Закони логіки як адекватне відображення зв’язків реальної дійсності у свідомості людини.

Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам.Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий звязок між думками.Основними законами формальної логіки є: закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього.Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і звязки думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обгрунтованість.Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, неодноразово повязані із законами обєктивного світу, погоджуються з ними. “Закони мислення і закони природи необхідно погоджувати між собою, якщо тільки вони належно пізнані” (Маркс. К., Енгельс Ф. Твори).Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірно­сті об'єктивного світу. «Закон логіки є відображення об'єктивного в суб'єктивній свідомості людини» Виражаючи основні властивості мислення, закони ло­гіки мають свою основу, своє джерело.в об'єктивних речах. Кожний логічний закон відображає певну сторо­ну дійсності, її властивості і відношення, має свій ана­лог і подібність у природі. Так, закон тотожності є відоб­раженням якісної визначеності речей і явищ, а закон достатнього обгрунтування відображає причинно-наслідковий зв'язок між предметами і явищами світу.Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить у відповідності до законів логіки.Формально-логічні закони мають загально-людський характер. Вони єдині для всіх людей, незалежно від їхньої класової чи національної належності. Всі люди мис­лять за одним і тим же законом логіки. «Оскільки процес мислення сам виростає із відомих відношень, сам є при­родним процесом, то дійсно осягаюче мислення може бути тільки одним і тим же, відрізняючись тільки за ступенем, у залежності від зрілості розвитку і, зокрема, розвитку органу мислення».Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необ­хідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів—закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практи­ці мислення трапляються двоякого роду логічні помил­ки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софіз­ми та паралогізми

Основні закони логіки.

Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність. Вченими (Аристотель, Френсіс Бекон, Рене Декарт, Готфрид Вільгельм Лейбніц та інші) відкриті і сформульовані ті закони, що забезпечують такий (непротирічливий, послідовний, чіткий) процес мислення, яких забезпечує нас від помилок, хибних висновків і дає можливість пізнати і висловити в думці істину. Ці закони називаються основними законами логіки. Їх є чотири: 1.Закон тотожності. Кожна вірно логічно сформульована думка чи поняття про предмет повинні бути чітко визначеними і зберігатися однозначно протягом всього процесу мислення і висновку. У вигляді формули закон записується так: А є А, або А=А.

2.Закон протиріччя. Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості. 3.Закон виключення третього. Дві суперечливі одна одній думки (Біле – небіле) не можуть бути одночасно істинними і хибними. Якщо одна з цих думок істина, то друга – хибна. Третього не дано.

4.Закон достатньої підстави (достатнього обґрунтування). Всяка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.

Суть та зміст закону тотожності.

будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась. Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності. Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A. Зміст закону тотожності полягає в таких вимогах: -У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки. -Предметна область – це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки. -Закон не забороняє переходити від одного предмета думки до іншого, він забороняє підміняти один предмет думки іншим. -У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатись в одному і тому ж значенні. Думка тотожна сама собі,якщо вона однозначна.

-Поняття якими ми користуємось мають вживатись протягом усього розмірковування, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо поняття і терміни вживаються не однозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення не досягає мети. Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності: підміна або сплутання понять. Виходячи з цього можна висловити вимоги закону тотожності такою формулою: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні, відмінні. Як нелогічне ототожнювання відмінного, так нелогічне і розрізнення тотожного

Закон суперечності,його суть та основна вимога.

Закон суперечності: два протилежні судження, як і два суперечні, не можуть бути одночасно істинними.

Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв’язує.

Істинність одного із протилежних суджень зобов’язує нас визнати друге судження хибним. Але встановлення одного з протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання істинним другого.

Об’єктивною основою закону суперечності є те, що один і той самий предмет не може одночасно мати і не мати одну й ту ж властивість. Як і будь–який формально–логічний закон, закон суперечності застосований тільки до таких суджень, у яких ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Формула закону суперечності: А не є не-А, що означає,що не можуть бути одночасно істиннними судження А і його заперечення не-А. З допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так: A^A?, де А означає всяке судженння, A? - судження, що заперечує судження А. Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об’єктивній дійсності, а лише забороняє логічні суперечності із самим собою. Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей, існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення може правельно відобразити об’єктивні суперечності. Формальнго-логічних суперечностей не повинно бути в жодному міркуванні, в жодній науковій системі. Вони є неприпустимими також у висновках суду та слідства.

Суперечливі судження руйнують міркування. Виявлення суперечностей в існуючих теоріях - необхідна умова їх удосконалення.