Господарського використання природних ресурсів

Мета вивчення: з’ясувати основні проблеми господарського вико­ристання природних ресурсів: мінеральних, земельних, водних, лісо­вих, рекреаційних, повітряного басейну; вивчити основні вимоги щодо їх охорони та відтворення.

Вивчення теми варто починати зі з’ясування сутності економічної категорії «природні ресурси».

Природні ресурси – це найважливіші компоненти навколишнього середовища, які використовуються в процесі виробництва з метою забезпечення матеріальних та духовних потреб людини. До природних ресурсів відносяться: сонячна радіація, внутрішнє тепло Землі, міне­ральні, водні, земельні, бальнеологічні ресурси, рослинний та тварин­ний світ, повітряний басейн, інформаційні властивості природного середовища (акустичне середовище).

Вивчаючи еколого-економічні аспекти та проблеми господарського використання окремих видів природних ресурсів, необхідно враховувати:

- - функції ресурсу як компонента еколого-економічної системи;

- - напрями, масштаби та інтенсивність господарського використан­ня природного ресурсу;

- - рівень забезпеченості суспільства відповідним природним ресурсом;

- - негативні екологічні наслідки господарського використання природ­ного ресурсу;

- - регіональні особливості господарського використання відповідного природного ресурсу та його екологічних наслідків;

- - величину еколого-економічної шкоди, яка завдається природному середовищу в результаті експлуатації ресурсу;

- - економічну оцінку природного ресурсу.

З метою поглибленого вивчення природних ресурсів застосовують їх класифікації. В основу класифікацій покладені різні ознаки природ­них ресурсів, наприклад, за змістом ресурси класифікують на: мінеральні, земельні, кліматичні, водні тощо. За ознакою господарського призначення їх класифікують на ресурси сільськогосподарського, промислового та рекреаційного призначення. За ознакою наявності та доступності ресурси класифікують на: реальні та потенційні. За екологічною ознакою природні ресурси класифікують на: вичерпні, невичерпні, відновні та невідновні.

Вичерпні ресурси – це такі ресурси, які в процесі їх використання можуть повністю вичерпатись (корисні копалини).

Невичерпними ресурсами є сонячна енергія, вода, повітря, однак така невичерпність є відносною, оскільки, наприклад, забруднення водного джерела може призвести до його непридатності для вико­ристання (пиття, риборозведення, зрошення, промислового використання тощо). В зв’язку із високим рівнем забруднення природного середо­вища водні та повітряні ресурси утворили нову категорію – обмежені ресурси.

Відновлювані ресурси – це ті ресурси, які мають здатність до самовідтворення. Відновними є рослинний та тваринний світ, кам’яна сіль, торф.

Невідновними є більшість корисних копалин та зниклі види тварин і рослин.

З економічної точки зору важливим показником є показник ресурсоза­безпеченості. Ресурсозабезпеченість – це величина, яка показує достат­ність конкретного виду природного ресурсу для потреб виробництва при існуючих відомих запасах та рівні споживання.

За даними Ф.Д. Заставного, забезпеченість України вугіллям складає 200 років, залізними та марганцевими руд – 100 років, вогнетривкими глинами – 80 років, флюсовими вапняками – 60–70 років.

Господарське використання мінеральних ресурсів пов’язане з наступними еколого-економічними проблемами:

- - накопичення величезних обсягів відходів, зумовлених недоскона­лими технологіями видобутку та застарілим, а у багатьох випадках, критичним станом технічних засобів (на кожний мільйон тонн видобутого вугілля необхідно 400 га території для розміщення відходів, окрім того, щорічно при спалюванні вугілля утворюється приблизно 14 млн т відходів у вигляді золи та шлаку);

- - великі втрати корисних копалин під час видобутку (у надрах залишаються більше 50 % запасів нафти та солей, 28 % вугілля, 25 % металів; у відходах міститься велика кількість цінних речовин, наприклад, в кожній тонні відходів Криворізького родовища міститься 10 г золота, а всього обсяг таких відходів оцінюється в 25 млрд т і вони займають площу в 50 тис га);

- - хімічне та радіоактивне забруднення території (поблизу кар’єрів та шахт території забруднені миш’яком, свинцем, фтором, ртуттю і що особливо є небезпечним, радіоактивними елементами; лише 15 % загальної радіоактивності уранової руди вилучається у вигляді кінцевих уранових продуктів, решта – це відходи; просо­чування радіоактивних елементів у ґрунт та підземні води відбу­вається неминуче і становить величезну загрозу людям, які прожи­вають на прилеглих територіях;

- - порушення земель під час гірничо-видобувних робіт (порушені землі потребують негайної рекультивації – відновлення).

Основними напрямами раціоналізації господарського використання мінеральних ресурсів є:

1. 1. Зменшення втрат природної сировини під час добування, збагачення та транспортування.

2. 2. Збільшення питомої ваги вилучення корисної речовини з надр.

3. 3. Комплексна переробка сировини з повною утилізацією відходів.

4. 4. Рекультивація порушених земель. Згідно з чинним законодавством порушені землі підлягають обов’язковій рекультивації. Пригадайте, які є види рекультивації.

Використання мінеральних ресурсів та їх охорона регламентуються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Кодексом України «Про надра» (1994 р.)

До земельних ресурсів відносяться всі види земельних угідь та ґрунти.

Господарське використання земельних ресурсів зумовлює наступні еколого-економічні проблеми:

- - виснаження ґрунту (за окремими підрахунками кількість гумусу в українських чорноземах у порівнянні з ХІХ ст. зменшилась у 2–3 рази);

- - ерозія ґрунтового покриву (руйнування ґрунту під впливом вітру або води; щорічно економічний ущерб від ерозійних процесів складає в Україні понад 9 млрд грн);

- - хімічне, біологічне та радіоактивне забруднення ґрунту.

Доведено, що всі без винятку пестициди є отрутами широкого спектру дії. Дослідження медиків показали, що в тих регіонах, де інтенсивно застосовуються в сільському господарстві пестициди, у місцевого населення відзначається підвищений рівень захворюваності, оскільки ушкоджується імунна система, а це призводить до пору­шення системи спадковості, центральної нервової системи, алергічних захворювань. Американські вчені встановили, що 60 % різних видів пестицидів та гербіцидів здатні зумовити ракові захворювання, а низька ефективність їх вразливої дії на шкідників зумовлює високу пристосувальну здатність шкідливих комах.

Оскільки забрудненість ґрунту прямо впливає на якість продуктів харчування, то для контролю якості продуктів харчування також встановлюють ГДК шкідливих речовин. ГДК шкідливих речовин у продуктах харчування – це така їх залишкова кількість в продуктах харчування, яка при щоденному вживанні продуктів харчування не викликає захворювань.

В Україні розроблено та затверджено Державний гігієнічний норма­ тив «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини». Він є обов’язковим для виконання всіма міністерствами, відомствами, підприємствами та фізичними особами.

Основними заходами з охорони та раціонального використання земельних ресурсів є:

- - наукова розробка та впровадження ґрунтозберігаючих технологій обробітку ґрунту;

- - створення системи ґрунтозахисних насаджень;

- - терасування схилів;

- - будівництво протиерозійних споруд;

- - приведення у відповідність з екологічними нормативами та економічною доцільністю рівня розораності території;

- - створення системи економічних стимулів щодо застосування екологічно безпечних технологій виробництва та захисту у рослинництві й тваринництві. (У світі все більшої популярності набирає так зване біологічне землеробство – без застосування хімічних засобів. Врожай при такому землеробстві нижчий на 20 %, вища і собівартість продукції, однак на світовому ринку продукція цінується у 2–3 рази вище);

- - забезпечення екологічно обґрунтованого поводження з пестици­дами та агрохімікатами;

- - формування дієвого, прозорого механізму економічної, адміністра­тивної та кримінальної відповідальності землекористувачів за порушення природоохоронних вимог.

Використання земельних ресурсів та їх охорона регламентуються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Земельним кодексом України (1992 р.)

Вода – це своєрідний мінерал, що є атрибутом практично всіх видів господарської діяльності. Для більшості людських потреб придатна вода із вмістом мінеральних солей не більше 1 г/л. Запаси прісної води на планеті складають всього лише близько 3 % загального об’єму гідросфери.

Відповідно до «Санітарних норм і правил» питна вода повинна бути безпечною в радіаційному, епідеміологічному, хімічному відно­шеннях та мати позитивні органолептичні властивості. Таким чином, якість води визначається за наступними показниками:

- - санітарним – визначається мікробіологічними та паразитарними властивостями;

- - токсикологічним – визначається хімічним складом води, який не повинен перевищувати встановлених норм;

- - органолептичним – визначається такими властивостями води як температура, прозорість, колір, запах, смак, жорсткість.

Розрізняють три стадії забруднення водних об’єктів:

- - початкова (концентрація забруднювачів вища за фонову, але нижча за ГДК);

- - небезпечна (концентрація забруднювачів досягає ГДК і навіть перевищує її);

- - дуже небезпечна (концентрація в два та більше разів перевищує ГДК).

Залежно від ступеню забрудненості водні об’єкти можуть бути: допустимого, помірного, високого та дуже високого рівнів забруд­нення. Водні об’єкти допустимого рівня забруднення можуть вико­ристовуватись для всіх потреб без обмежень, у т. ч. і для питних, помірного рівня – є непридатними для задоволення питних потреб, високого – є небезпечними для всіх видів водокористування і непридатними для питних потреб, дуже високого – непридатні для всіх видів водокористування.

Основними джерелами забруднення водних ресурсів є:

- - стічні води промислових та комунальних підприємств;

- - відходи від розробок корисних копалин;

- - відходи деревини при заготівлі та сплавлянні лісу;

- - викиди та аварії водного транспорту;

- - первинна переробка льону, коноплі та інших технічних культур;

- - гаряча вода від охолодження енергоустановок.

З 1991 р. в Україні впроваджується економічний механізм регулю­вання водокористування, одним із атрибутів якого є плата за скиди забруднюючих речовин. Пригадайте як здійснюється розрахунок плати за забруднення водних джерел.

Основні напрями раціонального використання та охорони водних ресурсів:

- - впровадження технологій безстічного виробництва;

- - впровадження новітніх технологій очищення відходів;

- - охорона малих річок;

- - постійний моніторинг стану водних ресурсів;

- - широке застосування методів економічного регулювання водоко­ристування в основі якого – плата за використання водних ресурсів та їх забруднення.

Використання водних ресурсів та їх охорона регламентується Конституцією України, Законом України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» та Водним кодексом України (1995 р.)

Ще одним небезпечним процесом, зумовленим господарською діяльністю людини, є забруднення атмосфери. Під забрудненням атмосфери розуміють несприятливі зміни навколишнього середовища, які цілком або частково зумовлені діяльністю людини, безпосередньо або опосередковано змінюють розподіл енергії, рівні радіації, фізико-хі­мічні властивості атмосфери, а відтак і умови проживання живих організмів.

Несприятливі для живих організмів зміни атмосфери, залежно від масштабу, можуть бути місцевими, регіональними та глобальними.

Основними джерелами забруднення атмосфери в Україні є промислові підприємства (чорна металургія – 33 %, енергетика – 30 %, вугільна промисловість – 10 %, хімічна та нафтохімічна промисловість – 7 %, решта 20 % – інші галузі) та автотранспорт.

Найнебезпечнішими забруднювачами є:

- - оксид Карбону (СО) – фоновий вміст СО в атмосфері дуже малий 10^-5 %, але у повітрі великих міст та особливо поблизу автострад він може підніматися до 0,02 %. Вдихання такого повітря протягом кількох годин може викликати судому органів дихання та втрату свідомості;

- - діоксид Сульфуру (SO₂) – найбільшим джерелом надходжень є металургійні підприємства та ТЕС;

- - діоксид Нітрогену (NО₂) – основне джерело надходжень – авто­транспорт та хімічні підприємства; SO₂, NО₂ – компоненти для утворення кислотних опадів;

- - вуглеводневі сполуки – основним джерелом їх надходжень є автотранспорт. Вуглеводневі сполуки та NО₂ – основні компоненти фотохімічного смогу, який часто буває у великих містах;

- - важкі метали (свинець, ртуть, кадмій) – основними джерелами їх надходжень у атмосферу є автотранспорт та хімічні підприємства;

- - аерозолі, складовими яких є сажа, сульфати, органічні домішки, пилинки цементу, окиси заліза тощо.

Для визначення якості повітря використовують індекс забрудне­ності, який розраховується за наступною формулою:

I =                                                     (2.12)

де І – загальний індекс забрудненості;

І_і – індекс забрудненості і- тою речовиною;

q_і – середньодобова фактична концентрація і- тої речовини;

ГДК_і – граничнодопустима середньодобова концентрація і- тої речовини;

с_і – константа приведення ступеню небезпеки і- тої речовини до умовного показника;

n – кількість забруднюючих речовин.

Економічні методи впливу на процеси використання повітряного басейну в господарських цілях передбачають здійснення плати за забруднення атмосфери.

Пригадайте, як визначається плата за забруднення атмосфери стаціонарними та пересувними джерелами.

Основні напрями охорони атмосферного повітря від забруднення:

- - зменшення обсягів викидів завдяки застосуванню новітніх мало­відходних технологій;

- - застосування високоефективних способів очистки газопилових відходів;

- - створення навколо підприємств СЗЗ із зелених насаджень (тополя, липа, грецький горіх, каштан, біла акація);

- - жорсткий контроль за дотриманням екологічних нормативів із застосуванням методів економічного примусу та заохочення.

Використання повітряних ресурсів та їх охорона регламентується Конституцією України, Законом України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» та Законом «Про охорону атмосфер­ного повітря» (1992 р.)

Господарська діяльність людини зумовила деградацію біологічних ресурсів.

Розрізняють три основних причини деградації біологічних ресурсів:

- - надмірне добування (із популяцій вилуча­ється більше організмів, ніж їх може відновитися в процесі розмноження);

- - руйнування місць проживання (оранка територій, вирубування лісів, хімічне забруднення ареалів існування);

- - біологічне забруднення (шляхом свідомого або випадкового заселення нових видів, які безперешкодно розмножуються в умовах відсутності природних ворогів та витісняють місцеві види).

Глобальними проблемами стали: знищення тропічних лісів – щорічно їх вирубається майже 11 млн га; зменшення біологічного різноманіття – підраховано, що за рік зникає приблизно 150 видів рослин та тварин. Зменшення видового різноманіття призводить до того, що кругообіг речовини та енергії в екосистемі стає вузько каналізованим. Це зменшує стійкість екосистем та робить їх більш вразливими до зовнішніх факторів.

Основними засобами охорони та раціонального використання біологічних ресурсів є їх власне охорона, створення умов для самовіднов­лення та штучне відтворення. Ці заходи здійснюються переважно через систему заповідних територій. Природно-заповідний фонд України включає 11 категорій територій та об’єктів загальнодержавного та місцевого значення: природні та біосферні заповідники (відповідно 17 та 4), національні парки (12), заказники (2 595, у т. ч. 292 – загально­державного значення), а також пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища. Загальна площа природно-заповідного фонду (ПЗФ) України складала станом на 1 січня 2003 р. 4,5 % загальної площі держави. Це більше, ніж в 1993 (2,1 %), але менше, ніж в розвинених країнах. Найменша частка ПЗФ спостерігається у Вінницькій, Дніпро­петровській, Київській, Кіровоградській, Харківській областях. – до 1 %, а найбільша – у Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій областях – 11–15 % та у Києві і Севастополі – до 30 %.

Використання біологічних ресурсів та їх охорона регламентується Конституцією України, Законом України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», Лісовим кодексом (1994 р.), та Законами України «Про природно-заповідний фонд» і «Про тваринний світ» (1993 р.).

Термінологічний словник

Біогеоценоз – сукупність живих організмів та абіотичних компо­нентів в межах конкретної території.

Біотоп – це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).

Біоценоз – це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяють біотоп.

Заказник – ділянка землі чи акваторії, на якій обмежується господарська діяльність з метою збереження окремих компонентів ландшафту (рідкісних рослин чи тварин, цінних гірських порід та мінералів тощо).

Законодавство природоохоронне – сукупність законів, спрямо­ваних на збереження природного середовища в якісному стані.

Заповідник – природно унікальна територія, де забороняється будь-яка господарська діяльність і присутність людей з метою збереження в первісному стані ландшафту, зоо- та фітоценозів.

Національний природний парк – охоронна природна територія, на якій не дозволена господарська діяльність, але допускається відпо­чинок населення і проводяться заходи з екологічної освіти та вихо­вання населення.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 6

Еколого-економічні проблеми