Розділ III. Основні галузі права України.

 

Тема 9. Основи цивільного права.

9.1. Загальні засади цивільного права. Цивільна правоздатність та цивільна дієздатність.

План

1. Поняття, принципи, цивільного права України, підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Учасники цивільних правовідносин.

2. Цивільно-правові відносини. Людина як учасник цивільних правовідносин.

3.Опіка та піклування.

4.. Юридичні особи.

5. Право на захист цивільних прав та інтересів. Позовна давність.

Цивільне право – це галузь права, сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленню, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Предметом цивільного права як галузі права є сукупність відносин, що регулюються його нормами.

Цивільне право регулює широке коло різноманітних суспільних відносин, зокрема, такі групи відносин, як майнові відносини та особисті немайнові відносини.

Майнові відносини – це цивільно-правові відносини, які виникають між суб’єктами з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Майнові відносини за змістом поділяються на два види:

1) майнові відносини, пов’язані з належністю майна певним особам – це відносини власності (відображають існуючий розподіл матеріальних благ між конкретними особами, тобто закріплюють матеріальні блага за конкретним власником);

2) матеріальні відносини, пов’язані з переходом майна від одних осіб до інших – це відносини в галузі товарообігу (виникають на основі договорів купівлі-продажу, поставки, найму).

Особисті немайнові відносини виникають завдяки здійсненню особою її особистих прав та свобод щодо немайнових благ.

Особисті немайнові відносини поділяються на два види:

1) особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими (авторське право на твір);

2) особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими (захист честі, гідності й ділової репутації).

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Учасниками цивільних правовідносин можуть бути фізичні особи:

1) громадяни України;

2) іноземні громадяни чи піддані;

3) особи без громадянства;

юридичні особи: організації, підприємства, установи;

Іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні нромади.

У ст..3 Цивільного Кодексу України (ЦК України) закріплено такі цивільно-правові принципи

1) неприпустимість свавільного втручання в сферу особистого життя людини, тобто ніхто не має права втручатися в особисте та сімейне життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України, тобто право власності в Україні є непорушним. Всі види власності мають рівний режим і рівно перебувають під охороною права і держави4

3) свобода договору, тобто сторони на власний розсуд у межах закону вирішують питання укладання договору та його змісту, керуючись при цьому власним інтересом;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, тобто кожна особа вільна у виборі підприємницької діяльності, крім випадків, що передбачені законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу, тобто у разі порушення цивільного права чи інтересу кожній особі гарантується судовий захист;

6) справедливість, добросовісність та розумність, тобто встановлення нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах.

 

Цивільно-правові відносини – це особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, які є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, що виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Цивільно – правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб’єктів, об’єктів і змісту.

Суб’єктами цивільно – правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в певні стосунки з привода майна чи особистих немайнових прав. В окремих випадках суб’єктом зазначених відносин може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. У цивільних правовідносинах завжди повинно бути не менше двох суб’єктів (дві сторони), тому що це відносини між особами.

Людина, як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст. 24 ЦК).

До фізичних осіб належить громадян України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для того, щоб виступати суб’єктом цивільних правовідносин, фізичні особи повинні володіти цивільного правосуб’єктністю, яка включає в себе правоздатність та дієздатність.

Цивільною правоздатністю називається здатність фізичної особи мати цивільні права і нести цивільні обов’язки.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження і припиняється в момент її смерті. Цивільна правоздатність, як суспільно – правова якість, визнається за всіма громадянами України, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Кожен громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

Цивільною дієздатністю фізичної особи називається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність в разі їх невиконання.

Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров’я фізичної особи. Входячи з цього розрізняють декілька різновидів цивільної дієздатності:

1) часткова цивільна дієздатність (ст. 31 ЦК);

2) неповна цивільна дієздатність (ст. 32 ЦК);

3) повна цивільна дієздатність (ст. 34 ЦК);

4) обмежена цивільна дієздатність (ст. 36 ЦК);

5) недієздатність фізичної особи (ст. 39 ЦК).

Часткова дієздатність характерна для фізичних осіб віком до 14 років (малолітня особа), які мають право самостійно вчиняти дрібні побутові право чини, що задовольняють їх потреби та стосується предмета, що має невисоку вартість і відповідає фізичному, духовному чи соціальному розвитку малолітнього. За це відповідають її батьки (усиновителі) або опікуни.

Неповна цивільна дієздатність характеризується тим, що за фізичною особою, у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа), визнається право вчиняти не всі, а лише деякі дії передбачені законом. Вони мають право учиняти дрібні побутові угоди, розпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією, здійснювати свої авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, право вносити вклади до банківських та інших фінансових установ і розпоряджатися ними тощо. Неповнолітня особа відповідає за заподіну нею шкоду, якщо вона має майно чи заробіток. Коли у неї цього немає, заподіяна нею шкода повинна бути відшкодована її батьками (усиновлювачами) або піклувальниками.

Повна цивільна дієздатність – це здатність фізичної особи своїми діями набувати і здійснювати будь – які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь – які обов’язки.

Повну цивільну дієздатність набуває фізична особа з 18 років. Згідно з чинним законодавством у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором або бажає займатись підприємницькою діяльністю. Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи ї за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі, якщо такої згоди немає, за рішенням суду.

Обмежена цивільна дієздатність визначається судом щодо фізичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров’я, що суттєво впливає на їх здатність усвідомлювати здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Також суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові право чини. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, яка обмежена у дієздатності, за згодою піклувальника. Одержання заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюється піклувальником. В той самий час, піклувальник може письмово дозволити такій фізичній особі, яка обмежена у цивільній дієздатності, самостійно одержувати та розпоряджатися заробітком, пенсією, стипендією та іншими доходами. Особа, яка обмежена в дієздатності, самостійно відповідає за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров’я чи недоумства нездатна усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Над фізичною особою, яка визнана недієздатною, встановлюється опіка, що приводить до втрати нею можливості вчиняти будь-який право чин. За шкоду, заподіяною недієздатною фізичною особою, відповідають його опікун або заклад, який зобов’язаний здійснювати за нею нагляд. У разі видужання чи значного поліпшення психічного стану фізичної особи, яку визнано недієздатним, суд поновлює його в цивільній дієздатності.

У визначених законом випадках фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою або померлою.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

 

3. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Опікун – повнолітня дієздатна особа, яка добровільно і без оплати бере на себе обов’язки опіки стосовно малолітніх чи недієздатних повнолітніх осіб. Опікун є законним представником особи над якою встановлено опіку, який в цивільному обігу діє від його імені і в його інтересах.

Піклувальник – фізична особа з повною цивільною дієздатністю, за її письмовою заявою призначена органом опіки та піклування або судом піклувальником над обмежено дієздатною особою, або неповнолітньою особою, яка позбавлена батьківського піклування. Піклувальник дає згоду на вчинення правочинів підопічним.

Опіка припиняється:

1) у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам);

2) у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років4

3) у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Піклування припиняється у разі:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

 

 

4. Учасниками майнових і особистих немайнових відносин, що регулюються чинним цивільним законодавством, крім фізичних осіб, виступають різноманітні організації (юридичні особи).

Юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності і здійснюється через систему органів юридичної особи або через своїх учасників. Юридична особа може мати як один орган (директор, президент), так і декілька одночасно (спостережна рада, правління, загальні збори). Зазначені органи можуть бути як колегіальними, так і одноособовими.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на:

1) юридичних осіб приватного права (створюються на підставі установчих документів);

2) юридичних осіб публічного права (створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування).

Порядок створення, організаційно – правові форми та правовий статус юридичних осіб приватного права встановлюються ЦК України, а порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією та законами України.

Юридична особа підлягає державній реєстрації органами юстиції у порядку, встановленому законом. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно – правову форму юридичної особи, її найменування, місце знаходження, органи управління, філії та представництва, предмет діяльності товариства чи мета установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, передбачених законом.

Види юридичних осіб:

залежно від форм власності розрізняють приватні, комунальні і державні юридичні особи;

залежно від характеру діяльності розрізняють комерційні і некомерційні. Комерційними є суб’єкти підприємницької діяльності, ціль якої прибуток (підприємства, господарчі товариства). Некомерційні юридичними особами є об’єднання громадян, благодійні організації, органи державної влади і місцевого самоврядування;

залежно від складу установчих документів розрізняють: договірні, статутні, договірно – статутні юридичні особи, що діють на підставі Положення.

Діяльність юридичної особи може бути припинено в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) чи ліквідації юридичної особи. Загальні засади припинення юридичної особи визначаються ст. ст. 104 – 112 ЦК України.

 

5. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов’язку в натурі4

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися скорочена або біль тривала порівняно із загальною позовна давність.

Позовна давність в один рік застосовується до вимог:

про стягнення неустойки (штрафу, пені);

про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

у зв’язку з недоліками проданого товару;

про розірвання договору дарування;

у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;

про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Особа має право на самозахист свого цивільного права та іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) У душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) У приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

 

Основні поняття та терміни: фізична особа, юридична особа, цивільна правоздатність, цивільна дієздатність, піклування, піклувальник, опіка, опікун, юридична особа приватного права, юридична особа публічного права, комерційні юридичні особи, некомерційні юридичні особи, позовна давність.

 

 

Питання для самостійної перевірки знань

1. Які суспільні відносини регулюються цивільним правом?

2. Дайте визначення поняття «майнових та особистих немайнових відносин».

3. Які є суб’єкти цивільно-правових відносин? Назвіть їх властивості.

4. Що належить до об’єктів цивільно-правових відносин?

5. Що таке «фізична особа»?

6. Що таке «юридична особа»?

7. Який порядок здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків?

8. Який порядок виникнення та припинення діяльності юридичних осіб в Україні?

Тести для самоконтролю знань

1. Цивільна дієздатність – це:

а) здатність мати цивільні права і обов’язки;

б) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних обов’язків;

в) здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність в разі їх невиконання.

2. Повна цивільна дієздатність настає з віку:

а) 14 років;

б) 16 років;

в) 18 років.

3. Цивільна правоздатність – це:

а) здатність мати цивільні права та обов’язки;

б) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних прав та обов’язків;

в) здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав та обов’язків.

4. Цивільна правоздатність припиняється:

а) по досягненні пенсійного віку;

б) в момент смерті;

в) з моменту вступу в законну силу рішення суду про засудження особи до довічного позбавлення волі.

5. Щоб стати суб’єктом цивільних правовідносин, необхідно володіти:

а) цивільною правоздатністю і дієздатністю;

б) паспортом і пропискою;

в) нерухомим майном.

6. Чи може правоздатність обмежуватись законом?

а) так;

б) ні;

в) законом не визначено.

7. Щоб особу було визнано безвісно відсутньою, необхідно, щоб за місцем постійного проживання вона була відсутня:

а) 6 місяців;

б) 1 рік;

в) 3 роки.

8. Щоб особу було визнано померлою, необхідно, щоб за місцем постійного проживання вона була відсутня:

а) 6 місяців;

б) 1 рік;

в) 3 роки.

9. Юридичні особа – це:

а) особи, які працюють в галузі права;

б) адвокати;

в) підприємства, установи, організації, створені і зареєстровані в установленому законом порядку.

10. Опікун – це:

а) законний представник підопічного, який в цивільному обігу діє від його імені і в його інтересах;

б) особа, повноваження якої обмежуються виключно піклуванням про особу, над якою встановлено опіку;

в) особа, яка надає згоду на вчинення правочинів підопічним.