Тема 7. Операції банків з цінними паперами

Мета роботи:

закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом щодо операцій банків із цінними паперами.

План

1. Інвестиційні цінні папери. Інвестиційний портфель.

2. Ризик та ліквідність цінних паперів.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

Згідно ЗУ „Про інвестиційну діяльність” інвестиціями називають усі види грошових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Комерційні банки здійснюють фінансові (прямі та портфельні) і нефінансові (капіталізовані) інвестиції.

• Прямі фінансові інвестиції — це вкладення коштів у діяльність інших підприємств, організацій і установ на довгостроковій основі, тобто фінансування капітальних вкладень у розвиток вітчизняного виробництва.

• Портфельні інвестиції, якими є цінні папери, — це високоліквідний вид фінансових інвестицій, що легко реалізується, але є більш ризиковим. Вони вільно котируються на ринку цінних паперів.

Портфельну форму інвестування банки, як правило, використовують як спосіб тимчасового розміщення вільного банківського капіталу.

Портфельні інвестиції лише частково спрямовують на збільшення реального капіталу. Вкладення коштів у цінні папери має на меті: збереження коштів, розподіл їх між різними об'єктами для зменшення ризику, дохід та ліквідність.

Комерційні банки як портфельні інвестори, вкладаючи кошти в цінні папери, формують вторинні ліквідні ресурси для поліпшення своєї ліквідності.

Інвестиційні операції комерційні банки здійснюють за рахунок:

· власних ресурсів;

· залучених коштів.

Банки, купуючи ті або інші види цінних паперів, повинні враховувати такі фактори, як:

· рівень ризику;

· ліквідність;

· прибутковість.

Зниження ризику цінного папера, як правило, досягається на шкоду прибутковості. Оптимальне співвідношення ризику і прибутковості забезпечується шляхом ретельного підбора і постійного контролю інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель комерційного банку містить:

• цінні папери у портфелі банку на продаж — для операцій із цінними паперами, які котируються на активному ринку та придбані з метою отримання прибутку від їх подальшого продажу до строку погашення;

• цінні папери у портфелі банку на інвестиції — для операцій із цінними паперами, придбаними на строк до дати погашення або з метою інвестиції на строк понад рік. Різниця між цінними паперами на продаж та цінними паперами на інвестиції визначається за намірами керівництва банку на час їх придбання;

• цінні папери, що рефінансуються НБУ;

• цінні папери, які придбані або зберігаються за дорученням клієнтів;

• вкладення в асоційовані компанії, вкладення у дочірні установи.

При плануванні та проведенні конкретних інвестиційних операцій має бути врахована специфіка функціонування вітчизняної фінансової системи, що характеризується перш за все поточним станом законодавчої та нормативної бази, переважно короткостроковим характером інвестування, багаторазовими змінами ролі, прав та обов'язків як учасників фондового ринку, так і органів державного контролю та нагляду, нестабільністю макроекономічної ситуації у середньо - та довгостроковому аспекті в цілому.

Питання для самоконтролю

1.Цінний папір як економічна категорія.

2. Які види цінних паперів можуть обертатися на фондовому ринку України?

3. Поясніть зміст професійної діяльності банків на ринку цінних паперів.

4. Що таке інвестиційний портфель комерційного банку?

5. Як здійснюється структуризація інвестиційного портфелю?

6. Які основні завдання постають перед банками у процесі формування і управління портфелем цінних паперів?

7. У чому полягають основні принципи попереднього формування портфеля інвестиційних пропозицій?

8. За рахунок яких кошті здійснюються інвестиційні операції банків?

9. Розкрийте поняття „позабалансові операції банку з цінними паперами”.

10. За якими показниками дається характеристика значущості операцій комерційних банків із цінними паперами?

11. За якими показниками характеризується ефективність використання акцій та прогнозування подальших тенденцій

12. Які основні критерії рейтингу облігацій?.

 

Бібліографічний список

[2, 4, 5, 10, 13, 23, 25, 30, 33, 56, 67, 70, 75]

Змістовий модуль 3. Валютні операції банку

Тема 8. Операції банків з іноземною валютою

Мета роботи:

– закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом щодо здійснення банками операцій з іноземною валютою.

 

План

1. Відкриття рахунків в іноземній валюті.

2. Форми міжнародних розрахунків.

 

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Порядок відкриття та режим роботи рахунків у іноземній валюті регламентується інструкцією про порядок відкриття банками рахунків у національній та іноземній валютах”, затвердженою Постановою Правлення НБУ № 500 від 05.12.01р.

У сучасних умовах українські банки, що мають ліцензію на здійснення валютних операцій (уповноважені банки), можуть відкривати своїм клієнтам рахунки в іноземній валюті:

— поточні;

— депозитні (вкладні).

Поточний валютний рахунок відкривається суб'єкту господарювання (юридичній або фізичній особі-підприємцю) для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій формах при здійсненні поточних валютних операцій і для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є розрахунки:

o між юридичними особами-резидентами та юридичними особами-нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяль­ності за торговельними операціями;

– між юридичними особами-резидентами на території України за умови наявності індивідуальної ліцензії НБУ;

– між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами-резидентами через юридичних осіб - резидентів-посередників відповідно до договорів, укладених згідно з чинним законодавством України;

– операції на міжбанківському валютному ринку;

– оплата товарів, робіт, послуг з використанням чеків та пластикових карток.

Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки:

– виплата готівкової іноземної валюти на витрати, пов'язані з відрядженнями;

– виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам;

– купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами;

– виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;

– перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей;

– оплата праці нерезидентів, які працюють в Україні;

– перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;

– платежі з відшкодування витрат судових, нотаріальних, арбітражних, правоохоронних органів;

– виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);

– переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо).

Необхідно пам’ятати, що у сучасній системі світогосподарських зв'язків розрахунки за торговельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також постановами Міжнародної торгової палати (Париж).

Основні форми міжнародних розрахунків – банківський переказ, інкасо, акредитив.

Інкасо - це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через іноземний банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова угода, визначають два види інкасо - чисте інкасо, документарне інкасо.

Процес інкасо можна узагальнити у вигляді схеми –рис.2.15:

		Документи та інкасове доручення

 

Рис. 2.15. Процес інкасо

 

Акредитив - це умовне зобов'язання банку здійснити за дорученням і відповідно до вказівок імпортера оплату визначеної грошової суми продавцеві товарів або послуг при своєчасному наданні експортером «чистих» (відповідних до умов акредитива документів), що підтверджують відправлення товарів або виконання договірної послуги-рис.2.16.

 

 

1.Контракт

 

Рис. 2.16. Схема розрахунків за акредитивом

1. Експортер та імпортер укладають між собою контракт.

2. Покупець надає інструкції банку-емітенту про відкриття акредитива.

3. Банк-емітент відкриває акредитив

4. Авізуючий банк сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива.

5. Якщо експортер приймає умови відкритого на його користь акредитива, він відвантажує товар в указані в контракті строки та одержує транспортні документи.

6. Експортер надає документи за акредитивом до банку-виконавця.

7. Банк - виконавець перевіряє документи та сплачує суму акредитива.

8.Банк - виконавець відправляє документ банку-емітенту.

9. Банк-емітент перевіряє документи та відшкодовує витрати банка –виконавця.

10. Імпортер повертає необхідну суму банку-емітенту.

11. Банк-емітент надає документи покупцю.

12. Імпортер, отримавши від банку-емітента комерційні документи, вступає у володіння товаром.

 

Питання для самоконтролю

1. Які види банківських рахунків в іноземній валюті існують?

2..Які операції є поточними торговельними операціями в іноземній валюті?

3. Які розрахунки відносяться до неторгівельних операцій банку?

4. Який порядок відкриття та функціонування рахунків юридичних осіб в іноземній валюті?

5. Який режим відкриття та функціонування поточних валютних рахунків фізичних осіб?

6. Який режим відкриття та функціонування вкладних (депозитних) валютних рахунків фізичних осіб?

7. 3.З'ясуйте правила зарахування та здійснення видатків з рахунків в іноземній валюті юридичних та фізичних осіб.

8. Що таке документарні та недокументарні міжнародні розрахунки.

9. Які ви знаєте форми та види акредитива?

10. Що являє собою акредитив з негоціацією тратт?

11. За яких форм постачання продукції застосовується трансферабельний акредитив?

12. Чим відрізняється акредитив з розстрочкою платежу від револьверного акредитива?

13. Скільки фаз має акредитив?

14. Що необхідно для відкриття акредитива?

15. З якою метою розроблені Уніфіковані правила для документарних, акредитивів?

16. З якою метою в міжнародних розрахунках використовують документарне інкасо?

17. Скільки фаз інкасо ви знаєте?

18. Чим відрізняється документарне інкасо від чистого інкасо?

19. Якими нормативними документами в міжнародній практиці регулюється документарне інкасо?

Бібліографічний список

[7, 18, 33, 45, 56, 68, 71].