Політика залучення банківського кредиту

Політика залучення банківського кредиту є частиною загальної політики залучення позикових засобів, що конкретизує умови залучення, використання й обслуговування банківського кредиту.

Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється за такими основними етапами:

1. Визначення цілей використання банківського кредиту.

2. Оцінка власної кредитоспроможності.

3. Вибір необхідних видів банківського кредиту, що залучається.

4. Вивчення й оцінка умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредиту.

5. «Вирівнювання» кредитних умов у процесі укладання кредитного договору.

6. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту.

7. Організація контролю за поточним обслуговуванням банківського кредиту.

8. Забезпечення своєчасної і повної амортизації суми основного боргу за банківськими кредитами.

1. Визначення цілей використання банківського кредиту.

Цілі використання банківського кредиту випливають із загальних цілей залучення позикового капіталу.

2. Оцінка власної кредитоспроможності.

Для того, щоб підприємство могло розпочати переговори з банками про умови кредитування, воно повинно попередньо оцінити рівень своєї кредитоспроможності.

У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспроможності позичальників при диференціації умов їх кредитування виходить із двох основних критеріїв:

1) рівня фінансового стану підприємства;

2) характеру погашення підприємством раніше отриманих їм кредитів – як відсотків за ними, так і основного боргу.

Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам платоспроможності, фінансової стійкості та рентабельності.

Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:

· хороший, якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним виплачуються у встановлені терміни, а також при пролонгації кредиту не більш одного разу на термін не більше 90 днів;

· слабкий, якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотків за ним складає не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів, але з обов’язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків за ним);

· недостатній, якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотків за ним складає більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін понад 90 днів без виплати відсотків за ним.

З цих позицій підприємство повинно оцінювати рівень своєї кредитоспроможності при необхідності одержання кредиту у вітчизняних банках.

Закордонні банки оцінюють кредитоспроможність позичальників за більш складною системою характеристик і показників. Як правило, у цих цілях використовують системи – "6С" і "COMPARI" – засновані на оцінках репутації позичальника; розміру і складу капіталу, що він використовує; суми та цілі залучення кредиту; рівня забезпеченості кредиту; терміну використання позикових засобів, умов кон’юнктури ринку, на якому позичальник здійснює свою господарську діяльність, і інших характеристиках, що викладаються в складі кредитного меморандуму конкретного банку.

Результати оцінки кредитоспроможності одержують свій відбиток у присвоєнні позичальнику відповідного кредитного рейтингу (групи кредитного ризику), відповідно до яких диференціюються умови кредитування. Рівень цього кредитного рейтингу підприємство може попередньо визначити самостійно, керуючись відповідними методами його оцінки комерційними банками.

3. Вибір необхідних видів банківського кредиту, що залучається. Даний вибір визначається в основному такими умовами:

· цілями використання кредиту;

· періодом використання позикових засобів;

· визначенням термінів початку і закінчення використання засобів, що залучаються;

· можливостями забезпечення кредиту, що залучається.

Відповідно до встановленого переліку видів кредиту підприємство проводить вивчення комерційних банків, які можуть надати йому дані види кредитів.

4. Вивчення й оцінка умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів.

Даний етап формування політики залучення банківських кредитів є найбільш трудомістким і відповідальним у силу різних оцінювальних умов і здійснення численних розрахунків. До складу основних кредитних умов, що підлягають вивченню у процесі формування політики залучення підприємством банківського кредиту належать:

1. Граничний розмір кредиту.

2. Граничний термін кредиту.

3. Валюта кредиту.

4. Рівень кредитної ставки.

5. Форма кредитної ставки.

6. Вид кредитної ставки.

7. Умови виплати процента.

8. Умови погашення (амортизації) основного боргу.

9. Форми забезпечення кредиту.

У процесі оцінки умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів використовується спеціальний показник – "грант-елемент", що дозволяє порівнювати вартість залучення фінансового кредиту на умовах окремих комерційних банків із середніми умовами на фінансовому ринку, наприклад, на ринку грошей або ринку капіталу залежно від тривалості кредитного періоду. Розрахунок цього показника здійснюється за такою формулою:

, де

ГЕ – показник грант-елемента, що характеризує розмір відхилень вартості конкретного фінансового кредиту на умовах, запропонованих комерційним банком, від середньоринкової вартості аналогічних кредитних інструментів, у %;

ПР – сума процента, що сплачується в конкретному інтервалі (n) кредитного періоду;

ОБ – сума основного боргу, що амортизується, в конкретному інтервалі (n) кредитного періоду;

БК – загальна сума банківського кредиту, що залучається підприємством;

і – середня ставка процента за кредит, що склався на фінансовому ринку за аналогічними кредитними інструментами, виражена десятковим дробом;

п – конкретний інтервал кредитного періоду, за яким здійснюється платіж засобів комерційному банку;

t – загальна тривалість кредитного періоду, виражена числом вхідних в нього інтервалів.

Ранжуючи значення грант-елемента, можна оцінити рівень ефективності умов залучення підприємством фінансового кредиту відповідно до пропозицій окремих комерційних банків.

5. "Вирівнювання" кредитних умов у процесі укладання кредитного договору.

Термін "вирівнювання" характеризує процес приведення умов конкретного кредитного договору відповідно до середніх умов покупки-продажу кредитних інструментів на фінансовому ринку. У якості основного критерію при проведенні процесу "вирівнювання" кредитних умов використовуються показник "грант-елемент" і ефективна ставка відсотка на кредитному ринку.

6. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту. Банківський кредит у сучасних умовах – один із найбільш дорогих видів позикового капіталу, і забезпеченню умов ефективного його використання на підприємстві повинна приділятися першочергова увага. Критеріями ефективності виступають такі умови:

· рівень кредитної ставки за короткостроковим банківським кредитом повинен бути нижче рівня рентабельності господарських операцій, для здійснення яких він залучається;

· рівень кредитної ставки за довгостроковим банківським кредитом повинен бути нижче коефіцієнта рентабельності активів, інакше ефект фінансового левериджу буде мати негативне значення.

7. Організація контролю за поточним обслуговуванням банківського кредиту.

Поточне обслуговування банківського кредиту полягає у своєчасній сплаті відсотків за ним відповідно до умов укладених кредитних договорів. Ці платежі включаються підприємством в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу його поточної фінансової діяльності.

8. Забезпечення своєчасної і повної амортизації суми основного боргу за банківськими кредитами.

Способи амортизації суми основного боргу залежать від передбачених кредитним договором умов його погашення. За вимогами цього договору або з ініціативи позичальника на підприємствах може завчасно створюватися спеціальний фонд погашення кредиту, платежі в який здійснюються за розробленим графіком. На засоби даного фонду, що зберігаються в комерційному банку, нараховується депозитний відсоток.