Тема . Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю.

План:

1. СУТНІСТЬ КОНТРОЛЮ.

2. ОСНОВНІ ВИДИ КОНТРОЛЮ УСПІШНОСТІ УЧНІВ.

3. ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ.

4. ТЕСТУВАННЯ ЯК РІЗНОВИД КОНТРОЛЮ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ.

 

СУТНІСТЬ КОНТРОЛЮ.

Контроль знань умінь навичок – один із основних компонентів навчально-виховного процесу.

Основна мета контролю як дидактичного засобу управління – забезпечення ефективності формування знань, умінь і навичок, використання їх напрактиці, стимулювання навчальної діяльності тих, хто навчається, формування у них прагнень до самоосвіти.

Вимоги до контролю.

· Об’єктивність.

· Індивідуальний характер.

· Єдині вимоги.

· Оптимізація.

· Систематичність.

· Послідовність.

· Гласність.

· Всебічні перевірки.

· Різні форми.

· Підготовка учнів чи студентів.

· Етичность.

Контроль навчально-пізнавальної діяльності учнів складається з таких елементів:

· Перевірка – виявлення ЗУН;

· Оцінювання – вимірювання ЗУН;

· Облік – фіксування результатів у вигляді оцінок у журналі, відомості, заліковій книжці.

·

ОСНОВНІ ВИДИ КОНТРОЛЮ УСПІШНОСТІ УЧНІВ.

· Попередній контроль – здійснюють переважно з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку заняття, семестру для виявлення загального рівня підготовки учнів з дисципліни.

· Поточний контроль – використовують у повсякденній роботі. Полягає у истематичному спостреженні викладача за роботою студентів з метою отриманн яданих про рівень ЗУН студентів оптимізація управління навчальним процесом

· Періодичний (тематичний) контроль – виявлення та оцінювання засвоєних на попередніх заняттях ЗУН студентів, з метою виявлення наскільки успішно вони володіють системою знань. Тематичний (різновид періодичного) – перневірка і оцінювання знань з кожної теми, спрямований на належне вивчення і засвоєння матеріалу кожної теми дисципліни..

· Підсумковий (здійснюється наприкінці семестру або року) – виявлення суми засвоїних ЗУН студента. Сформованості компетентності, досвіду, цінностей, здібностей.

Функції контролю.

· Зворотній зв’язок (від учня к викладача).

· Освітня (навчальна).

· Виховна.

· Розвиваюча (пам’ять, мислення).

· Діагностична

· Стимулююча.

· Оцінювальна

· Управлінська

ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ.

Методи и форми контролю.

· Спостереження.

· Устне опитування.

· Письмовий контроль.

· Комбіноване опитування.

· Тестовий контроль.

· Програмований контроль.

· Практичний контроль.

· Самоконтроль.

· Іспит.

Методи контролю. Оцінювання навчальних досягнень учнів, студентів.

Методи контролю – це способи, за допомогою яких забезпечується зворотній зв'язок між студентом і викладачем у навчальному процесі.

1. Спостереження за навчальною роботою студентів. Враховуються увага, старанність студента, його реакція на запитання викладача, відповіді студентів, бажання взяти участь у роботі щодо доповнення, рецензування відповідей однокурсників, характер запитань викладачу, товаришам, загальний інтерес до пізнавальної діяльності, участь у підготовці дослідів, наочних посібників, систематичність виконання домашніх завдань.

2. Усне опитування. Воно може бути індивідуальним і фронтальним. При індивідуальному опитуванні викладач формулює питання з найбільш суттєвих проблем того, що вивчається, а потім визиває того студента, який буде відповідати. Студент викладає суть питання у формі розповіді, повідомлення про виконаний дослід, доповіді про спостереження. Це вимагає активності студента, який відповідає, і викладача. Який йог слухає.

Для активізації пізнавальної діяльності студента можна практикувати:

А) рецензування відповіді, яке оцінюється як і відповідь студента на запитання.

Для рецензування можна запропонувати такий план:

· Чи все суттєво висвітлено (коротко сказати, що саме)?

· Чи зумів студент щось додати до підручника? Конспекту? (Що?)

· Наскільки послідовно, логічно викладено матеріал?

· Характер аргументації.

· Чи вірно зроблений висновок?

· Мова студента;

Б) складання студентами плану відповіді однокурсника, тез, коротких записів, які викладач вибірково може оцінювати (тут важливо врахувати зміст матеріалу, характер запитань і рівень знань студента);

В) використання проблемних запитань і завдань для перевірки, що підвищує інтерес студентів до самого процесу перевірки, розвиває їхню самостійність, активність, творче мислення;

Г) використання засобів наочності (коментар діафільму, фільму, аналіз відповіді, що записана на магнітній стрічці);

Д) організація взаємоперевірки. Взаємоконтроль сприяє тому, що вимоги до знань які висуває викладач, стають вимогами самих студентів. Це розвиває критичність думки, підвищує інтерес до перевірки, розвиває певні уміння, (аналізувати відповідь, оцінювати її, вміти формулювати питання).форми взаємоперевірки можуть бути різними:

1. викладач викликає студента. Студенти задають раніше підготовані питання, слухають відповіді і висловлюють думку про якість відповіді, доповнюють і виправляють помилки тощо.

2. викладач викликає двох студентів, які по черзі задають один одному питання із запропонованої викладачем теми. Потім рецензують відповіді один одного, доповнюють.

3. студенти поділяються на дві групи. студент однієї групи ставить питання і називає студента іншої групи, який повинен відповідати. Право ставити запитання другій стороні переходить після правильної відповіді. При такій організації контролю велике навантаження припадає на студентів, що не встигають, але одночасно підвищує їх відповідальність зо свої знання перед колективом курсу.

При фронтальному опитуванні студенти відповідають з місця, доповнюючи один одного. Спостереження за студентами при фронтальному опитуванні можуть дозволити викладачу оцінити його роботу і можуть стати одним із компонентів при загальному оцінюванні роботи студента.

Групове опитування проводиться з метою повторення і закріплення матеріалу після вивчення розділу програми. У книзі М.Д. Виноградової та І.Б. Первіна розкрита методика проведення такого опитування: вступне слово викладача про мету та організацію роботи в групах (4-5 чоловік)4 опитування консультантом (попередньо викладач прийняв у них залік) усіх членів своєї групи. Відповідні студенти коментують, доповнюють і оцінюють разом. Перелік питань такого заняття складає викладач. На закінчення заняття групи звітують про отримані результати.

3. Письмовий контроль: відповіді на запитання, розв’язання задач, виконання вправ, лабораторних і графічних робіт (таблиць, схем, графіків), написання рефератів, аналіз проведеної графічної роботи тощо. Цікава форма письмового контролю – рецензування робіт однокурсників.

4. Комбіноване опитування (ущільнене), при якому викладач одночасно запрошує для відповіді одразу кількох студентів. Один з яких відповідає усно, один-два готуються для відповіді біля дошки (робота за картками складання плану відповіді), три-чотири чоловіки працюють за картками на місцях. З рештою студентів проводиться інший вид роботи або подібний тому, що роблять біля дошки, але на іншому матеріалі. Перевага цього виду опитування в тому, що дозволяє охопити контролем велику кількість студентів, вала – в тому, що знижується навчальна функція перевірки. Тому ущільнене опитування доцільне тоді, коли матеріал засвоєно і необхідно зафіксувати рівень засвоєння його окремими студентами.

5. Програмований контроль, під час якого використовуються перфокарти, сигнальні картки, посібники з друкованою основою, машини-контролери.

6. Контроль за допомогою комп’ютера характеризується універсальністю і має важливі особливості, які визначаються програмою, яка створена з цією метою. Головна складність у створенні комп’ютерних програм контролю полягає у виході за межі можливостей традиційної вибіркової відповіді на питання контролюючої програми. Якщо залишитися у межах звичайних (інтелектуальних) комп’ютерних програм, то під час переходу до комп’ютерного контролю з’являються додаткові можливості організації вводу відповіді (крім вибіркової), розширюються способи постановки контролюючих питань (завдань).

До основних можливостей відносяться використання питань які вимагають:

· відповіді у числовій формі з додержанням у відповіді необхідної кількості знаків;

· визначення у відповіді певних ключових слів, їх наявність свідчить про факт вірної відповіді;

· послідовне введення ключових слів у певному і довільному порядку в заданих і довільних граматичних формах;

· введення математичних формул, записаних у будь-якій коректній їх формі;

· перевірки правильності виконання тотожних математичних перетворень;

· перевірки істинності і хибності логічних формул, до яких входять раніш визначені терміни у необхідних логічних зв’язках;

· відповіді, яка із вибору окремих структурних частин, заданих наборів елементів, що складають повну відповідь.

Досвід, що є на сьогодні, і свідчить, що вищезазначені можливості значно не розширюють дидактичну цінність контролюючих програм і тому в комп’ютерних програмах переважно використовуються відповіді вибіркового типу.

Основні достоїнства комп’ютерних програм містяться в їх гнучкості, простоті змін комп’ютерних програм. У багатому арсеналі нових можливостей, які є зручними на практиці, що досягається:

· простотою заповнення бази контрольних завдань і внесення змін в цю базу; необхідністю кожному завданню легко присвоїти певну міру складності, яку можна автоматично використовувати під час оцінювання відповіді;

· свободою у створенні перевірочних завдань з різною кількістю питань у кожному наборі, а також можливістю автоматизації створення тематичних наборів випадкових питань із наперед заданою середньою важкістю або набору завдань з мінімальним рівнем складності;

· вибором способу пред’явлення завдань студенту, коли завдання даються з посиленням рівня складності, з певною чергою складності;

· вибором способу повідомлення результатів перевірки студенту: після кожного питання(успіх-неуспіх), після виконання всього завдання (виставлення поточного балу, кінцевої оцінки);

· можливістю введення обмежень у терміні пред’явлення, виконання завдань і відповіді;

· різноманітністю реплік-реакцій, що виводяться на екран комп’ютера;

· можливістю студента попросити допомоги для відповіді із диференційованим урахування штрафних балів за кожну підказку;

· повною автоматизацією урахування відповіді, статистичною обробкою її результатів кожного окремого студента і групи в цілому, рангування результатів відповідей групи;

· забезпечення можливістю автоматичного аналізу якості вправ, а також перевірки правильності зазначеної складності питання;

· представленням необхідного для викладача звіту в наочній графічній форм з вибором виду підсумкових діаграм.

Цінними якостями таких програм є доступність постійного удосконалення конкретної бази завдань, простота пред’явлення студенту, а також багатогранність форм звітності викладача.

Але, не дивлячись на значні можливості такого контролю у вищій школі, він не може бути використаним на всіх етапах навчально-пізнавальної діяльності для розв’язання різноманітних завдань навчання.

7. Практичний контроль дозволяє впевнитися в тому, наскільки студент опанував знаннями і вміннями, як він використовує одержані знання в практичній роботі (проведення дослідів. Робота в майстернях. Розв’язання економічних задач).

8. Самоконтроль забезпечує внутрішній зворотній зв'язок: одержання студентами інформації про свої навчальні досягнення, про труднощі, які виникли. Значення самоконтролю у тому, що він може само стимулювати навчання, формувати критичність думки. Формою виявлення самоконтролю можуть бути авто рецензування виконаних робіт.

 

ТЕСТУВАННЯ ЯК РІЗНОВИД КОНТРОЛЮ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ.

Тестовий контроль. Тест у вузькому значенні розуміється як короткочасний, технічно просто поставлений експеримент, комплекс завдань, що відповідають змісту навчання і забезпечують виявлення ступеня оволодіння навчальним матеріалом.

Тест (від англ.. test – проба, іспит) у педагогіці означає стандартизовані завдання, що вимагають або короткої відповіді або вибори вірного варіанту відповіді.

У педагогічній теорії і практиці прийнято розрізняти дві групи тестів: тести досягнень, успішності засвоєння знань і тести інтелекту.

Існують два види тестування: наукове і практичне, те, що застосовується в навчальному процесі для перевірки якості знань. До XX ст.. мета тестів полягала у диференціації студентів за знаннями. Пізніше тести почали орієнтуватися на критеріальну диференціацію. У практиці вищої школи використовуються галогенні (з одного предмету) і гетерогенні (перевіряється система знань з кола предметів) тести.

Тестування передбачає системність, поступовість. Але потрібно, по-перше, обмежено застосовувати тести: мати певні знання і вміння роботи з ними. Враховувати специфіку предметів, а також мету. З якою вони використовуються тощо; по-друге, пам’ятати про залежність оцінки знань від рівня складності завдань, від рівня підготовленості студентів, а також про те, що один інструмент оцінки не може оцінювати різне знання студентів.

Тести, що застосовуються в навчальному процесі, мають закриту і відкриту форми.

У закритій формі тестів завдання містить основну частину і відповідь, сформульовану укладником. Завдання містить 2-3 вірних відповіді. Щоб ця форма була технологічною і дозволяла виявляти певний обсяг знань, вона повинна відповідати таким вимогам:

1. мати стандартну конструкцію;

2. дотримуватися повної ясності тексту;

3. бути граматично стислою;

4. мати просту стилістичну конструкцію;

5. вміщувати у завданні більше слів ніж у відповіді;

6. включати вербальні асоціації, які сприяють вибору правильної відповіді;

7. виключати зайві слова на малюнках;

8. мати лише одну правильну відповідь.

Відкрита форма тестів дозволяє студенту самому сформулювати відповідь словесно чи графічно. Ці тести використовуються переважно для поточного контролю.

Етапи розробки тестових завдань: вибір змісту завдань, вибір форми завдань, створення інструкції і опис тесту, апробація тесту, обробка зібраних емпіричних даних, інтерпретація результатів обробки, експертиза якості тесту.

Оцінка – способи результатів, які затверджують (або ні) відповідність ЗУН студента меті навчання.

Оцінка – виявлення причин неуспішності, сприяє організації навчальної діяльності. Викладач пояснює причину помилок у відповіді, підказує студенту, на що він повинен звернути увагу при перездачі, доучуванні.

Відмітка – числовий аналог оцінки. Абсолютизація відмітки веде до формалізму і безвідповідальності по відношенню до результатів навчання.

Критерії оцінки – положення, урахування яких є обов’язковим при виставленні оцінки (характер засвоєння, якість знання, ступінь оволодіння засобами діяльності і досвідом творчої діяльності, якість виконання).

Норми оцінки – опис умов, на які повинен спиратися педагог, виставляючи студентові оцінку.

Критерії оцінок – положення, врахування яких є обов’язковим:

1) характер засвоєння знань (рівень усвідомленості, міцності запам’ятовування, обсягу, повноти і вірності знань);

2) якість виявленого у студента знання (логіка мислення, аргументація, послідовність і самостійність відповіді, культура мови);

3) ступінь оволодіння уже відомими способами діяльності, уміннями і навичками, використання знань на практиці;

4) оволодіння досвідом творчої діяльності;

5) якість виконаної роботи (зовнішнє оформлення, темп виконання);

Норми оцінок – опис умов, на які викладач повинен спиратися, коли виставляє оцінку. При оцінці знань слід виходити з наступних рекомендацій:

«Відмінно» - ставиться за точне і міцне знання матеріалу в завданому обсязі. В письмовій роботі не повинно бути помилок. При усному опитуванні мова студента повинна бути логічно обґрунтована і граматично вірна.

«Добре» ставиться за міцне знання предмета при малозначних неточностях, пропусках, помилках (не більш однієї-двох).

«Задовільно» - за знання предмета з помітними прогалинами, неточностями, але такими, які не є перешкодою для подальшого навчання.

«Незадовільно» - за незнання предмету, велику кількість помилок в усній відповіді або письмовій роботі.

Перевага шкали – простота, звідси її широка розповсюдженість. Недоліки шкали: 1) особисте розуміння успішності знань студента викладачем запрацьовує суб’єктивізм викладача, його реакція на поточну успішність, відвідування, поведінку студента, зовнішній вигляд, манеру триматися, стиль одягу і мови. Але можна не ходити і вивчити, не писати конспекти і відмінно відповісти, бути цинічним нахабою і знати.; 2) слабка диференціюючи здатність. Вона (п’ятибальна система, а точніше чотири оціночні категорії) дозволяють тільки грубу класифікацію на чотири групи. А яка важлива більш точна оціночна шкала при прийомі в ВНЗ?!

Проблема оцінювання знань дуже актуальна. Багато викладачів до п’ятибальної оцінки прибавляють «+» або «-», виходить начебто 10-бальна система. В якості прикладу можна звернутися до наступної десятибальної шкали:

1 – немає знання предмета,

2 – дуже погані знання,

3 – погані знання,

4 – незадовільні знання,

5 – мало задовільні знання,

6 – задовільні знання,

7 –недостатньо добрі знання,

8 – добрі знання,

9 – дуже добрі знання,

10 – відмінні знання.

Навчальні досягнення студента можна визначити за рівнями:

Низький рівень – учень, студент відтворює незначну частину матеріалу, має нечіткі уявлення про об’єкт вивчення, виявляє здатність елементарно викласти думку.

Середній рівень – студент виявляє знання й розуміння основних положень навчального матеріалу. Здатний з неточностями дати визначення понять, сформулювати правило; відповіді правильні, але недостатньо осмислені. За допомогою викладача здатний аналізувати, узагальнювати, порівнювати робити висновки, застосовувати знання при виконанні завдань за зразком.

Достатній рівень – студент знає істотні ознаки понять, явищ, зв’язки між ними, вміє пояснити основні закономірності, самостійно застосовувати знання в стандартних ситуаціях. Володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням класифікацією, порівнянням), вміє робити висновки, самостійно виправляти допущені помилки. Відповідь студента повна, вірна, логічна, обґрунтована, але їй бракує власних суджень. Студент здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності, застосовувати знання не лише у відомих, а й змінених ситуаціях.

Високий рівень – студент має системні глибокі знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, аргументовано використовує їх у різних ситуаціях, для виконання творчих завдань студент уміє самостійно аналізувати, оцінювати, узагальнювати опанований матеріал, самостійно користуватися джерелами інформації, приймати рішення, виявляти і відстоювати особисту позицію.

 

 

ОСНОВИ ТЕОРЇЇ ВИХОВАННЯ