Бесіда «Рушійна сила нашого життя»

Вихователь:Зараз ви прослухаєте цю історію, проаналізуємо її, і ви дасте відповіді на потавлені запитання.

Був собі хлопець, що мав опінію розбишаки, яку, втім, цілком заслужив своєю поведінкою як у школі, так і поза школою. Зухвалець, ба навіть грубіян. У тому самому класі навчалася Іринка – спокійна, розсудлива дівчинка, добра учениця. Хоча красунею її назвати годі: кирпатий носик, маленькі очі. Одним словом, таких дівчат у школі було багато. Якось Іринка поверталася сама зі школи і – у якийсь момент помітила, що він крокує услід за нею. Злякалася: подумала, що збирається її штовхнути або вдарити. Дівчинка пішла швидше. Та він не відставав. Іринка була переконана, що він лише чекає нагоди, коли на вулиці не буде нікого, і тоді… У її голові гарячковито оберталася одна думка: чому? Що вона такого зробила? Чому її пасе?

  Найбільше боялася заходити у під’їзд свого будинку, бо очікувала нападу саме там. Але що було робити? Спершу вона сповільнила крок. А коли вже наблизилась до свого під’їзду, блискавкою шугнула за двері і – вихором по сходах на свій поверх. Натисла кнопку дзвінка. Серце шалено калатало у грудях: прислухалася, чи він не біжить за нею. Але на сходах панувала тиша. Ось мама відчинила їй двері. Іринка кинулася до хати. Мама здивовано спитала:

– Ірино, що з тобою? Що діється?

– Ох, нічого.

Намагалася приховати хвилювання. Підійшла до вікна. Відчинила. Виглянула з-за фіранки. Серце знову гаряче забилося: він стояв і розглядав їхні вікна. Пополудні боялася вийти у двір до подруг. Мама здивувалась:

– Так і сидітимеш ото в хаті? Не маєш сьогодні жодних справ?

Таки не вийшла нікуди аж до вечора, хоча хлопця вже не було під їхнім будинком.

Наступного ранку, збираючись до школи, про всяк випадок обережно відхилила фіранку. Він! Ось, знову стоїть, пасе її вікна. Перелякана, попросила тата, що саме виходив із дому.

– Будь ласка, підвези мене до школи.

– Але знаєш, що не по дорозі. Та й часу іще маєш досить.

Кинулась татові на шию. Той урешті здався. Коли виходили разом із під’їзду, зиркнула убік: є, стоїть далі. Міцно тримаючись за батькову руку, пройшла повз нього.

У школі все було гаразд. От хіба той хлопчина за цілий день жодного разу не посварився з учителем. Та Іринка зберігала пильність. Зі школи верталася разом з іншим однокласником. Коли вже була на своїй вулиці, спостерегла, що він іде за ними. Вдома одразу підбігла до вікна і побачила бійку. Він бився із хлопцем, що її проводжав. Ірина цілий день не виходила з дому, а зранку знову випросила у тата, щоб її відвіз. Тато погодився, але сказав: “Якщо гадаєш, що так буде щодня, то помиляєшся”.

Уроки минули без пригод. Хіба що він чи не вперше виконав домашні завдання і добре відповідав. Але додому Іринка ішла з товаришкою. Він ішов за ними, тримаючись, проте, на певній віддалі. Пополудні знову не зважилася вийти з хати.

Наступного ранку, вибираючись до школи, все-таки визирнула через вікно. Нікого. Зітхнула з полегшенням. Татові довелося вийти на роботу раніше, а просити маму, аби провела її до школи, якось не випадало. Обережно виглянула з під’їзду і – зіткнулася з ним. Втікати пізно. Зрештою, вона не здатна була навіть поворухнутися від переляку. А він раптом вимовив:

– Доброго ранку, Іринко. Дозволь, допоможу тобі нести цю торбу. Можна провести тебе до школи?

Ірині просто відібрало мову. Не здатна була видусити зі себе і слова… За мить зрозуміла: він закохався у неї.

 

Запитання до бесіди:

Що буде далі з цим дитячим коханням?

Як поведеться Іра?

Чи стане у неї делікатності?

Чи те, що зараз діється із хлопцем, буде лишень коротким епізодом у його житті а чи дасть йому сили докорінно змінитися? Бо, як з’ясувалося, під впливом кохання він перестав палити і злословити.