Політика управління грошовими активами

Політика управління грошовими активами є частиною загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності й ефективного використання в процесі збереження.

Розробка політики управління грошовими активами підприємства включає такі основні етапи:

1. Аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді.

2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства.

3. Диференціація середнього залишку грошових активів у національній та іноземній валюті.

4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів.

5. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.

6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства.

1. Аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді.

Основною метою даного аналізу є оцінка суми й рівня середнього залишку грошових активів з позицій забезпечення платоспроможності підприємства, а також визначення ефективності їх використання.

Аналіз грошових активів підприємства здійснюється в чотири етапи.

На першому етапі аналізу оцінюється ступінь участі грошових активів в оборотному капіталі і його динаміка в попередньому періоді. Оцінка здійснюється на основі визначення коефіцієнта участі грошових активів в оборотному капіталі:

, де

КУга – коефіцієнт участі грошових активів в оборотному капіталі;

ГА – середній залишок сукупних грошових активів підприємства в аналізованому періоді;

ОА – середня сума оборотних активів підприємства в аналізованому періоді.

На другому етапі аналізу визначається середній період обороту та кількість оборотів грошових активів в аналізованому періоді.

Середній період обороту грошових активів розраховується таким чином:

 

або

, де

ПОга – середній період обороту грошових активів, у днях;

ГА – середній залишок сукупних грошових активів підприємства в аналізованому періоді;

Оо – сума одноденного обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді;

ВГАо – одноденний обсяг витрати коштів в аналізованому періоді.

Аналогічно диференціюється і розрахунок показника кількості оборотів середнього залишку грошових активів в аналізованому періоді:

 

або

, де

КОга – кількість оборотів середнього залишку грошових активів в аналізованому періоді;

ОР – загальна сума обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді;

ВГА – загальний обсяг витрат коштів в аналізованому періоді;

ГА – середній залишок сукупних грошових активів підприємства в аналізованому періоді.

На третьому етапі аналізу визначається рівень абсолютної платоспроможності підприємства за окремими місяцями попереднього періоду.

На четвертому етапі аналізу визначається рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткострокові фінансові вкладення та коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових вкладень.

Рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткострокові фінансові вкладення визначається так:

, де

РВкфв – рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткострокові фінансові вкладення, в %;

КФВ – середній залишок грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень у аналізованому періоді;

ГА – середній залишок сукупних грошових активів підприємства в аналізованому періоді.

Коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових вкладень розраховується за такою формулою:

, де

КРкфв – коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових вкладень;

П – сума прибутку, отримана підприємством від короткострокового інвестування вільних грошових активів в аналізованому періоді;

КФВ – середній залишок грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень в аналізованому періоді.

Результати проведеного аналізу використовуються у процесі наступної розробки окремих параметрів політики управління грошовими активами підприємства.

2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства. Така оптимізація забезпечується шляхом розрахунків необхідного розміру окремих видів цього залишку в наступному періоді.

Потреба в операційному (трансакційному) залишку грошових активів характеризує мінімально необхідну їх суму, що необхідна для здійснення поточної господарської діяльності. Розрахунок даної суми залежить від грошового обігу, що планується за операційною діяльністю та кількістю оборотів грошових активів. Для розрахунку планованої суми операційного залишку грошових активів використовується така формула:

, де

ГАо – сума операційного залишку грошових активів, що планується на підприємстві;

ПОог – обсяг грошового обігу за операційною діяльністю, що планується на підприємстві;

КОга – кількість оборотів середнього залишку грошових активів у плановому періоді.

Розрахунок планованої суми операційного залишку грошових активів може бути здійснений і на основі звітного їх показника, якщо в процесі аналізу було встановлено, що він забезпечував своєчасність здійснення всіх платежів, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства. У даному випадку для розрахунку використовується така формула:

, де

ГАо – сума операційного залишку грошових активів, що плануються на підприємстві;

ГАф – фактична середня сума операційного залишку грошових активів підприємства у попередньому аналогічному періоді;

ПОог – обсяг грошового обігу за операційною діяльністю, що планується на підприємстві;

ФОог – фактичний обсяг грошового обігу за операційною діяльністю підприємства у попередньому аналогічному періоді;

КОга – кількість оборотів середнього залишку грошових активів у плановому періоді.

Потреба у страховому (резервному) залишку грошових активів визначається на основі розрахованої суми їх операційного залишку та коефіцієнта варіації нерівномірності надходження коштів на підприємство за окремими місяцями попереднього року. Для розрахунку планованої суми страхового залишку грошових активів використовується така формула:

ГАс = ГАо х КВнк, де

ГАс – сума страхового залишку грошових активів, що планується на підприємстві;

ГАо – сума операційного залишку грошових активів, що планується на підприємстві;

КВпдс – коефіцієнт варіації надходження коштів на підприємство у звітному періоді.

Потреба в компенсаційному залишку грошових активів планується в розмірі, визначеному угодою про банківське обслуговування.

Потреба в інвестиційному (спекулятивному) залишку грошових активів планується на основі фінансових можливостей підприємства тільки після того, як цілком забезпечена потреба в інших видах залишків грошових активів, бо ця частина грошових активів не втрачає своєї вартості в процесі збереження (при формуванні ефективного портфеля короткострокових фінансових інвестицій), їх сума верхньою межею не обмежується. Критерієм формування цієї частини грошових активів виступає необхідність забезпечення більш високого коефіцієнта рентабельності короткострокових інвестицій порівняно з коефіцієнтом рентабельності операційних активів.

Загальний розмір середнього залишку грошових активів у плановому періоді визначається шляхом підсумовування розрахованої потреби в окремих видах:

ГА = ГАо + ГАс + ГАк + ГАі, де

ГА – середня сума грошових активів підприємства в плановому періоді;

ГАо – середня сума операційного залишку грошових активів у плановому періоді;

ГАс – середня сума страхового залишку грошових активів у плановому періоді;

ГАк – середня сума компенсаційного залишку грошових активів у плановому періоді;

ГАі – середня сума інвестиційного залишку грошових активів.

Враховуючи, що залишки грошових активів трьох останніх видів є деякою мірою взаємозамінними, загальна потреба в них при обмежених фінансових можливостях підприємства може бути відповідно скорочена.

У закордонній практиці застосовуються й більш складні моделі визначення середнього залишку грошових активів.

Найбільш широке використання отримала модель Баумоля – це трансформована раніше розглянута модель EOQ, що застосовується для планування залишку коштів. Вихідними положеннями моделі Баумоля є сталість потоку витрат коштів, збереження всіх резервів грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень і зміна залишку грошових активів від їх максимуму до мінімуму, що дорівнює нулю.

Математичний алгоритм розрахунку максимального й середнього оптимальних розмірів залишку коштів відповідно до моделі Баумоля має такий вигляд:

;

, де

ГАмакс – оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;

ГА – оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства;

Ро – витрати на обслуговування однієї операції поповнення коштів;

Пд – рівень втрати альтернативних доходів при збереженні коштів: середня відсоткова ставка за короткостроковими фінансовими вкладеннями, що виражена десятковим дробом;

ПОго – планований обсяг грошового обігу або суми витрат коштів.

Модель Міллера-Орра – це ще більш складний алгоритм визначення оптимального розміру залишків грошових активів. Вихідні положення даної моделі передбачають наявність визначеного розміру страхового запасу й визначеної нерівномірності в надходженні та витраті коштів, а відповідно, і залишку грошових активів. Мінімальна межа формування залишку грошових активів приймається на рівні страхового залишку, а максимальна – на рівні трикратного розміру страхового залишку.

Математичний алгоритм розрахунку діапазону коливань залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням має такий вигляд:

, де

ГКОм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням;

Ро – витрати на обслуговування однієї операції поповнення коштів;

s2го – середньоквадратичне (стандартне) відхилення щоденного обсягу грошового обігу;

Пд – середньоденний рівень втрат альтернативних доходів при збереженні коштів: середньоденна ставка відсотків з короткострокових фінансових операцій, що виражена десятковим дробом.

Відповідно, максимальний і середній залишки грошових активів визначаються за формулою:

ГАмакс. = ГАмін. + ДКЗм/м;

, де

ГАмакс. – оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;

ГА – оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства;

ГАмін. – мінімальний або страховий залишок грошових активів підприємства;

ДКЗм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням.

Незважаючи на чіткий математичний апарат розрахунків оптимальних сум залишків грошових активів, обидві приведені моделі (модель Баумоля і модель Міллера-Орра) поки ще складно використовувати у вітчизняній практиці з певних причин, а саме:

– хронічна недостача оборотних активів не дозволяє підприємствам формувати залишок коштів у необхідних розмірах з урахуванням їх резерву;

– уповільнення платіжного обороту викликає значні, іноді непередбачені, коливання в розмірах грошових надходжень, що відбивається і на сумі залишку грошових активів;

– обмежений перелік короткострокових фондових інструментів, що обертаються, і низька їх ліквідність ускладнюють використання в розрахунках показників, пов’язаних із короткостроковими фінансовими вкладеннями.

3. Диференціація середнього залишку грошових активів у національній та іноземній валюті. Така диференціація здійснюється тільки на підприємствах зовнішньоекономічної діяльності. Мета такої диференціації полягає в тому, щоб із загальної оптимізованої потреби в грошових активах виділити валютну їх частину, щоб забезпечити формування необхідних підприємству валютних фондів.

4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів.

Таке регулювання проводиться з метою забезпечення постійної платоспроможності підприємства, а також для зменшення розрахункової максимальної та середньої потреби в залишках грошових активів.

Основним методом регулювання середнього залишку грошових активів є коригування потоку наступних платежів. Таке коригування здійснюється у декілька етапів.

На першому етапі на основі плану (бюджету) надходжень і витрат засобів у наступному кварталі вивчається діапазон коливань залишку грошових активів підприємства в розрізі окремих декад. Даний діапазон коливань визначається стосовно мінімального й середнього показників залишків грошових активів у наступному періоді.

На другому етапі регулюються декадні терміни витрат коштів, що пов’язані з їх надходженнями, які дозволяють мінімізувати залишки грошових активів за кожний місяць і за квартал у цілому. Критерієм оптимальності цього етапу регулювання потоку наступних платежів виступає мінімальний рівень середньоквадратичного (стандартного) відхилення декадних значень залишку грошових активів підприємства від середнього.

На третьому етапі отримані в результаті регулювання потоку платежів значення залишків грошових активів оптимізується з урахуванням розміру страхового залишку цих активів, що передбачається. Спочатку визначаються максимальний і мінімальний залишки грошових активів з урахуванням нового діапазону їх коливань і розміру страхового їх запасу, а потім – їх середній залишок, тобто половина суми мінімального й максимального залишків грошових активів.

Вивільнена в процесі подекадного коригування потоку платежів сума грошових активів реінвестується в короткострокові фінансові вкладення або в інші види активів.

Існують і інші форми оперативного регулювання середнього залишку грошових активів, що забезпечують як збільшення, так і зниження його розміру. Розглянемо основні їх форми:

• використання флоуту. Флоут представляє собою суму коштів підприємства, пов’язану уже з виписаними платіжними документами – дорученнями, чеками, акредитивами тощо, але ще не оплачену їх одержувачем. Флоут за конкретним платіжним документом можна розглядати як період між його випискою по конкретному платежу і фактичною його оплатою. Максимізуючи флоут (період проходження виписаних платіжних документів до їх оплати) підприємство може відповідно підвищувати суму середнього залишку своїх грошових активів без додаткового вкладення фінансових засобів. У закордонній практиці флоут є одним з ефективних інструментів управління залишком грошових активів компаній і фірм;

• скорочення розрахунків готівкою. Наявні грошові розрахунки збільшують залишок грошових активів підприємства і скорочують період використання власних грошових активів на термін проходження платіжних документів постачальників;

• прискорення оплати дебіторської заборгованості, у першу чергу, за рахунок використання сучасних форм її рефінансування: обліку векселів, факторингу, форфейтингу;

• відкриття "кредитної лінії" в банку, яка забезпечує оперативне надходження засобів короткострокового кредиту при необхідності термінового поповнення залишку грошових активів;

• прискорення оплати коштів із метою їх поповнення на розрахунковому рахунку для забезпечення своєчасних розрахунків підприємства в безготівковій формі;

• використання в окремі періоди практики часткової попередньої оплати за поставлену продукцію, якщо це не призводить до зниження обсягу її реалізації. Така практика використовується звичайно при реалізації продукції, що має високий попит на ринку.

5. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.

На даному етапі формування політики управління грошових активів розробляється система заходів щодо мінімізації рівня втрат альтернативного прибутку в процесі їх зберігання та протиінфляційного захисту. До основних таких заходів належать:

• узгодження з банком, що здійснює розрахункове обслуговування підприємства, умов поточного збереження залишку грошових активів із виплатою депозитного відсотка за середньою сумою залишку, наприклад, шляхом відкриття контокорентного рахунку в банку;

• використання короткострокових грошових інструментів інвестування (у першу чергу, депозитних вкладів у банках) для тимчасового зберігання страхового й інвестиційного залишків грошових активів;

• використання високоприбуткових фондових інструментів для інвестування резерву й вільного залишку грошових активів: державних короткострокових облігацій; короткострокових депозитних сертифікатів банків тощо, але за умови, що на фінансовому ринку достатня ліквідність даних інструментів.

6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства.

Об’єктом такого контролю є сукупний рівень залишку грошових активів, що забезпечує поточну платоспроможність підприємства, а також рівень ефективності сформованого портфеля короткострокових фінансових вкладень підприємства.

Грошові активи грають активну роль у процесі забезпечення платоспроможності за двома видами фінансових зобов’язань підприємства – невідкладним (із терміном виконання до одного місяця) і короткостроковим (із терміном виконання до трьох місяців); поточні зобов’язання з терміном виконання до одного року забезпечуються переважно іншими видами оборотних активів. Контроль за сукупним рівнем залишку грошових активів при забезпеченні платоспроможності підприємства повинен виходити з таких критеріїв:

 

Контроль за рівнем ефективності сформованого портфеля короткострокових фінансових вкладень підприємства повинен виходити з таких умов:

 

Система контролю за грошовими активами повинна бути інтегрована в загальну систему фінансового контролінгу підприємства.