Теоретичні основи загальної екології.

МОДУЛЬ І

Теоретичні основи загальної екології.

Розвиток суспільства

Та його вплив на навколишнє природне середовище

Об’єкт, предмет, методи, завдання та структура екології

Мета вивчення: з’ясувати сутність поняття «екологія»; зрозуміти причини розширення предмету вивчення екології в другій половині ХХ ст., трансформації її з розділу біології в комплексну самостійну науку, одним із основних напрямів дослідження якої є вивчення взаємовпливу суспільства та природного середовища;познайомитись з основними науковими методами дослідження науки та її пріори­тетними завданнями; визначити місце сучасної екології в системі навчальних дисциплін з підготовки майбутніх менеджерів.

З’ясовуючи сутність поняття «екологія», варто звернути увагу на те, що цей термін співзвучний з терміном «економіка». Їх об’єднує спільний корінь «еко» (від грец. «oikos»), що в перекладі означає дім, житло, помешкання. Однак, економіка та екологія мають різні предмети вивчення, мету та завдання. Економіка – це наука про організацію та ведення господарства (домашнього, регіонального, національного), а екологія – це наука про взаємозв’язки живих систем з оточуючим середовищем.

Екологія порівняно молода наука. Вперше термін «екологія» з’явився в 1866 р. в наукових працях німецького вченого-біолога Ернста Геккеля.

У своїй праці «Естественная история миротворения: общедоступное изложение учения о развитии» Е. Геккель так пояснив сутність екології: «Під екологією ми розуміємо суму знань, які належать до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварини з навколишнім середовищем як органічним, так і неорга­нічним і, насамперед, її дружніх і ворожих стосунків з тими тваринами і рослинами, з якими вона прямо чи опосередковано вступає в контакт. …взаємовідносин, що їх Дарвін називає умовами, які породжують боротьбу за існування».

Проіснувавши майже 100 років як розділ біології, екологія у другій половині ХХ ст. трансформувалася в комплексну міждисциплінарну науку, яка досліджує багатокомпонентні та багаторівневі екологічні системи, закономірності розвитку біосфери, взаємозв’язки між живими організмами і навколишнім світом, взаємовплив людини (суспільства) і природи.

За М.Ф. Реймерсом, сучасна екологія – це: 1) частина біології (біоекологія), яка вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою та навколишнім середовищем, тобто має той предмет вивчення, що його визначив Е. Геккель; 2) дисципліна, яка вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархіч­ного рівня; 3) комплексна наука, яка досліджує середовище прожи­вання живих істот, у тому числі й людини; 4) сфера знань, яка розглядає деяку сукупність предметів і явищ під кутом зору суб’єкта чи об’єкта (здебільшого живого та за участю живого); 5) дослідження місця людини як виду і суспільства в екосфері планети, її зв’язків з екосистемами і величини впливу на них.

Хоча офіційно засновником екології вважають Е. Геккеля, варто відзначити, що ще в 1861 році російський вчений-біолог І.М. Сєченов висловив просту і в той же час дуже важливу ідею про невіддільність живих організмів від оточуючого середовища, сутність якої полягає в тому, що живий організм не може існувати без оточуючого середо­вища, звідки він отримує всі необхідні життєві ресурси «…поэтому в научное определение организма должна входить и среда, влияющая на него». Ця ідея по суті стала стержнем сучасних екологічних досліджень.

Навколишнє середовище

Рис. 1.1. Абстрагована схема взаємодії живої системи з навколишнім середовищем

Рис. 1.2. Взаємодія суспільства та природного середовища

Стрімкому розвитку екології в останні десятиліття та перетворення її із розділу біології в окрему науку сприяли:

- - екологічна криза, яка стала наслідком надмірного, екологічно необґрунтованого антропогенного навантаження на природне середо­вище, набула глобального масштабу та зумовила необхідність глибокого вивчення закономірностей взаємовпливу суспільства і природи;

- - необхідність вирішення таких важливих проблем як: раціональне використання природних ресурсів, зменшення забруднення середовища промисловими та побутовими відходами, збереження генофонду рослинного і тваринного світу, зменшення негативного впливу еколо­гічних факторів на здоров’я людини тощо.

Об’єктом дослідження екологіїє екологічна система. З розвитком людського суспільства більшість природних екологічних систем трансформувалися у еколого-економічні системи (О. Бачинський називає їх соціоекосистемами). Еколого-економічні системи – це взаємообумовлене поєднання в межах конкретної території природних та антропогенних компонентів (населення і господарських об’єктів).

Предметом вивчення сучасної екологіїєзакономірності функціону­вання екологічних систем та взаємозв’язки і взаємовплив між їхніми компонентами.

Вивчаючи історію формування та структуру цієї науки, необхідно акцентувати увагу на тому, що «геккелівська» екологія та сучасна екологія суттєво відрізняються, перш за все «масштабом» предмету вивчення.

За визначенням М.Ф. Реймерса (1994 р.): «современная экология – это новый раздел знания, наука о выживании в окружающей среде, фундаментальная основа для природоохранного и средоохранного знания… Для экологии характерен широкий, системный межотраслевой взгляд, она из строго биологической науки превратилась в значи­тельный цикл знания, вобрав в себя разделы географии, геологии, хи­мии, физики, социологии, теории культуры, экономики, даже теологии…».

Білявський Г.О. (2004 р.) дав наступне пояснення сутності сучасної екології: «екологія ХХІ ст. – це комплекс наук про будову, функціонування, взаємозв’язки багатокомпонентних і багаторівневих систем у природі й суспільстві та засоби кореляції взаємного впливу техносфери і біосфери з метою збереження людства і біосфери».

Таким чином, сучасна екологія – це комплексна наука, що охоплює широке коло питань щодо функціонування екологічних систем різного рангу, взаємодії та взаємовпливу суспільства і природного середовища. Весь комплекс сучасних екологічних досліджень можна об’єднати в три основні напрями:

- - природничий (екологія рослин, екологія тварин, екологія попу­ляцій, екологія біоценозів, ландшафтна екологія тощо);

- - соціально-економічний (медична екологія, правова екологія, етноекологія, економіка природокористування тощо);

- - техніко-технологічний (промислова екологія, сільськогосподарсь­ка екологія, будівельна екологія, транспортна екологія, інженерна екологія, радіологічна екологія тощо).

Метою науки є дослідження механізму функціонування екологічних систем, вивчення закономірностей взаємовпливу суспільства та природи, визначення та наукове обґрунтування напрямів найбільш ефективного в природничому, економічному та соціальному відно­шеннях природокористування. Ця мета зумовлює наступні завдання:

- - вивчення з позицій системного підходу сучасного стану біосфери планети та науковий прогноз його змін у майбутньому;

- - вивчення та пояснення причин і механізмів виникнення та еволюції сучасної екологічної кризи на глобальному та регіональному рівнях;

- - розробка напрямів гармонізації взаємовідносин людського суспі­льства та природи, збереження здатності екосистем Землі до самовідновлення та саморегуляції;

- - розробка та запровадження наукових основ раціонального природокористування та регіонально адаптованого управління проце­сами природокористування й природоохоронною діяльністю.

Сучасна екологія застосовує в своїх дослідженнях різноманітні наукові методи, серед яких:

- - системного пізнання (досліджуваний об’єкт вивчається як сукупність взаємопов’язаних компонентів);

- - аналізу (складні явища та об’єкти розчленовуються за певними ознаками на дрібніші);

- - синтезу (узагальнення споріднених ознак та властивостей);

- - історичний (дослідження розвитку об’єкта у часі);

- - математичний (визначення за допомогою математичних розра­хунків певних властивостей об’єкта);

- - статистичний (статистичне групування та вибірка досліджуваних об’єктів чи явищ за певними ознаками);

- - моделювання (розрізняють матеріальні моделі – зменшені копії оригіналів, наприклад, акваріум як зменшена копія ставка та абстрактні моделі – вербальні (словесний опис), графічні (схеми досліджуваного об’єкта), математичні (опис об’єкта за допомогою математичних виразів).

Сучасна екології також застосовує спеціальні методи; екологічного нормування; екологічного картографування; екологічного прогнозування.

Будь-яке екологічне дослідження починається зі спостереження. Це може бути або просте спостереження без втручання в досліджу­ваний об’єкт, або експеримент, зміст якого полягає в тому, що до досліджуваної екосистеми свідомо вноситься якась зміна і через певний час порівнюються результати спостережень на контрольній ділянці (без внесення змін) та на експериментальній.

Варто зазначити, що екологічні дослідження – це досить складна процедура, що зумовлено, перш за все, складністю об’єкта досліджен­ня та великою часовою протяжністю процесів, які відбуваються в ньому. Тому екологія часто використовує в своїх дослідженнях результати стихійних експериментів, спровокованих як природними так і антропогенними чинниками.

Маючи такий складний об’єкт дослідження, екологія пов’язана із багатьма науками:

- - природничими (біологія, геологія, фізична географія, метеорологія, гідрологія, хімія, фізика) – від них вона запозичила такі поняття як живий організм, природне середовище, компоненти природного сере­довища, фізичні та хімічні властивості природного середовища, фізіологічні потреби живих організмів тощо;

- - економічними (економічна теорія, галузеві економіки) – спільні інтереси щодо вивчення економічних відносин у сфері використання, відновлення та охорони природних ресурсів, особливостей функціонування еколого-економічних систем тощо;

- - соціальними (медицина, юриспруденція) – спільні інтереси у сфері дослідження впливу природних факторів на здоров’я людини та застосування правових аспектів регулюючого впливу на процеси природокористування;

- - технічними науками – спільні інтереси у сфері дослідження впливу науково-технічного прогресу на природне середовище та можливостей використання досягнень НТП для регулювання взаємовпливу суспільства і природи.

Термінологічний словник

Екологічна система – комплекс, в якому між абіотичними та біотичними компонентами відбувається постійний кругообіг речовини, енергії та інформації.

Методи – це певні засоби, прийоми, послідовність операцій, що застосовуються конкретною наукою в процесі дослідження об’єкту

Об’єкт дослідження науки – це частина об’єктивно існуючої дійсності, на яку направлена пізнавальна діяльність людини.

Предмет вивчення науки – певні властивості або відношення об’єкта, які вивчаються конкретною наукою за допомогою різнома­нітних наукових методів.

 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 1

План

1. Об’єкт дослідження та предмет вивчення екології.

2. Структура сучасних екологічних досліджень.

3. Наукові методи дослідження екології.

4. Мета та завдання сучасної науки екології

Завдання: Графічно зобразити схему взаємозв’язків сучасної екології з іншими науками. Дати стисле письмове пояснення стосовно спільних наукових інтересів.

Питання теми для самостійного опрацювання

1. Значення сучасних екологічних досліджень для подальшого розвитку людського суспільства.

2. Розвиток екології в Україні. Відомі українські вчені-екологи.

Інформаційні джерела

1. 1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної еко­логії: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 62–69.

2. 2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. – 3-тє вид., випр., доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – С. 6–12.

3. 3. Геккель Е. Естественная история миротворения: общедоступное научное изложение учения о развитии. – СПб.: Науч. мысль, 1909. – С. 247.

4. 4. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного сере­довища: Навчальний посібник. – К.: т-во «Знання», КОО, 2000. – С. 14.

5. 5. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посіб­ник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – С. 8–16.

6. 6. Екологія: Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 3–22.

7. 7. Основи соціоекології: Навчальний посібник / За ред. Г.О. Бачинсько­го. – К.: Вища школа, 1995. – С. 78–85.

8. 8. Сухарев С.М., Чундак С.Ю., Сухарева О.Ю. Основи екології та охорони довкілля. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 9–24.

[Вверх] [Вниз]

Термінологічний словник

Біогеоценоз – сукупність живих організмів та абіотичних компонентів у межах конкретної території. Термін «біогеоценоз» змістовно однорідний із терміном «екосистема». Проте екосистема є більш загальним поняттям (екосистемою можна назвати і невеликий мурашник, і біосферу Землі), а термін біогеоценоз, як правило, застосовується до конкретних природно-територіальних систем, зайнятих фіто- та зооценозами.

Біотоп – це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).

Біоценоз – це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяють біотоп.

Валентність екологічна – здатність організму витримувати певну амплітуду коливань екологічного фактора.

Гомеостаз – стан внутрішньої динамічної рівновагиприродної системи, який підтримується завдяки постійній функціональній саморегуляції її компонентів.

Еврибіонти – організми з широкими пристосувальними можли­востями.

Екологічна система – комплекс, в якому між абіотичними та біотичними компонентами відбувається постійний кругообіг речовини, енергії та інформації.

Консументи –організми, які отримують енергію для життя за рахунок споживання органічної речовини, синтезованої іншими організмами.

Ніша екологічна – функціональна роль виду в екологічній системі, що визначається комплексом його біотичних зв’язків та вимог до абіотичних факторів середовища.

Ноосфера –стан біосфери планети, при якому відносини людини з природою свідомо керуються людським розумом і орієнтовані на стійке збереження біосфери і людської цивілізації.

Продуценти – організми, які в процесі фотосинтезу або хімічних реакцій синтезують (продукують) живу органічну речовину з води, вуглекислого газу й мінеральних солей.

Редуценти – організми, що здійснюють мінералізацію органічної речовини, розкладаючи її до простих вихідних сполук – вуглекислоти, води й мінеральних солей.

Стенобіонти – організми, життєві функції яких обмежені вузьким діапазоном коливань екологічного фактора.

Стійкість екосистем – здатність протистояти антропогенним впливам без втрати основних властивостей та функцій.

Толерантність екологічна – діапазон значень екологічного фактора, в межах якого може існувати живий організм.

Фотосинтез (з грецької ph otos – світло + synthesis – з’єднання) – син­тез органічних речовин продуцентами за допомогою сонячної енергії; окисно-відновна реакція, що призводить до утворення органічних речовин з неорганічних, яка протікає у вищих зелених рослинах за участю хлорофілу з використанням сонячної енергії.

 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 2

План

1. 1. Поняття про природне середовище. Структура природного сере­довища.

2. 2. Екологічні фактори та їх вплив на функціонування живих організмів.

3. 3. Поняття про екологічну систему. Функціональна структура еколо­гічних систем.

4. 4. Трофічні ланцюги та трофічні піраміди.

5. 5. Зміст основних законів екології.

Завдання (домашнє). Підготувати конспект основних законів екології.

Питання теми для самостійного опрацювання

1. 1. Сутність вчення В.І. Вернадського про біосферу та ноосферу.

2. 2. Екологічне значення компонентів природного середовища (атмосфе­ри, літосфери, гідросфери, рослин та тварин).

Інформаційні джерела

1. 1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 69–80.

2. 2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. – 3-тє вид., випр., доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – С. 19–73.

3. 3. Геккель Е. Естественная история миротворения: общедоступное научное изложение учения о развитии. – СПб.: Науч. мысль, 1909. – С. 247.

4. 4. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник. – К.: т-во «Знання», КОО, 2000. – С. 20–62.

5. 5. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посіб­ник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – С. 73–83.

6. 6. Екологія: Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 22–32.

7. 7. Основи соціоекології: Навчальний посібник / За ред. Г.О. Бачинсько­го. – К.: Вища школа, 1995. – С. 85–94, 109–112, 127–134.

8. 8. Сухарев С.М., Чундак С.Ю., Сухарева О.Ю. Основи екології та охоро­ни довкілля. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 25–47, 104–112.

[Вверх] [Вниз]

Розвиток продуктивних сил

Термінологічний словник

Антропогенний вплив на довкілля – діяльність людини, яка пов’язана з реалізацією економічних, рекреаційних або культурних інтересів людей, внаслідок чого в навколишнє середовище вносяться хімічні, фізичні або біологічні зміни.

Випромінювання іонізуюче – випромінювання з високою енергією, здатне відривати електрони від їхніх атомів з утворенням позитивних і негативних іонів, що мають підвищену біологічну вразливу дію.

Ерозія ґрунтів – (лат. «erosia» – роз’єднання) – руйнування ґрунто­вого покриву в результаті діяльності вітру (вітрова) чи води (водна).

Пестициди (грец. «pestis» – зараза, «cido» – вбивати) – хімічні сполуки, що здатні знищувати або пригнічувати життєдіяльність живих організмів – комах, гризунів, грибів та їх спор, бактерій, рослин; загальна назва отрутохімікатів, які використовуються в сільському господарстві для захисту сільськогосподарських рослин і тварин.

Радіонукліди – радіоактивні елементи, продукти поділу інших радіоактивних елементів (урану, торію тощо).

Токсичні речовини – такі матеріальні забруднювачі навколишнього середовища, які при перевищенні певних гранично допустимих концентрацій спричиняють загибель живих істот або пригнічують їхню життєдіяльність.

 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 3

План

1. 1. Зростання масштабів виробництва та його вплив на навколишнє середовище. Антропогенне навантаження на природні екосистеми.

2. 2. Особливості впливу на навколишнє середовище промислового комплексу.

3. 3. Сутність процесу забруднення навколишнього середовища. Види забруднень.

4. 4. Вплив забруднення навколишнього середовища на здоров’я людини. Територіальна диференціація захворювань.

Завдання: 1. Письмово пояснити механізм утворення кислотних опадів та їх вплив на екосистеми.

Завдання: 2. Згрупувати галузі господарства за характером їх впливу на навколишнє середовище: а) забруднюють в значних масштабах; б) руйнують літогенну основу; г) негативний вплив, як правило, незначний.

Питання теми для самостійного опрацювання

1. Роль екологічного фактору в раціональній територіальній організа­ції продуктивних сил.

2. Вплив забруднюючих речовин на здоров’я людини.

Інформаційні джерела

1. 1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 104–128, 213–243.

2. 2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. – 3-тє вид., випр., доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – С. 87–92, 98–101, 136–141, 171–226.

3. 3. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник. – К.: т-во «Знання», КОО, 2000. – С. 62–97.

4. 4. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – С. 206–248, 292–309.

5. 5. Екологія: Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 47–86.

6. 6. Основи соціоекології: Навчальний посібник / За ред. Г.О. Бачинського. – К.: Вища школа, 1995. – С. 148–151, 166–171.

7. 7. Сухарев С.М., Чундак С.Ю., Сухарева О.Ю. Основи екології та охорони довкілля. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закла­дів. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 167–202, 273–300.

[Вверх] [Вниз]

Термінологічний словник

Екологізація – послідовний процес впровадження технологічних заходів та управлінських рішень, які спрямовані на підвищення ефективності використання природних ресурсів та збереження якості природного середовища.

Енергомісткістьпродукції – витрати палива або електроенергії на виробництво одиниці продукції.

Імператив екологічний – система заборон на форми господарської діяльності людини, що ведуть до погіршення якості природного середовища.

Конверсія екологічна – зміна характеру промислового і сільськогоспо­дарського виробництва відповідно до екологічного імперативу.

Маловідходна технологія – такий спосіб здійснення виробництва продукції, за якого найбільш раціонально та комплексно використо­вується сировина і енергія в циклі «сировинні ресурси – виробництво – споживання – вторинні сировинні ресурси» таким чином, що будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують його нормального функціонування».  

Матеріаломісткість продукції – витрати сировини та допоміжних матеріалів на виробництво одиниці продукції.

Ресурсозбереження – виробництво і реалізація кінцевої продукції з мінімальними витратами речовини та енергії на всіх етапах виробни­чого циклу і з найменшим впливом на природні екосистеми і людину.

Питання теми для самостійного опрацювання

1. 1. Основні завдання ресурсозбереження.

2. 2. Сучасні технології переробки промислових та побутових відходів.

3. 3. Використання нетрадиційних джерел енергії в промисловості та муніципальному господарстві.

Питання для самоперевірки знань

1. 1. Поясніть сутність негативного впливу НТП на довкілля?

2. 2. Яка роль НТП у вирішенні та попередженні екологічних проблем?

3. 3. Чи існує зв’язок (якщо так, то який) між ресурсомісткістю виробництв та загостренням еколого-економічних проблем?

4. 4. Які основні завдання ресурсозбереження?

5. 5. Поясніть роль вторинного ресурсокористування у вирішенні природоохоронних проблем.

6. 6. Які основні напрями енергозбереження в Україні?

Інформаційні джерела

1. 1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної еко­логії: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 232–244.

2. 2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. – 3-тє вид., випр., доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – С. 168–170, 192–195.

3. 3. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посіб­ник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – С. 300–301.

4. 4. Екологія: Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 287–304.

5. 5. Основи соціоекології: Навчальний посібник / За ред. Г.О. Бачинсько­го. – К.: Вища школа, 1995. – С. 171–179.

[Вверх] [Вниз]

Сучасна екологічна криза

Термінологічний словник

Потенціал природно-ресурсний – частина речовини та енергії природних систем, яка залучається або може залучатися в соціально-економічну сферу для задоволення суспільних потреб.

Парниковий ефект – розігрівання приземного шару атмосфери, що викликане поглинанням довгохвильового (теплового) випромі­нювання Землі. Основна причина – збагачення атмосфери газами, здатними поглинати теплове випромінювання.

Ризик екологічний – ймовірність виникнення несприятливих екологічних ситуацій.

Стійкий розвиток – такий розвиток суспільства, який задовольняє сучасні його потреби та не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Стійкість екосистем – здатність протистояти антропогенним впливам без втрати основних властивостей та функцій.

Шар озоновий – певний шар атмосфери, що містить підвищену концентрацію озону, здатного затримувати жорстке космічне випромі­нювання.

Питання теми для самостійного опрацювання

1. 1. Екологічні кризи минулих епох: зміст, причини, вирішення.

2. 2. Місце екологічної проблеми в системі актуальних загальносві­тових проблем.

Інформаційні джерела

1. 1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 80–90.

2. 2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. – 3-тє вид., випр., доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – С. 73–80.

3. 3. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник. – К.: т-во «Знання», КОО, 2000. – С. 18.

4. 4. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посіб­ник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – С. 206–215.

5. 5. Екологія: Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 287–299.

6. 6. Основи соціоекології: Навчальний посібник / За ред. Г.О. Бачинсько­го. – К.: Вища школа, 1995. – С. 17–21.

7. 7. Сухарев С.М., Чундак С.Ю., Сухарева О.Ю. Основи екології та охорони довкілля. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 118–132.

 

МОДУЛЬ ІІ

Термінологічний словник

Економіка природокористування – галузь наукових досліджень, що займається вивченням принципів раціонального та ефективного використання природних ресурсів, проблемами організації дієвої системи охорони навколишнього природного середовища.

Пряме природокористування – безпосереднє використання компонентів природного середовища для задоволення суспільних потреб.

Непряме природокористування – використання природних компонентів людиною без їх вилучення з природного середовища.

Загальне природокористування – використання природних ресурсів безплатно без закріплення їх за окремими юридичними та фізичними особами та надання спеціальних дозволів.

Спеціальне природокористування – надання в користування, володіння або оренду природних ресурсів на підставі спеціальних дозволів, за плату для здійснення виробничої чи іншої діяльності.

 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 4

План

1. 1. Сутність наукових категорій «природокористування», «раціона­льне природокористування».

2. 2. Особливості процесів природокористування в різні історичні періоди розвитку людства.

3. 3. Класифікація сучасних напрямів та видів природокористування.

4. 4. Принципи раціонального природокористування.

Завдання (домашнє): Із Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» законспектувати принципи охорони навколишнього середовища.

Питання теми для самостійного опрацювання

1. 1. Види оцінок природних ресурсів.

2. 2. Екологічне обґрунтування необхідності реалізації концепції сталого економічного розвитку.

Інформаційні джерела

1. 1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної еко­логії: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 80–90.

2. 2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навко­лишнього середовища: Навчальний посібник. – 3-тє вид., випр., доп. – Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – С. 268–270.

3. 3. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середо­вища: Навчальний посібник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – С. 50.

4. 4. Екологія: Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 87–92.

5. 5. Основи соціоекології: Навчальний посібник / За ред. Г.О. Бачинсько­го. – К.: Вища школа, 1995. – С. 180–186.

6. 6. Царенко О.М., Несвєтов М.О., Кадацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. Курс лекцій. Практикум: Навча­льний посібник. – Суми: «Університетська книга», 2001. – С. 34–38.

[Вверх] [Вниз]

Повноваження:

- - визначення основних напрямів державної екологічної політики;

- - затвердження державних екологічних програм;

- - створення правових основ регулювання відносин у галузі природокористування та охорони природи, в т. ч. прийняття рішень про обмеження та тимчасове зупинення або припинення діяльності підприємств у разі порушення ними екологічного законодавства;

- - встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території України;

- - забезпечення інформування населення про стан навколишнього середовища.

Виконавчі функції в галузі управління природокористуванням та природоохоронною діяльністювиконує Кабінет Міністрів України, місцеві органи вико­навчої влади та спеціально уповноважені органи (Міністерство охорони навколишнього природного середовища).

Повноваження:

- - реалізація державної екологічної політики;

- - забезпечення реалізації державних, міждержавних, регіональних та локальних екологічних програм;

- - керівництво здійсненням зовнішніх зв’язків у галузі природоко­ристування та охорони навколишнього середовища;

- - встановлення порядку розробки та затвердження лімітів використання природних ресурсів, розмірів платежів за нанесення екологічної шкоди, дозволів на розміщення відходів;

- - прийняття рішень про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

- - прийняття рішень про обмеження та тимчасове зупинення або припинення діяльності підприємств у разі порушення ними еколо­гічного законодавства;

- - організація екологічного виховання та екологічної освіти громадян;

- - організація моніторингу та наукових досліджень стану довкілля.

Здійснивши узагальнення вище перерахованих повноважень органів державної влади, можна визначити шість основних функцій системи управління в галузі природокористування та природоохоронної діяльності:

1) адміністративно-правове регулювання;

2) нагляд та контроль за станом природного середовища;

3) інформаційне забезпечення природоохоронної діяльності;

4) планування та програмування природоохоронної діяльності;

5) організація та здійснення наукових екологічних досліджень;

6) економічне регулювання процесів природокористування та природо­охоронної діяльності.

Засобами реалізації адміністративно-правового регулювання є:

- - природоохоронне законодавство;

- - екологічне нормування;

- - екологічне ліцензування.

В Україні законодавчою основою управління процесами природоко­ристування та природоохоронною діяльністю є Конституція України, яка гарантує кожному громадянину держави право на безпечне навколишнє середовище та Закон України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» (1991 р.), який містить 72 статті, що об’єднуються в 16 розділів. Цим законом чітко визначені:

- - принципи раціонального природокористування та охорони навко­лишнього середовища;

- -   права та екологічні обов’язки громадян, компетенція та повнова­ження органів влади та громадських об’єднань в галузі охорони навколишнього природного середовища;

- - об’єкти, засоби та принципи спостереження, прогнозування, обліку, інформування, експертизи, нормування та контролю в галузі природокористування та охорони навколишнього природного середовища;

- - економічний механізм забезпечення раціонального природоко­ристування;

- - відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища;

- - міжнародні відносини України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Управління використанням окремих видів природних ресурсів та їх охорона також регламентується розробленими відповідно до цього Закону кодексами: З емельним, Водним, Лісовим, Про надра, а також Законами України «Про охорону та використання рослинного і тварин­ного світу» і «Про охорону атмосферного повітря».

Екологічне нормування передбачає встановлення екологічних норма­ти­вів, які, в свою чергу, є важливими регуляторами антропогенного навантаження на екологічні системи та стандартами якості природних компонентів і продуктів харчування.

Розрізняють дві групи екологічних нормативів:

Нормативи антропогенного навантаження: - - ГДВ (гранично допустимі викиди) - - ГДС (гранично допустимі скиди) - - ТДВ (тимчасово допустимі викиди) - - ТДС (тимчасово допустимі скиди) - - Ліміти використання природних ресурсів - - Ліміти розміщення відходів

Нормативи якості навколишнього середовища та продуктів харчування: - - ГДК (гранично допустима концентрація - - ТДК (тимчасово допустима концентрація) - - ГДРВ (гранично допустимі рівні впливу) - - ОБРВ (орієнтовно безпечні рівні впливу)

Гранично допустима концентрація забруднюючої речовини (ГДК) – це така максимально можлива концентрація шкідливої речовини у повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування, при якій ця речовина практично не впливає на здоров’я людини і не викликає негативних наслідків у потомства.

Для речовин, про які ще недостатньо інформації щодо їх впливу на організм людини, встановлюють тимчасово допустимі концентра­ції (ТДК).

Гранично допустимі та орієнтовно безпечні рівні впливу (ГДРВ та ОБРВ) – це нормативи екологічно безпечних рівнів а