Гармонізація, уніфікація та конвергенція цивільного законодавства

Уніфікація: створення єдиного міжнародно – правового акта, що застосовується на території 2 чи більше країн світу, приведення норм різних країн до узгодженості, єдності; усунення суперечностей.:

· міжнародні конвенції – ІНКОТЕРМС (редакція 2010),

· двосторонні договори, як правило в цивільних, кримінальних, господарських, сімейних справах (підписано понад 2000 міжнародних договорів + договори, підписані за часів УРСР (Угода про співробітництво у галузі охорони АП і СП),

Уніфікація: створення на НПА єдиного міжнародно – правового акта, що застосовується на території 2 чи більше країн світу:

· міжнародні конвенції – ІНКОТЕРМС (редакція 2010),

· двосторонні договори, як правило в цивільних, кримінальних, господарських, сімейних справах (підписано понад 2000 міжнародних договорів + договори, підписані за часів УРСР (Угода про співробітництво у галузі охорони АП і СП),

Мета уніфікації:

ü це найпоширеніший спосіб зближення правових систем,

ü найефективніший спосіб.

Звичайно, цивільне право розвивається досі переважно в межах національних правових систем. Разом з тим, відбувається наближення останніх через згладжування найбільш суттєвих розбіжностей і взаємного запозичення відповідних цивільно-правових конструкцій. У сучасному світі спостерігається й тенденція до уніфікації цивільного права в міжнародному масштабі. Це зумовлюється багатьма причинами: виникненням міжнародних монополій (транснаціональних корпорацій), зростанням обігу й значення міжнародних економічних зв’язків, економічною й політичною інтеграцією, утворенням міжнародних організацій.

У науковій юридичній літературі розрізняють такі види уніфікації:

=== регіональна — у межах певного регіону (наприклад, Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія) прийняли низку уніфікованих законів із питань торгового права; країни ЄС здійснюють заходи щодо уніфікації різних правових інститутів у сфері підприємницького права; прикладом може бути й Конвенція країн СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (1993 р.) та ін.;

=== універсальна — виходить за межі регіонів чи є всесвітньою; наприклад, Женевська вексельна (1930 р.) і Женевська чекова (1931 р.) конвенції, Женевська Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.), Конвенція ООН про міжнародні договори купівлі-продажу (Відень, 1980 р.) та ін;

== уніфікація на основі двосторонніх угод (як правило такі угоди укладаються в кожній державі й стосуються, зокрема, правової допомоги в цивільних та сімейних справах та ін.);

=== зближення правових систем (континентальної та англо-американської).

Існують такі способи уніфікації цивільного права зарубіжних країн:

1. Укладання міжнародних угод (конвенцій):

Такий спосіб уніфікації вважається найбільш ефективним, оскільки досягається і єдність у практиці застосування уніфікованих норм. Прикладами таких угод є Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція), Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг, Конвенція країн ЄС про право, яке застосовується до договірних зобов’язань (Римська конвенція).

Застосовується метод непрямої уніфікації, за якого норми, які містяться в міжнародній угоді, є більш-менш визначними, а також змішаної уніфікації, за якої учасникам міжнародної угоди дозволяється відхилитися від уніфікованих юридичних конструкцій під час введення норм до національного законодавства.

2. Без укладання угод:

1) Створення проекту типового (уніфікованого, модельного, єдиного) закону, який можуть прийняти зацікавлені держави за власною ініціативою, а не внаслідок міжнародного зобов’язання. Недоліком цього способу уніфікації цивільного права є те, що кожна з держав, приймаючи такий типовий закон, може вносити до нього будь-які зміни необмежено або взагалі прийняти одну з його частин, відмовившись від інших.

2) Певна єдність у правовому регулюванні досягається й через кодифікацію міжнародних торгових звичаїв, яка здійснюється, зокрема, Міжнародною торговою палатою.

3) «Стихійне» зближення («гармонізація») правових норм без створення єдиних норм. Схожі політичні та економічні умови й потреби зумовлюють необхідність їх однакового правового регулювання в різних країнах.

4) Запозичення норм права, вироблених іншими державами, і закріплення їх у нормах внутрішнього законодавства. Однак, досягти повної, абсолютної єдності неможливо, оскільки немає єдності в практиці тлумачення й застосування уніфікованих норм правозастосовчими органами кожної країни.

Конвергенція: в контексті усунення розбіжностей між англосаксонською та континентальною системою права, завдяки запозичення цілих інститутів із однієї системи права до іншої: Приклад – інститут довірчої власності - Гл. 70 конструкція зобов’язального права - договір управління майном, поняття довірчої власності – ч.2 ст. 316.

Довгерт ПУ 2009 № 8 «Методологічне значення ідеї наднаціонального цивільного права»: процеси зближення правових систем - уніфікація, гармонізація, колізійне регулювання - тісні зв’язки і швидкісні сполучення – колізійне регулювання не справляється, тому необхідне всесвітньо цивільне право.

Гармонізація: зближення правових систем, проте ступінь зближення дещо менший, ніж при уніфікації. Єдині норми, які на пряму застосовуються всіма учасниками, не виробляються, але завдаки певним засобам запроваджується схоже регулювання і єдині поняття. Гармонізація: зближення правових систем, проте ступінь зближення дещо менший, ніж при уніфікації. Єдині норми, які на пряму застосовуються всіма учасниками, не виробляються, але завдяки певним засобам запроваджується схоже регулювання і єдині поняття.

Приклад – створення модельного законодавства: Модельний кодекс країн СНД.

Модельний кодекс ніколи не застосовується на пряму, слугує певним зразком для ряду країн, зближення розпочалось із договірного, всього зобов’язального, а потім перекинулось і на інші галузі (спадкове).

 

15. Кодифікація цивільного законодавства України на сучасному етапі.

Основны роботи

1. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. 2000. – 336с

Основний матеріал

Кодифікація законодавства — це форма докорінного перероблення чинних нормативних актів в певній сфері відносин, спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості й компактності, звільнення нормативного масиву від застарілих норм, що не виправдали себе.

1.01.2004 року введення в дію ЦК. Розробники – Шевченко, Кузнєцова, Довгерт, Підопригора, Боброва, Луць, Ромовська.

24.березня.1992 КМУ підписано розпорядження, яким створено робочу групу по розробці нового ЦК, яку очолив Онопенко, заступником керівника став Підопригора. Група налічувала 26 чоловік. Протягом 1992 року засідання відбувались кожних 2 місяці.

1993 року чисельність групи скоротилась до 12 чоловік – саме в такому складі був підготовлений перший варіант ЦК який був представлений – на травень 1994: другий варіант на грудень 1995.

Перший варіант проекту ЦК передбачав Існування семи розділів: І — Загальні положення; II — Право власності; III — Володіння та інші речові права; IV -- Зобов'язальне право; V — Право інтелектуальної власності; VI — Спадкове право, VII — Міжнародне приватне право.

У цьому варіанті привертає увагу вступ до розділу "Загальні положення", глави про об'єкти цивільних прав, а також глави, що регламентує участь держави у цивільно-правових відносинах.

Цікавим є розділ III. Якщо попередній розділ в основному відображає положення Закону "Про власність", то цей концентрує норми про інститути як уже відомі радянському праву (право повного господарського відання, право оперативного управління), так І ті, що не були відомі йому взагалі або застосовувалися частково (сервітутні права, емфітевзис, суперфіцій, довірча власність).

Розширено перелік зобов'язань: з'явилися зобов'язання з публічної обіцянки нагороди, ведення чужих справ, створення загрози заподіяння шкоди та деякі інші

Велика роль міжнародних організацій – Українська правнича фундація, яка надала можливість звязку з центром правового співробітництва в Нідерландах. Правову допомогу надавала Німеччина.

Ряд заходів із спілкування з зарубіжними колегами, через центр міжнародного правового співробітництва:

Перша міжнародна робоча сесія червень 1994 за участю фахівців Німеччини, Нідерландів та Росії.

Друга робоча зустріч у Нідерландах – 1995 рік. Був підготовлений другий проект ЦК станом на грудень 1995 рік. Змінився голова робочої групи – Головатий (1995).

Початок 1996 – робота над мовними елементами. Але з прийняттям КУ постала необхідність приводити положення ЦК у відповідність із ЦК.

Опублікування проекту на кінець 1996 року («Українське право»). Майже 3 роки було обговорення.

5 червня 1997 прийняття у першому читанні. Друге читання 1992, після чого знову була публікація та обговорення.

На етапі обговорення проект містив 8 книг. (+ Сімейне та МПП) Проект ЦК від 20 березня 1996 р. відрізнявся більшим обсягом, системою викладу (книги діляться на розділи, розділи — на підрозділи, підрозділи — на глави, деякі розділи поділені на параграфи), низкою конкретних рішень.

Тенденція до забезпечення прав особистості знайшла, зокрема, відображення у виокремленні спеціальної книги (другої) "Особисті немайнові права фізичних осіб", де містяться норми, спрямовані на забезпечення природного і соціального існування фізичної особи.

Змінився підхід до регулювання речових прав. Останнім у сукупності присвячена книга третя "Речове право", яка містить розділ, що регулює загальні положення речового права, а також два спеціальних розділи: "Право власності" і "Володіння та інші речові права"

Розширене коло відносин, що регламентуються книгою четвертою — "Право інтелектуальної власності" та книгою п'ятою — "Зобов'язальне право".

Істотною новелою цього варіанту проекту ЦК стало включення до нього спеціальної книги "Сімейне право", що було відображенням тенденції до регулювання відносин між фізичними особами єдиним цивільним кодексом.

Проект ЦК України від 25 серпня 1996 р., прийнятий Верховною Радою України 2002 р., зберігаючи наведену више структуру, містив норми, що відображали положення Конституції, детальніше регламентували низку відносин.

Порівняно з цим варіантом проекту ЦК найпомітнішими змінами у структурі і змісті кодексу, підписаного Президентом України стали: вилучення книг "Сімейне право" та "Міжнародне приватне право", перейменування книги третьої (вона тепер називається "Право власності та інші речові права", що відбиває певні зміни концепції регулювання цих прав), зміна низки концептуальних положень книги першої щодо предмета цивільно-правового регулювання та його обсягу тощо.

 

16. Новий Цивільний кодекс України 2003 року: концепція, структура, проблеми реалізації.

Основні роботи:

1. Довгерт А. Новий Цивільний кодекс України. Київ, 2003.

2. Тертишніков В. Новий Цивільний кодекс України та деякі проблеми цивільного судочинства

3. Луспеник Д.Д. Новий Цивільний кодекс України. Спеціальні способи захисту гідності, честі та ділової репутації за новим Цивільним кодексом: теортичні та практичні аспекти

4. Коржанський М. Новий Цивільний кодекс України: думки вчених

Основний матеріал

1.01.2004 року введення в дію ЦК. Розробники – Шевченко, Кузнєцова, Довгерт, Підопригора, Боброва, Луць, Ромовська.

24.03.1992 Розпорядження, яким створено робочу групу по розробці нового ЦК, яку очолив Онопенко, заступником керівника став Підопригора. Група налічувала 26 чоловік. Протягом 1992 року засідання відбувались кожного 2 місяці. 1993 року чисельність групи скоротилась до 12 чоловік – саме в такому складі був підготовлений перший варіант ЦК.

Ряд заходів із спілкування з зарубіжними колегами, через центр міжнародного правового співробітництва. Перша міжнародна робоча сесія червень 1994 за участю фахівців Німеччини, Нідерландів та Росії. Друга робоча зустріч у Нідерландах – 1995 рік. Був підготовлений другий проект ЦК станом на грудень 1995 рік. Змінився голова робочої групи – Головатий (1995).

Початок 1996 – робота над мовними елементами. Але з прийняттям КУ постала необхідність приводити положення ЦК у відповідність із ЦК.

Опублікування проекту на кінець 1996 року (Українське право). Майже 3 роки було обговорення.

5 червня 1997 прийняття у першому читанні. Друге читання 1992, після чого знову була публікація та обговорення.

На етапі обговорення проект містив 8 книг.

Концепція.

Підготовка проекту ЦК активізувала пошук відповідей на низку питань, пов'язаних з визначенням його концепції і концепції українського цивільного права взагалі: має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини, чи доцільне створення цивільного і торговельного (господарського) кодексу? Яку систему права обрати як зразок? Наскільки послідовним повинно бути наслідування цього зразка (зразків)? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи повинен він регулювати сімейні відносини?

При підготовці проекту ЦК постала також проблема вибору напрямів та зразків для наслідування.

У процесі дискусій створено кілька проектів цивільного кодексу, що помітно відрізнялися один від одного. (та пит. 15)

СТРУКТУРА

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року і який набрав чинності з 1 січня 2004 року. ЦК України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається з шести книг, що охоплюють 90 глав, 1308 статей.

1. Книга перша. Загальні положення.

Розділ 1. Основні положення.

Розділ 2. Особи.

Розділ 3. Об'єкти цивільних прав.

Розділ 4. Правочини. Представництво.

Розділ 5. Строки та терміни. Позовна давність.

2. Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.

3. Книга третя. Право власності та інші речові права.

Розділ 1. Право власності.

Розділ 2. Речові права на чуже майно.

4. Книга четверта. Право інтелектуальної власності

5. Книга п'ята. Зобов'язальне право.

Розділ 1. Загальні положення про зобов'язання

Розділ 2. Загальні положення про договір.

Розділ 3. Окремі види зобов'язань.

Підрозділ 1 Договірні зобов'язання (Глава 54 - 77)

Підрозділ 2 Недоговірні зобов'язання (Глава 78 - 83)

6. Книга шоста. Спадкове право.

У книзі першій "Загальні положення" викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага). Окремі розділи присвячено участі держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільних відносинах, а також правочинам, представництву, строкам та термінам.

Книга друга "Особисті немайнові права фізичної особи" регулює особисті немайнові права фізичної особи. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої, зміст яких розширено і конкретизовано.

Нормами книги третьої "Право власності та інші речові права" врегульовано право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном, право користування чужою земельною діляг-кою для сільськогосподарських потреб, право користування чужою земель­ною ділянкою для забудови тощо.

Нормами книги четвертої "Право інтелектуальної власності" закріплені загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані з правом інтелектуальної власності на конкретні об'єкти.

Книга п'ята "Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу, зобов'язання його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина книги присвячена окремим видам зобов'язань - договірним (купівля-продаж, рента, найом, підряд, комісія тощо) та не договірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення тощо).

Книга шоста "Спадкове право" охоплює законодавче врегулювання відносин пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

Підготовка проекту ЦК активізувала пошук відповідей на низку питань, пов'язаних з визначенням його концепції і кон­цепції українського цивільного права взагалі: має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини, чи доцільне створення цивільного і торговельного (господарського) кодексу? Яку систему права обрати як зразок? Наскільки послідовним повинно бути наслідування цього зразка (зразків)? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи повинен він регулювати сімейні відносини?

Ці та інші питання обговорювалися на багатьох наукових конференціях, нарадах різного рівня тощо. У процесі обговорення знову активізувалися характерні для радянської та пострадянської цивілістики розбіжності у поглядах щодо доцільності створення окремого господарського кодексу.

Думка про доцільність існування двох кодексів, що регулюють майнові відносини, активно відстоювалася вченими-"господарниками" з посиланням на те, що господарський кодекс — це, власне, той самий торговельний кодекс, який визнається законодавством багатьох країн з ринковою економікою. "Цивілісти", слушно зазначаючи, що структура і зміст цих кодексів не мають нічого спільного, наполягали на тому, що приватне право, яким є цивільне пра­во, повинно акумулювати весь комплекс питань правового статусу приватної особи у громадянському суспільстві. Тому цивільний кодекс має бути найповнішим вираженням захисту прав осіб, як фізичних, так і юридичних, охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов'язаних з підприємництвом (наприклад, А.С. Довгерт).

Деякі науковці (наприклад, В.Ф. Опришко, О.А. Підопригора) наголошували, що створення цивільного і господарського кодексів виправдане з практичних міркувань, однак слід чітко розмежувати предмети їх правового регулювання, що поки не вдається.

Містить багато новел. Законодавець закладає правову основу про відплатність договору. Вперше у Кодексі йдеться про те, що договір може бути змішаним. Прикладом такого договору є договір оренди-продажу. На рівні Кодексу знайшов реалізацію принцип римського права про свободу договорів, складовими якої є вільний вибір контрагенту, свобода визначення характеру договору, свобода визначення його змісту, свобода самого волевиявлення на укладення договору. Новим Кодексом значно розширено коло спадкоємців за законом, а також передбачено особливості такого спадкування, а саме спадкування за правом представлення.

Новелами інституту спадкування є можливість складення заповіту з умовою, коли заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, котра визначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної так і не пов’язаної з її поведінкою (проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти); заповіту подружжя, яке має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Новим є введення поняття секретного заповіту. Він посвідчуватиметься нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Як пояснив Віктор Маринченко, нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

 

17. Судова практика та судові прецеденти як джерела цивільного права України.

Основні роботи

1. Коссак С.М. Правотворчість суду як джерело цивільного процесуального права

2. Дрішлюк А.І. Про визначення місця судового прецеденту в системі джерел цивільного права України

Основний матеріал

Судова практика виражається в судових рішеннях.

Рішення обов’язкове для осіб, які брали участь у справі. Мета – вирішення спору. В континентальній правовій системі рішення мають значення в контексті однакового вирішення питань.

Узагальнення судової практики мають велике значення (було у ВСУ – тепер у Вищих спеціалізованих судах (касаційний суд – п. 4 ст. 32 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» дає рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства)) з метою виявлення неоднаковості застосування, ВСУ на Пленумі ВСУ приймав ППВСУ.

Михальнюк: ніде не зазначається про необхідність втрати чинності Постановами, це важливі напрацюванні і вони мають втрачати чинність по мірі прийняття роз’яснень спеціалізованими судами.

судові прецеденти – рішення суду по конкретній справі яке є обов’язковим для застосування при вирішенні аналогічних справ.

1. порівняння судового рішення і судового прецеденту:

· судове рішення має обмежене коло адресатів своєї дії,

· судовий прецедент адресується суддям, для яких воно є джерелом прав і є підставою для вирішення аналогічного спору,

2. реалізація:

· судове рішення є остаточним і його можна повністю виконати, всі приписи резолютивної частини реалізується через виконання і після виконання воно не виконує ніякої функції,

· процесуальна реалізація права в судовому прецеденті може повторюватись невизначену кількість разів протягом тривалого часту при вирішенні аналогічних справ, це рішення багаторазової дії,

3. структура:

· для судового рішення вирішальне значення - резолютивна частина,

· для судового прецеденту - мотивувальна частина судового рішення, певна частина - ratiodeсidenti (підстава для вирішення) – це судове пояснення.

силу судового прецеденту мають лише рішення вищестоячих інстанцій, причому в кожній країні на рівні законодавства і визначено які суди приймають (Верховний суд США).

 В Україні офіційного визнання судового прецеденту немає,

 

18. Звичай як нове джерело цивільного права України.

Основні роботи:

1. Майданик Р. Правовий звичай як джерело цивільного права // Юридична Україна: правовий часопис / Київський регіональний центр Ак. Правових наук України; СП «Юрінком Інтер». – Київ, 2009. – № 6 (78). – С. 67-72.

2. Бондар «Договірні зобов’язання в цивільному праві (загальні положення», К., 2007,

3. Бервено «Проблеми договірного права в Україні»,

4. Брагинский, Витрянский «Договорное право», К. 1

Спеціальні роботи:

1. Зумбуліцце «Обичное право как источник гражданського права»,

2. Поротінов «Обичай в гражданском обороте», 2004р.,

Основний матеріал

Майданик Р.А. «Правовий звичай як джерело цивільного права»: У відповідних нормах ЦК загальне поняття звичаю проявляється в його різновидах (звичаї національних меншин – ст..28, місцеві звичаї – ст..333 тощо) і трансформується в юридичні формулювання, що регулюють спеціальні види відносин. Наприклад, ст. 673 ЦК встановлює, що якщо у договорі купівлі-продажу не визначено умов щодо якості то продавець зобов´язаний передати товар з показниками якості, які звичайно використовуються. Так само звичаї ділового обороту знайшли своє втілення в нормах ГК.

Риси звичаю як джерела ЦП:

1. звичай є загальновизнаним правилом поведінки, що склалося внаслідок неодноразового і тривалого застосування

2. не є обов´язковою фіксація звичаю у документах, що прямо випливає зі ст. 7 ЦК

3. І.Б.Усенко до ознак звичаю також відносить: несуперечливість закону; визначеність в законі можливості його застосування; відсутність подібного загальноприйнятого правила поведінки; усталеність змісту та однозначність тлумачення на практиці; багаторазовість однорідного застосування.

Формалізація звичаїв відбувається шляхом тлумачення міжнародних торгових термінів, уніфікації правил та звичаїв, неофіційної систематизації тощо.

Правовий звичай є додатковим, формально-юридичним джерелом права, що застосовується у випадках:

=Прогалин у позитивному праві

=Відсилання закону до звичаю

=Прийняття на підставі звичаю судового чи адміністративного рішення

Правові звичаї варто відрізняти від узвичаєнь і прийнятого порядку. Узвичаєння – це, на відміну від звичаю, таке правило поведінки, про дотримання якого прямо домовились сторони договору. Таким узвичаєннями можуть стати і звичаї, що загальновизнані, якщо сторони прописали їх в договорі.

«Заведений (прийнятий) порядок» - практика взаємовідносин сторін конкретного договору, що склалася між ними в їх попередніх відносинах.

Клачифікація звичаїв:

1.за формою вираження: а) звичаї, що звичай ділового обороту: в зобов’язальному праві – 526, 638 ЦК.

у російському цивільному праві – Брагінський, Суханов визнають джерелами.

2 – самі по собі звичаї не є джерелами права, але санкціоновані державою - є (але в цьому випадку звичай стає нормою права із наданням їм загальнообов’язкової сили),

Різновид звичаїв:

== звичай ділового обороту (ст.ст.527, 529, 531, 532, 538, 539, 613, 627, 630, 654 ЦК та інші),

== звичаї національної меншини (ст. 28 ЦК), 333 ЦК – місцеві звичаї,

== + міжнародні звичаї: Документовані правила та звичаї документарних та без документарних акредитивів, ІНКОТЕРМС, конвенція ООН про договори міжнародної купівлі продажу – відсилка до звичаїв, Кодекс Торгівельного мореплавства (ст. 295, 293 кодексу + звід звичаїв порту).