Екологічне законодавство України

Засади правового регулювання охорони навколишнього природного середовища визначає Конституція України. Нею встановлено право людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування заподіяної шкоди, закріплено обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, закріплено обов'язок людини щодо незаподіювання шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовування завданих нею збитків.

Центральне місце в системі екологічного законодавства посідає Закон України "Про охорону навколишнього природного середо­вища" від 25 червня 1991 р. Положення цього Закону в подальшому конкретизовані в низці кодексів та інших законів.

В Україні діє низка нормативних актів, основною метою яких є регулювання використання та охорони окремих природних ресурсів. Це: Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Кодекс України про надра, Лісовий кодекс України, закони України – "Про рослинний світ", "Про тваринний світ", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд".

Також прийнято закони, які регулюють попередження та усунення негативних факторів впливу на довкілля та життя і здоров'я людини. Зокрема, закони України "Про екологічну експертизу", "Про відходи", "Про пестициди і агрохімікати", "Про зону надзвичайної екологічної ситуації'', "Про поводження із радіоактивними відходами".

Норми, що регулюють екологічні відносини, встановлені і в інших нормативно-правових актах.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"визначив об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища. Державній охороні та регулюванню підлягають:

– навколишнє природне середовище;

– природні ресурси: земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс, рослинний світ, тваринний світ;

– території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені законодавством України;

– здоров'я і життя людей.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Надра – це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних до геологічного вивчення та освоєння.

Води на території України утворюють водний фонд. Склад водного фонду:поверхневі води (природні водойми (озера), водостоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки), канали та інші водні об'єкти, підземні води та джерела, внутрішні морські водита територіальне море.

Атмосферне повітря – це життєво важливий компонент навко­лишнього природного середовища, який є природною сумішшю газів, що знаходяться за межами житлових, виробничих та інших приміщень.

Лісовий фонд України – усі ліси та земельні ділянки, які не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства; усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев; чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Рослинний світ – сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території.

Охорона рослинності в Україні здійснюється у відповідності до ЗаконуУкраїни "Про рослинний світ", Законом України "Про Червону книгу України" (для рідкісних та зникаючих видів) та Лісовим кодексом України.

Рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види рослин занесені до Червоної книги України, фітоценози, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання занесені до Зеленої книги України.

Тваринний світ – дикі тварини (хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) та безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі, частини диких тварин (роги, шкіра тощо), і продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

При організації охорони тварин слід користуватись таким принципом: кожний вид має або може мати певне позитивне значення (пряме чи опосередковане) для людини і тому повне знищення будь-якого виду тварин є неприпустимим. Мова може йти лише про регулювання чисельності окремих з них.

Охорона тваринного світу на Україні проводиться у відповід­ності з ЗакономУкраїни "Про тваринний світ" та Законом України "Про Червону книгу України" (для рідкісних і зникаючих видів).

Особливій охороні підлягає природно-заповідний фонд України. До природно-заповідного фонду України належать:

* природні території та об'єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

* штучно створені об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Біосферні заповідники – це території міжнародного значення,де у природному стані зберігаються ділянки біосфери та вивчається навколишнє природне середовище. Станом на 2011 рік, в Україні налічується чотирибіосферних заповідники: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський та Дунайський, які охоплюють площу 246,4 тис. га.

Природні заповідники – це території, які виділяються для охорони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усіма її компонентами. Господарська діяльність повністю забороняється. Станом на 2010 рік в Україні нараховується 19 природних заповідників, площа яких займає 198,7 тис. га.

Національні природні парки – це завжди велика територія, на якій охороняються ландшафти або їх ділянки разом з усіма природними компонентами. У природних національних парках поєднується охорона природи з задачами відпочинку людей та їхнього екологічного виховання. Для цього в них створюються системи спеціальних доріг та стежок. Станом на 2011 рік на території України знаходиться 41 національний природний парк, їх площа становить 1001,8 тис. га.

Регіональні ландшафтні парки створюються з природо­охоронною та рекреаційною метою в місцях з унікальним або типовим ландшафтом. Їх завдання – зберегти ландшафт як комплекс екосистем. В Україні 55 ландшафтних парків, вони займають територію 639,5 тис. га.

Заказники – це природні території або акваторії, виділені для збереження окремого природного комплексу або навіть окремого його компоненту. Їх завданням є – охорона та відновлення чисельності окремих видів рослин або тварин.В Україні нараховується 2853 заказники, загальною площею 1257,5 тис. га.

Пам'ятки природи – це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення. Пам'ятками природи можуть бути об'єкти живої або неживої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева тощо. В Україні їх нараховується 3203 на площі 26,5 тис. га

Заповідні урочища – це ділянки лісу, болота, луку, степу та іншого рослинного угруповання, які мають наукове або естетичне значення та охороняються для збереження їхнього природного стану. В Україні їх 800 – на площі 97 тис. га.

Ботанічні сади організовують для вирощування, акліматизації та вивчення рослин у спеціально створених умовах. У світі їх налічується 1600, в Україні – 27, розташовані вони на площі 1,9 тис. га.

Дендрологічні парки служать для охорони та вивчення в спеціально створених умовах деревно-чагарникової рослинності з метою використання її композиції для наукового, господарського та естетичного використання. В Україні їх 54, займають площу 1,7 тис. га. На Чернігівщині – це Тростянецький дендропарк.

Зоологічні парки – це місця, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві види фауни з метою охорони їхнього генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності. В Україні їх 12. На Чернігівщині – це Менський зоопарк.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні їх 542, займають площу 13,4 тис. га. Прикладами пам'яток садово-паркового мистецтва є "Софіївка" у м. Умань, "Олександрія" у м. Біла Церква, Сокиринський парк на Чернігівщині.

На планеті зараз нараховується близько 20 тисяч різноманітних охоронних природних територій, у тому числі 1200 великих заповідних територій. Природно-заповідний фонд України в цілому складає лише 4,5% загальної площі країни.

Об'єктом охорони також є життя та здоров'я людини. Згідно з основами світового законодавства і законодавства України про охорону здоров'я, здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Міжнародне співробітництво у сфері охорони навколиш­нього природного середовища. Необхідність міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Забруднення повітря і водних ресурсів, зокрема Світового океану, має транскордонний характер. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару, опустелювання є глобальними. Деякі унікальні природні комплекси, території і об’єкти, які особливо охороняються, знаходяться на території кількох держав, що потребує координації їх зусиль.

Охорона навколишнього середовища передбачає розгляд цієї проблеми на міжнародному рівні. Рішення її можливе лише на базі міжнародного співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, які координують спільні зусилля з охорони природи; укладання офіційних договорів та угод, а також діяльність міжнародних громадських організацій ("зелених", "екологістів" тощо).

Історія міжнародної екологічної співпраці почалася понад 150 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. У 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані. Проте найбільшу кількість міжнародних природоохоронних документів було прийнято, починаючи з другої половини XX століття.

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів. День відкриття Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 р.) – 5 червня – був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища.

Важливе значення мали: Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі 1975 рік); Глобальний форум з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 рік). Конференція стала однією з найважливіших подій розвитку людства в ХХ столітті, її рішенням було затверджено "Порядок денний на XXI століття". Цей програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на майбутнє – просування шляхом сталого розвитку суспільства, за якого задовольняються потреби сучасності без загрози для майбутніх поколінь. Підсумки його виконання за десятиріччя були підведені на Всесвітньому форумі глав держав і урядів у 2002 році в Йоганнесбурзі й вони невтішні. Реалізується програма "Людство та глобальні зміни", метою якої є вивчення взаємозв’язку в системі "людина – середовище життя".

Ідеї Стокгольмської конференції отримали розвиток у рішеннях Віденської конференції захисту озонового шару (1985), Женевської конференції про транскордонне забруднення повітря (1979 – 1983 рр.), Монреальському протоколі про обмеження використання хлорфторвуглеводнів (1987) із поправками 1990 р. (у цих документах виробництво фреонів планувалось скоротити на першому етапі на 20 % та до 2000 р. повністю припинити їх виробництво).

У світі існує значна кількість міжнародних екологічних організацій, які проводять різні наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, атмосферу, гідросферу, ґрунти, рослинність і тваринний світ, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища. Реалізують ці проекти такі організації, як ЮНЕП, створена в 1973 р., яка координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього середовища, розробляє програми подальших спільних дій у цій галузі, ВМО, ЮНЕСКО, ВООЗ, ЄЕК, ММО, МАГАТЕ, МСОП, заснована у 1948 році, МОДМ, МОК, ВФДП (WWF), заснований у 1961 році, Greenpeace (Зелений світ), заснований канадськими захисниками природи у 1971 році, Всесвітня комісія з навколишнього середовища (1983).

Екологічна проблематика дедалі частіше виходить на перше місце у міжнародних відносинах, тому на сучасному етапі розвитку, в час надвисокого рівня впливу людини на довкілля, екологічна освіта, виховання і культура визначають реальну картину подальшого існування людства на планеті.

 

Хід роботи

1. Запропонуйте види навчально-методичних та виховних робіт вчителя фізичної культури чи тренера з метою формування екологічної свідомості підростаючого покоління.

2. Проаналізуйте проблеми екологічної освіти й виховання і покажіть позитивні і негативні моменти екологічної освіти в школах та вищих навчальних закладах України (див. лаб. роб. 1).

3. Розгляньте запропоновані Вам матеріали з Червоної книги України. Занотуйте види рослин і тварин, які є представниками Чернігівської області.

4. Схематично відтворіть у робочому зошиті карту України і позначте місця розташування найбільших територій природно-заповідного фонду. Використовуйте додаток І.

5. Виконайте завдання екологічного змісту.

 

Завдання екологічного змісту

1. Наведіть кілька прикладів на підтвердження факту наростання глобальної екологічної кризи.

2. Наведіть приклади деградації лісів, ґрунтів та водних екосистем в Україні.

3. Сель – небезпечне природне явище – грязьовий потік в горах, викликаний таненням снігу або ливнями. Селеві потоки несуть із собою велику кількість каміння і валуни великих розмірів і можуть призводити до значних руйнувань з людськими жертвами. Чому селі практично відсутні у місцях, де чисельність населення низька? Чому в гірській місцевості, де відбувається вирубування лісу і випасання домашньої худоби, вірогідність виникнення селевих потоків надто висока?

4. Чому для охорони видів рослин і тварин необхідно охороняти екосистеми?

 

Сформулюйте і запишіть висновок до лабораторної роботи.

Контрольні запитання

1. Як ви розумієте вислів "екологічна криза"? Назвіть її ознаки та причини.

2. Поясніть, в чому полягає різниця між антропоцентричним та екоцентричним світоглядом людини.

3. Які шляхи виходу з екологічної кризи Ви вважаєте доцільними?

4. Що складає систему екологічного законодавства України?

5. Які об’єкти правової охорони навколишнього природного середовища Ви можете назвати?

6. В чому різниця між Червоною книгою України та Зеленою книгою України?

7. Які території та об’єкти становлять природно-заповідний фонд України?

8. Назвіть міжнародні екологічні організації, які займаються охороною природного середовища.

 

 

Список рекомендованої літератури

1. Злобін Ю. А. Загальна екологія / А. Ю. Злобін, Н. В. Кочубей. – Суми: ВТД Університетська книга, 2003. – 416 с. (С. 206-255, 357-390).

2. Білявський Г. О. Основи екології: Підручник / Г. О. Біляв­ський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костіков. – К.: Либідь, 2004. – 408 с. (С. 228-236, 359-374, 379-381).

3. Заверуха Н. М. Основи екології: навчальний посібник / Н. М. Заверуха, В. В. Серебряков, Ю. А. Скиба. – К.: Каравелла, 2006. – 368 с. (С. 264-290, 344-363).

4. Деребо С. Д. Экологическая педагогика и психология / С. Д. Деребо, В. А. Ясвин. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 480 с.

 

ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

Лабораторна робота 10

Екологія людини. Вплив
екологічних факторів
на здоров’я людини

 

Мета роботи: ознайомитися з новим розділом екології – "Екологія людини", розглянути вплив абіотичних, біотичних і антропогенних факторів на здоров'я людини.

Матеріали та обладнання: роздаткові матеріали у вигляді таблиць з впливу екологічних факторів на організм людини.

Програма підготовки до заняття

1. Екологія людини як наука.

2. Вплив антропогенних факторів на здоров’я людини.

3. Реакції організму на вплив надмірної дії факторів середовища.

Питання для самостійного опрацювання

1. Вплив абіотичних факторів на здоров'я людини.

2. Вплив біотичних факторів на здоров'я людини.

Після опрацювання матеріалу теми Ви повинні знати: – вплив абіотичних факторів на здоров'я людини (сонця, високої і низької температур, атмосферного тиску); – вплив біотичних факторів на здоров'я людини (збудників хвороб, продуктів харчування, інтродукції нових видів); – вплив антропогенних чинників на здоров’я людини (пестицидів, мінеральних добрив, важких металів, сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), вихлопів автомобільних двигунів, будівельних матеріалів та побутової хімії, тютюнового диму, шумового забруд­нення, електромагнітного, вібраційного, радіаційного забруднення); – реакції організму на вплив факторів середовища.

Після опрацювання матеріалу теми Ви повинні вміти: – передбачити і попередити вплив екологічних факторів на здоров’я людини.

Ключові поняття і терміни: збудники хвороб, інтродукція видів, пестициди, мінеральні добрива, важкі метали, СДОР, електро­магнітне випромінювання, вібраційне та радіаційне забруднення, отруєння, алергічна реакція, злоякісна пухлина, спадкова хвороба, уроджена аномалія.

Короткі теоретичні відомості. Основні поняття і терміни

У ХХ столітті у зв’язку з забрудненням оточуючого середовища та істотним впливом людини на природу екологія набула особливого значення. Вивчення загальних закономірностей взаємовідносин природи і людини було виокремлено в особливий напрямок – екологія людини.

Екологія людини (антропоекологія) – міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономірності взаємодії людини, популяції людей з довкіллям, вплив чинників зовнішнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління збереженням і поліпшенням здоров'я населення.

Предметом екології людини як науки є вивчення взаємодії людського організму і людської популяції із середовищем їхнього існування як цілісної системи, а об'єктом дослідження цієї науки – антропоекосистема (антропоекосистема – це екосистема, у якій проходить життєдіяльність людини). Людина при цьому фігурує на рівнях окремого організму і популяції, а довкілля охоплює природні, культурні, техногенні компоненти.

Отже, метою екології людини є забезпечення суспільства відпо­відною інформацією, яка сприятиме оптимізації життєвого середо­вища людини і процесів, що відбуваються у людському суспільстві, гармонізації взаємодії людей між собою і з навколишнім середовищем.

Екологія людини має соціальний та медико-біологічний рівні. Одним з напрямків, який розглядається на медико-біологічному рівні є "здоров'я людини в залежності від середовища існування". Цей напрямок приділяє основну увагу факторам середовища та їх впливу на здоров'я популяції людини.