Римські юристи класичного періоду виявили групи правових норм, які регулюють такі речово-правові відносини.

1.        Норми права, які регулюють майнові відносини протягом життя людини:

а)        норми права, які надають конкретним особам право використовувати в своїх інтересах деякі речі (право власності, право на чужі речі);

б)       норми права, які надають окремим особам право вимагати від інших осіб вчинення конкретних дій (зобов'язальне право).

2.        Норми права, які регулюють майнові відносини, пов'язані зі смертю суб'єкта (спадкове право). Отже, речове право за змістом і обсягом поділяється на:

а)          право власності;

б)       право на чужі речі:

право обмеженого користування чужою річчю (сервітути);

право розпорядження чужою річчю (заставне право).

3.        Спадкове право.

Римський юрист Гай проводив класифікацію речей таким чином: "... головний поділ речей зводиться до двох категорій, а саме: одні речі є речами божого права, другі — людського права".

Речі, які відносились до речей божого права, поділялися на святі і релігійні. Визнання того, що річ належить божеству, позбавляло її здатності бути об'єктом особистої власності і такі речі вилучалися з обігу.

Речі святі: речі, присвячені богам (res sacrae), храми і алтарі тощо, а також речі, що перебувають під заступництвом богів — міські стіни міста Риму.

Речі релігійні (res religiosae) — кладовища, могили тощо.

Гай: "Речі, що відносяться до людського права, поділяються на публічні й приватні".

Публічні речі — це речі, суб'єктом права на які є римський народ. Вони поділялися на кілька категорій залежно від їх функцій:

речі загального (громадського) користування, які використовуються членами суспільства для своєї користі і для розвитку суспільного життя громадян (річки, моря, порти, дороги, громадські cтадіони, бібліотеки тощо);

речі, які слугують специфічним цілям держави і які вилучені з безпосереднього користування громадян (казна, військове спорядження, тюрми, фортеці та ін.);

речі, які є предметом комерційної діяльності держави (державний земельний фонд, державні раби тощо).

Гай: "Приватні речі — це ті, що належать окремим людям". Приватні речі — це ті, якими члени суспільства володіють як приватні особи.

 

71. Вчення про право власності.

Основні роботи:

1. Суханов Е.А «Лекции о праве собственности». М. 1991 год.

2. Алексеев С.С. «Право собственности: проблемы теории» М. 2007 год.

3. Черкасов Г.И. «Общая теория собственности» М. 2003 од

Основний матеріал

-   Право власності в суб’єктивному розумінні розкривається через повноваження (правомочності) власника, які складають зміст права власності. Відповідно до ст. 317 ЦК України зміст права власності складають три повноваження:

1) право володіння;

2) право користування;

3) право розпоряджання

    -         На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

- Право володіння – забезпечена законом можливість мати у себе певну річ, утримувати її у своєму господарському підпорядкуванні (фактично тримати річ, зараховувати на баланс та ін.)

- Право користування – забезпечена законом можливість вилучати корисні властивості речі в процесі її експлуатації, господарського чи іншого використання;

- Право розпоряджання – забезпечена законом можливість визначати юридичну долю речі шляхом зміни її належності, стану чи цільового призначення (передача за договором іншій особі, знищення, переробка тощо).

Право власності – основне речове право, яке обумовлює ставлення особи до речі, як до своєї.

Власність (економічна категорія)

Право власності – в об’єктивному, в суб’єктивному розумінні.

Ст. 316 ЦКУ, - це право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону, незалежно від волі інших осіб.

1) Перший принципи права власності: ст. 41 КУ (непорушність права власності – примусове відчуження об’єкті права власності може бути здійснене з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку встановленому законом, за умови попереднього відшкодування вартості. Допускається наступне відшкодування в умовах воєнного і надзвичайного стану).

 УВАГА!!!!! ЗУ «Про відчуження земельних ділянок і об’єкті нерухомого майно, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності для суспільних потреб, чи з мотивів суспільної необхідності».

2) Другий принцип права власності: на річ можу бути один власник *(якщо співвласник то в повній мірі вони не володіють річчю). В англо-саксонські системі права: право власності двох осіб, - і це поняття довірчий власник. В ЦКУ теж воно існую, але сильно не впливають на характер власності.

Правомочності власника: володіння, користування, розпорядження (в римські часи існувало право на отримання доходів і право на захист). Ми відмовилися від них закріпивши, що користуючись річчю ми отримуємо доходи, а застити можна б-я право, отже сьогодні існує тріада правомочності.

Суб’єкти права власності: всі суб’єкти цивільного права, - ст. 2 ЦКУ.

Проблематика:

1) український народ, як суб’єкт права власності, - ст. 324 ЦКУ. Український народ – це абстрактне поняття, а отже повноваження здійснюють органи державної влади і орги місцевого самоврядування. Існує проблема, що існує двоаспектний суб’єкт – ці органи і є власниками державної.

УВАГА!!!! Носік В.В. «Проблеми здійснення права власності на землі українського народу»

На думку В. В. Носіка, у "суб'єктивному розумінні право власності на землю необхідно розглядати як визнану в суспільстві, гарантовану Конституцією України можливість окремої особи чи іншого суб 'єкта у визначених законом межах вільно набувати на підставі власності земельну ділянку і на свій розсуд використовувати природні властивості землі для прогресивного виробництва, розподілу і використання капіталу на основі підвищення родючості грунту, задоволення інших потреб, самостійно відмовитися від власності на землю, або іншими способами розпорядитися нею, а також можливість самостійно чи через державу захищати земельну власність.

Визначення права власності на землю у об'єктивному розумінні формулюється лише у правовій доктрині (в законодавстві відсутнє).

В. В. Носік пропонує визначення, за яким право власності в об'єктивному розумінні - "визнана в суспільстві і гарантована Конституцією України свобода як міра можливої, необхідної чи дозволеної для громадян, юридичних осіб, держави і народу поведінки, межі якої визначаються закріпленими в Основному Законі та інших законах правомочностями, правами та обов'язками громадян і юридичних осіб, повноваженнями органів державної влади та місцевого самоврядування щодо використання землі та інших природних ресурсів, виробництва, розподілу і перерозподілу капіталу, охорони землі та інших матеріальних об 'єктів власності, захисту прав і свобод суб 'єктів власності в суспільних відносинах' ³.

2) проблема такого суб’єкта, як держава.

Об’єкти права власності:

1) немає переліку об’єкті права власності і тому можна користуватися ст. 177 ЦКУ і необхідно виділити лише ті права, які мають речовий характер.

2) право ІВ: виникає на документи, і на результати: на об’єкти права ІВ.

3) майно: ст. 190 ЦКУ: право власності на підприємство (як об’єкт, як єдиний майновий комплекс), а в господарському праві, як суб’єкт господарських відносин.

Порядок набуття, здійснення і припинення права власності:

- первинні і похідні способи набуття, - не завжди можна застосувати.

 

 

72. Суб'єкти права власності.

Основні роботи:

1. Шевченко Я.М., Венецька, Кучеренко «Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності» К. 2002.

2. Яворськпа «Підстави виникнення права приватної власності громадян за цивільним законодавством». Львів 1997 рік.

3. Яворська О.С. «Правове регулювання відносин власності за цивільним законодавством України». К. 2008 рік.

Основний матеріал

До суб'єктів права власності в Україні належать: 1) український народ, що являє собою єдине джерело державної влади в республіці та здійснює права власника через референдум, а також через Верховну Раду України та місцеві "ради народних депутатів. Кожен громадянин як частина народу має право, за чинним законодавством України, користуватися природними об'єктами для задоволення особистих потреб;

2) фізичні особи, тобто громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають рівні майнові права, якщо іншого не передбачено законодавчими актами України;

3) юридичні особи — трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації;

4) Україна як суверенна й незалежна, демократична, соціальна, правова держава;

5) Автономна Республіка Крим;

6) територіальні громади;

7) іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Субєкти права – будь-які суб’єкти цивільних правовідносин. ЦК встановлює суб’єктів правовідносин: Д, ФО, ЮО і Тер г.

Однак, ст..324 ЦК визначає, суб’єкта який не є суб’єктом цивільних відносин – це УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД,

Проблема:

1) кого можна вважати українським народом;

2) яким чином можна реалізувати право власності українського народу.

За ЦК право власності українського народу реалізується через відповідні органи держави, однак державна власність реалізується також через державні органи. Тому постає питання: розмежування державної власності та права власності українського народу.

Луць: вступаючи у відносини власності, держава не втрачає свої ознаки суверена, тому можна сказати, що держава має певні переваги у відносинах права власності.

Саме з а суб’єктами права власності на землю, виділяють форми власності на землю.

Форми власності на землю визначається об’єктом, суб’єктами (колом осіб, яким земельні д), способом здійснення суб’єктами своїх повноважень щодо власних земельних ділянок.

Неабияке значення має саме реальна можливість суб’єктів тієї чи іншої форми власності на землю здійснювати повноваження власника щодо об’єкта права власності.

У спец літературі висловлюється думка щодо недоцільності розподілу за формами. Кулинич – необхідна відмова від поділу права власності на форми та види, що мають різний зміст та створення єдиного інституту права власності.

Враховуючи положення КУ ЗК, які визначають суб’єктів, традиційно виділяють форми – право власності:

- укр. народу,     -право державної власності,  -комун,  -приватної.

Поза межами такої класиф - ції, знаходиться право власності на землю іноземних держав, та право колективної власності. За даними 2009 року у державній власності 48,7%, у приватній 51,2 %, у колективній – 0,1 %.

 У юридичній літературі точаться дискусії щодо того, як народ може здійснювати своє право власності. Слушною здається думка, що це можливо як безпосередньо народом (наприклад, шляхом висловлювання волі на референдумі, що стосується питань власності на майно, що належить українському народу), так і опосередковано — через вищий представницький орган державної влади — Верховну Раду України.

Суб’єкти права власності: всі суб’єкти цивільного права, - ст. 2 ЦКУ: ФО, ЮО, держава, народ України, територіальних громади – самостійно або через своїх представників чи спеціально створені органи.

Проблематика:

1) український народ, як суб’єкт права власності, - ст. 324 ЦКУ. Український народ – це абстрактне поняття, а отже повноваження здійснюють органи державної влади і орги місцевого самоврядування. Існує проблема, що існує двоаспектний суб’єкт – ці органи і є власниками державної.

2) проблема такого суб’єкта, як держава (див. питання 76).

3) право власності на підприємство – за ГК воно є суб’єктом, а не об’єктом.

Деякі науковці вважають, що не можна зводити правомочності власників до 3-х правомочностей, оскільки на сьогоднішній день існують певні «нетрадиційні об’єкти», до яких не може бути застосована тріада правомочностей у чистому вигляді (наприклад: права власності на без документарні цінні папери, право на інформацію).

 

73. Об'єкти права власності.

Основні роботи:

1. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юридическая литература, 1974. + підручники

Основний матеріал.

Об’єкти права власності:

1) немає переліку об’єкті права власності і тому можна користуватися ст. 177 ЦКУ і необхідно виділити лише ті права, які мають речовий характер.

2) право ІВ: виникає на документи, і на результати: на об’єкти права ІВ.

3) майно: ст. 190 ЦКУ: право власності на підприємство (як об’єкт, як єдиний майновий комплекс), а в господарському праві, як суб’єкт господарських відносин.

Стаття 177 ЦКУ:

1. Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

 1. Об'єктами цивільних прав є те, на що спрямовано права й обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин. Коментована стаття містить перелік таких об'єктів: 1) речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, майнові права; 2) результати робіт і послуги; 3) інформація; 4) результати інтелектуальної і творчої діяльності; 5) матеріальні та нематеріальні блага.

 Аналіз наведеної статті показує, що законодавець включив у неї перелік лише основних об'єктів цивільних прав. Такий перелік варто визнати відкритим, оскільки в число об'єктів може бути включене і "інше майно", а також результати Інтелектуальної діяльності, не позначені прямо в зазначеній нормі.

 Речі — це предмети матеріального зовнішнього світу, що перебувають у твердому, рідкому, газоподібному чи іншому фізичному стані. З цього погляду електрична і теплова енергія розглядаються ЦК як речі (див. ст. 714). Головним призначенням речей є задоволення потреб суб'єктів цивільних прав.

 Залежно від виду цивільне законодавство визначає правовий режим різних речей — припустимі способи набуття прав на них, обсяг і зміст цих прав, а також зобов'язальних прав і обов'язків, межі їхнього здійснення і т. д.

 У гл. 13 ЦК зазначені основні види речей, а саме: нерухомі та рухомі речі, речі подільні та неподільні, речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками, речі споживні та неспоживні, головна річ і приналежність, складні речі, продукція, плоди та доходи.

 Крім уже вказаних видів речей побічно можна визначити ще декілька класифікацій, закріплених у ЦК.

 Речі, створені працею людини, і речі, створені природою, тобто такі, що мають природне походження. Так залежно від походження речі ЦК визначає підстави набуття права власності, правову природу договору (предметом договору контрактації може бути тільки сільськогосподарська продукція, вирощена (зроблена) виробником, а договору постачання — будь-які товари), правила оборотоздатності (див. коментар до ст. 178).

 ЦК розрізняє речі залежно від їх призначення і мети використання. Ці ознаки покладені ЦК у якості одного з критеріїв для розмежування договору роздрібної купівлі-продажу і постачання, а також умови застосування правил про відшкодування шкоди, заподіяної товарами неналежної якості, та в інших випадках.

 Про гроші і валютні цінності як об'єкти цивільних прав (див. коментар до ст. 192, 193 ЦК).

 Про цінні папери як об'єкти цивільних прав (див. коментар до гл. 14 ЦК).

 Поряд з речами ЦК відносить до об'єктів цивільних прав результати виконання робіт і надання послуг. Під роботами розуміються дії, спрямовані на досягнення матеріального результату, що може полягати у створенні речі, її переробленні, обробленні чи іншій якісній зміні, наприклад ремонті. Причому результат роботи заздалегідь відомий і визначається особою, яка замовила їх виконання, а спосіб за загальним правилом визначається виконавцем.

 Послуга на відміну від роботи являє собою дії чи діяльність, здійснювані за замовленням, що не мають матеріального результату (наприклад, діяльність зберігана, комісіонера, перевізника і т. ін.).

 Слід мати на увазі, що деякі послуги можуть мати матеріальний результат, але цей результат невіддільний від самої дії чи діяльності.

 Про інформацію як об'єкті цивільних прав (див. коментар до ст. 200 ЦК).

 Про результати творчої та інтелектуальної діяльності (див. коментар до ст. 201 ЦК).

 Про нематеріальні блага та їхній захист (див. коментар до кн. II ЦК).

НЕ ВСІ ОБЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ Є ОБЄКТАМИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

ПРОБЛЕМА права власності підприємства:

- ст. 191 ЦКУ – підприємство є обєктом цивільних прав

ГК – це субєкт. На практиці підприємство виступає у більшості випадків як субєкт.

Ті, які не вилучені з цивільного обороту + обмеження цивільного обороту окремих об’єктів.

Постанова ВРУ «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.92, два додатки: «Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України», «Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна» (отримання дозволу на набуття відповідного майна в компетентному органі, наприклад щодо вогнепальної зброї – органи внутрішніх справ, радіоактивні речовини і т.д.)

 

 

74. Набуття та припинення права власності.

Основні роботи:

1. Іванов А. Класифікація підстав набуття та припинення права власності, 2005

2. Харченко О.С. Підстави припинення права власності.

Основний матеріал

Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, визначених ЦК України. Відповідно до ст. 328 цього Кодек­су право власності набувається на підставах, що не заборонені зако­ном, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власно­сті не встановлена судом.

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, яке вона одержала (створила) у результаті своєї господарської діяльності.

Усі підстави виникнення права власності можна поділити на пер­вісні і похідні способи.

До первісних способів належать такі, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього влас­ника на цю річ. До них належать: виготовлення або створення нової речі (виробництво), переробка речі (специфікація), привласнення загальнодоступних дарів природи, знахідка, бездоглядні домашні тварини, скарб та інші безхазяйні речі.

До похідних способів належать такі, при яких набуття права власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника. При переході права власності має місце правонаступницт-во, оскільки права на придбану річ внаслідок похідного способу такі, які вони були у попереднього власника. До похідних способів нале­жать усі правочини, спрямовані на передачу майна у власність і спадкування, приватизація державного і комунального майна.

Виготовлення або створення нової речі (виробництво) є осно­вним первісним способом набуття права власності. При цьому способі з'являється нова річ, яка раніше не існувала, тому право власності на неї виникає з моменту її створення.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору з іншою особою, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, спору­ди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна).

За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна у разі, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незнач­ною (ст. 331 ЦК України).

Переробкою (специфікацією) є використання однієї речі (мате­ріалу), в результаті чого створюється нова річ (п. 1 ст. 332 ЦК України).

Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові мате­ріалу його вартість (п. 2 ст. 332 ЦК України).

Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено законом або договором (п. З ст. 332 ЦК України). Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ на­буває, за її бажанням, особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати влас­никові матеріалу моральну шкоду (п. 4 ст. 332 ЦК України).

Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором (п. 5 ст. 332 ЦК України).

Стаття 333 ЦК України передбачає такий первісний спосіб набут­тя права власності, як привласнення загальнодоступних дарів природи. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

До первісних способів набуття права власності також належать визнання речі безхазяйною, знахідка, бездоглядні домашні тварини і скарб.

Безхазяйною вважається річ, яка не має власника або власник якої невідомий (ст. 335 ЦК України).

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійс­нює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної неру­хомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти май­ном відповідної територіальної громади, може бути передана судом у комунальну власність.

Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набу-вальною давністю, крім випадків, прямо передбачених ЦК України, а саме: набуття права власності на речі, від яких власник відмовив­ся, на знахідку, на бездоглядних домашніх тварин та скарб.

Одним із способів набуття права власності є набивальна дав­ність.

Інститут набувальної давності є новелою нового ЦК України. На-бувальна давність пов'язана з фактами безтитульного володіння майном. Взагалі вирізняють титульне і безтитульне володіння май­ном. Титульне володіння — це володіння річчю, підставою якого служить будь-яка правова підстава або титул (наприклад, договір купівлі-продажу). Безтитульне володіння — це фактичне володін­ня, яке не спирається на будь-які правові підстави набувальної дав­ності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном.

Для набуття права власності за набувальною давністю потрібне дотримання певних умов, які торкаються добросовісності і строків володіння.

Стаття 344 ЦК України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно воло­діти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено нормами ЦК України.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєс­трації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння весь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником (спадкоємцем) вона є.

Важливим є визначення моменту виникнення права власності за набувальною давністю.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній ре­єстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації, а за набувальною давністю на нерухоме майно, транс­портні засоби, цінні папери право власності набувається за рішен­ням суду.

За умов, передбачених ст. 336 ЦК України, особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право влас­ності на цю річ з моменту заволодіння нею.

Знахідка (ст. 337 ЦК України). Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.

Бездоглядна домашня тварина (ст. 340 ЦК України). Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездогля­дної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника.

Відповідно до ст. 343 нового ЦК України скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

До похідних способів набуття права власності належать усі дого­вори на відчуження майна: договори купівлі-продажу, поставки, Дарування, міни, позики та ін.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросо­вісний набувач набуває право власності на нього, якщо майно не мо­же бути витребуване у нього, відповідно до норм ст. 388 ЦК України.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його влас­ником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через 15, а на рухоме майно — через 5 років з часу спливу позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

-   Презумпція „правомірності набуття права власності”     

(якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом – ч.2 ст. 328 ЦК).