Політика протекціонізму в зовнішній торгівлі 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політика протекціонізму в зовнішній торгівлі



Протекціонізм це державна політика захисту внутрішнього рин­ку від іноземної конкуренції шляхом використання інструментів тарифного та нетарифного регулювання.

 Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього рин­ку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин пройшов від простих дер­жавних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що засто­совуються інтеграційними угрупованнями. Тому економічну, політичну та організаційну сутність сучасного протекціонізму слід розглянути у контексті його основних форм.

За кількістю та рівнем обмежень.

1. Обгрунтований протекціонізм. Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує пе­вну кількість торговельних обмежень, як тарифних, так і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються певним рі­внем (розміром) – мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень   обгрунтова­ного протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Обґрунтованим вважають такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами національної безпеки, а з іншого – нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно з початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньоторговельній політиці держави. 

2. Монополія держави на зовнішньо торгівлю та інші види зовнішньоекономічної діяльності являє собою виключне право держави здійснювати зовнішньоекономічні зв’язки через соціально уповноважені на це органи (єдиним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності є держава).

3. Автаркія. Крайнім проявом протекціонізму є автаркія (самовдоволення) – політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого, національного господарства, що відзначається самозабезпеченням. Автаркія призводить до скорочення економічних зв’язків з іншими країнами, відмови від використання переваг міжнародного розподілу праці і формування замкнутої економіки. 

Політику автаркії важко здійснювати протягом тривалого часу внаслідок того, що відсутність зарубіжної конкуренції призводить до гальмування прогресивних структурних змін в економіці, науково-технічного прогресу, процесів підвищення якості та розширення асортименту продукції. Крім того, обов’язковою умовою автаркії є наявність на території країни різноманітних ресурсів, особливо палива та сировини, потенційна забезпеченість продовольством, а також підтримка населенням такої державної політики. У світовій практиці частіше зустрічається не повна, а часткова автаркія, тобто політика, спрямована на досягнення незалежності від зовнішніх поставок окремих товарів або послуг.

За кількістю суб’єктів.

Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами.

1. Національний. У разі застосування інструментів протекціонізму одним суб'єктом – державою ­– протекціонізм набуває форми державного, або національного.                            

2. Наднаціональний. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб’єктів. Так країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. В таких випадках протекціонізм називається або наднаціональним (за назвою типу міжнародної організації, що керує інтеграційним угрупованням), або колективним (за ознакою кількості суб’єктів протекціоністських заходів) чи просто протекціонізмом інтеграційних угруповань.

За об'єктом захисту протекціонізм поділяється на селективний (захисний), наступальний (агресивний) і тотальний (суцільний). 

Об'єктом захисту селективного протекціонізму є окремі (вибіркові) галузі національної економіки, що потребують захисту. До них традиційно в світовій економіці належать сільське господарство (існує навіть спеціальний термін — аграрний протекціонізм), сфера послуг, молоді галузі національної економіки.

При наступальному (або агресивному) протекціонізмі захи­щаються не найменш розвинуті та уразливі виробництва і галузі а, навпаки, ті галузі економіки, які за умов протекціоністських заходів здатні вже сьогодні або найближчим часом здійснити на­ступ (агресію) на відповідні світові товарні ринки.

Комбінацією селективного і наступального є протекціонізм тотальний (суці­льний), коли майже рівномірно захищаються всі галузі націо­нальної економіки.

За характером інструментів. Історично першим і тривалий час основнимінструментом протекціонізму в торгівлі був митний тариф (його структура, ставки мита, метод визначення країни походження товару тощо). Такий протекціонізм називається тарифним і в чистому вигляді в сучасних зовнішньоторговельних політиках майже не застосо­вується. Політика захисту внутрішнього ринку від іноземної кон­куренції може ґрунтуватися також на вжитті нетарифних заходів, таких як ліцензування і квотування, «добровільне» обмеження експорту, встановлення мінімальних імпортних цін, застосування високих імпортних податків і механізму імпортних депозитів, адміністративних формальностей і технічних бар'єрів тощо. Та­кий тип протекціонізму буде називатися нетарифним.

Нетарифними за походженням є ще два типи протекціонізму: неопротекціонізм і так званий прихований протекціонізм. Неопротекціонізм – це обмеження на міжнародну торгівлю, що вводять країни на доповнення до традиційних (тарифних) форм обмеження небажаного імпорту товарів. До неопротекціоністських, як правило, належать заходи додаткового тиску на експорте­ра товарів/послуг у дану країну, такі як «добровільне» обмеження експорту, технічні бар'єри, адміністративні формальності, «впо­рядкування» торговельних угод. Про прихований протекціонізм доречно говорити тоді, коли важко відокремити заходи внутрішньої економічної політики від протекціонізму, тобто національні і зарубіжні суб'єкти господарської діяльності ставляться в одну ситуацію, але внаслідок різного рівня економічного розвитку країн, різниці в конкурентоспроможності товарів зарубіжними партнерами ці заходи сприймаються як протекціоністські. Засоби нетарифного, прихованого та неопротекціонізму ефективно використовують індустріально розвинуті країни, захищаю­чи внутрішні ринки від небажаного за асортиментом або обсягами імпорту товарів чи послуг з менш розвинутих країн. Жодна зовнішньоторговельна політика не може ґрунту­ватися тільки на нетарифних заходах.

 На практиці кожна країна застосовує змішаний протекціонізм як поєднання тарифних і не­тарифних методів та інструментів впливу на процес досягнення національних торговельно-економічних інтересів.

За спрямованістю заходів протекціонізм можна поділити на два типи:

обмежувальний (імпортний) – як система інструментів і ме­тодів прямого та непрямого обмеження імпорту;

стимулюючий (експортний) – як система інструментів і ме­тодів відкритого та завуальованого стимулювання національного виробництва, особливо експортного.

Для сучасних систем регулювання зовнішньої торгівлі індуст­ріально розвинутих країн характерніший пріоритет стимулюючо­го, експортного протекціонізму в поєднанні із загальновизнаними і дозволеними міжнародними організаціями методами прямого обмеження імпорту та широким застосуванням непрямого (при­хованого) обмеження імпорту.

За терміном дії протекціоністські заходи поділяються на дов­гострокові, короткострокові та одноразові. Такий поділ є знач­ною мірою умовним, оскільки не існує критеріїв довго- і короткостроковості стосовно протекціоністських заходів. Проте у найширшому розумінні довгостроковими слід вважати протекці­оністські заходи, термін дії яких перевищує 2–3 роки.

3. Лібералізація зовнішньої торгівлі – це розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних господарюючих суб'єктів, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб'єктів.

Стосовно лібералізації зовнішньоторговельних заходів щодо імпорту і в теоретичному, і практичному планах завжди постає питання: на захисті чиїх інтересів має стояти держава – споживачів чи виробників? Як споживачі громадяни країни, безумовно заінтересовані в ліквідації митних бар'єрів, що дозволяє знижувати ціни внутрішнього ринку на іноземну продукцію і стримувати зростання цін на товари вітчизняного виробництва. Але як виробники вони заінтересовані в збереженні робо­чих місць, існування яких визначається попитом саме на вітчиз­няну продукцію. Проте світова економічна історія довела, що відкриті економіки ефективніші, ніж закриті.

Відомо, що чим динамічнішим є процес лібералізації торгівлі тим більше потерпають від іноземної конкуренції галузі, які не можуть швидко адаптуватися до нових реалій міжнародного по­ділу праці. Тому сама лібералізація породжує протекціоністські вимоги та настрої виробників і населення в цілому. В менш роз­винутих країнах ця ситуація загострюється ще й внаслідок того що позитивний ефект від лібералізації міжнародного обміну першими отримують сильніші партнери, а вже потім — слабші. Це пояснюється наявністю більш розгалуженої структури економіки у сильних партнерах, яка не тільки відповідає вимогам міжнародно­го поділу праці, а й є гнучкішою та конкурентоспроможнішою.

Лібералізація торгівлі є віддзеркаленням об'єктивного проце­су інтернаціоналізації національних економік. Сьогодні можна виокремити такі її типи:

• двостороння;

багатостороння (наднаціональна);

• глобальна.

Двостороння лібералізація міжнародної торгівлі відбувається при наданні країнами одна іншій торговельних преференцій, що знижують кількість і рівень обмежень на здійснення експортно-імпортних операцій.

Багатостороння лібералізація зумовлена укладанням багато­сторонньої угоди про зону вільної торгівлі, вступом у митний союз або інше економічне інтеграційне угруповання. Саме тому цей тип лібералізації можна назвати наднаціональним.

Глобальна лібералізація зовнішньоторговельної політики краї­ни здійснюється при вступі в систему ГАТТ-СОТ та в міру участі в роботі цієї організації.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 81; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.14.70.203 (0.01 с.)