Національн А академі я наук України

НАЦІОНАЛЬН А АКАДЕМІ Я НАУК УКРАЇНИ

К ИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Кафедра міжнародних економічних відносин

 

КАСАБОВА І.А.

 

ЕКОНОМІКА ТА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ

 

Курс лекцій

 

КИЇВ – 2014

УДК

ББК

Рекомендовано до друку

Вченою радою Київського університету права НАН України,

протокол____ від _________ 2014 р.

Рецензенти:

- Харламова Г.О., к.е.н., доцент кафедри економічної кібернетики економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

- Тормосов Р.Ю. – к.е.н., доцент, виконавчий директор Інституту місцевого розвитку;

- Сафіуліна К.Р. – к.т.н., старший консультант Інституту місцевого розвитку, доцент Харьківського державного університету харчування та торгівлі.

 

Курс лекцій «Економіка та зовнішньоекономічні зв’язки України» підготовлений відповідно до стандартів вищої економічної освіти.

Курс лекцій розрахований на студентів Київського університету права НАН України денної та заочної форм навчання спеціалізації «Міжнародні економічні відносини» для використання в навчальному процесі з метою опанування основних положень однієї з найскладніших галузей економічної науки – зовнішньоекономічних зв’язків.

 

ПЕРЕДМОВА

Нинішня парадигма суспільно-політичних та економіко-правових відносин є закономірним породженням властивих сучасному світоустрою явищ інтернаціоналізації та глобалізації. Останні, будучи об’єктивною та незворотною силою цивілізаційного розвитку, формують вже автономно від держави якісно нові, більш прогресивні форми існування соціуму, економіки, освіти й культури, ускладнюють та поглиблюють існуючі соціально-економічні та політико-правові взаємозв’язки й взаємовідносини як на національному, так і світовому рівнях. На перший план виходять зовнішньоекономічні зв’язки: зовнішня торгівля, прямі іноземні інвестиції, міграція капіталу та робочої сили, міжнародні послуги, науково-технічна кооперація тощо –  які задають напрям та перспективи внутрішнього економічного розвитку країн сучасного світу.

Глибока інтернаціоналізація та глобалізація сучасних світогосподарських зв’язків викликають необхідність інтеграції національних економік у світову спільноту, актуалізують роль та значення міжнародних економічних відносин у системі політико-правових та соціально-економічних взаємозв’язків. Поряд з впливовістю національних урядів актуалізується роль та значення наднаціональних регуляторів: міжнародних урядових та неурядових організацій, могутніх транснаціональних компаній. 

Вектор та подальші перспективи зовнішньоекономічних зв’язків, зрілість дипломатично-договірних відносин України наразі є головним чинником її  суб’єктності, національної безпеки, конкурентоспроможності та економічного зростання.

Світові економічні зв’язки об’єктивно необхідні Україні для сталого та динамічного розвитку продуктивних сил і зрос­тання на цій основі життєвого рівня населення.

У сучасному світі жодна країна не може бути самодостатньою з економічною точки зору: світ став складною системою глибоко взаємопов’язаних між собою ланок національних господарств. Країна, яка сьогодні не налагоджує господарських, науково-технічних та фінансових зв’язків із світом, вимушена нарощувати витрати виробництва приблизно удвічі.  

Завданням курсу лекцій «Економіка та зовнішньоекономічні зв’язки України» є:

· виховати у студентів економічне мислення, сформувати у них власну точку зору на сучасні геоекономічні проблеми світу; 

· ознайомити студентів із історією розвитку міжнародних торговельних, митних і економічних відносин;

· показати роль і значення діяльності СОТ та інших міжнародних організацій в праві міжнародної торгівлі;

· висвітлити передумови створення універсального механізму торговельного, митного правового регулювання;

· сформувати знання про правові режими міжнародного торговельного порядку;

· виробити звичку працювати із науковою і довідковою літературою.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

· історію, предмет, методи, принципи, джерела та функції міжнародно-правового регулювання зовнішньоекономічних відносин;

· інституційно-правовий механізм регулювання зовнішньоекономічних зв’язків;

· загальні тенденції розвитку міжнародно-правового регулювання в умовах глобалізації сучасних міжнародних відносин.

вміти:

· аналізувати і застосовувати міжнародно-правові документи і нормативні акти;

· систематизувати та застосовувати здобуті знання при виконанні практичних завдань;

· проводити науково-дослідницьку і аналітичну роботу із використанням прецедентів міжнародного права;

· демонструвати власний підхід та новизну у вирішенні проблем та знання міжнародної торговельно-правової термінології.

Місце курсу «Економіка та зовнішньоекономічні зв’язки України» у структурно-логічній схемі:

МОДУЛЬ І

Рис. 1 Динаміка ВВП та світової торгівлі 1984-2004 рр.

 

Ø Міжнародна спеціалізація і кооперування здійснюється між підприємствами різних країн. Найхарактерніші вони для машинобудування при спільному виробництві деталей, вузлів, готової продукції.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСП) розуміється така форма поділу праці між країнами, при якій ріст концентрації однорідного виробництва й усуспільнення праці у світі відбувається наоснові процесу диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відособлені) технологічні процеси, в окремі галузі й підгалузі виготовлення однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що викликає все більше взаємне доповнення диференційованих національних комплексів.

Ø Міжнаро́дна коопера́ція — взаємодія двох чи більше суб'єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним, при якій здійснюється спільна розробка або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплексних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності.

Ø Міжнародне інвестування. Транснаціоналізація. Вкладення капіталів (інвестиції) полягає у наданні коштів або матеріальних ресурсів підприємцями однієї країни для будівництва, переобладнання господарських об'єктів іншої, створення спільних підприємств (СП).

 

                                                                                                          Таблиця 1.

 

 

    У таблиці 1 наведено географічна структура абсолютних значень прямих іноземних інвестицій України та їхнього приросту за 2012 рік [8].

Міжнародні інвестиції (експорт-імпорт капіталу) включають іноземні інвестиції – вкладення іноземних юридичних та фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій в об’єкти інвестування на території даної країни; та зарубіжні інвестиції – вкладення в об’єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни (придбання цінних паперів зарубіжних компаній, майна тощо).

Країни-донори – країни, які спрямовують свої капітали до ін..країн.

Країни-реципієнти – приймаючі країни.

Ø Транснаціоналізація — переміщення капітала з країн з його відносним надмірною кількістю в країни, де він знаходиться в дефіциті, але в надлишку є інші фактори виробництва (праця, земля, корисні копалини), які не можуть бути раціонально використані в відтворювальних процесах через брак капіталу.Транснаціоналізація господарського життя — процес посилення ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) у світовій економіці.

 

Слід підкреслити, що прямі іноземні інвестиції (у структурі валових інвестицій), а також чистий експорт (обсяг експорту – обсяг імпорту) створюють значну частині ВВП країни – валового внутрішнього продукту.

Формула розрахунку ВВП наведена нижче (витратний метод):

ВВП = споживчі витрати + валові інвестиції + державні закупівлі + чистий експорт

На діаграмі (рис. 2) наведено галузеву структуру ВВП України за 2010 рік [8]. Як бачимо, основну частина ВВП Украъни утворюють сільське господарство, переробна промисловість, торгівля і ремонт.

 

Рис. 2 Галузева структура ВВП України за 2010 р.

 

Ø Міжнародні послуги, серед яких найпоширеніші транспортні, надання фінансових кредитів, обмін туристськими групами та ін. В їх структурі поступово знижується частка транспортних послуг, а продовжує зростати частка міжнародного туризму.

Туризм — це форма активного відпочинку поза місцем постійного проживання з пізнавальними цілями, яка містить елементи спорту. Сьогодні це — одна з найдинамічніших галузей послуг у світі. Виділяють такі види туризму: пізнавальний (екскурсійний — ознайомлення з пам'ятками природи та культури); рекреаційний — з метою оздоровлення і відпочинку; діловий — відвідування об'єктів з професійним інтересом; спортивний — участь у спортивних заходах та ін.

Ø Міжнародний франчайзинг. Суть франчайзингу - крупна материнська фірма (франчайзер) надає право дрібному підприємству (франчайзі) протягом певного проміжку часу й у визначеному місці вести підприємницьку діяльність з використанням її торгової марки, технологій виробництва, ноу-хау в формі, яка визначається умовами договору.Як правило, материнська фірма бере на себе зобов'язання з навчання персоналу, постачання устаткування і сировини, надає допомогу в організації справи, налагодженні системи управління. Також фірма-франчайзер надає фінансову підтримку своєму франчайзі (прямо - надаючи кредити, або побічно - у вигляді поручальництв і гарантій).Мета франчайзингу - здійснення крупними компаніями експансії при освоєнні нових ринків з мінімальними ризиками.

Ø Міжнародний інжиніринг — діяльність по наданню комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічно­го характеру, здійснених як спеціалізованими фірмами, так і про­мисловими. будівельними та Іншими компаніями.

Послуги "інжиніринг у ":

1. Інжиніринг, пов'язаний з підготовкою виробничого процесу:

а) передпроектні послуги;

б) проектні послуги:

- базисний інжиніринг - підготовка попередніх інженерних досліджень та проектів, генерального плану, рекомендацій, попередньої оцінки вартості проекту тощо;

- детальний інжиніринг - надання пропозицій з фінального проекту, детальне дослідження проекту;

в) післяпроектні послуги:

- підготовка контрактної документації;

- ведення проекту, нагляд й інспекція за провадженням робіт;

- проведення приймальних випробувань після здачі в експлуатацію;

- підготовка інженерного і технічного персоналу;

- підготовка умов для збуту продукції;

г) спеціальні послуги, обумовлені конкретними проблемами створення цього об'єкта.

2. Інжиніринг, пов'язаний із забезпеченням процесу виробництва та реалізації продукції:

а) послуги з управління й організації виробничого процесу;

б) послуги з огляду й випробувань обладнання;

в) послуги з експлуатації об'єкта;

г) допомога у фінансових питаннях;

д) послуги із забезпечення реалізації продукції;

е) послуги з впровадження систем інформаційного забезпечення, комп'ютерної техніки.

Залежно від сфери застосування інжинірингових послуг розрізняють:

- проектно-консультаційний інжиніринг;

- технологічний інжиніринг;

- будівельний інжиніринг;

- управлінський інжиніринг.

Ø Міжнародний лізинг - договір лізингу (довгострокової оренди), що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, коли майно чи платежі перетинають державні кордони. М. л. здійснюється відповідно до законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу.

Ø Міжнародний факторинг (factoring, від англ. factor - посередник) - різновид посередницької операції, що проводиться банками і спеціальними компаніями, являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію. Факторингова операція - комісійно-посередницька операція з передання клієнтом банку права на стягнення боргів.

Ø Міжнародне науково-технічне співробітництво – цеформа МЕВ, яка являє собою систему економічних зв”язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі і існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, які закріплені в міжнародних економічних договорах.
МНТС:
- створення координаційних міжнародних програм, спільних науково- технічних досліджень.
- Міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями.
-Міжнародний інжиніринг.
- Співробітництво у підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів.
- Проведення міжнародних науково-технічних конференцій, симпозіумів.
- Створення та функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів, організацій.
- Розробка науково-технічних прогнозів.
Пріоритетні напрямки розвитку МНТС:
- Електронізація та автоматизація виробничих процесів.
- Надійне мирне використання атомної енергії.
- Розширення практичного вмкористання біотехнології та генної інженерії(клонування).
- Космічні дослідження.

Ø Міграція робочої сили -переміщення працездатного населення із одних країн в інші терміном більше ніж на один рік, викликане причинами економічного, політичного чи іншого характеру.Міграція робочої сили проявляється в двох основних різновидах: еміграції та імміграції.

Еміграцією називається переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання. Імміграція – в'їзд в країну громадянина іншої країни на постійне чи довготривале проживання. Явище, коли іммігранти виїжджають з країни, в яку вони іммігрували, або емігранти повертаються на батьківщину називають рееміграцією.

Різниця між імміграцією з країни та еміграцією в країну називається міграційне сальдо. У результаті міграції робочої сили був сформований світовий ринок праці.

 

Міжнародні взаємозв'язки дуже часто реалізуються за допомогою різних міжнародних організацій. При цьому створення міжнародних організацій є зазвичай наслідком пошуків ефективних засобів вирішення надзвичайних або кризових ситуацій, які торкаються різних держав.

Кількість міжнародних організацій особливо зросла після Другої світової війни. У1945 р. 24 жовтня була створена одна з найпотужніших міжнародних організацій -Організація Об'єднаних Націй. Вона стала міцною системою, що складається з 18 спеціалізованих установ і низки автономних організацій, органів і місій зі здійснення операцій.

На сучасному етапі налічується кілька тисяч міжнародних організацій, котрі працюють з метою забезпечити політичну й економічну стабільність і соціальне благополуччя в усьому світі. їхня кількість надалі зростатиме, що пояснюється розвитком процесів глобалізації, інтеграції, регіоналізації та інтернаціоналізації світової економіки.

Ø Міжнародні міжурядові організації — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету. Міжнародні міжурядові організації є важливим суб'єктом в публічному міжнародному праві, починають діяти після підписання певного взаємного договору, ратифікованого державами-учасниками.

Ø Міжнародні неурядові організації (INGOs) - міжнародні неприбуткові організації, чи мультинаціональні корпорації.

Ознаки:

1. членство 3 і більше країн;

2. наявність установчого міжнародного договору;

3. постійні органи і штаб-квартира;

4. повага суверенітету членів-держав;

5. невтручання у внутрішні справи;

6. встановлення порядку, прийняття рішень і їх юридичної сили;

Загальнополітичні організації: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Ліга Арабських Держав (ЛАД), Організація Американських Держав (ОАД), Організація Африканської Єдності (ОАЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Азіатсько-Тихоокеанська Рада (АЗПАК).

Військово-політичні організації: Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Західноєвропейський союз ЗЄС), АНЗЮС (Австралія, Нова Зеландія, США).

 

Міжнародні економічні об'єднання: Велика вісімка, Світова організація торгівлі (СОТ), Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), Організація чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), НАФТА (закрита у 2009 р), МЕРКОСУР.

Регіональні організації: Європейський Союз (ЄС), Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ (ГУАМ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ).

Валютно-фінансові організації: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), ЄБРР.

Крім того:

Всесвітня організа́ція охоро́ни здоро́в'я (ВООЗ)

Міжнаро́дна аге́нція з а́томної ене́ргії або МАГАТЕ

Організація з безпеки і співробітництва в Європі ОБСЄ

Організа́ція Об'є́днаних На́цій з пита́нь осві́ти, нау́ки і культу́ри, скорочено ЮНЕСКО

EURACOAL (акронім від англ.TheEuropeanAssociationforCoalandLignite) — європейська асоціація вугілля та лігніту.

 

Ø Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності - це невелика кількість загальновизнаних правил, що стали своєрідними загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

Принцип науковості ЗЕД означає, що розвиток цієї діяльності здійснюється відповідно до об'єктивних економічних законів;

принцип системності ЗЕД - що між окремими її складовими існують міцні взаємозв'язки;

принцип взаємовигідності ЗЕД означає, що кожний партнер, який бере участь у міжнародних операціях, одержує свій прибуток.

Крім наведених загальних принципів управління ЗЕД багато специфічних принципів, яких також слід дотримуватися.

Специфічні принципи ЗЕД закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов'язковими для виконання всіма державами, що підписали той або інший акт.

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин відображає Хартія економічних прав і обоє 'язків держав - документ, прийнятий IV Спеціальною Сесією Генеральної Асамблеї ООН (1974), отже, зазначені вище принципи такі:

· суверенітет;

· територіальна цілісність і політична незалежність держав;

· суверенна рівність усіх держав;

· ненапад і невтручання у внутрішні справи;

· взаємна і справедлива вигода;

· мирне співіснування;

· рівноправність і самовизначення народів;

· мирне регулювання спорів;

· усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили і позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;

· сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;

· повага до прав людини та основних свобод;

· відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;

· сприяння міжнародній соціальній справедливості;

· міжнародне співробітництво з метою розвитку;

· вільний доступ до морів для країн, що їх не мають.

 

Значна частина специфічних принципів діє на регіональному рівні. Для України особливий інтерес становлять принципи ЗЕД у Європейському Союзі, які містяться в так званій Білій книзі (1985) [1] і включають:

· контроль і оформлення документів на товари, що перетинають митні кордони;

· свободу пересування осіб для працевлаштування та/або ПМП в будь-якій країні;

· уніфікацію технічних норм та стандартів;

· відкриття споживчих ринків;

· лібералізацію фінансових послуг;

· поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

· лібералізацію ринку транспортних послуг;

· створення сприятливих умов для промислового співробітництва з урахуванням законодавства про права на інтелектуальну і промислову власність;

· усунення фіскальних (податкових) бар'єрів.

 

Ø Національні принципи регулювання

Ст. 2 Закону про ЗЕД (1 розділ Загальні положення)

Стаття 2. Принципи зовнішньоекономічної діяльності

 

Принцип суверенітету народу України у здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

- виключному праві народу України самостійно та незалежно
здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України,
керуючись законами, що діють на території України;

- обов'язку України неухильно виконувати всі договори і
зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що
полягає у:

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно
вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати
її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами
України;

- обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності порядку, встановленого законами України;

- виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної
діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної
діяльності;

Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

- рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної
діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави,
при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій
держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних
суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем
розташування та іншими ознаками;

- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких
 її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;
Принципом верховенства закону, що полягає у:
- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами
України;

- забороні застосування підзаконних актів та актів управління
місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які
встановлені законами України;

Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної
діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів
господарської діяльності на її території згідно з законами
України;

- здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної
діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного
права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її
території, так і за її межами лише відповідно до законів України,
умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного
права;

Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу
при ввезенні та вивезенні товарів.

 

 

Джерела регулювання ЗЕЗ

Міжнародні договори є одним з найважливіших джерел міжнародного права.

2.1 Міжнародний договір — це регульована міжнародним правом угода, укладена державами і/або іншими суб'єктами міжнародного права.

Для кваліфікації угоди в якості міжнародного договору не має значення, чи укладена вона в усній чи письмовій формі, чи міститься така угода в одному або кількох документах. Статус міжнародного договору не залежить від його конкретного найменування: угода, конвенція, статут міжнародної організації, протокол. Для визначення того, чи є документ договором, необхідно проаналізувати його зміст, тобто з'ясувати, чи мали сторони намір взяти на себе міжнародно-правові зобов'язання. Бувають випадки, коли договори називають навіть деклараціями або меморандумами, хоча традиційно документи з такими назвами договорами не вважаються.

Міжнародний договір може бути складений у вигляді одного чи декількох документів (наприклад, обмін нотами).

Договір складається або на мовах усіх договірних сторін, або на одній чи декількох узгоджених між ними мовах. Договори, укладені в рамках міжнародних організацій, складаються на офіційних мовах цих організацій.

Ø Договір може вступати в силу з дати підписання, або передбачати додаткові внутрішньодержавні процедури (ратифікація і т.п.). В іншому випадку він вступає в силу після обміну документами про виконання таких процедур. Багатосторонній договір, зазвичай, вступає в силу після здачі на зберігання депозитарію (міністерству закордонних справ визначеної в договорі держави або секретаріату відповідної міжнародної організації) документів про виконання внутрішньодержавних процедур певним числом держав. Згодом він вступає в силу для кожної наступної держави після здачі нею таких документів.

Ø Розрізняють «договори-контракти» та «договори-закони». Перші встановлюють взаємні зобов'язання сторін. Другі встановлюють загальні правила поведінки, які не засновані на взаємності. Типовий приклад «договорів-законів» — договори про Права людини.

Питання, пов'язані з міжнародними договорами, складають самостійну галузь міжнародного права — Право міжнародних договорів. Основним джерелом норм цієї галузі є Віденська конвенція про право міжнародних договорів1969 року.

Ø Закон України «Про міжнародні договори в Україні» від 29.06.2004 р.

Ø Міжнародний договір відповідно до ст.2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів – це врегульована міжнародним правом угода, укладена між державами та іншими суб’єктами міжнародного права в письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Ø Міжнародні договори – одна з найбільш поширених у наш час форм закріплення взаємних міжнародних прав і обов’язків. Міжнародні договори є зазвичай джерелом зобов’язань тільки для суб’єктів міжнародного права, що беруть у них участь.

Ø Міжнародні договори можна розділити на правові та контрактні. Правові фіксують норми міжнародного права, які отримали загальне визнання. У міжнародних контрактах формулюють поточні зобов’язання держави.

Ø “М’яке” міжнародне право. Поняття “м’якого” права з’явилося в міжнародному праві в останні 20-30 років. Це було пов’язане із прагненням як держав, так і міжнародних організацій визначити місце таких міжнародних документів, які первинно не належать до міжнародних угод, але значення яких виходить за рамки морально-політичних зобов’язань. При цьому суб’єкти можуть не мати первинного наміру укласти міжнародний договір і саме тому не надають документу відповідної форми. Або ж суб’єкти не хочуть встановлювати для себе чіткі права й обов’язки, проте прагнуть письмово зафіксувати певний рівень відносин, що склалися між ними. До актів “м’якого” права відносять, зокрема, Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. та всі подальші підсумкові документи РБСЄ/ОБСЄ, Рамочний Документ “Партнерство заради миру”, Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору.

Ø Lexmercatoria є відокремлена від національних систем права сукупність юридичних норм, регламентуючих зовнішньоекономічні операції, яка виникає в результаті саморегуляції учасників міжнародного торгового обігу. Також має бути зазначено і те, що Lexmercatoria має переваги перед національним законодавством, так як воно відображає інтереси сторін і не є насадженим з боку держави, тому й сторін задовольняє існування

Ø lexmercatoria — автономний правопорядок, створений спонтанно сторонами ЗЕДта існуючий незалежно від національного правопорядку.

Ø Синоними:недержавне регулювання, звичайне торговельне право, міжнародне торгове право, право міжнародної торгівлі, транснаціональне (комерційне) право, міжнародне право підприємницької діяльності, контрактне право, квазіміжнародне право.

Правила ІНКОТЕРМС 2010р.

Ø Інкоте́рмс (англ.Incoterms, Internationalcommerceterms) — міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі. Умови Інкотермс є стандартизованими. Ці умови регламентують момент передачі права власності на товар і всі пов'язані із цим ризики. Застосовуються в міжнародних договорах купівлі-продажу.

Ø Інкоте́рмс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки.

Ø Вони розробляються і публікуються Міжнародною торговою палатою. У вересні 2010 року Міжнародною торговою палатою (англ.InternationalChamberofCommerce (ICC)) оголосила про випуск нової редакції правил щодо використання національних і міжнародних торгових умов Incoterms 2010. Ці правила, які застосовуються компаніями при проведенні численних операцій по всьому світу, набули чинності 1 січня 2011.

Ø Incoterms 2010 — це остання редакція міжнародних стандартних правил з тлумачення найширше використовуваних торгових умов в галузі зовнішньої торгівлі, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов'язаних із цим ризиків.У Incoterms за версією 2000 року умови поділяються на 4 групи. Нова версія 2010-го року поділ на групи скасовує.

 

Ø 2.2 Односторонні та багасторонні акти держав.

Можливе існування таких односторонніх актів, як визнання, обіцянка, відмова, протест.

Визнання – зобов’язання розглядати об’єкт, що визнається як такий, що відповідає міжнародному праву (міжнародно-правове визнання держав, урядів, рухів, кордонів, історичних заток, боргів, факту правопорушення й ін.). Заява про визнання означає відмову суб’єкта від оспорювання існуючого становища, якщо тільки не відбуваються зміни, які суттєво його змінюють. Наприклад, зникнення раніше визнаної держави та поява нового суб’єкта.

Обіцянка – зобов’язання чинити в подальшому інакше, ніж це було раніше. Обіцянка можлива у вигляді заяви про приєднання до договору, його ратифікації, у вигляді внесення застережень, односторонньої відмови від виконання договору (денонсації, анулювання). Обіцянка може бути пов’язана також із зобов’язанням змінити свій правовий статус, наприклад у разі заяви про постійний нейтралітет (Акт про нейтралітет Австрії від 26 жовтня 1955 р.) або про намір набути такого статусу (Декларація про державний суверенітет України від 16 червня 1990 р.).

Відмова – акт, на підставі якого суб’єкт (зазвичай держава) відмовляється від своїх прав і претензій. Відмова можлива або у вигляді передачі права іншому, або у вигляді відречення від права взагалі. Прикладом відмови першого роду може служити відмова СРСР від репараційних претензій до Японії та Німеччини. Прикладом другого роду є намір України відмовитися від володіння ядерною зброєю. Відмова завжди стосується права суб’єкта та не створює зобов’язання для третіх держав. За формою відмова може бути письмовою, усною або мовчазною. Однак вона завжди повинна бути чітко вираженою, її неможливо презюмувати. Міжнародне право не містить певних положень щодо можливості відмовитися від відмови.

Протест – акт, за допомогою якого суб’єкт констатує порушення права та вимагає виправлення ситуації, компенсації шкоди. Протест може бути пов’язаний із порушенням прав як суб’єкта, що заявляє протест, так і інших суб’єктів або з порушенням норм міжнародного права загалом. Протест здебільшого має письмову форму, хоча міжнародне право з цього приводу не містить будь-яких вказівок. Нерідко протест буває поєднаний із певними діями: розривом дипломатичних відносин, оголошенням persona non grata, відзивом посла, репатріацією, репресаліями та іншими.

Ø Багатосторонній міжнародний договір в зовнішньоекономічній сфері - міжнародний договір, укладений між трьома і більше міжнародними суб'єктами суспільно-правових відносин. Сторонами багатостороннього міжнародного нормативно-правового договору можуть бути як міжнародні організації, так і держави світу. Багатосторонні міжнародні нормативно-правові договори класифікують за суб'єктами, що укладають їх.

За суб'єктами, що укладають міжнародні договори в зовнішньоекономічній сфері, їх класифікують на:

§ міжнародні договори в межах міжнародних організаційних структур;

§ міжнародні договори поза межами міжнародних організаційних структур.

§ До міжнародних договорів в межах міжнародних організаційних структур належать:

§ міжнародні договори в межах міжнародних організацій;

§ міжнародні договори в межах міжнародних економічних блоків.

До міжнародних договорів в межах міжнародних організацій належать:

· міжнародні договори в межах ООН;

· міжнародні договори в межах ГАТТ/СОТ;

· міжнародні договори в межах Всесвітньої митної організації (ВМО) тощо.

Міжнародними договорами в межах Організації Об'єднаних Націй (ООН) є конвенції - міжнародні договори, які містять уніфіковані норми права між урядами двох, кількох або багатьох країн, що передбачають дотримання загальних узгоджених правил в певній сфері. До цієї групи міжнародних договорів належить ціла низка конвенцій, особливе місце серед яких займають Конвенція ООН з боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин (1988 р.); Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (1988 р.); Конвенція про міжнародний факторинг (1988 р.); Конвенція ООН про договір міжнародної купівлі-продажу товарів (1980р); Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.); Конвенція про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (1965 р.) тощо. Розглянемо деякі з них:

Особливостями Конвенція ООН про договір міжнародної купівлі-продажу товарів є те, що вона:

* поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться в різних державах і це випливає з договору;

* регулює поряд