ІІ. Економічні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Демпінг – це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості чи принаймні за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

 Економічна наука взагалі розглядає демпінг як один з видів обмежувальної ділової практики, що в окремих випадках може кваліфікуватися як недобросовісна конкуренція. До демпінгу вдаються експортери з метою проникнення на ринок, розширенні обсягів продажу, витискування існуючих і потенційних конкурентів, встановлення домінуючого положення на ринку. Існує кілька видів демпінгу, які різняться за методом дискримінації ціни, джерелами компенсації шкоди експортера, мотивами і термінами застосування.

За методами дискримінації світових цін демпінг поділяється на прямий, зворотний і валютний.

Прямий демпінг – це продаж товару однієї країни на ринку іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість цього товару.

Зворотний демпінг – закупівля (скупівля) іноземними покуп­цями (імпортерами) товару за цінами вищими, ніж можуть запла­ти внутрішні покупці.

Валютний демпінг – продаж на зовнішньому ринку товару за заниженою ціною внаслідок значнішого падіння курсу національної валюти, ніж зменшення її купівельної спроможності всередині країни.

За джерелами компенсації шкоди експортера демпінг поділяється на самостійний та субсидійний.

Демпінг може здійснюватися як за рахунок фірми-експортера, так і за підтримки держави, тобто шляхом субсидування (прямого чи опосередкованого) експортних поставок. Але в будь-якому разі втрата частини прибутку у зв'язку з продажем за заниженими цінами повинна бути скомпенсована. Таке відшкодування можливе за рахунок завищення цін на інші товари фірми або на ці ж товари, але на інших ринках, в т. ч. внутрішньому. За такої ситуації демпінг називають самостійним. Якщо витрати від демпінгування компенсує не сама фірма, а держава, то демпінг нази­вають субсидиційним, тобто за рахунок державних експортних субсидій. У випадках доведення факту демпінгу, шкоди від нього та джерела компенсації збитків експортера, застосовуються анти­демпінгові і компенсаційні мита, які вже є джерелом компенсації збитків імпортера.

За мотивами і термінами застосування демпінг поділяється на спорадичний, хижацький та постійний.

Спорадичний демпінг – реалізація товару на закордонному ринку за цінами, нижчими за внутрішні або видатки виробництва, упродовж дуже короткого проміжку часу. Такий демпінг як правило, не може заподіяти суттєвої шкоди або її дуже важко довести. Однак він вигідний споживачам, які мають можливість купувати товари за досить низькими цінами, хоча й обмежений період часу.

Хижацький демпінг – реалізація товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими за видатки, з метою витіснення ринку національних виробників. У такий спосіб іноземні фірми, намагаються завоювати ринок конкретного товару та, посівши пріоритетні позиції на ньому, підняти в майбутньому ціни. Оскільки хижацький демпінг є, як правило, самостійним, а реалізація стратегії захоплення зарубіжного ринку за допомогою ни­зьких цін вимагає великих коштів, то він не може продовжувати­ся протягом тривалого періоду.

Постійний (стійкий) демпінг – реалізація товарів за цінами нижчими за внутрішні або видатки виробництва упродовж тривалого періоду. Цей вид демпінгу може досить серйозно вразити певну галузь, тому виробники цієї галузі активно вимагатимуть захисту від іноземної конкуренції.

Субсидії. Уряди багатьох країн для розвитку певних галу­зей і проведення необхідної експортної політики використову­ють субсидування, тобто державні дотації виробникам при їхньому виході на світовий ринок. Інакше кажучи, субсидія –це фінансова чи інша підтримка державними органами вироб­ництва, перероблення, продажу, транспортування, експорту товару, внаслідок чого суб'єкт господарсько-правових відно­син країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дис­кримінує імпортерів.

Існують внутрішні і зовнішні (експортні) субсидії.

Внутрішні субсидії – це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпорт­ними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішні ціни і забезпечу­ють менші втрати для країни (втрати для національної еко­номіки виникають через те, що: а) внаслідок одержання суб­сидії неефективні місцеві товаровиробники мають можливість продавати свій товар; б) субсидії фінансуються за рахунок бю­джету, тобто за рахунок податків).

Зовнішні субсидії – це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям по нижчій ціні, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

Експортні субсидії можуть надаватися в таких основних формах:

♦ надання підприємству прямих субсидій;

♦ виплата премії у випадку здійснення експортних опе­рацій;   

♦ установлення пільгових (по ставках, базі рахування, механізму стягування і т.п.) транспортних чи фрахтових та­рифів для експортних відвантажень порівняно з перевезення­ми на національному ринку;

♦ безпосереднє чи опосередковане постачання держав­ним органом імпортних чи національних товарів для викорис­тання у виробництві товарів на експорт на умовах, більш спри­ятливих порівняно з умовами постачання конкуруючих то­варів для виробництва товарів, призначених для споживання
на внутрішньому ринку, якщо такі умови вигідніші, ніж на
світових ринках для їхніх експортерів;

♦ звільнення чи відстрочка сплати прямих податків, які повинні сплачуватися експортерами при здійсненні експорт­ної операції, або сплати внесків у фонди соціального страхування;*

♦ надання знижок при сплаті податків;

♦ установлення, у випадку виробництва і постачання то­варів на експорт, звільнень по сплаті чи поверненню сплаче­них сум непрямих податків;**

♦ зменшення ставок чи повернення сплачених сум по­датків з імпорту матеріально-технічних ресурсів, товару на експорт;

♦ здійснення державою програм гарантування чи страху­вання експортних кредитів, програм страхування чи гаранту­вання незбільшення вартості експортованих товарів чи про­грам, що стосуються валютних ризиків з використанням ставок премій, недостатніх для покриття довгострокових витрат і втрат, пов'язаних з реалізацією цих програм.

Експортна субсидія знижує експортну ціну товару і про­позиція товару з-за кордону збільшується. У результаті умови торгівлі країни, що експортує, погіршуються. Однак через зни­ження експортної ціни збільшується кількість одиниць екс­портованого товару. Оскільки через зростання експорту мен­ше товару надходить на внутрішній ринок, внутрішня ціна на нього збільшується. Одержить країна, що експортує, виграш чи програє, залежить від того, чи вдасться за рахунок збільшення обсягу продажів компенсувати втрати, пов'язані з погіршенням умов торгівлі, тобто зниженням експортної ціни.

Експортна субсидія є статтею витрати бюджету, а значить додатковим податковим тягарем для платників податків (вит­рати на фінансування субсидій дорівнюють добутку кількості товару, експортованого після введення субсидії, на розмір суб­сидії).

Отже, оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони впливають на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоспроможності визначеної фірми на екс­портних ринках, чи шляхом надання переваг внутрішньої про­дукції перед імпортною. Субсидії можуть досягати таких об­сягів, що це спотворює механізм міжнародної торгівлі. При­кладом цьому може бути ринок пшениці. Міжнародна Рада з питань торгівлі пшеницею вважає, що державні субсидії екс­порту впливають на 2/3 міжнародної торгівлі пшеницею. Та­ким чином, обсяги експорту пшениці досить часто відбивають розмір державних субсидій.

Країна-імпортер при виявленні експортного субсидуван­ня (використання нелегітимної субсидії) може вводити ком­пенсаційне мито, що стягується з товарів, які є об'єктом засто­сування компенсаційних заходів. Ці заходи можна застосову­вати у випадку серйозного збитку, заподіяного інтересам іншої країни, зокрема в таких випадках:

♦ загальний обсяг субсидування щодо вартості продукту перевищує 5 %;

♦ субсидії покривають виробничі витрати галузі промис­ловості;

♦ субсидії, що не є одноразовим заходом, покривають ви­робничі витрати підприємства;

♦ уряд списує заборгованість.

Половина всіх антисубсидиційних розслідувань пов'язана з використанням сталевих виробів, інші справи стосуються секторів хімії, тканин, металів, продуктів харчування.

Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непря­ме субсидування.

Прямі субсидії – це безпосередні виплати експортеру після здійснення їм експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі суб­сидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

Непрямі субсидії – це приховане дотирування експор­терів через надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

За ознакою специфічності субсидія буває:

♦ легітимною, котра не дає підстав для застосування компенсаційних заходів;

♦ нелегітимною, до якої можна застосовувати компенсаційні заходи.

 

3. Експортні кредити. Для приховання експортних субсидій уряди використовують експортне кредитування, що передба­чає фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками

Надання експортних кредитів здійснюється у вигляді:

♦ субсидованих кредитів вітчизняним експортерам. Такі кредити видаються державними банками під відсоткову став­ку нижче від ринкової;

♦ державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковій умові закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит.

Експортні кредити розрізняються за призначенням і термінами надання

Призначення кредиту	Терміни кредитування
Для експорту споживчих товарів і сировини	Короткострокові (на термін до 1 року)
Для експорту машин і устаткування	Середньострокове (на термін 1 - 5 ро­ків)
Для експорту інвестиційних товарів і великих проектів	Довгострокове (на термін 5 років і бі- льше)

4. Податкові пільги як опосередковане субсидування екс­порту надаються, як правило, в таких формах:

• повернення експортерам сум мита і податків, сплачених при імпорті сировини, комплектуючих чи товарів, необхідних для ви­робництва продукції на експорт;

• звільнення від сплати опосередкованих податків на сировину, комплектуючі чи товари, які використовуються у виробництві експортних товарів;

• дозвіл створення спеціальних фондів для розвитку експорт-чого виробництва, що не оподатковуються;

• відстрочка сплати певних податків;

• надання права на прискорену амортизацію основного капіталу;

• надання знижок як самим експортерам, так і суміжним виробництвам та сферам діяльності, на електроенергію, транспортні тарифи тощо.