробляти й упроваджувати, забезпечуючи єдність технічної політики;
принцип пріоритетності вітчизняного виробника — за однакових умов пріоритет віддається конкурентоспроможному вітчизняному виробникові інформаційно-комунікаційних засобів, продуктів і послуг;
принцип соціальної орієнтації — основні заходи мають бути спрямовані на забезпечення соціальних інтересів громадян України.
Засобами інформатизації є електронні обчислювальні машини (ЕОМ), програмне, математичне, лінгвістичне та інше забезпечення, інформаційні системи або їхні окремі елементи, інформаційні мережі та мережі зв’язку, що використовуються для реалізації інформаційних технологій. Саме інформаційні системи й технології є предметом подальшого розгляду.

 

Правові експертні системи

Експертні системи належать до класу інтелектуальних систем (систем штучного інтелекту), які виконують операції, імітуючи інтелектуальну діяльність людини — дії та розумові висновки людей у нестандартних ситуаціях, коли схема, алгоритм розв’язування задачі, що постала перед фахівцем, апріорі невідомі. Інтелектуальні системи забезпечують розв’язування неформалізованих задач користувача в деякій предметній галузі та організовують його взаємодію з комп’ютером у звичних поняттях, термінах, образах. Отже, можна подати таке визначення.
Експертна система — це інтелектуальна система, призначена для розв’язування задач у певній предметній галузі на основі знань, наданих експертами, яка містить базу знань і підтримує функції обґрунтування, пояснення та виправдання.
Застосовуються також такі терміни:
система на основі знань — інтелектуальна система, в якій знання про предметну галузь подано в явному вигляді та відокремлено від інших знань системи;
дорадча система — інтелектуальна система, що забезпечує формування рекомендацій про послідовність і перелік можливих дій користувача у процесі розв’язування задачі.
Основною відмінністю інтелектуальних систем від інших є те, що в них об’єктом нагромадження, зберігання, оброблення, передавання та використання є не дані, а знання. Знання — це сукупність фактів, закономірностей, відношень та евристичних правил, що відбиває рівень обізнаності з проблемами деяких предметних галузей. Специфічні особливості знань, що дають змогу відрізнити їх від даних, такі: внутрішня інтерпретація, наявність ситуативних зв’язків, активність і форма подання.
Згідно з різними підходами виокремлюють такі типи знань:
декларативні (предметні) знання — факти (тобто класи об’єктів і зв’язки між ними), які можна подати у вигляді множини тверджень, що не залежать від того, де і коли такі знання використовуються;
процедурні знання (правила) — описи процедур, за допомогою яких ці знання можна здобути. У разі процедурного подання знань немає потреби зберігати інформацію про всі можливі стани предметної галузі, як тоді, коли використовуються декларативні знання, — достатньо мати опис початкового стану та процедур, що генерують на його основі потрібні наступні стани;
евристичні знання — знання, які акумулюють неформальний досвід розв’язування задач у деякій предметній галузі;
семантичні знання — знання про стан об’єктів предметної галузі та відношення між ними;
прагматичні знання — знання про способи розв’язування задач у предметній галузі;
каузальні знання — знання, в основу яких покладено причинно-наслідкові зв’язки.
Знання на відміну від даних, що відбивають кількісні характеристики і подаються здебільшого в цифровому вигляді, містять якісні характеристики у вигляді текстової інформації. Це також становить одну з відмінностей ЕС від систем оброблення даних. Відповідно, користувач ЕС одержує в результаті її роботи не документ у табличному вигляді, а інтелектуальну пораду у формі тексту.
Специфіка функціонування ЕС та інформаційного об’єкта для оброблення зумовлює особливості архітектури такої системи. У загальному випадку вона складається з розглянутих далі восьми блоків.
База знань — упорядкована сукупність правил, фактів, механізмів виведення та програмних засобів, що описує деяку предметну галузь та призначена для подання нагромаджених у ній знань. У базі знань мають бути присутні як загальновідомі факти, явища, закономірності, що визнані в даній предметній галузі й опубліковані (знання 1-го роду), так і набір емпіричних правил та інтуїтивних висновків, якими користуються спеціалісти, приймаючи рішення в умовах невизначеності за наявності неповної суперечливої інформації, і які найчастіше не опубліковані (знання 2-го роду). Очевидно, що результатом роботи розробника ЕС — фахівця з ІТ, є порожня ЕС, в якій база знань не заповнена. Заповнює базу знань експерт — знавець предметної галузі — згідно з вибраною моделлю подання знань.
До основних моделей подання знань (моделей знань), що являють собою сукупності правил подання, опису та породження знань у базі знань, належать такі:
логічна — модель подання знань, в основу якої покладено формальну логіку;
фрейм — модель подання знань, яка під час заповнення її елементів — слотів — певними значеннями перетворюється на опис конкретного факту, події, процесу;
семантична мережа — модель подання знань за допомогою мережі вузлів, сполучених дугами, де вузли відповідають поняттям чи об’єктам, а дуги — відношенням між вузлами;
продукційна система — система, в якій знання подано у вигляді сукупності продукцій та правил їх застосування. Правило продукції можна подати так: ЯКЩО <умова> ТОДІ <висновок чи дія>.
Крім знань, здобутих від експертів, ЕС містить метазнання — знання про знання, що зберігаються в її базі знань, або про процедури, які можна здійснити з ними.
Можливість завантажувати базу знань та редагувати знання, які зібрані в базі, надає експертові блок нагромадження знань. Його функції охоплюють також формування емпіричних залежностей із неповних знань, тобто здобуття знань 1-го роду на основі знань 2-го роду. Але через складність реалізації цих функцій не всі ЕС містять такий блок.
Система керування базою знань — сукупність програмних та апаратних засобів для організації та ведення бази знань.
База цілей — компонент інтелектуальної системи, який містить інформацію про поведінку інтелектуальної системи в разі досягнення цілей у межах конкретної предметної галузі.
Розв’язувач задач — компонент інтелектуальної системи, призначений для формування на основі наявних знань логічних висновків, реалізація яких приводить до розв’язку задачі.
Інтелектуальний інтерфейс — сукупність програмних та апаратних засобів, які забезпечують взаємодію інтелектуальної системи з користувачем на основі звичних понять, термінів, образів, притаманних певній сфері інтелектуальної діяльності людини.
Система обґрунтування — компонент інтелектуальної системи, призначений для перевірки відповідності здобутого розв’язку знанням, що містяться в базі знань.
Система пояснення — компонент інтелектуальної системи, призначений для пояснення користувачеві способу, за допомогою якого знайдено розв’язок, а також самого розв’язку. Наявність цього блоку дає змогу використовувати ЕС не лише для прийняття рішень, а й як навчальну систему.
Система довіри — компонент інтелектуальної системи, призначений для підвищення рівня довіри користувача до здобутих результатів. Одним зі способів досягнення високої довіри може бути виправдання — функція обґрунтування деякого розв’язку із залученням наявних в інтелектуальній системі ціннісних чинників.
Використання систем штучного інтелекту в юридичній діяльності зумовлюється високим рівнем інтелектуальності, спеціалізації та професіоналізму, що притаманні розумовій діяльності юриста, судді, слідчого, криміналіста, судового експерта. Можна визначити такі напрями застосування інтелектуальних систем і технологій у галузі права: інтелектуалізація автоматизованих інформаційно-пошукових систем із законодавства; створення автоматизованих систем аналізу нормативних правових текстів; побудова консультативних систем із правотворення; створення експертних систем у сфері правозастосовної діяльності; розробка алгоритмів і програм ідентифікації за допомогою ЕОМ об’єктів при розслідуванні та розгляді судових справ (сфера криміналістики й судової експертизи).
Зарубіжні комерційні правові ЕС використовуються переважно в галузі управління фінансами. Наведемо кілька прикладів.
ЕС «DSCAS» допомагає аналізувати юридичні аспекти позовів щодо відшкодування додаткових витрат, пов’язаних з відмінностями фізичних умов на місці передбачуваного будівництва від зазначених у контракті. Такі позови ґрунтуються на даних, які містяться в конкретних договорах. ЕС забезпечує посадову особу правовими знаннями для прийняття рішення щодо позову.
ЕС «JUDITH» разом з юристом і з його слів засвоює фактичні та юридичні передумови цивільної справи, а далі пропонує розглянути різні варіанти підходів до її ведення.
ЕС «LEGAL ANALYSIS SYSTEM» допомагає адвокатам аналізувати справи про навмисну образу дією з погляду права і практики його застосування.
ЕС «LRS» надає допомогу стосовно добору й аналізу інформації про судові рішення та правові акти в галузі кредитно-грошового законодавства, пов’язаного з використанням векселів і чеків.
ЕС «TAXMAN» допомагає дослідити логіку міркувань та аргументацію на прикладі законодавства про оподаткування корпорацій.
ЕС «SAL» підтримує юристів при встановленні розмірів позовів, пов’язаних із професійними захворюваннями робітників, які працюють з азбестом.
ЕС «LDS» допомагає юристам урегульовувати проблеми позовів про відшкодування збитків і компенсації за шкоду, пов’язану з випуском дефектної продукції. Система на основі опису справи висуває версію про винність відповідача, визначає ціну позову, розмір компенсації, який забезпечує інтереси сторін.
На російське трудове законодавство зорієнтована експертна довідково-консультаційна система «Ущерб», призначена для юридичного аналізу ситуації притягнення робітників і службовців до матеріальної відповідальності в разі, коли підприємству завдано матеріальних збитків. Система дає змогу розглядати таке коло питань: можливість притягнення особи до відповідальності за збитки, завдані підприємству або організації; встановлення виду й розміру матеріальної відповідальності з огляду на обставини конкретної ситуації; визначення орієнтовного розміру збитків і порядку їх відшкодування. Така структура базується на формулі, згідно з якою, приступаючи до розгляду конкретної справи (ситуації) по суті, необхідно встановити характер правовідносин, які виникають, і виокремити основні критерії для їх оцінювання. Це дає змогу правильно визначити нормативні акти, до яких потрібно звернутися для правильного вирішення справи, і розглянути порядок їх застосування. ЕС «Ущерб» містить контекстно залежний довідник із законодавства, а також посилання на використану юридичну літературу. Система призначена для використання судами, органами прокуратури при проведенні загальнонаглядових перевірок, при дослідженні діяльності підприємств та їхніх посадових осіб юридичними службами, керівниками і радами трудових колективів установ та організацій, професійними спілками при вирішенні спорів з адміністрацією, а також у навчальних закладах, де вивчається курс права.
Окремою сферою застосування експертних систем є прийняття рішення про напрямок розслідування і виконання слідчих дій. Сутність криміналістичних досліджень зводиться до встановлення закономірності у зв’язках, що існують між фактом злочину, особистістю злочинця, місцем і способом здійснення злочину, особливостями злочинної поведінки.
ЕС, що застосовуються в роботі слідчого, ґрунтуються на збиранні, класифікації та використанні узагальненого досвіду розслідування у вигляді знань окремих професіоналів. Такі знання, виражені у формі правил типу «Якщо існує такий факт, то, ймовірно, відбулася така дія або існував такий мотив цієї дії», придатні для автоматизованого оброблення і дають змогу імітувати процес оцінювання слідчим ситуації розслідування та забезпечувати в режимі діалогу консультаційну підтримку прийняття ним рішень. Основними задачами, виконуваними за допомогою таких систем, є визначення можливих напрямків розслідування (формування версій про події з урахуванням, по змозі, різних джерел одержання інформації), вибір найбільш імовірних напрямків; надання користувачеві рекомендацій щодо подальших дій (призначення експертиз, проведення оперативно-пошукових заходів, перевірні та слідчі дії тощо).
Прикладом таких систем є «Маньяк» — ЕС підтримки прийняття рішень при розкритті серійних вбивств, здійснених на сексуальному ґрунті. Вона призначена допомагати співробітникам карного розшуку та слідчим прокуратури в розробці найбільш імовірної версії про тип можливого злочинця з обмеженням кола осіб, що підлягають перевірці на причетність до певного злочину. Основу системи становлять систематизовані взаємозв’язані набори найістотніших криміналістичних ознак, за якими виявляється зв’язок між подією злочину і вбивцею-маніяком. Використання системи сприяє збагаченню досвіду і знань працівників карного розшуку та слідчих прокуратури; установленню так званих прикордонних типів злочинців, розпізнати яких іншими методами надзвичайно важко або й зовсім неможливо; усуненню деякої частки суб’єктивізму під час формування версій за умов невизначеності; вирівнюванню знань неоднаково підготовлених співробітників.

 

 

Адресація в Інтернет

Одним із найважливіших елементів спадщини, що перейшла до Інтернет, є протокол маршрутизованого доставляння пакетів TCP/IP, на який було переведено ARPAnet у 1983 році, що уможливило розширення мережі до світового масштабу.
Протоколи Інтернет — TCP/IP
TCP/IP — це набір протоколів, серед яких TCP і IP є основними.
TCP (Transmission Control Protocol) — протокол управління передаванням даних у вигляді пакетів — TCP-сегментів, які складаються із заголовків TCP і даних. Саме передавання здійснюється за допомогою протоколу IP. TCP забезпечує високу надійність передавання даних, оскільки передбачає використання контрольних сум для перевірки їх цілісності і відправлення підтверджень того, що передані дані було прийнято без перекручувань.
IP (Internet Protocol, протокол Інтернет) — протокол низького рівня, який відповідає за переміщення пакетів даних по окремих мережах, пов’язаних між собою маршрутизаторами. Дані передаються у вигляді пакетів, що називаються IP-датаграмами.
В основу маршрутизації в Інтернет покладено IP-адресу. IP-адреси — це 32-бітові числа, що розбиваються на октети (восьмибітові числа), які записують у вигляді десяткових чисел, наприклад 124.44.186.11. Перші три частини адреси позначають належність до певного класу мереж, а остання є унікальною для окремого комп’ютера. Коли формується мережа, їй присвоюється номер, який визначає кількість машин у межах цієї мережі. IP-адреси окремим машинам призначають із заданого так діапазону. Інформація, що передається, розбивається на пакети, у кожному з яких вказується адреса. Пакети доставляються незалежно один від одного і збираються у вузлі-одержувачі.
Для зручності користувачам надається інша система, що ґрунтується на символьних ідентифікаторах, — так звана доменна адресація — за таким шаблоном:
ім’я_користувача @ назва_системи. домен
Більшість імен короткі (до 8 символів), вони не можуть містити пропусків і звичайно записуються буквами в нижньому регістрі. Двоє користувачів, які працюють на одному комп’ютері, не можуть мати однакових імен. Домен, який вказується слідом за крапкою, може складатися з кількох піддоменів, назви яких також відокремлюються крапками, наприклад.kiev.ua або.com.ua.
Відповідність адреси, відомої користувачеві, IP-адресі, що її використовують внутрішні механізми передавання даних, забезпечується службою імен доменів DNS (Domain Name System), яка виконує їх двосторонню трансляцію.
Символ сучасності — @
Перше електронне повідомлення по мережі надіслав 1971 року американський комп’ютерний інженер Рей Томлінсон. Саме він вибрав символ @ як розділовий знак, що не зустрічається в жодному імені і не може призвести до плутанини. Походження символа @ викликає суперечки серед лінгвістів і палеографів. Дослідження показують, що він зародився у XV столітті в іспано-арабських та греко-романських мовах як комерційний символ для позначення одиниць виміру товару, зокрема амфори (anfora або arroba) — міри маси приблизно в 12,5 кг. Вимова «арроба» залишається за цим символом і в деяких сучасних мовах, але частіше для його позначення використовуються метафори: «собачка», «равлик», «черв’як», «мишеня», «булочка з корицею», «штрудель» та ін.
Доменна структура Інтернет є ієрархічною. Найвищий (кореневий) рівень не має назви. Далі йде обмежена кількість доменів верхнього рівня, в яких може бути практично необмежена кількість доменів 2-го рівня і т. д. Імена доменів верхнього рівня (Top Level Domains, TLDs) стандартизовані. Їх можна поділити на два типи: описові імена родових доменів (generic Top Level Domains, gTLDs) та імена, які визначають розміщення домену. Адреса комп’ютера може мати ім’я одного з цих типів (але не обидва разом).
Найпоширенішими є родові домени, які визначають прикладний напрямок мережі:.com — комерційні організації,.edu — освітні установи,.gov — урядові установи,.int — міжнародні організації,.mil — військові установи,.net — мережні організації,.org — організації, які не належать жодній іншій категорії.
З 1997 року було впроваджено нові домени верхнього рівня, серед яких:.aero — авіатранспорт,.arts — культура і розваги,.biz — бізнес,.coop — кооперативи,.firm — бізнес (фірми),.info — інформаційні послуги,.museum — музеї,.name — приватні особи,.nom — персональні,.pro — професіонали (юристи, економісти і т. п.),.rec — відпочинок і розваги,.shop — магазини,.web — WWW-діяльність.
Імена географічних доменів завжди подаються як двобуквене скорочення назви країни, зазвичай, згідно зі стандартом ISO-3166-1 (звідси їх позначення — ccTLDs, country-code Top Level Domains, домени верхнього рівня з кодами країн). Приклади: uа — Україна, ca — Канада, eu — Європейський Союз, uk — Великобританія, us — США.
Імена доменів верхнього рівня в конкретній адресі не завжди точні. Багато з постачальників мережних послуг не вказують своїм доменом верхнього рівня «net», комп’ютери з назвами домену «edu» можуть використовуватись для комерційних або військових цілей, а адреси географічного домену «ag» — належати німецьким бізнесменам.
Домени верхнього рівня можна класифікувати за ознакою «спонсорства». Спонсор — це організація, що представляє найбільш зацікавлену в цьому домені спільноту і якій ICANN (див. підрозд. 2.3.3) делегує повноваження з формулювання політики функціонування домену. Спонсор також відповідає за вибір оператора регістру, повноваження реєстраторів та їх взаємовідносини. Домен, який не спонсорується, функціонує згідно з правилами, установленими глобальною Інтернет-спільнотою за посередництва ICANN.
За призначенням домени поділяють на публічні (спільного користування) — такі, що адмініструються в інтересах певної спільноти, та приватні, що адмініструються певною фізичної або юридичною особою у своїх власних інтересах. Так, домен.UA адмініструється в інтересах української Інтернет-спільноти — спільноти всіх громадян і/або резидентів України, фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та управління України, органів місцевого самоврядування, які використовують мережу Інтернет та Інтернет-технології, незалежно від мети та способів такого використання.
У публічному домені можуть бути як публічні, так і приватні піддомени згідно з правилами публічного домену попереднього рівня, а у приватному домені публічні доменні імена неможливі.

 

 

Сервіси Інтернет

Набір мережних протоколів TCP/IP, які дають змогу передавати інформацію, є основою для багатьох інших протоколів Інтернет, призначених для організації різноманітних служб (сервісів). Найбільш популярними сервісами є поштові (служби електронної пошти), пошукові (спеціальні пошукові системи та підмережі), віддаленого доступу (Telnet), розподілених ресурсів (FTP, Archie, Gopher, WAIS), інформаційні (WWW).
Електронна пошта (E-mail, electronic mail) — це служба поштового зв’язку, в якій повідомлення передаються в електронному вигляді з використанням комп’ютерів і каналів зв’язку. Електронна пошта може пересилатись не тільки у глобальних мережах (зокрема, Інтернет), а й у локальних. Розрізняють три варіанти організації електронної пошти:
проста (одне джерело — один одержувач);
списки розсилки (одне джерело — багато одержувачів) — повідомлення розсилається всім зацікавленим особам за заздалегідь визначеним списком. Організовуючи список розсилки, до відома потенційних учасників доводять тему, правила підписки (включення адрес до списку), правила внесення змін до підписки та її припинення, а також адресу, на яку потрібно надсилати свої листи. Списки можуть бути пакетними (дайджестними, коли пересилаються пакети певного розміру, що складаються з кількох повідомлень) або послідовної обробки;
Допомога новачкам — FAQ
Списки розсилки, телеконференції, окремі Web-сервери Інтернет мають розділи FAQ (Frequently Asked Questions) — запитання, які часто ставлять. Користувачеві-початківцю настійливо рекомендується ознайомитись із відповідями на ці запитання, щоб уникнути помилок і не відволікати адміністраторів.
телеконференції і дискусії (багато джерел — багато одержувачів). Телеконференції являють собою варіант електронних дошок оголошень (Broadcast Bulletin System або Bulletin Board System, BBS) — повідомлення не розсилаються конкретним адресатам, а зберігаються на спеціальних серверах, де стають доступними для будь-якого користувача мережі. Електронні листи можна читати безпосередньо із сервера або замовляти їх на свою поштову скриньку через підписку. Через деякий час інформація із сервера конференції вилучається (вноситься до архіву).
Найвідоміша телеконференція Інтернет — Usenet — всесвітній «дискусійний клуб», який охоплює кілька десятків тисяч «форумів», що називаються групами новин (newsgroup).
Для полегшення вибору телеконференції в її назві зазначається категорія, до якої вона належить: alt — альтернативні погляди, biz — бізнес, comp — обчислювальна техніка, news — новини, rec — хоббі, розваги тощо, sci — наука, soc — соціальні теми, talk — дискусії різної тематики, misc — інші категорії. Наприклад, у групі новин news.newusers.questions можна поставити запитання про роботу Usenet.
І телеконференції, і списки розсилки можуть бути модерованими — відповідальна особа (група осіб) переглядає кожне повідомлення і дозволяє (забороняє) його розсилання. У немодерованих телеконференціях (списках розсилки) така перевірка не виконується.
Електронний лист має чітко визначену структуру:
поштова адреса відправника («From»). Деякі програми надають можливість відправити лист від імені іншого користувача;
поштова адреса одержувача («To»). У разі відправлення відповіді (reply) на одержаний лист у поле адреси одержувача заноситься адреса автора початкового листа, а в поле теми (див. далі) — та сама тема з приставкою «Re»;
копія («СС») — додаткові адреси. Це необов’язкове для заповнення поле, вміст якого буде доступний усім одержувачам листа;
невидима копія («BCC») — додаткові адреси, недоступні для решти адресатів;
тема («Subject») — необов’язкове, але бажане для заповнення поле;
текст листа.
Також користувач може задавати додаткові ознаки листа: пріоритет листа, який впливає на черговість його відправлення, необхідність автоматичного інформування про доставку та ін.
Електронні листи — специфіка спілкування
Електронне листування передбачає правила, які доповнюють вимоги до звичайної кореспонденції та машинописного тексту. По-перше, під час роботи з електронною поштою потрібно зважати на існування різних форматів і запобігати випадкам, коли адресат не може прочитати повідомлення. По-друге, потрібно обмежувати розмір електронного листа та вкладених у нього файлів. Ця вимога особливо важлива в разі, коли лист передається по ненадійних каналах зв’язку, і зумовлює мінімальність цитувань та появу усіляких скорочень. Останні слід використовувати дуже обережно, оскільки вони варіюються від стриманого IMHO (In My Humble Opinion, «на мою скромну думку») до неформального ROTFL («Rolling On The Floor Laughing», «качаюся по підлозі від сміху») і досить грубого (хоча, можливо, справедливого) RTM («Read Тhe Manual», «читайте керівництво»). По-третє, слід пам’ятати, що відсутність невербальних форм в електронному спілкуванні вимагає додаткових зусиль для попередження непорозумінь. З цією метою використовуються «смайлики» (emoticon, smiley), які вказують на емоційний підтекст останньої фрази::-):- (;-):-<:-o:-ХВ-) 

 

 

Зміст

· ВСТУП

· РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ

· 1.1. Концепція інформатизації в Україні

· 1.2. Розвиток інформаційних технологій

· 1.3. Поняття та етапи розвитку інформаційних систем

· 1.4. Структура інформаційних систем

· 1.5. Класифікація інформаційних систем

· 1.6. Правова інформація як основа організації інформаційного забезпечення правових ІС

· 1.7. Системи підтримки прийняття рішень в юридичній діяльності

· 1.8. Правові експертні системи

· РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

· 2.1. Основні поняття комп’ютерних мереж

· 2.2. Класифікація комп’ютерних мереж

· 2.3. Концепція побудови, адміністрування та сервіси. Інтернет

· 2.3.1. Ретроспектива та концепція побудови

· 2.3.2. Адресація в Інтернет

· 2.3.3. Адміністрування доменних імен Інтернет

· 2.3.4. Сервіси Інтернет

 

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ