Економічна та соціальна ефективність

Природоохоронної діяльності

Мета вивчення: з’ясувати сутність та види природоохо­ронних заходів; зрозуміти їх роль в забезпеченні раціонального використання природних ресурсів, вирішенні та попередженні еколо­гічних проблем; набути навиків визначення ефективності природо­охоронного заходу та вибору кращого варіанту його запровадження.

Вивчення теми необхідно починати зі з’ясування сутності та значення природоохоронної діяльності, її місця (за сучасних умов) у структурі діяльності підприємства.

До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, які спрямовані на зменшення і ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, забезпе­чення раціонального використання природних ресурсів, їх збереження та відновлення. Зокрема, це:

- - будівництво та експлуатація очисних споруд;

- - здійснення знешкодження та утилізації відходів;

- - запровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

- - запровадження мало- та безвідходних технологічних процесів і виробництв;

- - проведення протиерозійних заходів;

- - рекультивація земель;

- - здійснення заходів ренатуралізації – відновлення природних екосистем, деградованих в результаті реалізації певних господарських проектів;

- - заходи з охорони та відтворення флори і фауни (створення заповідників, заказників, національних парків, організація зимової годівлі диких тварин тощо);

- - розміщення господарських об’єктів із урахуванням екологічних вимог;

- - підвищення рівня екологічної «чистоти» продукції, що виробляється.

Тривалий час у природоохоронній діяльності переважав «очисний» напрям, зміст якого полягає в ізоляції забруднюючих речовин від природного середовища шляхом експлуатації очисних споруд і очищення відходів та утилізації вловлених шкідливих агентів. Були створенні достатньо ефективні засоби очищення як стічних вод, так і газопилових викидів в атмосферу.

Для очищення викидів в атмосферу від шкідливих речовин використовуються інерційні та циклонні сепаратори, гравітаційні пилоочисні камери, скрубери (апарати мокрого очищення газів від пилу), електростатичні установки, пористі фільтри тощо. Процес очищення здійснюється шляхом застосування механічних, фізичних, хімічних, фізико-хімічних та комбінованих методів.

Вибір способів очищення стічних вод залежить від характеристик забруднення (хімічний склад та вміст забруднюючих речовин, кала­мутність, кислотність, концентрація кисню, наявність збудників хвороб тощо). Схема очищення стоків повинна забезпечувати найбільш повне вилучення з них цінних домішок, максимальне вловлювання або нейтралізацію забруднюючих речовин та мінімальне їх надход­ження у водні об’єкти.

Усі існуючі способи очищення промислових і побутових стоків об’єднуються в наступні групи:

- - механічні (подрібнення, розділення, дистиляція, уловлювання, відстоювання, фільтрація тощо);

- - фізичні (випаровування, виморожування, магнітна та електромаг­нітна обробка);

- - фізико-механічні (флотація, зворотний осмос, ультрафільтрація, електроосмос);

- - хімічні (окислення, нейтралізація, відновлення);

- - фізико-хімічні (коагуляція, флокуляція, сорбція, екстракція, іонний обмін);

- - біологічні (озонування, хлорування, опромінення, нагрівання тощо) – застосовуються для стерилізації води з метою знешкодження хвороботворних мікроорганізмів (збудників холери, дизентерії, черевного тифу, поліомієліту, гепатиту тощо);

- - комбіновані – комплексні способи очищення, які базуються на застосуванні фізичних, механічних, хімічних та біологічних методів.

Очищення відходів значно скорочує рівень забруднення навко­лишнього середовища, однак не вирішує цю проблему повністю, оскільки в процесі функціонування очисних установок також утворюються відходи, хоча і в меншому обсязі, але з підвищеною концентрацією шкідливих речовин. Окрім того, скорочення рівня забруднення одного компоненту призводить до посилення іншого. Наприклад, встановлення вологих фільтрів для газоочищення дозволяє скоротити забруднення повітря, але призводить до збільшення рівня забруднення води. Поряд з цим, функціонування переважної більшості очисних споруд вимагає значних енергетичних затрат, що також може мати негативний вплив на довкілля. Крім того, забруднювачі, на знезараження яких витрачаються значні кошти, є речовинами, в котрі вже вкладено працю і їх можна було б, за незначним винятком, повторно залучити до господарського обігу. Тому для досягнення вагомих еколого-економічних результатів необхідно процес очищення відходів поєднувати з утилізацією вловлених речовин, тобто їх повторним використанням.

Розрізняють три способи повторного залучення відходів до виробничого процесу:

- - повернення відходів (після спеціальної обробки) у той самий виробничий процес, з якого їх отримано;

- - використання відходів у інших виробничих процесах, які є супутніми для основного виробництва;

- - використання відходів (після знешкодження шкідливих речовин) у інших галузях для вирішення різноманітних господарських завдань, наприклад: як будівельна сировина у будівництві; як добриво в сільському господарстві; як матеріал для виправлення наслідків техногенної ерозії земної поверхні тощо.

Розрахунки фахівців показали, що сучасні обсяги відходів гірничо­добувної промисловості здатні забезпечити 80 % виробництва будіве­льних матеріалів. Це дозволить знизити видобуток відповідної міне­ральної сировини на 20–25 %, зменшити собівартість продукції на 10–15 % та створити необхідні умови для поліпшення екологічної ситуації у гірничодобувних регіонах. Поки що відходи гірничого видобування та збагачення корисних копалин використовуються менш ніж на 10 %.

В умовах значного виснаження природних ресурсів, деградації природних систем і зростаючих масштабів забруднення природного середовища все більшої актуальності набувають завдання широкого запровадження у виробничих процесах маловідходних та безвідходних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій.

Безвідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції, при якому найбільш раціонально і комплексно використовуються сировина та енергія, а будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують його нормального функціонування. У безвідходних техноло­гіях уся сировина перетворюється в продукцію, а технологічний процес не дає відходів. Поняття безвідходних технологій є дещо умовним, оскільки досягти повної безвідходності практично неможливо. Коректніше говорити про маловідходні технології – такий спосіб виробництва продукції, при якому шкідливий вплив на навколишнє природне середовище не перевищує рівень, що допускається сані­тарно-гігієнічними нормами, а відходи направляються на повторну переробку чи тривале зберігання. Таким чином, маловідходні технології дозволяють забезпечити такий вплив на природні системи, який не перевищує потенціалу їх відновлення.

Ресурсо- та енергозберігаючі технології базуються на зниженні матеріало- та енергомісткості виробництв, тобто скороченні питомих витрат сировини та енергоресурсів на виробництво продукції. Ресурсо­заощадження та енергозбереження передбачає запровадження комплексу заходів щодо раціонального використання всіх видів сировини, палива, теплоенергії та електроенергії в процесі їх видобутку, виробництва, транспортування та споживання.

Зниженню матеріало- та енергомісткості виробництв сприяє вторинне ресурсокористування, тобто використання продукції, яка втратила свої первинні споживчі властивості, в якості сировини. Вторинною сировиною є металобрухт, макулатура, відпрацьовані скло, гума, деревоматеріали, вироби з пластмаси, спрацьовані нафтопродукти тощо. В розвинених країнах світу із вторинної сировини отримують понад 20 % всього виробництва алюмінію, 33 % заліза, 50 % свинцю та цинку, 44 % міді тощо. В Україні, згідно зі статистичною звітністю, обсяги утилізації найважливіших видів вторинної сировини (за номенклатурою їх нараховується 51 вид) складають близько 45 %.

Важливим природоохоронним заходом є рекультивація порушених земель. У відповідності з чинним природоохоронним законодавством порушені землі підлягають рекультивації, тобто відновленню їхніх цінних властивостей.

Застосовують наступні види технічної рекультивації порушених земель:

- - Сільськогосподарська – підготовка земель для подальшого використання їх як сільськогосподарських угідь. Є найдорожчим видом відновлення порушених земель, застосовується в регіонах розвиненого сільського господарства зі сприятливими природнокліма­тичними умовами.

- - Лісогосподарська – підготовка земель під лісонасадження. Вартість і вимоги до агрохімічних характеристик відновлюваних ґрунтів нижчі, ніж при сільськогосподарській рекультивації.

- - Будівельна – підготовка земель для промислової і цивільної забудови.

- - Водогосподарська – підготовка території для створення на ній водойм, зокрема, з метою риборозведення. Як правило, здійснюється у відпрацьованих кар’єрах, які часто заповнюються ґрунтовими водами.

- - Рекреаційна – підготовка земель під об’єкти відпочинку. Здійснюється поблизу населених пунктів і, як правило, поєднується з лісогосподарською та водогосподарською рекультивацією.

- - Санітарно-гігієнічна – консервація порушених земель. Застосо­вується в тих випадках, коли порушені землі є джерелом значного шкідливого впливу на навколишнє середовище (шламосховища, військові полігони, території, де здійснювалось захоронення хімічних або радіоактивних відходів тощо).

Однією із форм природоохоронної діяльності є ренатуралізація – відновлення екологічних систем, деградованих внаслідок проведення певних інженерних заходів. Основними видами ренатуралізації є:

- - відновлення колишніх русел річок, де вони були штучно випрямлені в інтересах судноплавства;

- - ліквідація протиповеневих валів біля русел річок;

- - ліквідація зрошувальних чи осушувальних меліоративних систем тощо.

Позитивний соціально-екологічний результат забезпечують заходи, спрямовані на розміщення підприємств з урахуванням екологічних вимог, зокрема, це: створення санітарно-захисних зон навколо підприємств, врахування при розміщенні промислових об’єктів орографічних та геологічних умов території, рози вітрів, особливостей розселення населення тощо.

Природоохоронні заходи є основним інструментом реалізації еко­логічної політики держави, а досягнення їх високої ефективності – го­ловний критерій результативності такої політики.

Ефективністьприродоохоронної діяльності залежить від обсягу витрат на запровадження природоохоронних заходів та вигод, отриманих від їх реалізації. Вигоди від природоохоронного заходу мають визначатися на основі глибокого аналізу довгострокових (пролонгованих у часі) наслідків – економічних, екологічних та соціальних. Таким чином, природоохоронні заходи мають бути результа­тивними в екологічному, економічному та соціальному відношеннях.

Екологічна результативність природоохоронних заходів забезпе­чується зменшенням негативного впливу на навколишнє природне середовище і виявляється у збереженні екологічної рівноваги та збільшенні кількості і поліпшенні якості придатних до використання земельних, лісових, водних, біологічних та інших ресурсів.

Соціальна результативність природоохоронних заходів зумовлюється підвищенням комфортності екологічних умов проживання і виявля­ється через поліпшення фізичного стану людей, зниження захворюва­ності, збільшення тривалості життя, поліпшення умов праці та відпо­чинку, збереження естетичних природних цінностей, створення сприятливих умов для розвитку особистості тощо.

Економічна результативність природоохоронних заходів забезпе­чується економією або запобіганням втрат природних ресурсів, живої і минулої праці в усіх сферах економіки, а також у сфері особистого споживання і виявляється через приріст обсягів чистої продукції, зменшення собівартості продукції, економію витрат на виконання робіт чи надання послуг, скорочення витрат з особистих коштів насе­лення, які спричинені забрудненням навколишнього середовища тощо.

З метою техніко-економічного обґрунтування вибору найкращого варіанту здійснення природоохоронних заходів із можливих, які різняться між собою впливом на навколишнє середовище, а також впливом на виробничі результати галузей та суб’єктів господарюван­ня, які ці заходи запроваджують, визначається чистий економічний ефект від реалізації природоохоронного заходу (Е_ф):

Е_ф = Р – З,                                                                            (2.9)

де Р – досягнутий економічний результат від реалізації природоохо­ронного заходу;

З – річні витрати на здійснення природоохоронного заходу.

Природоохоронні витрати, результати та ефект розраховуються у річному вимірі. У разі, коли витрати і результати не збігаються за часом, вибір варіантів здійснюється з врахуванням часового фактору.

Витрати (З) на здійснення природоохоронного заходу складаються із сукупних експлуатаційних витрат (С) і капіталовкладень (К), приведених до річної розмірності з урахуванням часового фактору (Т):

З = С + К ∙ Е_н,

Е_н = 1/Т,                                                                              (2.10)

де Е – коефіцієнт приведення капітальних витрат (одноразових вкладень) до одного року. Його ще називають коефіцієнтом дисконту­вання або нормативним коефіцієнтом ефективності капіталовкладень. Розміри цього коефіцієнта залежать від норми прибутковості в галузі, термінів експлуатації обладнання та устаткування, макроекономічних показників тощо. Усереднені показники Е_н складають 0,12….0,15.

Економічний результат (Р) природоохоронного заходу відображається величиною відверненої еколого-економічної шкоди (річних еконо­мічних збитків, яких вдалося уникнути завдяки впровадженню цього заходу, Ш_в) та значенням додаткового доходу (∆Д), отриманого від реалізації цього заходу:

Р = Ш_в + ∆Д                                                                      (2.11)

Розрізняють фактичний та очікуваний (проектний, прогнозний) чистий економічний ефект природоохоронних заходів. Фактичний чистий економічний ефект визначається для здійснення цільових одноваріантних заходів на основі порівняння фактичних витрат і фактично досягнутого економічного результату. Очікуваний чистий економічний ефект розраховується на етапах розробки прогнозів, програм, проектів, створення нової природоохоронної техніки, виробництва екологічно чистої продукції на основі багатоваріантного аналізу очікуваних витрат і результатів, з метою вибору оптимального варіанту, який би забезпечував максимальний економічний ефект при додержанні чинних вимог до якості навколишнього середовища.

Економічний результат природоохоронних заходів, який розрахо­вується для визначення чистого економічного ефекту, може застосову­ватись і в розрахунках загальної економічної ефективності відповідних природоохоронних витрат. Загальна економічна ефективність природо­охоронних витрат визначається за відношенням річного обсягу повного економічного ефекту до суми приведених витрат, які сприяли утворенню цього ефекту.

Показник загальної економічної ефективності природоохоронних витрат застосовується на всіх стадіях розробки та реалізації еколо­гічних програм з метою обґрунтування структури і обсягів природо­охоронних заходів, оцінки галузевих та регіональних пропорцій капітальних природоохоронних вкладень, визначення динаміки ефективності витрат на природоохоронну діяльність та прийняття рішень щодо черговості виконання природоохоронних заходів.

Термінологічний словник

Абсорбція – вилучення з газових сумішейшкідливих домішок за допомогою твердих абсорбентів (найчастіше застосовується активо­ване вугілля).

Адаптація – пристосування живих організмів до середовища існування.

Адсорбція – процес розділення газоповітряної суміші на складові частини шляхом поглинання шкідливих компонентів рідким адсорбентом.

Виробництво безвідходне – виробництво, що не залишає відходів або таке, відходи якого повністю переробляються на корисні мате­ріальні ресурси.

Екстракція – вилучення зі стічних вод цінних речовин за допомогою екстрагентів, які повинні мати наступні властивості: високу екстрагуючу здатність, селективність, малу розчинність у воді, густину, що відрізняється від густини води, малу теплоємність, бути вибухобезпечними та нетоксичними, а також відносно дешевими.

Електродіаліз – процес сепарації іонів солей в мембранному апараті, який здійснюється під впливом постійного електричного струму. Електродіаліз застосовується для демінералізації стічних вод.

Зворотний осмос – процес фільтрування стічних вод через напівпроникні мембрани під тиском.

Канцероген – фізичні, хімічні та біологічні агенти, що сприяють виникненню та розвитку злоякісних новоутворень.

Коагуляція – процес з’єднання дрібних частинок забруднювачів в більші за допомогою коагулянтів (вапняного молока, солей алюмінію, заліза, магнію, цинку, сірчанокислого кальцію тощо).

Конверсія екологічна – зміна характеру промислового і сільськогоспо­дарського виробництва відповідно до екологічного імперативу.

Потенціювання – взаємне посилення впливу двох або більшої кількості агентів навколишнього середовища, при якому сумарний ефект їх взаємного впливу перевищує суму ефектів, що виникають при ізольованій дії кожного з цих агентів зокрема.

Сорбент – речовина, здатна активно поглинати газоподібні, рідкі чи тверді речовини.

Сорбція – процес поглинання забруднень твердими та рідкими сорбентами (активованим вугіллям, золою, дрібним коксом, торфом, силікагелем тощо).

Ультрафільтрація – мембранний процес розподілу розчинів, осмотичний тиск яких малий. Застосовується для очищення стічних вод від високомолекулярних речовин, завислих частинок та колоїдів.

Утилізація – повторне використання сировини, що є відходами певного виробництва і втратили свої споживчі властивості, шляхом її переробки.

Флокуляція – виділення з розчину під впливом хімічних реагентів згустків (флокул) нерозчинного осаду.

Флотація – процес молекулярного прилипання частинок забруднень до поверхні розподілу двох фаз (вода – повітря, вода – тверда речо­вина). Застосовується для очищення СПАР, нафтопродуктів, волокнистих матеріалів.

Хвостосховище – ділянка, де складаються та зберігаються відходи гірничо-збагачувальних фабрик.

Хемосорбція – процес поглинання газів та пари рідкими і твердими поглиначами з утворенням хімічних сполук.

Питання теми для самостійного опрацювання

1. 1. Економічна та соціальна ефективність маловідходних технологій.

2. 2. Ресурсозаощадження та вторинне ресурсокористування як один з основних важелів інтенсифікації виробництва.