Характеристика власного капіталу та його вартісна оцінка

Власний капітал — це власні джерела підприємства, які без визначення строку повернення внесені засновниками або залишені ними (засновниками) на підприємстві з уже оподаткованого прибутку.

 Власний капітал складається з таких компонентів: статутного; пайового (реєстрованого) капіталу; додаткового сплаченого; додаткового не сплаченого; резервного; страхового; нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) минулих років; неоплаченого; вилученого.

 Показник — власний капітал — один з найважливіших для підприємства оск – ки характеризує: забезпеченість коштами для функціонування підприємства; кредитоспроможність підприємства; його платоспроможність. Власний капітал характеризується такими основними позитивними особливостями:

· Простотою залучення, оскільки рішення, пов'язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарських суб'єктів.

· Більш високою здатністю генерування прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібно сплачувати позичковий відсоток.

· Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в достроковому періоді і, відповідно, зниженням ризику банкрутства.

Разом із тим, йому властиві і недоліки:

· Обмеженість обсягу залучення і, в результаті цього, можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства у періоди сприятливої кон'юнктури ринку і на окремих етапах його життєвого циклу.

· Висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу.

· Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, оскільки без такого залучення не можливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

В економічній літературі існують досить однотипні підходи до вартісної оцінки власного капіталу. Частіше розглядається оцінка вартості власного капіталу, отриманого від привілейованих і звичайних акцій, а також нерозподіленого прибутку. Наприклад, Ван Хорн визначає вартість власного капіталу як "необхідну власникам звичайних акцій компанії ставку доходності за їхніми інвестиціями в акції компанії". Запропонований І.А. Бланком підхід до оцінки вартості капіталу помітно відрізняється від даної точки зору. Він розглядає вартість власною капіталу як оцінку сукупних елементів, що включають оцінку функціонуючого капіталу, нерозподіленого прибутку, додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу.

Виходячи з вітчизняного досвіду та особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств України, можна зазначити, що вартість власного капіталу підприємства - це грошовий доход, який прагнуть одержати власники підприємства. Залежно від обсягу, джерела і виду використовуваної інформації вирізняють декілька моделей визначення вартості власного капіталу.

1. Модель оцінки доходності фінансових активів.

2. Модель дисконтованого грошового потоку.

3. Цінова модель ринку капіталу.

 

 

4. Характеристика залученого капіталу та його вартісна оцінка
Позиковий капітал (ЗК) являє собою частину вартості майна організації, придбаного в рахунок зобов'язання повернути постачальнику, банком або іншим позикодавцю гроші або цінності, еквівалентні вартості такого майна. У складі позикового капіталу розрізняють короткострокові та довгострокові позикові кошти, кредиторську заборгованість (залучений капітал).

 Залучення позикових коштів - досить поширена практика. З одного боку, це фактор успішного функціонування підприємства, що сприяє швидкому подоланню дефіциту фінансових ресурсів, що свідчить про довіру кредиторів і забезпечує підвищення рентабельності власних коштів.
З іншого боку, підприємство обмінюється фінансовими зобов'язаннями (особливо якщо рівень відсотків за кредит високий). Залучення позикових коштів широко практикується при агресивній політиці фінансування. Величина і ефективність використання позикових коштів - одна з головних оціночних характеристик ефективності управлінських рішень. У цілому, господарюючі суб'єкти, які використовують кредит, знаходяться в більш виграшному положенні, ніж підприємства, що спираються тільки на власний капітал. Незважаючи на платність кредиту, використання останнього забезпечує підвищення рентабельності підприємства.

Позичений капітал характеризується такими позитивними особливостями:

· Достатньо широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.

· Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення активів та зростанням темпів росту обсягу його господарської діяльності.

· Більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита" (вилучення витрат на його обслуговування із оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

Використання позиченого капіталу має також і недоліки:

· Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства — ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності.

· Активи, спрямовані на рахунок позиченого капіталу, генерують меншу норму прибутку, яка знижується на суму виплаченого позичкового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка за облігаціями; вексельного відсотка за товарний кредит тощо).

· Висока залежність вартості позиченого капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку.

· Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних коштів залежить від рішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагання, у деяких випадках, відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб'єктів надаються" як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, яке використовує позичений капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) та можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак великою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства.

В економічній літературі найбільш часто розглядаються два джерела формування позикових коштів: банківський кредит і облігаційна позика. Саме для цих джерел запозичення капіталу здійснюють оцінку вартості1. Проте найбільш повну схему оцінки вартості позикового і залученого фінансового капіталу запропонував І.А. Бланк: У запропонованій схемі виділяються чотири основних елементи: фінансовий кредит; облігаційна позика; товарний (комерційний) кредит; кредиторська заборгованість. Виділення цих елементів дозволяє більш точно визначити середньозважену вартість позикового і залученого фінансового капіталу.

Вартість довгострокових і короткострокових кредитів визначається шляхом договірної угоди між кредитором і позичальником. Цей показник являє собою процентну ставку, за якою підприємство повинно заплатити за користування боргом. Банківські ставки за кредитами можуть значно коливатися з часом залежно від зовнішніх (наприклад, зміна економіко-політичної ситуації в країні) і внутрішніх чинників (наприклад, зміна фінансовою стану підприємства). Витрати на одержання кредиту можуть бути різними в різних позичальників або за різними кредитами у той самий момент і у того самого позичальника в різний час.