Особливості взуттєвого виробництва та їх вплив на організацію обліку витрат

За своїм характером взуттєве виробництвоскладне і масове.На одному підприємстві одночасно у великих кількостях випускаються різні види взуття. Масовість івеликосерійному взуттєвоговиробництва, а також особливості технологічногопроцесу з'явилися об'єктивною передумовою його конвеєризації, широкого розповсюдження конвейєрно-потокової організації виробництва. Складність і масовістьвзуттєвого виробництва, потоковістьйого організації впливають па постановку обліку витрат ікалькулювання собівартості продукції.

Всявипускається взуття класифікується за різними ознаками, зокрема: за призначенням - на модельну, спортивну, домашню, спеціальну і т.д.; постатево при знаку - на чоловічу, жіночу, шкільну, дитячу, малодетскую; за видами - туфлі, сандалети,напівчеревики, чоботи; за методамикріплення - клейовому, рантові, доппельному, литтєвий, Гвоздєва і ін

В даний час для всієї взуттєвої промисловості характерно переважне застосуваннямеханічних способів виготовленнявзуття.

Взуттєва фабрика являє собою складне підприємство з технологічним процесом, який налічує до400 различ-них операцій.Технологічний процес виготовлення взуття складається з розкрою і розрубу сировини і матеріалів на деталі для верху і низу взуття, зшивання деталей верху вВ«ЗаготовкуВ» і з'єднання різнимиметодами в залежності від технології, передбаченої для даного виду (клейовим, литьевие, рантові, цвяховим та ін), в готовий виріб. Напершій стадії технологічногопроцесу здійснюється розкрій шкіряних, текстильних та інших матеріалів на деталі для верху і підкладки взуття. На другій стадії відбуваються розруб жорсткихнатуральних і штучних шкір,гуми на деталі для низу взуття і їх обробка.Ці операції здійснюються в закрійного і штампувальних цехах. Швейно-пошивні цехи призначені для механічного з'єднання розрізнених деталей верху інизу взуття та випуску готовихвиробів. Таким чином, при даній технології шляхом паралельноїобробки різних матеріалів виготовляютьокремі деталі, а потім шляхом механічного збирання отримують готовупродукцію - взуття. При існуючих способах виробництва взуття механізаціяі автоматизація окремих операцій технологічного процесу не дають помітного ефекту. Технічнийпрогрес і, зокрема, хімізаціявиробництва у взуттєвій промисловості неминуче призводять до створення нової технології, яка базуєтьсяпереважно на використанні штучнихматеріалів. Це дає можливість замінитиподетально збірку взуття цільно-штампувальнимі литьевие виробництвом методами об'єднання процесів створення штучної шкіри з полімерів і формування самого взуття, удосконалити іспростити технологію виробництва,спростити організацію обліку витрат на виробництво.

На організацію обліку витрат виробництва певний вплив роблять структура підприємства татехнологія виробництва.

У взуттєвій промисловості виробництвоохоплює весь технологічнийпроцес, починаючи від розкрою і розрубу матеріалів і закінчуючи складанням і обробкою взуття. Це зумовилоцехову структуру взуттєвих підприємств, причому цеховаструктура характерна як длявеликих, так і для дрібних взуттєвих фабрик. Кожен цех основного виробництва виконує лишевизначено-ную частинапроцесу виробництва взуття. Крім цехів основного виробництва взуттєві підприємства маютьдопоміжні цехи: ремонтно-механічний,хімічний (вироблення клею), енергоцех та ін Наявність різних видів виробництв вимагаєорганізації уче-тавитрат окремо по основному та допоміжному виробництвам, а цехова структура управління робитьнеобхідної ор-ганізаціїобліку витрат в цеховому розрізі.

Зі створенням у взуттєвій промисловості виробничих об'єднань з'явилася можливість розвиткуподетальної форми спеціалізації навідокремлених спеціалізованих підприємствахз виготовлення деталей взуття.

Поряд з подетальної здійснена предметнаспеціалізація: випускається взуття, що характеризується яким-небудь певнимознакою (застосовуваними матеріалами для верху і низу взуття, призначенням, родом, методомкріплення).

Такимчином, організаційно-технічні особливості взуттєвої галузі та своєрідність продукції, що випускається відкривають можливість для розвитку різних формспеціалізації та перетворення взуттєвихпідприємств в складальні.

Спеціалізаціявзуттєвого виробництва тісно пов'язана з кооперуваннямшкіряного та взуттєвого виробництва. Раціональне кооперування підприємств шкіряної і взуттєвоїпромисловості повинно забезпечити задоволення запитів кожного взуттєвого підприємства в потрібних йому шкурах певногоасортименту при мінімальному обсязіперевезень і найменшому числі постачальниківшкір одного виду. Основним напрямком подальшого поглиблення спеціалізації взуттєвого виробництва до 2000 року є розвиток міжгалузевоїподетальної спеціалізації.

Об’єкти обліку витрат і калькулювання

Облік витрат на виробництво в даній галузіорганізують виходячи, з одногобоку, з вимоги достовірного обчислення собівартості продукції, зінший - організації внутрішньогосподарського госпрозрахунку.

На взуттєвих підприємствах, що випускають взуття великого асортименту, витрати на її виробництвопідрозділяються по кожномувиду взуття. Такий угрупованні, як правило, піддаються лише прямі витрати, непрямі ж витративраховуються в ос-новнихтільки за місцями їх виникнення з подальшим умовним розподілом між окремими видамивзуття.

Для організації внутрішньогосподарського розрахунку,його поглиблення і розширеннянеобхідно враховувати витрати на виробництво по кожному структурномупідрозділу (розкрійні, кравецькі та іншим цехам), а всередині них-по окремимдільницям, бригадам, робочиммісцям. Ці витрати узагальнюються потім по цехах і підприємству в цілому.

Об'єктом обліку витрат є артикул взуття, виготовленої з конкретних видів матеріалів. Вибіроб'єкта калькулюваннязалежить від характеру виробництва та його спеціалізації.

На підприємствах з повним циклом виробництва, а також на спеціалізованих фабриках, що випускають взуттяпевного методу кріплення,взуття чоловічий та жіночий, об'єктом калькулювання є модельготової взуття певного артикулу,пошита з конкретного матеріалу. Наприклад,напівчеревики чоловічі, артикул 140134 ЧЛ(Чорний лицьовій хром), модель 6734. Доцього артикулу відносяться напівчеревики різних розмірів (від 24,0 до 27,0). Іншими словами, калькулюється середній розмір взуття даного артикулу й моделі. Така практика обгрунтовується тим, що оптова ціна на всірозміри цих полуботінок однакова.

Число об'єктів калькулювання залежить від кількості випущених артикулів і моделей взуття і видів матеріалів, які використовуються для виробництва взуття даного артикулу.На фабриці може виготовлятисявзуття 20-25 артикулів, а на кожен з них йде 10-15 видів матеріалів.Отже, число об'єктів калькулювання може коливатися від 200 до 400 найменуванні. На підприємствах, що спеціалізуються на виробництві дета лей взуття (підошви, устілки та ін), об'єктом калькулювання є напівфабрикати, яківикористовуються на підприємствахсвого об'єднання або реалізуються на сторону в порядку кооперації. На таких підприємствах виробляютьнапівфабрикати до 200 різних фасонів, причому кожен фасон може включати 5-6 деталей (устілки, задники і т. д.).Таким чином, числооб'єктів калькулювання на цих підприємствах може налічувати до 1000 1000 ібільше.

Важливим питанням калькулювання собівартостівзуття є правильнийвибір калькуляційної одиниці. На відміну від об'єкта калькулювання, що представляє собоюпевний вид продукції підприємства,калькуляційна одиниця - вимірювач цієїпродукції.

Калькуляційною одиницею на підприємствах взуттєвої промисловості з повним циклом виробництва є 100 пар гото- виттявзуття, па спеціалізованих - 100пар деталей взуття оп ределенногофасону.

З. Облік витрат з статей

На відміну від типової номенклатури калькуляційних статей витрат на виробництво, передбаченоїОсновними положеннями попланування, обліку і калькулювання собівартості продукції на промислових підприємствах, у взуттєвій промисловості додатково виділена статтяВ«Вспомогательниe матеріали натехнологічні цілі В». Це пов'язано з тим, що допоміжніматеріали в даній галузі, з одного боку, мають досить високу питому вагу вматеріальних витратах (6-10%), з іншогобоку, викликано необхідністю забезпечити суворий контроль за їх користуванням. За цією статтею відбивають витрати на фурнітуру, клен, нитки,оздоблювальні матеріали (хімікати,фарби, віск), шн8, коробки для упаковки і ін

У зведеному обліку витрат номенклатура статейкалькуляції значнодеталізована. Так, у статті В«Сировина і основні матеріалиВ» виділяються підрозділи і субстатьі. Наприклад,підрозділ В«Крій для деталей верхуВ» включаєнаступні субстатьі: шкіра наосновний крій, текстиль для крою верху взуття, шкірозамінник для крою верху взуття, шкіра на приклад, шкірозамінник на приклад. Підрозділ В«Крій деталейнизу взуття В»включає шістьсубстатей.

У статті «Заробітна плата основних виробничих робітників» виділяються наступні субстатьі: за відрядними розцінками, по погодинними ставками,основна і додаткова заробітна плата. Відповідно до галузевої інструкцією поворотні відходи повинні виділятися в самостійну статтю, однак на практиці багато підприємств показують їх вартість за статтею «Сировина і основні матеріали» (за вирахуванням відходів).
Виділення статті покупних напівфабрикатів галузевої інструкцією не передбачено. На практиці більшість підприємств взуттєвої промисловості враховують за окремою статтею видатки на придбання в порядку виробничої кооперації готових виробів і напівфабрикатів, що правомірно в умовах спеціалізації взуттєвих фабрик і при великому питомій вазі їх у матеріальних витратах.
Всі перераховані особливості взуттєвого виробництва дозволяють використовувати нормативний метод обліку витрат па виробництво і калькулювання собівартості продукції. Крім того, слід зазначити, що чинна технологічна документація в основному задовольняє вимогам формування нормативної інформації про прямих витратах і систематичного контролю за використанням матеріальних і трудових ресурсів, забезпечуючи виявлення відхилень від норм витрат на всіх стадіях взуттєвого виробництва.
Найважливішим аспектом організації взуттєвого виробництва є суворе нормування елементів виробничого процесу і особливо прямих матеріальних трудових витрат.
Початковою сировиною для виробництва взуття служать натуральна шкіра для верху і низу взуття, текстильні матеріали, гума, різні види замінників шкіри, взуттєвої картон і ін
Підготовка матеріалів і підбір партій для розкрою виробляються в спеціальних відділеннях сортування і підготовки розкрійних цехів, куди матеріали відпускають за лімітно-забірними картками. У цьому відділенні матеріали сортують за призначенням (шифру виду взуття), комплектують в партії і видають на робочі місця. Виробничі партії комплектують на підставі розроблюваних технічної лабораторією розрахунків потреби матеріалів для верху взуття, підкладки і т. д. Для цього завчасно встановлюють нормативи витрат основних матеріалів (в окремих випадках і допоміжних матеріалів, енергії, робочого часу і т. д.) на вироблення однієї пари взуття відповідного артикулу.
В умовах серійного і масового виробництва взуття нормативи витрат матеріальних витрат розробляють на кожну деталь взуття, а нормативи витрат робочого часу - на кожну операцію.
Встановлюють оптимальні умови запуску нових моделей взуття у виробництво технічні служби підприємств, і на підставі цього складають нормативні документи технічної підготовки виробництва; в залежності від цих умов визначають і норми витрати основних і допоміжних матеріалів, які відображають у модельних паспортах чистих площ комплекту деталей взуття, а також у специфікаціях норм витрат (для напівфабрикатів і допоміжних матеріалів).
Для матеріалів, розкроюємо партионной, становлять нормативні карти (комбінації розкрою), де фіксують найбільш раціональні схеми розкрою взуття різних моделей і розмірів, розроблені лабораторією підприємства.
У нормативних картах передбачається кілька завдань па розкрій, в кожному з яких вказується модель взуття, розміри і кількість пар, чиста площа на кількість пар, передбачене в завданні за розмірами і на всі завдання; найменування розкроюємо матеріалів, норми використання за сортами у відсотках і норми витрати в квадратних дециметрах.
Діючі (поточні) норми і нормативи повинні оперативно переглядатися в міру впровадження нової техніки і технології, вдосконалення організації виробництва і праці, тобто обліку їх змін. Оперативний облік змін норм проводиться по заходах:

Актуальність теми. ВУкраїні вперше за останні роки, набули позитивні тенденції економічного розвитку, в тому числі й у галузі легкої промисловості, які водночас спричинили стрімке зростання конкуренції та скорочення життєвих циклів продукції на зміну потреб користувачів. Постала проблема забезпечення конкурентоспроможності підприємств легкої промисловості, що обумовило необхідність оновлення та удосконалення виробничих технологій, розробки та виробництва нової конкурентоспроможної продукції, використання нових підходів до управління та організації виробництва. За умов обмеженості інвестиційних ресурсів актуальною стає проблема вибору інноваційних проектів, які є пріоритетними для інвестування, що сприяє підвищенню ефективності виробництва продукції легкої промисловості.

Сучасні умови висококонкурентних ринків зумовлюють необхідність розглядання інноваційної діяльності як найбільш дієвого способу підвищення конкурентоспроможності і забезпечення його подальшого розвитку. Однак, незважаючи на деяке пожвавлення інвестиційних та інноваційних процесів на підприємствах легкої промисловості України, вони все ще здійснюються вкрай в'яло.

Метою роботиє з'ясування структурних змін і тенденцій розвитку такої соціально важливої галузі, як легка промисловість; визначення чинників, які заважають покращанню її роботи.

Легка промисловість України представлена 4858 підприємствами (2007 рік) різних форм власності, що становить близько 9% всіх промислових підприємств та близько 10% підприємств обробної промисловості. З них 85,4% — підприємства текстильної промисловості та пошиття одягу і 14,6% — підприємства, що працюють у виробництві шкіри та шкіряного взуття. Пріоритетність галузі для економіки країни визначається високим рівнем доданої вартості (до 50%), значною ємністю внутрішнього ринку даних товарів, відносно низькою енергоємністю порівняно з іншими галузями та споживанням продукції суміжних галузей — хімічної, аграрної та машинобудівної.

За формами власності переважає приватна, близько половини підприємств якої — акціонерні товариства. Серед підприємств легкої промисловості переважають малі підприємства — 86,5%, 13,3% — середні за розміром підприємства та 0,2% — великі підприємства (2007 рік).

Для досягнення поставленої мети в дослідженні вирішувалися такі завдання:

- дослідити сучасний стан виробництва і визначити напрями розвитку підприємств легкої промисловості;

- удосконалити систему механізмів підприємництва в легкій промисловості;

- обґрунтувати політику щодо покращення розвитку легкої промисловості в Україні.

Об’єктом дослідження є механізм управління діяльністю підприємств легкої промисловості. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних і практичних питань щодо регіонального розвитку легкої промисловості.