Тема . Види і форми навчання.

План:

1. Види ТАФорми навчання.

2. Урок як основна форма організації навчання.

3. Типи та структури уроків.

4. Підготовка до уроку. Аналіз уроку.

5. Позаурочні форми навчання.

 

Види ТАФорми навчання.

Навчально-виховний процесу ВНЗ здійснюється у певних формах. Слово «форма» латинського походження і означає зов­нішній вигляд предмета (явища), його окреслення або оболонку.

Форма навчання – зовнішнє вираження погодженої діяльності викладачів і студентів, здійснюваний у визначеному порядку і режимі.

· це організація навчального процесу, обумовлена складом учнів, студентів, місцем і часом занять, послідовністю видів діяльності учнів, студентів і способами керівництва ними;

· засіб організації навчальної діяльності.

До організаційних форм навчання, які одночасно є і способами безперервного управління пізнавальної діяльності студентів, відносять лекції, семінари, спецсемінари, колоквіуми, лабораторні роботи, практикуми, самостійну роботу, науково-дослідну роботу студентів, виробничу педагогічну і дипломну практику, консультації, контрольні, курсові і дипломні роботи.

У залежності від мети, змісту навчального матеріалу, рівня підготовки і педагогічної культури викладача, стану навчально-методичної бази даного ВНЗ здійснюється вибір форм навчання.

Так, у сучасних вищих навчальних закладах освіти використовуються такі форми навчальної діяльності:

1. теоретичні (лекція, семінарські заняття, курсова робота, дипломна робота, консультація, навчальна екскурсія);

2. практичні (лабораторно-практичні заняття, практикуми);

3. комбіновані (педагогічна і виробнича практика);

4. контрольні (колоквіум, залік, іспит).

У залежності від кількості і складу студентів навчально-пізнавальна діяльність їх реалізується у масових формах (лекція), групових (лабораторні, практикуми, семінари), індивідуальних (консультації). При цьому викладач виконує різні функції: організатора навчального процесу, джерела знань, консультанта, аналітика, управлінця, контролера тощо.

Классифікація форм навчання

Кількість студентів	Масова (кілька груп); Колективна (1 навчальна група); Групова (5-6 студентів); Мікрогрупова (2 студента); Індивідуальна.
Місце навчання	Аудиторна (у лабораторії, у майстерні); Внеаудиторна (у бібліотеці, будинку, екскурсії, на виробництві).
Тривалість заняття	45 хвилин – класичний урок; 90 хвилин – спарені заняття (пари); 70 хвилин – спарене укорочене заняття заняття довільної тривалості

Лекція – усне, послідовне, систематичне викладення змісту науки, навчального предмета, певної теми і його запис. Таке визначення дають більшість словників.

Види лекцій

У залежності від визначених автором критеріїв можна виділити такі види лекцій:

1. За загальною метою: навчальні, агітаційні, виховуючи, освітні, розвиваючі.

2. За науковим рівнем: академічні і популярні.

3. За дидактичними завданнями: вступні, поточні, заключні узагальнюючі, оглядові, лекції -консультації, лекції-візуалізації.

За способом викладу матеріалу (бінарні, лекції-дискусії, лекції проблемні, лекції-конференції)

Структура лекції

Структура лекції залежить від змісту, характеру матеріалу і включає в себе:

· повідомлення плану лекції;

· повторення змісту основних положень попередньої лекції, щоб пов'язати його з новим матеріалом, визначити місце і призначення в дисципліні, в системі наук;

· положення, що аналізується, висновок;

· підведення підсумків.

Вимоги до лекції

· високий науковий рівень інформації, що викладається;

· оптимальний обсяг інформації її методична переробка;

· доказовість і аргументованість суджень;

· достатня кількість наведених фактів, прикладів, документів;

· ясність викладення думок, активізація мислення слухачів, постановка питань для самостійності роботи щодо обговорюваним проблемам;

· аналіз різних точок зору на рішення поставлених проблем;

· визначення головних думок і положень, формування висновків;

· роз'яснення нових термінів, назв, надання студентам можливості слухати, усвідомлювати і коротко записувати інформацію;

· уміння встановлювати педагогічний контакт з аудиторією, використання дидактичних матеріалів і технічних засобів;

· науковість, інформативність лекції;

· наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, документів; емоційність викладу матеріалу;

· чітка структура і логіка розкриття навчального матеріалу;

· вірна, чітка методика викладу матеріалу.

Практичні заняття – родове поняття (семінари, лабораторні роботи, практикуми та ін.)

Мета та завдання практичних занять полягають у перевірці теоретичних знань на практиці, в доведенні необхідності взаємозв'язку теорії і практики для оволодіння майбутньою професійною діяльністю. Цьому сприяє наявність більш тісного контакту між викладачем і студентами, ніж при інших формах навчання. Вони розвивають наукове мислення і мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засобу оперативного зворотного зв'язку.

Структура ПЗ в основному однакова:

1. вступ викладача;

2. відповіді на питання студентів по неясному матеріалі;

3. практична частина як планова;

4. заключне слово викладача.

Розмаїтість занять випливає з власне практичної частини. Це можуть бути обговорення рефератів, дискусії, рішення задач, доповіді, тренувальні вправи, спостереження, експерименти, ділові ігри, виконання творчих завдань і самостійних робіт.

Ціль заняття повинна бути ясна не тільки викладачеві, але і слухачам.

На практичних заняттях повинне бути організоване повторення. Повторення для закріплення варто проводити варіантно, під новим кутом зору.

Семінар — (від лат. Seminarium — розсадник) — особлива форма занять з певної теми, предмету. Семінар проводиться з метою формування вмінь і навичок самостійної роботи, аналізу літератури, виявлення системи знань, а також з метою систематизації і узагальнення знань; оцінки знань, умінь та навичок.

Умови ефективного проведення семінарів

· створення атмосфери співробітництва, взаєморозуміння

· сприяння студентам задавати питання;

· наявність високого рівня самостійності; різними джерелами інформації;

· застосування активних форм проведення семінару (диспутів

· Дискусій, рольових ігор доцільна зміна форм роботи

· використання різних варіантів активізації уваги;

· чіткий зв'язок семінару із метою та завданнями загального курсу

· максимальне залучення студентів у процесі занять;

· логічна, струнка, послідовна побудова занять;

· максимальна індивідуалізація й аналітичність занять.

Лабораторні роботи – вид навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача проводять натуральні або імітаційні експерименти, або дослідження в спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням обладнання, яке пристосоване до умов навчального процесу.

Самостійна робота учнів та студентів – це робота що планується і виконується за завданнями і під керівництвом викладача, але без його безпосередньої участі.

Цілі самостійної роботи: оволодіння матеріалом по даній дисципліні, формування навичок самостійної роботи, розвиток самостійності, завершення задач всіх інших форм навчальної діяльності студентів.

Самостійна робота – спосіб організації і виконання студентами певної пізнавальної діяльності. Самостійна робота студентів дає можливість студентам оволодівати навчальними дисциплінами, формувати навички самостійної роботи у навчальній, науковій, професійній діяльності, а також здатність приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблеми, знаходити конструктивні рішення. Крім того, СРС сприяє оволодінню досвідом творчої, дослідницької, соціально-оцінної діяльності. Самостійна робота, передусім, сприяє поглибленню й розширенню знань, формуванню інтересу до пізнавальної діяльності.

Умови, що забезпечують успішне виконання самостійної роботи учнів та студентів

1. Формування позитивної мотивації виконання самостійного навчального завдання.

2. Чітка постановка пізнавальних завдань.

3. Розробка, при необхідності, алгоритмів методів виконання робіт (з врахуванням навчальних можливостей учнів, студентів).

4. Використання оптимальних видів консультаційної допомоги учням, студентам.

5. Визначення критеріїв оцінки виконаної роботи. Ознайомлення учнів, студентів із формами звітності.

6. Види і форми контролю.

Урок як основна форма організації навчання.

Урок – основна форма організації теоретичного навчання, його сутність та призначення зводиться до взаємодії педагога і учнів, метою якого є засвоєння учнями знань, навичок і умінь, розвиток їх здібностей, досвіду діяльності та спілкування

Єдиної куласифікації уроків не існує.

Основні типи уроків:

· урок-засвоєння нових знань і способів діяльності

· урок-закріплення, удосконалення знань і способів діяльності

· урок контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти

· комбінований урок