ТОП 10:

Закон виключення третього,його визначення і логічний зміст.



Закон виключеного третього формується так: із двох суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

Якщо закон суперечності і між суперечними , і між протилежними судженнями, то закон виключеного третього діє лише між суперечливими судженнями – загальностверджувальними і частковозаперечними, загальнозаперечними і частковостверджувальними, одиничним стверджувальним і одиничним заперечним. Цей закон не може діяти між протилежними значеннями, бо вони можуть бути одночасно хибними.

Необхідно прийняти одне і тільки одне рішення.

Схема закону виключеного третього: A_A.

Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечливі судження. Із цього випливає вимога третього закону: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження. З хибності одного судження випливає істинність другого, а саме тому істинним не може бути якесь третє судження .Істинним може бути одне із суджень: А або не-А, третього судження не може бути. Не вказує закон виключного третього, яка з двох суперечливих думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він ствержує, що дві суперечливі думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має обов’язково бути істинною. Третій закон вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятись від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені питання.

Закон достатньої підстави,його зміст.визначення і логічний сенс.

Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обгрунтована. Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обгрунтована. Цей закон не тільки дозволяє, а й змушує нас істинності будь-яких думок. Перебільшити гуманістичний потенціал цього закону дуже важко. Забароняючи приймати на віру будь- які думки,тим самим власні погляди, переконання, світогляд. Логічною підставою називається судження, які наводяться для обгрунтування істинності іншого судження. Судження, яке випливає з інших суджень називається логічним наслідком.Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв’язку, існуючими між предметами і явищами навколишнього світу, відображенням причинно-наслідкових відношень , генетичних зв’язків.

Закон достатньої підстави забезпечує обгрунтованість і доказовість нашого мислення.

Поняття к форма мислення.

Поняття — це форма мислення, що відображає предмети та явища об'єктивного світу в їх суттєвих і специфічних ознаках, а також зв'язки і відношення між предметами та явищами.

20.логічна структура поняття,його зміст та форма.+21.Зміст і обсяг поняття.

Структура будь-якого поняття складається з двох основних компонентів: зміст та обсяг. Зміст поняття — це сукупність суттєвих ознак предметів, на підставі яких предмети узагальнюються і виділяються в класи. Треба зазначити, що під ознакою розуміють як властивості предметів, так і відношення між ними. З'ясуємо, що являють собою суттєві ознаки предметів. Усі ознаки в логіці поділяють на: відмітні і невідмітні; Відмітні ознаки — це ознаки, які притаманні тільки одному предмету й відрізняють його від усіх інших предметів.

Наприклад, відмітною ознакою трикутника є те, що сума його кутів дорівнює 180° градусам.

Невідмітні ознаки — це ознаки, які притаманні не лише предмету, що досліджується, а й іншим предметам.

Наприклад, наявність сторін, кутів буде невідмітною ознакою для трикутника (як для геометричної фігури).

Серед множини відмітних ознак виділяють клас суттєвих ознак. Суттєві ознаки — це ознаки, які визначають якісну специфіку предмета, що досліджується, його сутність. Наприклад, зміст поняття «грабіж» складають такі суттєві ознаки: 1) відкрите; 2) викрадання; 3) чужого майна. Суттєві ознаки можуть бути: родовими чи видовими. Родові суттєві ознаки — це ознаки такого класу предметів, у якому виділяється певний підклас. Видові суттєві ознаки — це ознаки, на підставі яких виділяють підкласи в межах класу. Наприклад, родовою суттєвою ознакою поняття «студент” буде «людина, що навчається», а видовою суттєвою ознакою — «навчатися у вищому навчальному закладі». Зазначимо, що не всі відмітні ознаки є суттєвими, хоча кожна суттєва ознака є відмітною. Наприклад, наявність у людини м'якої мочки вуха буде хоча і відмітною (бо жодна інша жива істота не має такої властивості), але не суттєвою ознакою людини. Навряд чи за допомогою такої ознаки можна зафіксувати сутність людини. Похідними називають ознаки, які зумовлені основними, суттєвими ознаками і які неодмінно притаманні предметам. Випадковими для даного предмета чи сукупності предметів називають ознаки, які зумовлені зовнішніми факторами і які можуть бути, а можуть і не бути притаманні предмету. Другою складовою частиною структури поняття є його обсяг. Обсяг поняття — це клас предметів, які виділяються і узагальнюються в понятті. Кожному з цих предметів притаманні ознаки, що складають зміст поняття. Наприклад, обсягом поняття «крадіжка» є всі злочини, яким притаманні суттєві ознаки цього поняття: 1) таємне; 2) викрадання; 3) чужого майна. Предмети, що входять до обсягу поняття, називаються елементами обсягу поняття. Для того, щоб визначити, чи є той чи інший одиничний предмет елементом обсягу певногопоняття, необхідно перевірити, чи належать йому всі суттєві ознаки, що складають зміст цьогопоняття. Якщо у нього відсутня хоча б одна суттєва ознака, то цей одиничний предмет не можнавизнати елементом обсягу такого поняття.

Види понять за обсягом.

А. Загальними називаються поняття, що охоплюють або стосуються групи чи класу (багато) об’єктів. Наприклад: Людина. Будинок. Річка. Заєць. Зірка. Якщо загальним поняттям охоплюються предмети, що їх можна перерахувати, то їх називають поняттями загальними регістровими, бо його обсяг можна обрахувати (Сонячна система. Європейські держави. Депутати Верховної Раді України) Загальні поняття, обсяг яких не піддається підрахунку, називаються нерегістровими. Б. Проміжне положення між поняттями загальними і одиничними займають поняття збірні, які мисляться нами як такі, що складаються з певного числа, але його ознаки, як цілого, не поширюються на елементи збірного (Колектив – не кожний член колективу несе на собі ознаку колективу. Полк – не кожен солдат має ознаку полку. Сузір’я Оріона – не кожна зірка цього сузір’я несе на собі ознаки сузір’я Оріона). В. Одиничними називається поняття, що відображують ознаки одного предмета/явища. Одиничні поняття дуже близькі до уявлень про конкретні предмети і явища. Проте в Логіці одиничні поняття – це все ж таки поняття, елементи логічного мислення. Наприклад: Поема Т.Г. Шевченка “Катерина”. Філософ Аристотель. Крейсер “Аврора”. Поет Павло Григорович Тичина.

Види понять за змістом.

А. Поняття конкретні і абстрактні. Конкретні П. Відображують в собі реальні (конкретні) предмети чи клас предметів (Річка. Місто. Рука. Базар.). Абстракті П – відображують окремі властивості (не предмети!) і сторони відношення предметів (Мужність. Любов. Темнота. Активність). Б. Поняття позитивні і негативні. Позитивні П. виражають наявність у предмета думки тих чи інших ознак. (Хоробрий воїн. Благодійний акт. Смачний сніданок). Негативні П. Заперечують наявність тих чи інших ознак у предмета думки (Неблагодарний. Невихований.) Зміст негативних понять завжди співвідноситься з поняттями позитивними і заперечують саме цей позитивний зміст. Негативні П. Виражаються в словах з приставкою “не-“, “без-”, або грецькою приставкою “а” (Аморальний. Алогічний.) В. Поняття безвідносні і співвідносні. Безвідносні П. мисляться як незалежні від інших понять і не вимагають їх (Папір. Хустка. Ялинка. Завод). Співвідносні П. немислимі без іншого, для свого розуміння вимагають співставлення з іншим. (Поняття “Батьки” вимагає співставляти його з поняттям “Діти”, “Внутрішнє” – “Зовнішнє”. “Кінець” – “Початок”. “Причина” – “Наслідок”).

Відношення між поняттями.

Формально-логічні відношення між сумісними поняттями.

Відображуючи об’єктивну взаємозалежність предметів і явищ, поняття самі вступають між собою в певні стосунки, взаємозалежність. В логіці ця взаємозалежність понять може бути відношенням сумісним і несумісним. Сумісними називаються поняття, ознаки яких допускають можливість повного чи часткового співпадання їх обсягу. Сумісність понять буває таких видів: Рівнозначними. Підпорядкованими і Перехресними. А. Рівнозначним називаються поняття, зміст яких рівнозначний, а їх обсяги співпадають. Наприклад: Київ і Столиця України. Тарас Григорович Шевченко і автор “Кобзаря”. Саме велике озеро і Каспійське море. Найближча до нас зірка і Сонце. Логіка не вважає рівнозначні поняття тотожними. Тотожні поняття по своєму змісту і обсягу повністю співпадають, а рівнозначні, маючи на увазі один і той же за об’ємом об’єкт (предмет, явище), зосереджують увагу на різних суттєвих ознаках цього поняття.

Б. При підпорядкуванні (субординації) понять в обсяг першого поняття (А) цілком входить обсяг другого (Б), але в змістом першого входить лише частина змісту другого. (Обсяг А більший обсягу Б, а зміст Б більший змісту А). Наприклад: А.Дерево – Б. Горіх. А.Тварина – Б. Кішка. А. Людина – Б. Юнак. Частина мови – Дієслово. В. Перехресні (часткового співпадання) поняття за ознаками не виключають одне одного, але їх обсяги співпадають лише частково. Наприклад: А. Спортсмен – Б. Студент. (Спортсмен може бути студентом, а може ним і не бути. Так само і студент: може бути спортсменом, а може спортсменом і не бути) А.Танкіст – Б. Офіцер. А. Киянин – Б. Школяр. Формально-логічні відношення між поняттями несумісними.

Несумісними поняттями називаються ті, в зміст яких входять взаємовиключні ознаки, а тому обсяги їх не співпадають (не сумісні між собою). У співставленні одного з одним несумісні поняття знаходяться між собою в відношеннях: співпорядкування (координації), протилежності (контрарності) і протиріччя (контрадикції).

А. Співпорядкованими (координованими) називаються поняття, які рівною мірою є загальними і входять в обсяг (підпорядковуються) одному і тому ж спільному для них (родовому) поняттю. Наприклад. 1. А. Курка – Б. Гуска. С. Домашня птиця. 2.А. Ялинка – Б. Сосна. С. Хвойне дерево.

Б. Протилежними (контрарними) називаються поняття, у яких зміст не лише виключає (заперечує) ознаки другого, але до цього ж і замінюється зовсім протилежними ознаками. Наприклад: А.Хоробрий – Б.Боягуз. А.Здоровий – Б.Хворий. А. Добрий – Б. Злий. А. Скнара – Б. Марнотрат. А. Білий – Чорний.

В. Протирічливими (контрадикторними) називаються поняття, у яких зміст одного лише виключає (заперечує) зміст другого, але не утверджує (не пропонує) іншого свого змісту. Наприклад: А. Добрий – Б.

25.Логычны операцыъ над поняттямиОперації над поняттями - це такі логічні дії, унаслідок яких утворюються нові поняття. Оскільки обсяг понять розглядається як клас, із яким проводяться, ці операції, то останні й називаються операціями з класами. Унаслідок цих операцій (операцій над поняттями) здобувають нові класи. Розгляньмо такі операції над поняттями: а) складання, б) множення, в) заперечення, г) узагальнення і обмеження понять. А. Операція складання понять полягає в об'єднанні двох чи кількох класів у один клас. Б. Операція множення понять полягає в пошуку таких предметів (елементів), котрі входять одночасно до класу обох помножуваних понять. Наприклад, операція множення понять "свідок" (А) і "родич" (В) полягає в пошуку таких елементів серед класу свідків і таких елементів серед класу родичів, котрі одночасно входять до обох класів, тобто таких людей, які є одночасно і свідками і родичами. В. Операція заперечення поняття А полягає в утворенні нового поняття не-А, обсяг якого, складений з обсягом поняття А, становить логічний клас області предметів, про яку ми розмірковуємо.

26.Поділ поняття, їх класифікаціяПоділ понять опирається на такі логічні операції, як обмеження та узагальнення понять.Обмеження – це логічна операція над поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття з вужчим обсягом (видового) через додавання до змісту вихідного поняття ознак, які стосуються лише частини предметів його обсягу.Узагальнення – це логічна операція, в результаті якої відбувається перехід від поняття з вужчим обсягом (видового) до поняття з широким обсягом (родового) шляхом збіднення його змісту, тобто вилучення специфічних для вихідного поняття видових ознак.Усі поняття, крім нульових, мають обсяг. Проте саме слово (ім’я), яким позначаються певний клас предметів і відповідне поняття, нічого не говорять про цей клас, тобто його обсяг (це не стосується імен, якими позначаються деякі одиничні поняття). Саме завдяки операції поділу понять (точніше – поділу обсягу понять) і одержують цю інформацію.Поділ поняття – логічна операція, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів. Поняття, що діляться, називаються поділюваними, а результати поділу-- відповідні видові поняття – членами поділу. Поділюване поняття і члени поділу перебувають у відношенні підпорядкування (першому підпорядковані другі), а члени поділу між собою – у відношенні співпідпорядкування.Завдяки поділу понять знання конкретизуються і систематизуються, а опосередковано відбувається осмислення упорядкованості, системності об’єктивного світу. Не випадково система поділів, використовувана в біологічній науці, називається систематикою.Традиційно розрізняють два види поділу – поділ за видотвірною ознакою і дихотомію.Поділ за видотвірною ознакою – поділ, з допомогою якого поділюване поняття мислено розбивають на види з урахуванням специфіки прояву певної ознаки в різних групах елементів цього обсягу.Основою цього поділу є ознака, характерна для кожного предмета, який мислиться в цьому поділюваному терміні, але проявляється в ньому по-різному. Так, кожна людина має стать (цим люди подібні), проте різні люди мають різну стать. Ця відмінність і є об’єктивною основою для поділу обсягу поняття “людина” на “чоловік” і “жінка”.На нашу думку, основою наведеного поділу може бути як одна ознака, так і дві й більше ознак. Не погодившись з цією істиною, довелося б визнати існування ще й третього виду поділу, основою якої є понад одна ознака.Внаслідок поділу понять за видотвірною ознакою одержують різну кількість членів поділу – від двох (існують два пояси Землі – Південний і Північний) до нескінченності.Дихотомічний поділ – поділ, членами якого є два суперечних поняття.Основою цього поділу є наявність чи відсутність певної ознаки (ознак) у предметів, які мисляться в поділюваному понятті. Внаслідок такого поділу одержуються лише два члени поділу, які завжди є суперечними поняттями. Наприклад, предмети і явища можна поділити на красиві і некрасиві, спільноти людей – на нації і ненації. Графічна зображення дихотомії здійснюється дуже просто: круг, яким позначається обсяг поділюваного поняття, ділиться навпіл; одна половина цього круга зображує обсяг відповідного позитивного поняття, а друга - обсяг негативного (заперечного) поняття. Проста і сама “технічна” процедура здійснення дихотомічного поділу: обравши будь-яке поняття (не поділюване, а позитивний його різновид) і відповідне йому слово, додаємо до цього слова частку “не” – і поділ здійснено.Класифікація – це складний, багатоступінчастий поділ (тобто система поділів), який проводиться з метою одержання нових знань стосовно членів поділу і систематизації цих знань.Внаслідок класифікації поділюване поняття мислено розбивається на видові поняття, кожне з яких (за наявності основи) у свою чергу поділяється на підвиди.Здійснюючи класифікацію, вдаються до різних видів поділу. Розрізняють два види класифікації – наукову і ненаукову. Основою поділів у першій є істотні ознаки предметів, які класифікуються, а в другій (штучній класифікації) – неістотні ознаки.

27.правила поділу поняття і можливі помилки в його процесі1. Поділ має бути сумірним Це означає, що обсяг членів поділу, разом узятих, повинен дорівнювати обсягу поділюваного поняття. Якщо ж обсяг членів поділу не вичерпує обсягу поділюваного поняття, тобто при поділі перелічені не всі види поділюваного і якийсь член поділу пропущений, то такий поділ є неповним. Прикладом неповного поділу є поділ юридичних фактів н правотвірні та правоприпинні, оскільки, окрім названих видів, існують і правомірні юридичні факти. Правило сумірності порушується й тоді, коли називаються поняття, що не є видами поділюваного поняття. Наприклад, "Угоди бувають односторонні, темні та угоди, укладені на користь третьої особи". 2. Поділ має відбуватися на одній основі Під час поділу не можна одну основу підміняти другою, тобто поділяти поняття таким чином, щоб одні члени поділу були виділені за однією ознакою, а другі - за другою. Приклад поділу не на одній основі: "Студенти бувають відмінники, ті, що добре встигають, і спортсмени". Тут поділ відбувається за двома основами: за успішністю ("відмінники" й "ті, що добре встигають") і стосовно спорту ("спортсмени"). 3. Члени поділу повинні виключати одне одного Поділ має бути таким, щоб кожен окремий предмет, мислимий у родовому понятті, входив до обсягу тільки одного члена поділу. Це правило випливає з другого. Якщо основа поділу одна, то члени поділу виключають одне одного, якщо ж поділ проведено не за однією основою, то члени поділу будуть перехрещуватися. Наприклад: "Студенти бувають відмінники, заочники і спортсмени". Тут поділ проведено за трьома основами відразу 1) успішністю, 2) формою навчання та 3) стосовно спорту. Члени поділу не виключають одне одного тому, що одні й ті ж студенти можуть одночасно входити до обсягу всіх членів 4. Поділ має бути безперервним Це означає, що в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не перескакуючи через них. Порушення цього правила призводить до помилки, що називається “стрибком у поділі”.Так, якщо ми угоди поділяємо на "усні" й "письмові", а потім кожен із цих видів, у свою чергу, - на найближчі види ("письмові", наприклад, на "прості" й "нотаріально засвідчені"), то такий поділ буде безперервним. Якщо ж угоди ми будемо поділяти на "усні", "прості" й "нотаріально засвідчені", то ми припустимося названої помилки - стрибок у поділі. 5. Основа поділу має бути виразною Ознака, за якою поняття поділяється на види, має бути досить точною і виразною (ясною), щоб її не можна було розуміти по-різному. Якщо ознака, взята за основу поділу, є невизначеною, такою, що кожен може тлумачити її по-своєму, то поділ буде невиразним. Таким, наприклад, має бути поділ наук на складні й нескладні, цікаві й нецікаві і т. Д28. Судження як основна форма мислення.Між поняттям і судженням існує тісний взаємозв’язок – ще Аристотель наголошував, що судження є, власне, розгорнутою формою поняття, а поняття – згорнутою формою судження. Попри дисткутабельність питання про історичну первинність виникнення цих форм мислення, зрозуміло, що вони не можуть існувати окремо. Судження є більш складною за поняття формою мислення, у ній стверджується або заперечується існування предмета як такого, наявність або відсутність у предмета певної ознаки або відношення між предметами. Вже на цьому рівні можна виділити такі види суджень:3 атрибутивне – говориться про наявність чи відсутність у предмета певної ознаки;3 судження з відношенням – порівнюються предмети та явища за ознаками;3 екзистенційне – про наявність або відсутність предмета як такого;У живій мові судження виражається розповідним реченням або словосполученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення з одного слова на кшталт “Вечоріло”, “Холоднішало” не є судженнями, бо вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження є його істинністьабохибність – тобто правдивість або неправдивість віддзеркалення дійсності. На відміну від судження, поняття не має такої характеристики. Істинність або хибність судження є об’єктивною ознакою – воно не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо, що істинність судження завжди є конкретною – вона залежить від певного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження “Студент вищого учбового закладу є ерудованою людиною”, “Ніч (певна) місячна”, “У (земній) добі не 25 годин”. У судженні одночасно можуть бути виражені декілька думок. Скажімо, у судженні “Аристотель – фундатор формальної логіки” ми можемо спостерігати принаймні три думки:1. Аристотель (а не хтось інший ) є фундатором формальної логіки;2. Саме Аристотель є фундатором формальної логіки , а не просто один з її представників;3. Аристотель – фундатор саме формальної логіки, а не якоїсь іншої науки.29.Загальна характеристика судження і його структура. Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об'єктивної дійсності.Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв'язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв'язки й відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах.Таким чином, судження — це не просто зв'язок понять чи уявлень, за котрими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення дійсно існуючих суттєвих зв'язків і відношень між предметами.
Судження може бути або істинним, або хибним.Істинним називається таке судження, котре правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді.Хибним є судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.Так, судження: "Народ — творець історії"; "Суд — орган правосуддя"; "Вирок суду має бути законним і обґрунтованим" — є істинними, вони відповідають дійсності, правильно відображають її. А таке судження, як "Харків більший від Києва", "Мистецтво не відображає дійсності", "Крадіжка не є злочин" — хибні, оскільки те, що висловлюється у кожному з них не відповідає дійсності.Питання про те, яким є кожне конкретне судження — істинним чи хибним, розв'язується практикою.
Структура судженняСудження складається із судження, предиката і зв'язки.Суб'єкт — це те, про що йдеться у судженні. Суб'єкт — не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Суб'єкт позначається літерою S (перша літера латинського слова subjectum).Предикат — це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб'єктом. Позначається предикат літерою Р (від латинського слова рraedicatum).Суб'єкт і предикат судження називаються термінами судження.Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, існуючого між предметом думки і певною властивістю; зв'язка установлює, належить чи не належить предметові судження властивість, мислима в предикаті. Зв'язка виражається такими словами, як "є", "не є" тощо.Наприклад, у судженні "Правові відносини є вольові відносини" суб'єктом є поняття "правові відносини", предикатом — поняття "вольові відносини", зв'язка виражена словом "є". Судження як форма мислення є єдине ціле. Кожна з частин судження (суб'єкт, предикат і зв'язка) окремо не може скласти судження. Одну частину судження не можна відривати від другої та абсолютизувати. Суб'єкт у судженні не може бути суб'єктом без предиката, а предикат — без суб'єкта. Обидва вони немислимі без зв'язки між ними, унаслідок якої вони і стають суб'єктом і предикатом судження. Судження без суб'єкта, або без зв'язки, або без предиката бути не може. Якщо є предикат, то має бути і суб'єкт; якщо є суб'єкт, то має бути й предикат. Якщо у судженні говориться щось, то має бути названий і той предмет думки, котрому належить чи не належить це "щось". Якщо в судженні наявний суб'єкт, то необхідно виявити і його предикат, тобто те, що стверджується чи заперечується про предмет, виражений суб'єктом.Так, судження, виражене безособовими реченнями, як, наприклад, "Вечоріє", "Світає", "Сутеніє", "Дощить" і т. д мають суб'єкт і предикат. Речення "Вечоріє" виражає судження "Вечір (суб'єкт) надходить (предикат)". Речення "Дощить" має судження "Дощ (суб'єкт) іде (предикат)".Такі судження, виражені називними реченнями, в яких дається відповідь на будь-яке запитання, наприклад, "Кафедра" (при відповіді на запитання "Що це?"), "Зима" (на запитання "Що тепер?") тощо, мають не тільки предикат, а й суб'єкт, хоч останній словесно й не виражений. Так, у реченні "Кафедра", що є відповіддю на запитання "Що це?", суб'єкт — поняття "це", а предикат — "кафедра" ("Це — кафедра"), а у судженні "Зима", що є відповіддю на запитання "Що тепер?", суб'єктом є поняття "тепер", а предикатом "зима" ("Тепер зима").Суб'єкт і предикат судження містять знання не однакового характеру. Суб'єкт виражає знання про предмет думки, а предикат — про ознаку, відношення, властивість, що належить або не належить предмету. Суб'єкт містить знання відоме, а предикат — нове, раніше не відоме знання. Предикат є характеристикою предмета думки, через нього ми з'ясовуємо те, що властиве (або не властиве) даному предмету. Предикат завжди несе нове знання про вже відомий предмет. Тому кожне нове судження про якийсь предмет розкриває нам ще невідому, нову його сторону. І чим більше суджень ми висловлюємо про предмет, тим повніше охоплюємо цей предмет.Судження може складатися з одного суб'єкта і одного предиката або з кількох суб'єктів і предикатів.За складом суб'єкта й предиката судження поділяються на прості та складні.Простим судженням називається судження, яке складається з одного суб'єкта і одного предиката.Складним судженням називається таке судження, в якому наявні кілька предикатів чи суб'єктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.

30.класифікація суджень Пізнаючи об'єктивний світ, людина розкриває зв'язки між предметами і їх ознаками, встановлює відносини між предметами, стверджує або заперечує факт існування предмета. Ці зв'язки і відносини відображаються в мисленні у формі суджень, що представляють собою зв'язок понять. Наприклад,. Висловлюючи судження «Семенов - адвокат», ми пов'язуємо поняття «Семенов» і «адвокат», відображаючи реальний зв'язок між конкретною особою і його ознакою. У судженні «Володимир - брат Олексія» у зв'язку понять «Володимир» і «Олексій» виражені родинні відносини між двома особами. У судженні "У деяких країнах існує президентська форма правління» зв'язок понять стверджує факт існування президентської форми правління в деяких країнах. Таким чином, судження і пропозиція утворюють нерозривну єдність, але це єдність включає в себе певні відмінності, які необхідно враховувати, так як ототожнення судження як форми мислення і пропозиції як його мовного вираження Породжує помилки в їх аналізі. Судження діляться на прості і складні.Простим називається судження, що не включає інші судження. Судження, що складається з декількох простих суджень, називається складним. У логічній літературі поряд з терміном «судження» вживається термін «вислів». У подальшому викладі обидва терміни ми будемо вживати як рівнозначні.

31. Види суджень за змістом предикату
Прості судження за змістом предиката поділяють на атрибутивні та
судження про відношення.Атрибутивне судження — судження, в якому стверджується чи заперечуєтьсянаявність певних властивостей у предметів.
Одним із різновидів атрибутивних суджень є судження існування, або
екзистенційні. До них належать ті судження, в яких констатується
наявність чи відсутність у предметів думки їх найзагальнішої властивості
(атрибуту) — буття. Прикладом такого судження може бути наведене нами
судження про відсутність життя на Марсі.До складу атрибутивного судження входять суб'єкт (S) і предикат (Р), якіє логічними змінними і можуть бути замінені тими чи іншими предметнимипостійними, а також зв'язка, яка виконує роль логічної постійної і
виражається словами «є», «не є», «суть», «не суть», «належить», «не
належить» тощо. Формула атрибутивних суджень «S є (не є) Р».
Судження про відношення — судження, в якому відображено зв'язки між
предметами та відношення (за розміром, положенням у просторі,
послідовністю в часі тощо).: «Тетяна — сестра Юлії»; «ріка Синюха більша за річку Вись»;«Кіровоград знаходиться південніше від Києва».

32-33. Види суджень за якістю зв’язку
.Поділ простих атрибутивних суджень за якістю і кількістю.
Атрибутивне судження має дві важливі характеристики: якість і кількість. За якість судження відповідає характер зв'язки. Якщо зв'язка ствердна, то судження буде за якістю ствердним: «Працюючі громадяни України платять податки» або «Окремі категорії громадян мають право на безоплатний проїзд у міському транспорті». Коли зв'язка між суб'єктом і предикатом заперечна, судження буде за якістю заперечним. Так, судження: «Окремі студенти не взяли участь у спортивних змаганнях», «Деякі пасажири не сплатили провіз багажу», «Риби не можуть жити без води» є заперечними.Кількість судження встановлюється за обсягом суб'єкту. Якщо суб'єкт узятий у повному обсязі, то судження буде загальним. Наприклад, «Усі студенти складають іспити» — тут поняття суб'єкту взяте в повному обсязі. Це судження загальне за кількістю. Допомогти у визначенні кількості категоричного судження покликані кванторні слова. Кванторне слово (від лат. quantum — cкільки) вказує на обсяг суб'єкту. Якщо вживаються кванторні слова «усі», «кожен», «жоден», то вони вказують на те, що суб'єкт узятий у повному обсязі. Кванторне слово може бути відсутне, тоді судження вважається загальним, бо немає вказівки на те, що суб`єкт узятий не в повному обсязі. Наприклад, в судженні «Працюючі громадяни мають платити податки» кванторного слова немає, однак у цьому випадку ми розуміємо, що мова йде про весь обсяг суб'єкта.Якщо використовуються кванторні слова «деякі», «частина», «окремі», «70%» тощо, то це вказує на те, що судження за кількістю частковим. Наприклад, «Деякі протиправні діяння підлягають кримінальній відповідальності», «Двоє дверей з десяти були відчинені».За кількістю судження може бути також одиничним: «Аристотель — фундатор логіки»,«Олесь Гончар — автор роману «Собор».Атрибутивні судження, в яких чітко зафіксовані якість і кількість, називаються категоричними судженнями. Категоричні судження мають так звану об'єднану класифікацію за якістю і кількістю.Судження загальне за кількістю і ствердне за якістю називаєтьсязагальноствердним і має суб`єктно-предикатну формулу «Усі S є P». Наприклад, «Усі люди мають право на житло».Загальнозаперечне судження — загальне за кількістю і заперечне за якістю: «Жодне S не є P», «Ніяка підтримка терористів не може бути виправдана».Судження часткове за кількістю і ствердне за якістю — частковоствердне,записується: «Деякі S є P», «Деякі курсові роботи були повернуті на доробку».Частковозаперечне судження — «Деякі S не є P», «Деякі закони не забезпечені необхідними підзаконними актами».Одиничне судження завжди записується за формулою загального судження: «Усі S є P» або «Жодне S не є P».Для скорочення запису категоричних суджень використовують літери латинських слів affirmo — стверджую і nego — заперечую. Зі слова affirmo беруться дві перші голосні: літерою А позначають загальноствердні судження, і суб`єктно-предикану формулу можна записати так: SАP. Голосною І записуються частковоствердні судження: SІP. Голосні літери слова nego використовуються для запису заперечних суджень: літерою Е позначають загальнозапаречні SЕP, літерою О — частковозаперечні судження SОP.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.247.139 (0.009 с.)