Зміст основних понять та законів екології

Мета вивчення: з’ясувати сутність основних понять:навколишнє середовище, природне середовище, екологічна система, екологічні фактори, екологічна толерантність, біосфера, екологічна ніша, трофічна піраміда та законів екології: обмеженості природних ресурсів, внутріш­ньої динамічної рівноваги, мінімуму, оптимуму, рівнозначності умов та ресурсів, толерантності, екологічної кореляції тощо; зрозуміти механізм впливу факторів середовища на живий організм та за­лежність стану живої системи від стану навколишнього середовища.

Вивчення даної теми доцільно розпочати із з’ясування сутності понять «навколишнє» та «природне» середовище.

Навколишнє середовище людини – це загальне поняття, під яким розуміють цілісну систему взаємопов’язаних природних та антропоген­них об’єктів і явищ, під впливом та безпосередньому використанні яких відбувається життя, праця, побутова діяльність та відпочинок людини. Складовою навколишнього середовища є природне середовище.

Природне середовище – це мегаекзосфера постійної взаємодії та взаємопроникнення елементів 4-х екзосфер (приповерхневих оболонок) Землі: атмосфери, літосфери, гідросфери та біосфери.

Далі, використовуючи рекомендовану літературу, необхідно розглянути структуру, властивості та екологічне значення компонентів природного середовища (атмосфери, літосфери, гідросфери, флори та фауни).

Теоретичним підґрунтям сучасних екологічних досліджень є вчення про біосферу. Термін «біосфера» вперше вжив австрійський геолог Е. Зюсс в 1875 р., а засновником сучасних уявлень про біосферу є В.І. Вернадський – вчений-природознавець, перший президент Української Академії Наук. Він був одним із перших, хто сприймав біосферу як «єдину термодинамічну систему, в якій зосе­реджене життя і здійснюється постійна взаємодія всього живого з неорга­нічними умовами середовища». На думку вченого біосфера є цілісною глобальною екологічною системою, яка володіє певною структурою, стійкістю, має механізми саморегуляції та самовідновлення. В 1944 р. вийшла праця В.І. Вернадського «Декілька слів про ноосферу», в якій він виклав своє бачення еволюційно-історичного процесу, майбут­нього розвитку людства як космічного феномену та ролі людського розуму як нової геологічної сили. У цій праці В.І. Вернадський передбачає, що під впливом розвитку науки і глибокого пізнання людиною законів природи біосфера стане ноосферою, тобто досягне такого стану, при якому відносини людини з природою свідомо будуть керуватися людським розумом та спрямовуватися на забезпе­чення їх гармонізації. Таке уявлення про біосферу та ноосферу набуло особливої важливості в наш час, коли техногенний вплив на природу досяг небувалих масштабів і зумовив глобальні зміни в середовищі існування людини.

Елементи зовнішнього середовища, які визначають умови існування живих організмів називаються екологічними факторами. Існує окре­мий розділ загальної екології, який займається вивченням впливу екологічних факторів на живі організми. Він має назву факторіальна екологія.

Екологічні фактори класифікують за змістом (абіотичні, біотичні, антропогенні), характером дії (стабільні, змінні) та ступенем впливу (обмежувальні, екстремальні, летальні).

В основу екологічної характеристики організмів покладено їх реакцію на вплив факторів середовища. Організм здатний вижити лише в певному діапазоні мінливості фактора, який ще називають амплітудою. Як дуже високі, так і дуже низькі значення факторів середовища можуть бути згубними для організму. Порогові значення фактора, вище або нижче яких організм існувати не може, називають критичними точками (max, min). Між цими критичними значеннями розташована зона екологічної толерантності – діапазон значень екологічного фактору, в межах якого може існувати живий організм. Поряд з критичними точками розташовані песимальні зони – це такі значення екологічного фактора, за яких активність організму значно обмежена його впливом. Далі розташовані зони комфорту, тобто такі значення екологічного фактора, за яких спостерігається різке зростання життєвих функцій організму. В центрі знаходиться зона оптимуму – найсприятливіші для функціонування організму значення екологічного фактора.

Толерантність різних видів живих організмів стосовно одного й того ж фактора може бути різною. Види з широкою зоною толе­рантності, які здатні витримувати широкий діапазон коливань значень екологічного фактора, називаються еврибіонтами (еври – широкий). Організми, життєві можливості яких обмежені вузьким діапазоном змін даного фактора, називають стенобіонтами (стено – вузький).

За аналогією валентності в хімії екологи ввели поняття екологічної валентності, що означає здатність виду витримувати варіації еколо­гічних факторів. Вид, який характеризується низькою екологічною валентністю, називається стенотипним, а вид, який характеризується високою екологічною валентністю, називається евротипним.

Показники екологічного оптимуму, екологічної толерантності та екологічної валентності є надзвичайно важливими для практики природокористування. Їх обов’язково необхідно враховувати при визначенні норм антропогенного навантаження на конкретні еколо­гічні системи.

Життєдіяльність живих організмів відбувається в екологічних системах. Вперше термін «екологічна система» запропонував американський вчений А. Тенслі. Екологічна система – це комплекс, в якому між абіотичними та біотичними компонентами відбувається обмін речовиною, енергією та інформацією. Російський вчений В.М. Сукачев ввів термін «біогеоценоз», під яким він розумів ділянку території, однорідну за екологічними умовами та зайняту одним біоценозом (сукупність організмів різних видів). За змістом ці два поняття є синонімами, однак термін «екосистема» є більш загальним (екосистемою є і грядка в теплиці, і біосфера Землі), а біогеоценоз – це конкретна ділянка, населена біоценозом.

У структурі екологічної системи виділяють біоту та абіоту. Біота в екосистемі представлена:

- - продуцентами – організмами, що створюють первинну органічну речовину;

- - консументами – організмами, що отримують речовину та енергію за рахунок харчування іншими організмами;

- - редуцентами – організмами, що мінералізують органічну речовину.

Основними зв’язками в екологічній системі є трофічні (харчові) зв’язки, в процесі яких і відбувається кругообіг речовини, енергії та інформації. Живі організми різних видів в екологічній системі, підпорядковуючись у процесі харчування, утворюють трофічні ланцюги. А, розміщення трофічних рівнів екологічної системи у певній послідовності (за чисельністю особин, загальною біомасою та зв’язаною у біомасі енергією) утворює так звану трофічну піраміду. Розрізняють три типи трофічних пірамід:

- - піраміда чисел;

- - піраміда біомас;

- - піраміда енергій.

Правило трофічної піраміди:

- - правило піраміди чисел – загальна чисельність особин кожного наступного трофічного рівня як правило менша рівня попереднього;

- - правило піраміди біомас – загальна біологічна маса кожного наступного трофічного рівня як правило менша рівня попереднього;

- - правило піраміди енергій (10 %) – на кожний наступний трофічний рівень переходить в середньому не більше 10 % енергії, засвоєної рівнем попереднім.

Кожний вид в екологічній системі виконує свою певну функцію.Місце та функціональна роль виду в екологічній системі,комплекс його біоценотичних зв’язків і вимог до абіотичних факторів середо­вища називається екологічною нішею. Існує так зване правило обов’язкового заповнення екологічних ніш, згідно з яким вільних ніш у природі не існує. Якщо в екологічній системі зникає якийсь вид, то його місце та функціональну роль займе інший вид, який може бути більш стійким до впливу зовнішніх факторів.

Спостереження за природними процесами та сучасні наукові екологічні дослідження дозволили виявити в розвитку екологічних систем певні стійкі повторювані відношення, які називають еколо­гічними правилами та законами. Серед них основними є: закон обмеженості природних ресурсів, закон рівнозначності умов та ресурсів, закон мінімуму, закон оптимуму, закон толерантності, закон внутрішньої динамічної рівноваги, закон екологічної кореляції, правило обов’язкового заповнення екологічних ніш, правило конкурентного виключення та інші. Із їх змістом та механізмом дії ви зможете ознайомитися в рекомендованих до теми інформаційних джерелах.

Термінологічний словник

Біогеоценоз – сукупність живих організмів та абіотичних компонентів у межах конкретної території. Термін «біогеоценоз» змістовно однорідний із терміном «екосистема». Проте екосистема є більш загальним поняттям (екосистемою можна назвати і невеликий мурашник, і біосферу Землі), а термін біогеоценоз, як правило, застосовується до конкретних природно-територіальних систем, зайнятих фіто- та зооценозами.

Біотоп – це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).

Біоценоз – це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяють біотоп.

Валентність екологічна – здатність організму витримувати певну амплітуду коливань екологічного фактора.

Гомеостаз – стан внутрішньої динамічної рівновагиприродної системи, який підтримується завдяки постійній функціональній саморегуляції її компонентів.

Еврибіонти – організми з широкими пристосувальними можли­востями.

Екологічна система – комплекс, в якому між абіотичними та біотичними компонентами відбувається постійний кругообіг речовини, енергії та інформації.

Консументи –організми, які отримують енергію для життя за рахунок споживання органічної речовини, синтезованої іншими організмами.

Ніша екологічна – функціональна роль виду в екологічній системі, що визначається комплексом його біотичних зв’язків та вимог до абіотичних факторів середовища.

Ноосфера –стан біосфери планети, при якому відносини людини з природою свідомо керуються людським розумом і орієнтовані на стійке збереження біосфери і людської цивілізації.

Продуценти – організми, які в процесі фотосинтезу або хімічних реакцій синтезують (продукують) живу органічну речовину з води, вуглекислого газу й мінеральних солей.

Редуценти – організми, що здійснюють мінералізацію органічної речовини, розкладаючи її до простих вихідних сполук – вуглекислоти, води й мінеральних солей.

Стенобіонти – організми, життєві функції яких обмежені вузьким діапазоном коливань екологічного фактора.

Стійкість екосистем – здатність протистояти антропогенним впливам без втрати основних властивостей та функцій.

Толерантність екологічна – діапазон значень екологічного фактора, в межах якого може існувати живий організм.

Фотосинтез (з грецької ph otos – світло + synthesis – з’єднання) – син­тез органічних речовин продуцентами за допомогою сонячної енергії; окисно-відновна реакція, що призводить до утворення органічних речовин з неорганічних, яка протікає у вищих зелених рослинах за участю хлорофілу з використанням сонячної енергії.

 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 2