Тема 5. Форми міжнародної торгівлі

Купівля-продаж товарів і послуг на світовому ринку має свої особливості залежно від існуючого механізму регулювання торгівлі між країнами або їх угрупованнями, специфіки взаємодії суб’єктів торгівлі, та об’єктивних характеристик конкретного товарного ринку, що визначають механізми торгівлі, форми угод, торговельні традиції тощо.

Форми міжнародної торгівлі класифікують за такими критеріями:

• регулювання торговельно-економічних відносин між країнами (групами країн);

• специфіка торговельно-економічної взаємодії суб’єктів торгівлі – експортерів та імпортерів;

• особливості предмета торгівлі.

1. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулюванн я

Звичайна торгівля не передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку будь-яких пільг у торговельному режимі. Такі країни у взаємній торгі­влі будуть обкладати товари, що ввозяться, максимальним митом.

Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим вини­кають в умовах відсутності торговельних, торговельно-еконо­мічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торговельних відносинах за умовами звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулю­вання товарних потоків – кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна (непільгова) система оподаткування ім­портних товарів тощо.

Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а та­кож інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговель­них операцій. Режим найбільшого сприяння є одним з головних принципів діяльності країн, що приєдналися до ГАТТ. При цьому особи, фірми та органі­зації країн – членів ГАТТ користуються митними, податковими та всіма іншими привілеями, які мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни.

Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Подібні торговельні преференції застосовуються в усіх сферах торговельного та економічного ре­гулювання (таких як митний тариф, оподаткування, кількісні обмеження, валютні операції, кредитування, страхування, стандар­тизація, ціноутворення). Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаці­ях, у результаті дво- і багатосторонніх домовленостей та угод.

Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішими країнами в односторонньому порядку, але рі­шення щодо їх застосування розробляються на багатосторонній основі. Так, в ЄС існує загальна система преференцій як сукупність митно-тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги стосуються переважно готових виробів і напівфабрикатів.

Різновидом преференційної є прикордонна торгівля як вид міжнародного товарообміну між підприємствами та організація­ми, що розташовані в прикордонних районах сусідніх держав. Умови такої торгівлі регулюються відповідними домовленостями та угодами між державами, але спільною рисою прикордонної торгівлі є її спрямованість на задоволення місцевих потреб щодо виробництва товарів у межах прикордонної території, а також товарів, призначених для споживання в межах цієї ж території. Ви­ручка від прикордонної торгівлі залишається повністю в розпо­рядженні місцевих органів влади і використовується для роз­ширення асортименту споживчих товарів, закупівлі обладнання, технологій, матеріалів і сировинних товарів для розвитку госпо­дарства цих регіонів. Розвиток прикордонної (прибережної) торгівлі сприяє розширенню взаємовигідного товарообміну, коопе­рації виробництва, інтенсифікації прямих зв'язків, обміну вироб­ничим досвідом, а також зміцненню дружніх зв'язків, добросусідства та взаєморозуміння.

Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада).

Ембарго – заборона експорту окремих товарів з країни або імпорту в країну.

Торговельний бойкот – повна або часткова відмова від економічних зв’язків припинення торгівлі з небажаною країною.

Торговельна блокада – економічна ізоляція держави з метою підірвання її економіки припинення ввезення, вивезення товарів.

 

2. Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів

Проста торгівля. Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та ім­порт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну това­рів. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати доку­менти стосовно нього та передати право власності на товар від­повідно до вимог договору, а в обов'язки покупця (імпортера) – сплатити ціну за товар та при­йняти поставку товару відповідно до вимог договору. Після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.

Торгівля за кооперацією ( Види міжнародної кооперації):

За об’єктом зв’язків:

Виробнича кооперація – х арактеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробни­чої кооперації є:

• попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

• наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;

• координація господарської діяльності підприємств-партнерів різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;

• закріплення в договірному порядку головних об'єктів коопе­рування — готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, тех­нологій тощо;

• розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої про­бами, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуван­ням основних цілей коопераційної угоди;

• здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних до­говорів купівлі-продажу;

• довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує заці­кавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'яз­ків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридично самостійні вироб­ники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.

Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо. Так, за оцінками фахівців, у машинобудуванні індустріально розвинутих країн питома вага фірм-субпостачальників у вартості готових виробів коливається від 25 до 75%, залежно від галузі виробництва.

«Промислове співробітництво”. За своїм охопленням значно ширше виробничої кооперації включає цілий комплекс сфер діяльності – від наукових досліджень і підготовки виробництва до технічного обслуговування та маркетингу.

Промислове співробітництво може в різних варіантах поєдну­вати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбача­ється обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співро­бітництві, використовується для оплати інших поставок або по­слуг, які є частиною угоди.

Основним змістом міжнародної науково-технічної кооперації можуть бути фундаментальні і прикладні дослідження, технічні розробки (дослідно-конструкторські, технологічні, проектні, ор­ганізаційні) та дослідне виробництво, освоєння і поширення но­вовведень. Науково-технічне кооперування завершується, як пра­вило, створенням дослідного зразка виробу та його дослідним виробництвом. При цьому кооперанти можуть реалізувати ре­зультати науково-технічного співробітництва як товар, а можуть на їх основі продовжити зв'язки у виробництві. Зазвичай метою кооперації в науково-технічній сфері є створення нових товарів і технологій з метою їх подальшого продажу третій стороні. Але доволі часто кооперанти, що створили новий товар або техноло­гію, домовляються про подальше його виробництво та реалізацію окремо, обумовлюючи такі аспекти, як напрям спеціалізації, регіо­нальна спрямованість діяльності тощо.

Збутова кооперація як співробітництво в сфері реалізації проду­кції на ринку являє собою процес узгодження дій юридично неза­лежних виробників щодо проведення спільних дій (заходів) з реалі­зації (збуту) продукції. Це може бути створення спільних збутових підприємств, використання існуючих каналів розподілу в різних країнах тощо. Різновидом збутової кооперації є торгівля в складі консорціумів, тобто створення тимчасових об'єднань незалежних компаній для отримання замовлень внаслідок прямих переговорів з потенційними замовниками або участі в міжнародних тендерах.

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднуєть­ся, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо.

Спільною рисою всіх типів міжнародної кооперації є попере­днє узгодження дій і заінтересованість сторін у результативності спільної діяльності.

 За кількістю предметів – одно предметна, багатопредметна.

За кількістю сторін – двостороння, багатостороння.

За територіальним охопленням – локальна, регіональна, міжрегіональна, глобальна.

За стадіями відтворного процесу – передвиробнича, виробнича, комерційна.

За структурою зв’язків – внутрішньофірмова, міжфірмова, внутрішньогалузева, міжгалузева, горизонтальна, вертикальна, змішана.

За організаційними формами – договірна, спільні програми, спільні підприємства.

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємо­відносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, на­впаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними конт­рактами.

 Компенсаційна торгівля включає:

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше уклада­ються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного облад­нання або технології; при цьому експортер зобов'язується заку­повувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:

• виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;

• вартість угоди, як правило, дуже значна;

• термін дії угоди може становити 10—20 років;

• зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищу­вати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Подібні угоди внаслідок зазначених особливостей набли­жаються до угод про промислове співробітництво. Вони спра­вді можуть перетворитися на промислове співробітництво або спільне виробництво, яке пристосоване до конкретних потреб покупця, що поставляє технологію, забезпечує проектування, компоненти або матеріали та закуповує відповідну кінцеву продукцію.

Компенсаційні угоди є найпоширенішою і найрізноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.

Компенсаційні угоди можна поділити на:

Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер това­ру дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі дого­вори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми — форму паралельної закупів­лі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою фор­мою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетич­ного обладнання тощо).

На відміну від фахівців ЄЕК, експерти ЮНКТАД виокрем­люють такі основні види компенсаційних угод:

*бартерні;

* комерційні (торговельні) компенсаційні;

* промислові компенсаційні.

Під промисловою компенсаційною угодою розуміється угода, в якій одна сторона здійснює поставку іншій товарів, послуг та/або технології, які використовуються для створення виробни­чих потужностей. Такі поставки згодом компенсуються за раху­нок продукції, що виробляється за допомогою поставленого ра­ніше обладнання.

Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший у вигляді натурального обміну без застосування механізму валют­но-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші фор­ми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні рин­ки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на то­вари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.

До переваг бартеру та товарообмінних операцій слід віднести: можливість прискореного освоєння нових ринків збуту; забезпе­чення більшої гарантованості поставок необхідних товарів; мож­ливість набуття досвіду роботи із зарубіжним партнером та нако­пичення необхідної в майбутньому комерційної інформації. Загальновизнаними недоліками бартеру, як і інших форм товарообмінних операцій, є: невідповідність принципам недискримінації та багатосторонності торговельного обміну, закріпленим у домовленостях системи ГАТТ-СОТ; складність пошуку балансу у збігу потреб експортера та імпортера; труднощі структурування  та виконання контрактів.         

Слід зазначити, що особливістю міжнародних зустрічних угод, якої б форми вони не набували, є узгодження експорту із зустрічними закупівлями товарів імпортуючої фірми або країни і навпаки. Основним принципом зустрічної (компенсаційної) торгівлі є принцип компенсації, який діє в будь-якій угоді цього типу, незважаючи на різні назви, визначення та класифікації. 

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на пред­мет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди:

• рентинг - короткострокова оренда на термін від кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);                          

• хайринг — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнання тощо

• лізинг — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право вла­сності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є спе­цифічною формою фінансування за участю спеціалізованої лі­зингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.