Нетарифні методи регулювання.

 Кількісні обмеження — це адміністративні методи нетарифного державного регулювання обсягу зовнішньоторговельно­го обігу, регіональної і товарної структури експорту та імпорту, що визначають кількість і номенклатуру товарів, дозволених до ввезення/вивезення. До кількісних обмежень належать: ліцензу­вання, контингентування (квотування) та «добровільне» обме­ження експорту.­

Ліцензії  – спеціальний дозвіл, що отримується від державних органів, на ввезення, вивезення або транзит певної кількості то­варів за визначений проміжок часу.

 Поділяю­ться за такими критеріями:

За об'єктом регулювання ліцензії різняться як експортні, імпортні та транзитні.

За кількістю (колом) суб'єктів торгівлі ліцензії поділяються на: індивідуальні та глобальні:

• Індивідуальні ліцензії — це дозвіл певній національній фірмі на експорт/імпорт товару, що видається на її прохання органом влади, контролюючим зовнішню торгівлю. Ліцензія регламенту всі найважливіші сторони зовнішньоторговельної угоди (кількість і вартість товару, країна походження тощо). Термін дії індивідуальної ліцензії обмежується, як правило, роком. Залежно від обсягу товару, що дозволяється вивозити/ввозити, індивідуальні ліцензії поділяються на разові та відкриті. Разова індивідуальна ліцензія – це дозвіл на одну експортно-імпортну операцію або здійснення зовнішньоторговельних операцій протягом певного терміну (як правило, року), але із зазначеним (фіксованим) обсягом товару. На відміну від разової, відкрита індивідуальна лі­цензія дозволяє фірмі здійснювати експорт/імпорт зазначеного товару без обмежень його кількості (або вартості) протягом пев­ного терміну (як правило, року).

• глобальна – дозвіл на безперешкоднийввіз чи вивіз даного товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості чи вартості.

За процедурою отримання ліцензії поділяються на звичайні, які передбачають важливість відмови у видачі відповідного до­зволу, автоматичні та аукціонні.

 • А в­томатична ліцензія – це ліцензія, що видається на запит екс­портера/імпортера автоматично, тобто у всіх випадках, що не су­перечать чинному законодавству, а процес отримання ліцензії максимально спрощено. За механізмом дії автоматичне ліцензу­вання схоже з генеральною ліцензією, але в той же час зберігається правовий механізм, що дає можливість державним органам здійснювати контроль за динамікою, структурою та напрямами зовнішньої торгівлі країни.

Ліцензія отримана в результаті проведення аукціону, називатиметься аукціонною. При аукціонному розподілі ліцензій може застосовуватися кількісний та якісний підходи. Сутність кількісного (цінового) підходу полягає в тому, що уряд надає ліцензії визначеним фірмам пропорційно обсягам їх імпорту за попередній період пропорційно структурі попиту з боку національних експортерів тощо. При застосуванні якісних критеріїв уряди надають ліцензії, тим фірмам, які фактично або потенційно є конкурентоспроможнішими щодо організації експортно-імпортних операцій та забезпечення їх ефективності. Цей метод потребує створення експортної комісії, розробки адекватної системи критеріїв оцінки фірм, учасниць аукціону, проведення кількох етапів конкурсу, що за. звичай пов'язано з додатковими витратами, на які уряди йдуть неохоче. Тому при проведенні аукціонів з розподілу ліцензій найчастіше застосовуються кількісні критерії визначення кола майбутніх володарів ліцензій.

Якщо дозвіл на здійснення експортно-імпортних операцій стосується не окремої фірми, а всіх суб'єктів зовнішньоторгове­льної діяльності, то державні органи вводять генеральні ліцензії.

• Генеральна проста ліцензія — це постійно діючий дозвіл, який надає право імпортувати/експортувати зазначені товари без будь-яких обмежень за вартістю або кількістю. На практиці в ліцензіях такого типу вказуються лише товари, заборонені до ввезен­ня/вивезення, і зазначається, що решту товарів можна вільно вво­зити/вивозити на підставі цієї генеральної ліцензії. Однак до про­стих генеральних ліцензій можуть бути включені територіальні винятки, тобто країни, звідки чи куди не дозволяється цією ліцензією відповідно ввозити або вивозити товари. Цього недоліку позбавлена генеральна відкрита (глобальна) ліцензія як генераль­на ліцензія, що дозволяє операції по зазначених товарах з усіма країнами світу без обмежень і винятків.

  Квоти (контингенти ) — допустимі розміри обсягів екс­порту/імпорту товарів (робіт, послуг) і транзиту товарів певної номенклатури в натуральному або вартісному вигляді, що визна­чаються державами на певний період. Квотування (контингенту­вання) — це нетарифний засіб державного регулювання зовніш­ньої торгівлі шляхом встановлення системи квот. Квоти (або контингенти) можна поділити на групи за такими критеріями:

За об'єктом регулювання квоти поділяються на експортні, імпортні та транзитні.

• Експортні квоти вводяться або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, які встановлюють частку кожної країни у загальному експорті конкретного товару (експорт нафти з країн ОПЕК), або урядом країни для запобігання вивезення товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку (експорт нафти з Росії та цукру з України на початку 90-х років).

• Імпортні квоти вводяться національним урядом для захисту місцевих товаровиробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутріш­ньому ринку, а також у відповідь на дискримінаційну торговель­ну політику інших держав.

Незважаючи на те, що стаття 5 ГАТТ проголошує необхід­ність забезпечення свободи транзиту, країни мають право за пев­них умов використовувати кількісні обмеження, а саме квоти на транзит деяких товарів, які і називають транзитними квотами.

За територіальним охопленням квоти поділяються на гло­бальні та індивідуальні (розподілені).

• Глобальна квота — загальний, нерозподілений по країнах розмір експорту/імпорту товарів у натуральному або вартісному вимірі на певний термін (рік, півріччя, квартал). Глобальний кон­тингент, обмежуючи загальну кількість товару, дозволеного до вивезення/ввезення, залишає імпортеру/експортеру свободу ви­бору країни-партнера. Якщо загальний розмір квоти розподіляє­ться по країнах, то така квота називається індивідуальною (або розподіленою).

За методом визначення (розрахунку) існує два типи індивіду­альних квот:

• пропорційна, створена на основі глобальної квоти і відтво­рююча регіональну структуру експорту/імпорту даного товару, що склалась; при цьому обсяги дозволеного експорту/імпорту розподіляються між країнами пропорційно до їх частки в імпор­ті/експорті у попередній період;

 • двостороння, визначена двома країнами і закріплена у відпо­відній угоді; відкрита тільки для країн-учасниць цієї угоди.

За специфікою застосування можна виділити сезонні квоти тарифні контингенти. В деяких випадках застосування квот має чіткий сезонний характер, обмежуючи ввезення на ринок товарів у сезон переробки або споживання і дозволяючи експортерам інших держав поставляти продукцію у необмеженій кількості в міжсезоння, коли місцева продукція вже реалізована/перероблена уряди захищають національні фірми з сезонним характером виробництва або споживання товарів, від іноземної конкуренції.

 «Добровільне» обмеження експорту (ДОЕ) – це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятого в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна спонукає свого торгового партнера «добровільно» скоротити свій екс­порт. Наприклад, у 1981 р. Японія ввела ДОЕ (1,68 млн авто­мобілів) на експорт японських автомашин у США після того, як американські політики почали вимагати введення квоти на імпорт автомобілів з Японії. Японці надали перевагу ДОЕ над квотою, щоб саме Японія, а не США зберегла контроль над ви­конанням програми.

Приводом для ДОЗ звичайно є заяви національних това­ровиробників про те, що ввіз того чи іншого товару через кор­дон призводить до втрат на виробництві та дезорганізації місцевого ринку. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, робить політичний тиск на країну, що експортує, ви­магаючи від неї введення обмеження на вивіз визначеного то­вару. Угода підписується під натиском імпортера і тому «доб­ровільність» є поняттям відносним.

Засобом тиску на торгового партнера виступає погроза введення торгових обмежень на такому високому рівні, що бу­де поставлена під сумнів сама можливість міжнародної торгівлі між країнами.

У цілому економічний ефект від введення «добровільних» експортних обмежень експортером є негативним для імпорте­ра. Однак розмір його втрат зменшується завдяки збільшенню імпорту аналогічних товарів з країн, які не наклали «доб­ровільних» обмежень на свій експорт.

 

Приховані обмеження

Технічні бар'єри являють собою національні стандарти якості, економічні вимоги, вимоги техніки безпеки, санітарно-ветеринарні та фітосанітарні норми, правила пакування і маркування, вимоги про дотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист споживачів тощо.

Причинами виникнення технічних бар'єрів може стати:

• незбіг національних стандартів;

• розбіжності у системах виміру, які використовуються при виробництві товарів та оцінці їх параметрів;

• вищі порівняно з країною походження товару санітарно-гігієнічні норми, вимоги охорони здоров'я і техніки безпеки;

• вимоги щодо охорони середовища, які не може виконати експортер;

• різні вимоги до пакування, маркування тощо.

 

Державні закупівлі. Політика в рамках державних за­купівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних закупівель дея­кою мірою дискримінує іноземних постачальників.

Обсяги таких закупівель часто досягають 10-15 % ВНП країни.

Як приклад можна навести встановлене американським урядом правило: «Купуй американське», що надає внутрішнім виробникам 50 % перевагу в різниці цін над іноземним вироб­ником по контрактах міністерства оборони і 12 % перевагу по інших державних закупівлях.

Велика кількість товарів і послуг, безпосередньо закупову­ваних національними урядами, а також вплив, який вони здійснюють за допомогою цієї політики закупівель на державні і приватні фірми, зробили преференційну державну закупівлю одним з найбільш характерних ознак торгівлі в даний час, особ­ливо у випадках високотехнологічних товарів і послуг. Міжна­родні правила по здійсненню державних закупівель відбиті в Угоді про державні закупівлі, прийнятій у рамках СОТ

    

Адміністративні формальності – нетарифні інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі, які можна об'єднати в такі групи:

• імпортно-експортні процедури;

• зовнішньоторговельне діловодство;

• консульські формальності.

Імпортно-експортні процедури — це законодавчо вста­новлені правила проведення зовнішньоторговельних операцій. процедура проведення експортної/імпортної операції поділяється на кілька етапів, які обов'язково включають: підготовку до укла­дання контракту, укладання контракту, виконання укладеного контракту. Ці етапи, в свою чергу, поділяються на десятки необ­хідних процедур, пов'язаних з отриманням ліцензії, страхуван­ням, розрахунками тощо. Саме ці процедури і є об'єктом регулю­вання (наприклад, обов'язковість використання міжнародних тендерів при державних закупівлях, регламентація процедури проведення та кола учасників товарів, необхідність виконання певних вимог для отримання ліцензії тощо).

Найпоширенішою серед імпортних процедур є процедура ліце­нзування імпорту. Бажаючи спростити і зробити транспарентними адміністративні процедури і практику, що застосовується в міжна­родній торгівлі, а також забезпечити неупереджене і справедливе застосування і здійснення таких процедур і практики, сторони ГАТТ у рамках Марракеської Угоди про заснування СОТ уклали Угоду про процедури ліцензування імпорту, згідно з якою правила для процедур ліцензування імпорту повинні бути нейтральними у своєму застосуванні і вживатися неупереджено і справедливо.

  Зовнішньоторговельне діловодство – порядок оформ­лення і роботи з документами, що обслуговують зовнішньотор­говельний обіг (товаросупроводжувальними, транспортними, пла­тіжними тощо).

Консульські формальності – різновид зовнішньоторговельного діловодства, практика, яка вимагає, щоб певні відомості про товар (ціна, витрати на виробництво тощо), умови виробництва (виконання технічних або санітарно-гігієнічних норм і стан­дартів тощо) були підтверджені консулом країни призначення товару, який знаходиться на території країни походження товару. Така практика зазвичай набуває форми вимоги надати консульську фактуру, завірену консулом держави, на територію якої експортується товар. Це – особлива форма митної фактури, яка оформ­люється у випадках, коли вимагається спеціальне підтвердження (легалізація) для країни-імпортера на предмет відповідності умо­вам імпортного ліцензування, для спрощення імпортних проце­дур або з метою збору коштів на утримання місцевих консульств. Невиконання вимоги про видачу імпортером легалізованих кон­сульських фактур у країнах, де існує такий порядок, може спри­чинити ускладнення під час митної очистки товарів, або значний штраф. Вимоги щодо оформлення консульських фактур найпо­ширеніші у країнах Латинської Америки.

  Екстрене правове регулювання ­– сукупність правових регуляторів міжнародних торговельно-економічних відносин, що застосовуються при виникненні надзвичайних обставин, непере­дбачених ситуацій. Їх можна поділити на дві групи: інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада) та антидемпінгові процедури і заходи.

Інструменти силового торговельно-політичного впливу

• Ембарго (торговельне) — заборона експорту окремих товарів у дану державу або заборона імпорту окремих товарів з цієї держави. Має кілька видів, які можна класифікувати за такими критеріями:

* походження рішення щодо введення ембарго;

* об'єкт впливу;

* умови застосування;

* терміни дії;

*охоплення товарної номенклатури.

Рішення щодо введення ембарго може прийняти як міжнарод­на організація (міжнародне ембарго), так і окрема країна (держа­вне ембарго). Але найчастіше міжнародна організація рекомен­дує використати ембарго, а країни вирішують самостійно питан­ня щодо його застосування. Статутом 00Н передбачена можли­вість вжиття ембарго як колективного репресивного заходу сто­совно держави, дії якої загрожують міжнародній безпеці.

За об'єктом впливу ембарго можна поділити на заходи щодо заборони експорту, імпорту і транзиту. Воно може бути введено як у воєнний, так і мирний час. Ембарго у воєнний час фактично стає економічною блокадою. У мирний час застосовується як інструмент впливу, засіб економічного та фінансового тиску на інші країни.

За термінами дії ембарго може встановлюватися на визначений або невизначений термін – до досягнення мети, заради якої воно вводилось. Зрозуміло, що обмежувальні заходи можуть стосуватися одного товару, кількох товарів або послуг, найчастіше ембарго встановлюється на експорт в певну країну озброєння енергоносіїв або товарів подвійного призначення.

• Економічний бойкот – повна або часткова відмова від економічних зв'язків з фізичною або юридичною особою чи державою. У міждержавних спрямований на обмеження і припинення торгівлі з небажаною країною, а також на заподіяння їй збитків внаслідок цього.

• Економічна блокада – економічна ізоляція держави з метою підірвати її економіку шляхом припинення ввезення в країну то­варів (сировини, готових виробів, напівфабрикатів тощо) і позбавлення її ринків збуту. При економічній блокаді зовнішньоторговельні, фінансові, кредитні та інші економічні зв'язки з держа­вою, що блокується, забороняються (або від них відмовляються). Блокада може мати комплексний характер (тобто стосуватися всіх форм економічних відносин) або охоплювати тільки деякі форми (торговельна, кредитна, фінансова блокада тощо). Статут 00Н пе­редбачає можливість застосування економічної блокади як колек­тивного заходу країн-членів щодо встановлення та підтримки ми­ру. Економічна, і в першу чергу торговельна, блокада, як правило, пов'язана з політичною і нерідко поєднується з військовою.