Оцінка і контроль якості валяного взуття

3.3.3 Оцінка і контроль якості валяного взуття

Вимоги до якості встановлені для зовнішнього виду, розміру, ваги, товщини стінок, відхилень в розмірах, складу волокна, показників фізичних властивостей.

Валяне взуття повинне бути добре і рівномірно ущільнене з рівномірною товщиною стінок. Лицьова сторона повинна бути очищеною від пилу та домішок. Фарбування повинне бути міцним і відповідати затвердженим еталонам. Верх халяв повинен бути обрізаний рівно так, щоб передня частина була вищою за задню на 10...20 мм.

Допуск на довжину ступні встановлений у межах – 3... +5мм. Висота: чоловічих чобіт № 26...32 встановлена у межах 440...500мм. з інтервалом 10 мм між сусідніми номерами, жіночих № 23...27 – 350...430 мм з інтервалом 20 мм між сусідніми номерами, дитячих № 13...32 – 170...300мм з інтервалом 10...20 мм.

Норми мінімальної товщини стінок валяного взуття диференційовані в залежності від статево-вікового призначення та ваги (за вагою поділяються на товсті, середні та тонкі).

Склад волокон залежить від статево-вікового призначення валяного взуття.

Сортність валяного взуття визначається за сукупністю дефектів у найгіршій напівпарі. Основні дефекти: різні відтінки головки і халяви, рослинні домішки, недостатня міцність фарбування для умов сухого тертя, місцеві западини, рубці на поверхні тощо.

До 1-го сорту відносять валяне взуття у якому не більше двох дефектів, що не погіршують експлуатаційні властивості та зовнішній вид. До 2-го сорту відносять валяне взуття у якому не більше чотирьох дефектів.

 

3.4. Маркування, упакування, транспортування та зберігання взуття.

Шкіряне взуття маркують на ходовій частині підошви. У маркуванні чіткими цифрами позначають номер (розмір) повноту, товарний знак (заводську марку). Для модельного взуття товарний знак виконують гарячим тисненням на вкладних устілка.

Ботинки, напівботинки, туфлі та чоботи маркують незмиваємою фарбою. У маркування вказують: артикул, розмір, сорт, номер контролера ВТК, дату випуску і стандарт (ТУ).

Зміст маркування гумового взуття залежить від його виду:

- клеєні галоші та ботинки: найменування виробника, фасон, розмір, сорт (маркують тільки 1-й сорт), номер контролера ВТК;

- штамповані галоші: додатково маркують рік і квартал виготовлення та артикул;

- формовані туфлі та чоботи: найменування виробника, рік і квартал виготовлення, розмір, стандарт.

На кожну півпару валяного взуття наносять позначення: найменування (товарний знак) виробника, номер контролера ВТК, артикул, розмір, сорт.

Шкіряне взуття звичайно упаковують у картонні коробки. Виробниче та юфтеве взуття допускається вкладати в дерев‘яні, фанерні або комбіновані ящики. Легке взуття (спортивне, кімнатне тощо) вкладають в картонні коробки, паперові пакети або загортують у папір. Дитяче взуття та гусарки дозволяється вкладати 2...3 пари в коробку, а пінетки - по 10 пар. При упакуванні взуття з кольорових шкір, лакового та замшевого між парами прокладають м‘який папір. На верхній поверхні кришки коробки виконують фірм енну етикету, а на торці коробки приклеюють етикетку з такими позначеннями: найменування і місцезнаходження виробника, артикул, розмір (номер) і повноту взуття, номер моделі, колір, сорт, дату виготовлення, номер стандарту.

Гумове взуття вкладають у дерев‘яні або фанерні ящики вистлані папером, попарно обгорнувши папером; кольорове взуття та взуття з хутряним оздобленням вкладають у картонні коробки. У кожну пару гумового взуття вкладають гарантійний ярлик з позначенням артикулу, фасону і сорту. В кожний ящик вкладають: галоші – 50...60 пар, ботинки – 20...60 пар, туфлі – 60...100 пар, чоботи – 10...20 пар. На торці кожного ящика або коробки наносять позначення в якому вказують: найменування виробника, артикул, фасон, сорт, номер контролера ВТК, дату виготовлення, стандарт.

Валяне грубововняне взуття упаковують в тюки або кіпи з пакувальної тканини, а фетрове – у фанерні або дерев‘яні ящики. В кожне вантажне місце вкладають ярлик в якому позначають: найменування виробника, вид взуття, кількість пар, номер місця, вагу брутто, технічні умови.

Транспортування здійснюють всіма видами транспорту захищаючи від атмосферного впливу. При превезеннях у межах міста допускається транспортування у фургонах без додаткового упакування в ящики. При перевезенні на великі відстані взуття в коробках обов‘язково упаковують у ящики (чотири види матеріалів). При упакуванні в ящик дотримуються встановлених правил укладання коробок або взуття, яке не вкладають в коробки.

Ящики обмотують хрестоподібно металевою стрічкою або дротом діаметром 4.0...4,5 мм. На одну з бокових стінок ящика кріплять ярлик з такими даними: найменування виробника, артикул, номер, кількість пар кожного номера у ящику, номер ящика.

При контейнерних перевезеннях транспортують в картонних коробках.

Умови зберігання взуття визначаються температурою (8...16^оС) та відносною вологістю (50...70 %). При зберіганні взуття захищають від прямих сонячних променів і розміщують на полицях стелажів на відстані не менше 20 сантиметрів від стін, і не менше 100 см від опалювальних пристроїв. Взуття в коробках вкладають на стелажі по 2 коробки у глибину і 5...7 коробок у висоту.

Валяне взуття зберігають у світлих, сухих і добре вентилюємих приміщеннях у тарі або без неї. При зберіганні у тарі валяне взуття вкладають на дерев‘яні настили, а без тари – у штабелі висотою до 1,5 м на стелажах. Зберігаєме валяне взуття періодично пересипають нафталіном.