Система основних методів оцінки сукупної вартості активів підприємства як цілісного майнового комплексу

У практиці зустрічаються численні ситуації, коли активи підприємства створюються не в процесі поступового формування, а шляхом одноразового їх придбання у формі цілісного майнового комплексу. Цілісний майновий комплекс є господарським об’єктом із закінченим циклом виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг), розміщений на наданій йому земельній ділянці.

Сукупність активів підприємства як цілісного майнового комплексу потребує інших підходів до оцінки їх вартості порівняно з оцінкою окремих видів активів. У процесі цієї оцінки повинні бути враховані витрати праці на формування такого цілісного майнового комплексу; оптимальність пропорцій сформованої структури його активів і їх спроможність генерувати прибуток; ступінь фізичного і морального зносу окремих видів активів; ефективність віддачі нематеріальних активів і ряд інших чинників.

Необхідність оцінки сукупної вартості активів підприємства як цілісного майнового комплексу виникає на сучасному етапі в цілому ряді випадків. Так, у сучасних умовах найбільшого поширення отримують: купівля окремих підприємств з метою диверсифікації операційної діяльності, проникнення на інші регіональні або товарні ринки, усунення конкурентів; злиття (поглинання) окремих діючих підприємств з метою посилення спільного виробничого і фінансового потенціалу; приватизація державних підприємств тощо. Крім того, потреба в оцінці вартості активів підприємства як цілісного майнового комплексу виявляється при придбанні контрольного пакета акцій, заставі майна у процесі іпотечного кредитування, здійсненні повнооб’ємного зовнішнього страхування, розробці плану санації, ліквідаційних процедурах при банкрутстві тощо.

Методи оцінки вартості сукупних активів підприємства як цілісного майнового комплексу дуже різноманітні. У практиці їх прийнято підрозділяти на такі основні групи:

• метод балансової оцінки;

• метод оцінки вартості заміщення;

• метод оцінки ринкової вартості;

• метод оцінки майбутнього грошового потоку;

• метод оцінки на основі регресивного моделювання;

• експертний метод оцінки й інші.

Кожний із даних методів має свої різновиди (таблиця 6).

Таблиця 6

Система основних методів оцінки активів підприємства як цілісного майнового комплексу

№ з/п	Методи оцінки	Різновиди методів оцінки
1.	Метод балансової оцінки	1. Оцінка, що фактично відображається сукупною вартістю активів. 1. Оцінка за поновлювальною вартістю активів. 2. Оцінка за вартістю продуктивних активів
2.	Метод оцінки вартості заміщення	1. Оцінка за фактичним комплексом активів. 2. Оцінка з урахуванням гудвіла
3.	Метод оцінки ринкової вартості	1. Оцінка за вартістю, що котирується. 2. Оцінка за аналоговою вартістю
4.	Метод оцінки майбутнього чистого грошового потоку	1. Оцінка при незмінному обсязі чистого грошового потоку. 2. Оцінка за часом, що змінюється в обсязі чистого грошового потоку.
5.	Метод оцінки на основі регресивного моделювання	3. Оцінка на основі внутрішніх чинників. 4. Оцінка з врахуванням зовнішніх чинників
6.	Експертний метод оцінки

I. Метод балансової оцінки сукупної вартості активів підприємства здійснюється на основі даних останнього його звітного балансу. В основі цього методу лежить визначення вартості чистих активів, тобто сукупності активів, сформованих за рахунок власного капіталу підприємства.

Оцінка вартості чистих активів балансовим методом має ряд різновидів:

1. Оцінка, що фактично відображається вартістю активів.

Така оцінка одержала найбільше розповсюдження в процесі приватизації державних підприємств для визначення їх початкової ціни при проведенні аукціонів і конкурсів. Розгорнутий алгоритм оцінки, що фактично відображається балансовою вартістю чистих активів підприємства, може бути виражений такою формулою:

ЧАф = НАо + ЗВ + НК + НУ + 3 ± (ФА – ФЗ), де

ЧАф – фактично відображена балансова вартість чистих активів підприємства;

НАо – вартість основних засобів, відображених у балансі;

ЗВ – залишкова вартість нематеріальних активів, відображених у балансі;

НК – вартість незавершених капітальних вкладень;

НУ – вартість устаткування, призначеного для монтажу;

3 – запаси товарно-матеріальних цінностей, що входять до складу оборотних активів, за фактично залишковою вартістю;

ФА – фінансові активи (грошові активи, дебіторська заборгованість, довгострокові та короткострокові фінансові вкладення й інші їх види, відображені у звітному балансі);

ФЗ – фінансові зобов’язання усіх видів (довгострокові та короткострокові фінансові кредити; товарний кредит, внутрішня кредиторська заборгованість тощо).

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що в умовах інфляційної економіки він суттєво занижує реальну вартість чистих активів підприємства. Це пов’язано з тим, що вартість основних засобів, окремих видів нематеріальних активів, запасів усіх видів товарно-матеріальних цінностей у звітному балансі відбита з урахуванням попередньої їх переоцінки і до моменту здійснення оцінки вона зросла під дією інфляції. Тому даний метод дозволяє одержати лише приблизне уявлення про мінімальну вартість чистих активів підприємства.

2. Оцінка за поновлювальною вартістю активів.

Така оцінка передбачає, що фактично відображена в балансі вартість окремих груп матеріальних і нематеріальних активів (у першу чергу, усіх видів основних засобів, окремих видів нематеріальних цінностей, усіх товарно-матеріальних запасів у складі оборотних активів) повинна бути скоригована з урахуванням росту цін на момент проведення оцінки. Така оцінка активів повинна грунтуватися на реальних темпах інфляції за весь період із моменту останньої їх індексації, тобто враховувати реальну зміну індексу цін на окремі види продукції.

Розрахунок поновлювальної вартості чистих активів оцінюваного підприємства здійснюється за формулами:

ЧАв = А ± РПА – ФЗ,

або

ЧАв = ЧАф ± РПА, де

ЧАв – поновлювальна вартість чистих активів підприємства;

А – загальна вартість активів підприємства за балансовою оцінкою;

РПА – результати переоцінки окремих видів активів підприємства з урахуванням індексу інфляції;

ФЗ – фінансові зобов’язання підприємства усіх видів, які представляють у сукупності суму позикового капіталу, що ним використовується;

ЧАф – фактична балансова вартість чистих активів (розрахована за першою формулою).

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він дозволяє одержати більш точну мінімальну вартість чистих активів підприємства, хоча також може мати недоліки. При використанні цього методу не завжди реально відображається рівень морального зносу окремих видів матеріальних і нематеріальних активів, не враховується характер їх використання.

3. Оцінка за вартістю продуктивних активів.

Така оцінка дозволяє, певною мірою згладити недоліки попередніх методів. У її основі лежить оцінка чистих активів, що використовуються продуктивно, що генерують прибуток підприємства, тобто безпосередньо беруть участь у його господарській діяльності. У процесі такої оцінки із загальної вартості активів підприємства, з балансу спочатку виключаються непродуктивні активи:

– невстановлене або вибуле з виробничої експлуатації устаткування; запаси окремих видів сировини і матеріалів, що не використовуються у процесі виробництва;

– наднормативні запаси сировини та матеріалів;

– готова продукція, що не користується попитом у споживачів; нематеріальні активи, що не використовуються, але значаться в балансі підприємства; безнадійна дебіторська заборгованість тощо.

Потім до вартості продуктивних активів, які є в балансі, додають орендовані активи, що використовуються підприємством, за договором оренди або лізингу, які відображені на забалансових рахунках. Нарешті, із загальної вартості продуктивних активів вилучають суму усіх видів фінансових зобов’язань підприємства. Алгоритм даних розрахунків здійснюється за такою формулою:

ЧАп = А ± е РПА – Ан + АА – ФЗ, де

ЧАп – вартість чистих продуктивних активів підприємства;

А – загальна вартість активів підприємства за балансовою оцінкою;

РПА – результати переоцінки окремих видів активів підприємства з урахуванням індексу інфляції;

Ан – реальна вартість непродуктивних активів підприємства, відображених у його балансі;

АА – реальна вартість орендованих активів, що їх використовує підприємство, які відображені на його забалансових рахунках;

ФЗ – фінансові зобов’язання підприємства усіх видів, які представляють у сукупності суму позикового капіталу, що використовується підприємством.

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він дозволяє одержати реальну вартість чистих активів підприємства, які безпосередньо формують результати його господарської діяльності. У цьому випадку досягається більш повна оцінка споживацької вартості чистих активів із позиції покупця цілісного майнового комплексу. Проте недоліком даного методу оцінки є те, що він не відображає безпосередніх результатів господарської діяльності підприємства, які генеруються його продуктивними активами, а також не враховує у складі продуктивних активів розмір земельної ділянки.

II. Метод оцінки вартості заміщення ("затратний метод") грунтується на визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення всіх аналогічних активів, що входять до складу цілісного майнового комплексу. Іншими словами, у процесі оцінки моделюються усі витрати на відтворення даного майнового комплексу в сучасних умовах у розрізі окремих його елементів з урахуванням реальної вартості зносу кожного із цих елементів. Даний метод оцінки вартості цілісного майнового комплексу має два різновиди:

1. Оцінка за фактичним комплексом активів.

Така оцінка може здійснюватися за комплексом активів, що входять у звітний баланс підприємства, а також за групою орендованих активів. У процесі даного методу оцінки калькулюються усі види витрат, що пов’язані з будівництвом, придбанням і установкою кожного виду активів (вартість проектних робіт, матеріалів, оплати праці тощо).Оцінка здійснюється за такими основними етапами:

– на першому етапі із загального комплексу активів виділяють ті види, що не потребують оцінки вартості заміщення, – грошові активи в національній та іноземній валюті, дебіторська заборгованість, довгострокові та короткострокові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів та інші аналогічні активи;

– на другому етапі всю сукупність матеріальних і нематеріальних активів підприємства структурують за окремими елементами, що відрізняються за засобами здійснення оцінки. Як правило, така диференційована оцінка здійснюється за такими елементами активів:

• будівлі та споруди;

• виробниче устаткування, машини, механізми;

• офісні меблі;

• технічні засоби управління;

• запаси сировини і напівфабрикатів;

• запаси малоцінних предметів, що швидко зношуються;

• запаси готової продукції;

• нематеріальні активи, що враховуються в складі балансу;

• інші види активів;

– на третьому етапі, використовуючи диференційовані підходи щодо оцінки різноманітних елементів активів, визначають повні витрати на їх виробництво в сучасних умовах. Система таких методичних підходів до оцінки різноманітних видів рухомого і нерухомого майна широко висвітлюється в спеціальній літературі;

– на четвертому етапі з повних витрат на відтворення окремих елементів активів відраховують вартість усіх форм зносу. На відміну від бухгалтерської практики в складі цього зносу відбивається не тільки фізичне старіння активів, але і функціональне (втрата вартості активу у зв’язку з неможливістю виконання в повному обсязі початкових функцій), економічне (втрата вартості активу у зв’язку зі зміною кон’юнктури ринку) та інші види їх старіння;

– на п’ятому етапі на основі підсумовування вартості заміщення окремих елементів матеріальних і нематеріальних активів (з урахуванням вартості усіх форм зносу), а також фактичної вартості фінансових активів визначають повну вартість заміщення активів цілісного майнового комплексу;

– на шостому етапі (при потребі) визначається вартість заміщення чистих активів підприємства. Для цього з повної вартості заміщення його активів відраховують суму всіх його фінансових зобов’язань (обсяг позикового капіталу).

Алгоритм розрахунків вартості заміщення активів за перерахованими етапами може бути виражений такими формулами:

ПВЗА = е (ПВАі – ИАі) + ФА, де

ЧСЗА = ПВЗА – ФЗ, де

ПВЗА – повна вартість заміщення активів підприємства;

ЧВЗА – вартість заміщення чистих активів підприємства;

ПВАі – повна вартість заміщення конкретного матеріального або нематеріального активу;

ИАі – вартість усіх форм зносу конкретного матеріального або нематеріального активу;

ФА – сукупна вартість усіх фінансових активів підприємства, що не підлягає переоцінці;

ФЗ – сума усіх фінансових зобов’язань підприємства (обсяг позикового капіталу).

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він дає більш чітке уявлення про вартість цілісного майнового комплексу порівняно з балансовим методом, тому що дозволяє врахувати не тільки аналогову сучасну вартість окремих елементів активів підприємства, але й реальну (а не тільки ту, що відображається бухгалтерським обліком) суму їх зносу. Водночас варто врахувати, що багато елементів оцінки активів носять суб’єктивний характер – вибір конкретних методів відтворення повної вартості за окремими елементами активів, оцінка вартості функціонального й економічного їх зносу тощо. Крім того, в умовах нашого законодавства він не відображає вартості земельної ділянки, на якій розташоване підприємство, і характеру його розташування. Нарешті, цей метод має ще один недолік: він не пов’язує вартість активів цілісного майнового комплексу з рівнем прибутку, що генерується ними.

2. Оцінка вартості заміщення з урахуванням гудвіла.

Така оцінка дозволяє суттєво доповнити уявлення про реальну вартість цілісного майнового комплексу за рахунок тих видів невідображених у балансі нематеріальних активів, що роблять значний вплив на формування прибутку підприємства. Відповідно до діючих принципів бухгалтерського обліку такі види активів підприємства, які формує його гудвіл, трактуються не як нематеріальні активи, а як поточні його витрати – витрати на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів; витрати на рекламу і маркетингові дослідження; витрати на утримання дослідницьких підрозділів підприємства тощо. У процесі оцінки гудвіла такого роду витрати розглядаються як інвестиції в нематеріальні активи, не відображені у складі балансу.

Проте варто мати на увазі, що самі по собі ці витрати, аналізовані ізольовано від їх впливу на формування додаткового прибутку підприємства, інвестиційної цінності не мають. Вони набувають такої цінності, коли в комплексі впливають на формування прибутку за рахунок ефекту синергизму. Синергизм характеризує додаткові економічні переваги (додатковий прибуток підприємства), що утворюються у процесі комплексного взаємодоповнюючого використання окремих факторів виробництва. Ефект синергизму можна охарактеризувати відомою парадоксальною формулою: "2 + 2 = 5". Таким чином, гудвіл виступає у формі підсумованого ефекту численних синергизмів і тільки в даній формі має самостійну інвестиційну цінність. Урахування цього ефекту в ряді випадків істотно підвищує реальну вартість сукупних активів у формі цілісного майнового комплексу.

Під час продажу, який здійснює підприємство, гудвіл виступає у формі різниці між ринковою і балансовою вартістю підприємства або вартістю заміщення чистих активів. Тобто в даному випадку визначення його розміру труднощів не викликає. Проте на стадії попередньої оцінки вартості цілісного майнового комплексу оцінити розмір гудвіла досить складно. Звичайно, у процесі такої оцінки використовують два основних методи:

а) оцінка гудвіла на основі середньогалузевої суми прибутку.

У цьому випадку гудвіл характеризується як надприбуток підприємства, виражений сумою синергетичних ефектів відносно середньої норми прибутку, що генерується активами. Для нівелювання впливу випадкових динамічних чинників аналізовані показники в процесі оцінки беруться середніми за останні три роки. Розрахунок суми гудвіла на основі даного методу здійснюється за такою формулою:

Г = ЧПф – (А х НПс), де

Г – сума гудвіла на основі оцінки за фактичною сумою прибутку підприємства;

ЧПф – середньорічна сума чистого прибутку підприємства (прибуток після оподатковування);

А – середньорічна вартість активів підприємства;

НПс – середньогалузева норма рентабельності активів, виражена десятковим дробом;

б) оцінка гудвіла на основі обсягу реалізації продукції.

У цьому випадку основою оцінки служить так названий "мультиплікатор прибуток / обсяг продажу", що характеризує питому вагу суми чистого прибутку в обсязі реалізації продукції. Даний мультиплікатор доцільно використовувати для оцінки суми гудвіла підприємств тих галузей, у яких рівень рентабельності реалізації продукції носить стабільний характер у динаміці. У закордонній практиці до таких галузей належать торгівля, масове харчування, побутове обслуговування, туризм і деякі інші. У процесі оцінки вартості гудвіла на основі даного методу використовують таку формулу:

Г = ЧП – (ОР х Мп/п), де

Г – сума гудвіла на основі оцінки за обсягом реалізації продукції;

ЧП – середньорічна сума чистого прибутку підприємства (прибуток після оподатковування);

ОР – середньорічний обсяг реалізації продукції підприємства;

Мп/п – мультиплікатор прибуток/обсяг продажу бо середньогалузевий коефіцієнт рентабельності реалізації продукції, виражений десятковим дробом.

Для оцінки суми гудвіла в закордонній практиці застосовується і ряд більш складних багатофакторних моделей.

На завершальному етапі оцінки вартості заміщення активів суму гудвіла, розраховану одним із розглянутих вище засобів, додають до раніше зробленої їх оцінки за фактичним комплексом, що відображений у балансі:

ПВЗг = ПСЗ + Г, де

ЧВЗг = ЧСЗА + Г;

ПВЗг – повна вартість заміщення активів підприємства з урахуванням гудвіла;

ЧВЗг – вартість заміщення чистих активів підприємства з урахуванням гудвіла;

Г – сума гудвіла, розрахована щодо даного підприємства.

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він дозволяє одержати достатньо точну вартість цілісного майнового комплексу, пов’язану як із рівнем прибутку, що генерується активами підприємства, так і з рівнем надприбутку, що формується за рахунок підсумованого ефекту синергизму в конкретних умовах його господарювання.

До недоліків даного методу варто віднести те, що він оперує стабільними показниками рівня середньогалузевої рентабельності та фактичного прибутку підприємства, у той час як у реальних умовах нашої країни така стабільність поки не досяжна. Крім того, за рахунок використання різних засобів оцінки гудвіла, його сума може суттєво розходитися в оцінці продавця і покупця.

III. Метод оцінки ринкової вартості цілісного майнового комплексу оснований на ринкових індикаторах цін купівлі-продажу аналогічної сукупності активів. Цей метод оцінки має два різновиди:

1. Оцінка за котируваною вартістю акцій даного підприємства.

Така оцінка може проводитися на підприємствах, організованих у формі відкритих акціонерних товариств, чиї акції вільно обертаються на організованому або неорганізованому фондовому ринку. Основою такої оцінки є фактичне котирування (середня ринкова вартість) однієї акції. Оцінка чистих активів цілісного майнового комплексу акціонерних компаній здійснюється за такими етапами.

На першому етапі визначається середній рівень котирування акцій компанії, що обертаються на організованому і неорганізованому фондовому ринку. Він розраховується як середньозважене його значення, де в якості "ваг" виступає обсяг угод, укладених в аналізованому періоді, на різноманітних видах фондового ринку.

На другому етапі визначається кількість акцій компанії, що знаходяться в обігу. З цією метою із загального числа зареєстрованої емісії акцій вираховують кількість акцій, викуплених компанією (або залишених нею в резерві).

На третьому етапі шляхом множення середнього рівня ринкового котирування акцій на їх кількість, що знаходиться в обігу, визначається ринкова вартість чистих активів акціонерної компанії.

Алгоритм цих розрахунків викладений такою формулою:

ЧАр = УКА х (Ае – Ав), де

ЧАр – ринкова вартість чистих активів акціонерного товариства;

УКА – середній рівень котирування акцій компанії, що обертаються на фондовому ринку;

Ае – кількість емітованих акцій;

Ав – кількість акцій, викуплених компанією (вилучених із вільного обігу на фондовому ринку).

Характеризуючи даний метод оцінки, слід зазначити, що він набув поширення в країнах із розвиненою ринковою економікою, де його надійність визначається високим ступенем ефективності фондового ринку. В економічних умовах нашої країни він може призвести до істотних перекручень реальної вартості чистих активів акціонерних компаній. Це пов’язано з тим, що акції більшості акціонерних компаній у нас не ліквідні, тобто не обертаються в масовому порядку на фондовому ринку, і їх ринкова ціна пропозиції встановлюється емітентом довільно, без прив’язки до реальної оцінки своїх чистих активів і можливостей виплати дивідендів за ними у майбутньому періоді. Але навіть при вільному обертанні акцій на фондовому ринку їх ліквідність і рівень котирування часто штучно підтримуються емітентом шляхом скупки окремих пакетів акцій за цінами, що перевищують їх реальну ринкову вартість.

2. Оцінка за аналоговою ринковою вартістю.

В основі використання даного методу лежить вивчення цін купівлі-продажу аналогічних цілісних майнових комплексів. Підприємство-аналог підбирається для здійснення такої оцінки з урахуванням його галузевої причетності, регіону розміщення, розміру і структури активів, стадії життєвого циклу і ряду інших чинників. Оцінка вартості цілісних майнових комплексів цим методом припускає, що при достатньо подібних характеристиках об’єктів-аналогів вони мають для покупців однакову споживчу вартість.

Оцінка цілісних майнових комплексів на основі аналогової ринкової вартості здійснюється за такими основними етапами:

– на першому етапі за основними показниками фінансового стану і результатами господарської діяльності даного підприємства визначаються основні параметри, за якими необхідно здійснити добір підприємства-аналога;

– на другому етапі за результатами вивчення ринкових угод формується попередній перелік реалізованих підприємств, що можуть потенційно виступати як аналоги оцінюваного підприємства;

– на третьому етапі здійснюється порівняння підібраних підприємств-аналогів із раніше визначеними параметрами оцінюваного підприємства. При цьому розраховуються коригувальні коефіцієнти за окремими порівнюваними параметрами;

– на четвертому етапі з урахуванням коригувальних коефіцієнтів за окремими параметрами уточнюється вартість купівлі-продажу цілісних майнових комплексів-аналогів відповідно до умов функціонування оцінюваного підприємства.

Характеризуючи даний метод оцінки, потрібно зазначити складність його використання в наших умовах через незначну кількість такого продажу на ринку (приватизаційному, нерухомості), а також недостатніх можливостей адекватного добору підприємства-аналога за всіма важливими параметрами.

IV. Метод оцінки майбутнього чистого грошового потоку оснований на "концепції економічно обгрунтованої вартості" [Economic Value Conception]. Відповідно до цієї концепції вартість підприємства як цілісного майнового комплексу (або вартість бізнесу) характеризується поточною вартістю майбутніх чистих грошових потоків, що генеруються його сукупними активами. Іншими словами, економічно обгрунтована вартість цілісного майнового комплексу визначається сумою того реального чистого прибутку, що може бути отриманий інвестором (покупцем) у процесі його експлуатації. Така концепція ігнорує результати оцінки вартості цілісного майнового комплексу балансовим методом і методом вартості заміщення, тобто цілком не прив’язана до складу та якісної характеристики активів підприємства.

Метод оцінки вартості цілісного майнового комплексу на основі майбутнього чистого грошового потоку має два різновиди:

1. Оцінка при незмінному обсязі чистого грошового потоку.

Принцип такої оцінки оснований на тому, що чистий грошовий потік, який генерується сукупними активами підприємства, носить стабільний характер, і ця стабільність збережеться й у майбутньому періоді. Такий варіант майбутнього чистого грошового потоку дозволяє використовувати спрощений метод оцінки вартості цілісного майнового комплексу. У даному випадку оцінка проводиться в чотири етапи.

На першому етапі визначається показник, що характеризує обсяг майбутнього чистого грошового потоку. На підприємствах із незначним обсягом використання основних засобів і нематеріальних активів таким показником може бути сума чистого прибутку після оподатковування. У всіх інших випадках використовується показник чистого грошового потоку, що є сумою чистого прибутку й амортизаційних відрахувань в аналізованому періоді.

На другому етапі визначається середньорічний обсяг чистого грошового потоку, що буде покладений в основу оцінки вартості цілісного майнового комплексу. Він може характеризуватися середньозваженим фактичним значенням обсягу чистого грошового потоку за декілька останніх років або з урахуванням відповідного коригування цього значення визначатися як потенційний обсяг чистого грошового потоку в майбутньому періоді.

На третьому етапі визначається норма (або ставка) капіталізації чистого грошового потоку, що, звичайно, відповідає нормі прибутку на капітал або середній ставці ссудного відсотка на ринку капіталу. Норма капіталізації чистого грошового потоку повинна враховувати відповідний рівень фінансового ризику, що властивий даному підприємству. Як варіант формування норми капіталізації чистого грошового потоку може бути використаний широко відомий у країнах із розвиненою ринковою економікою "мультиплікатор ціни / прибутку" (або коефіцієнт співвідношення ціни і прибутковості) акцій даної компанії. У даному випадку норма капіталізації чистого грошового потоку буде складати:

, де

НК – норма капіталізації чистого грошового потоку, виражена десятковим дробом;

Мц/п – мультиплікатор ціни/прибутку акцій даного підприємства за поточним ринковим котируванням;

ЦА – поточна ринкова вартість акцій даного підприємства;

ДА – сума річної прибутковості однієї акції даного підприємства, обумовлена як сума виплачуваних дивідендів і приросту курсової вартості акції.

На четвертому етапі з урахуванням раніше визначених показників розраховується поточна вартість цілісного майнового комплексу. Алгоритм цього розрахунку поданий такими формулами:

 

або

,

або

, де

ТВндп – поточна вартість цілісного майнового комплексу при незмінному обсязі грошового потоку;

ЧП – середньорічна сума чистого прибутку підприємства. Даний показник використовується для оцінки грошового потоку при несуттєвому обсязі амортизаційних відрахувань;

ЧП – середньорічна сума чистого прибутку підприємства. Такий показник використовується для оцінки грошового потоку при несуттєвому обсязі амортизаційних відрахувань;

ЧДП – середньорічна сума чистого грошового потоку – це сукупність суми чистого прибутку й амортизаційних відрахувань;

НКдп – норма капіталізації чистого грошового потоку, виражена десятковим дробом;

ЦА – поточна ринкова вартість акцій даного підприємства;

ДА – поточна сума річної прибутковості однієї акції даного підприємства.

Характеризуючи даний метод розрахунку, слід зазначити, що його безсумнівною перевагою є простота оцінки вартості цілісного майнового комплексу. Водночас обмеженість застосування цього методу визначається тим, що в сучасній вітчизняній практиці випадки стабільності грошового потоку, що генерується активами підприємства, трапляються досить рідко. Крім того, використовувані в процесі оцінки норма капіталізації грошового потоку або мультиплікатор "ціна/прибутковість акції" в значній мірі визначаються поточною кон’юнктурою фінансового ринку, що у майбутньому періоді може змінитися під впливом макроекономічних чинників.

2. Оцінка обсягу чистого грошового потоку, що змінюється.

Принцип даного методу оцінки вартості цілісного майнового комплексу полягає в дисконтуванні суми чистого грошового потоку кожного року майбутнього періоду. Ця оцінка здійснюється за такими етапами:

– на першому етапі визначається загальний період часу, протягом якого намічається використання цілісного майнового комплексу. Теоретично даний період може розглядатися до безконечності, але на практиці він приймається, звичайно, терміном на п’ять років;

– на другому етапі прогнозується обсяг чистого грошового потоку за окремими роками майбутнього періоду. При цьому враховуються сформований обсяг чистого грошового потоку, що генерується сукупними активами підприємства; майбутня зміна потоку чистого прибутку й амортизаційних відрахувань; витрати, пов’язані з підтримкою майбутнього чистого грошового потоку на прогнозованому рівні;

– на третьому етапі визначається можлива ліквідаційна вартість цілісного майнового комплексу наприкінці передбаченого періоду його експлуатації;

– на четвертому етапі здійснюється вибір ставки дисконтування майбутнього чистого грошового потоку. Даний етап є найбільш відповідальним у процесі оцінки. При виборі ставки дисконтування повинні враховуватися середня поточна ставка позикового відсотка на ринку капіталу, наступний темп інфляції і відповідний рівень інфляційної премії, рівень премії за ризик та інші чинники;

– на п’ятому етапі за відповідними моделями оцінки вартості грошей у часі визначається поточна вартість майбутніх грошових потоків, що і є результатом оцінки вартості цілісного майнового комплексу. Розрахунковий алгоритм цієї оцінки поданий такими формулами:

а) при невизначеному тривалому періоді експлуатації цілісного майнового комплексу:

;

б) при заздалегідь визначеному періоді експлуатації цілісного майнового комплексу:

, де

ТВКДП – поточна вартість цілісного майнового комплексу при обсязі чистого грошового потоку, що змінюється;

ЧГПп – прогнозована сума чистого грошового потоку (чистого прибутку й амортизаційних відрахувань) у кожному році майбутнього періоду;

ЛВ – прогнозована ліквідаційна вартість цілісного майнового комплексу наприкінці періоду його експлуатації;

і – прийнята ставка дисконтування чистого грошового потоку, виражена десятковим дробом;

п – число років експлуатації цілісного майнового комплексу, прийняте у прогнозних розрахунках.

Характеризуючи даний метод оцінки, потрібно зазначити, що він дозволяє одержати найбільш точну поточну вартість цілісного майнового комплексу з позицій концепції економічно обгрунтованої вартості. Проте ця точність багато в чому визначається вибором обгрунтованої ставки дисконтування, а її прогнозування носить суб’єктивний характер.

V. Метод оцінки на основі регресивного моделювання оснований на використанні багатофакторних математичних моделей. Принцип здійснення таких прогнозних розрахунків був викладений при розгляді методичного апарату фундаментального аналізу кон’юнктури фінансового ринку. Така оцінка вартості цілісного майнового комплексу має два основних різновиди:

1. Оцінка на основі внутрішніх чинників.

Даний варіант оцінки передбачає прогнозування вартості цілісного майнового комплексу на основі багатофакторних моделей регресії, у яких чинниками виступають параметри майбутньої господарської діяльності підприємства. Такими чинниками можуть бути:

• прогнозований обсяг реалізації продукції;

• вартість чистих активів;

• коефіцієнт рентабельності реалізації продукції;

• коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

• прогнозований обсяг амортизаційного потоку й інші.

2. Оцінка з урахуванням зовнішніх чинників.

Даний варіант оцінки передбачає включення в регресивну модель поряд із внутрішніми чинниками й окремих чинників зовнішнього середовища, пов’язаних із прогнозованою зміною кон’юнктури товарного і фінансового ринку, очікуваною зміною форм державного регулювання господарської діяльності підприємства, характером майбутньої зміни окремих макроекономічних показників тощо.

Перевагою регресивного моделювання вартості цілісного майнового комплексу є добір для оцінки найбільш важливих чинників із позицій оцінювача, а відповідно, і більш висока точність очікуваних результатів розрахунку. Недоліком даного методу є його висока трудомісткість і складність, що потребують відповідних вимог до кваліфікації виконавців.

VI. Експертний метод оцінки все частіше використовується при визначенні вартості цілісного майнового комплексу. Необхідність його використання диктується тим, що така оцінка в силу різноманітності чинників і умов, що визначають її кінцевий результат, не може цілком базуватися на основі тільки кількісних методів, розглянутих раніше. Тому така оцінка часто доручається незалежним експертам-оцінювачам майна, що поряд із кількісними методами використовують і якісні параметри конкурентної, технологічної, фінансової, кадрової й іншої діагностики діяльності підприємства. Особливо зростає роль експертної оцінки при визначенні вартості значних унікальних цілісних майнових комплексів. Конкретні методи експертної оцінки вартості цілісних майнових комплексів розглядаються в спеціальній літературі.

Огляд методів оцінки сукупної вартості активів підприємства як цілісного майнового комплексу показує, що жодний із них не є ідеальним. Тому в практику здійснення такої оцінки залежно від цілей, звичайно, використовується не один, а ряд методів, що дозволяють визначити діапазон даної вартості в мінімальній і максимальній межах та найбільшою мірою наблизитися до її реального значення.

Запитання та завдання для самостійної роботи

1. Розкрити сутність та класифікацію активів підприємства.

2. Розкрити сутність розрахунку потреби в активах для новостворюваного підприємства.

3. Розкрити сутність методу балансової оцінки сукупної вартості активів підприємства.

4. Розкрити сутність “затраченого методу” (заміщення) оцінки сукупної вартості активів.

5. Розкрити сутність ринкового методу оцінки вартості активів.

6. Розкрити сутність методу оцінки майбутнього чистого грошового потоку.

7. Розкрити сутність методу оцінки на основі регресивного моделювання.

8. Записати у словник визначення таких термінів: матеріальні активи, нематеріальні активи, операційні активи, валові активи, високоліквідні активи, малоліквідні активи, неліквідні активи, інвестиційні активи.

Тести

1. Активи підприємства підрозділяються за такими класифікаційними ознаками:

1) формами функціонування;

2) характером обслуговування в господарському процесі;

3) характером обслуговування видів діяльності;