Охарактеризуйте параметри, за якими проводиться оцінка інвестиційних якостей акцій та облігацій

Цінні папери, що обертаються на ринку, мають різні інвестиційні якості. Для того щоб прийняти правильне інвестиційне рішення, необхідно визначити критерії переваг. Цього можна досягти шляхом проведення аналізу особливостей випуску й обороту окремих видів цінних паперів, рівня їхньої безпеки, прибутковості, ступеня ліквідності й інших факторів, а також побудови на основі цього порівняльної оцінки різних цінних паперів з погляду інвестора.

Розглянемо найнадійніший, за оцінками фінансових аналітиків, вид цінних паперів — облігації. За загальною характеристикою, облігації — це такий вид боргових цінних паперів, що служать цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. їхні види істотно розрізняються між собою прибутковістю, терміном та цільовим призначенням. Емітент несе зобов'язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу. Власники облігацій не мають прав участі в управлінні емітентом, вони виступають як кредитори, доходи яких залежать від результатів діяльності підприємства (організації).

При оцінці облігації необхідно звернути увагу на оцінку: інвестиційної привабливості регіонів (для облігацій муніципальних позик) чи галузей (для облігацій корпорацій); фінансової стійкості і платоспроможності компанії (для облігацій корпорацій); характеру обороту облігацій (для усіх видів) на фондовому ринку; умов емісії (для усіх видів).

Оцінка інвестиційної привабливості регіонів в основному проводиться при роботі з облігаціями місцевих позик і тоді як мінімум варто вивчити динаміку сальдо бюджетних балансів регіонів і структуру формування їхньої дохідної частини. Фінансова стійкість і платоспроможність компаній-емітентів може бути проведена за системою показників, що характеризують їхню інвестиційну привабливість. Проте коло таких показників значно вужче, ніж за акціями, оскільки головне завдання — виявлення кредитного рейтингу розглянутої компанії, "її стійкості в довгостроковому періоді і наявність сформованого викупного фонду. Найбільшою складністю для інвестора є оцінка характеру обороту облігації на фондовому ринку. Насамперед необхідно встановити реальну ціну облігації, оскільки вона піддається значним коливанням при змінах ставки позичкового відсотка, а потім — з'ясувати рівень ліквідності облігацій на фондовому ринку. Оцінка умов емісії облігації припускає вивчення цілей її випуску й умов придбання, періодичності виплат відсотка і його ставки, умов погашення основної суми.

Вибір виду облігації, її термінів і прибутковості значною мірою визначаються особливостями галузі, в якій вона випускається (тривалістю виробництва в кожній галузі). Так, найбільш поширений термін облігацій в обробній промисловості — 10—20 років, а у видобувній і комунальній галузях — до 30 років і більше. Протягом тривалого часу близько 70 % випуску облігаційних позик припадає на обробну промисловість, комунальні компанії, нерухомість і кредитно-фінансові інститути, що зумовлено трудомісткістю і наукоємністю, а отже, високими витратами виробництва.

Покупцями таких довгострокових облігацій корпорацій у США, Канаді й Англії є страхові компанії, пенсійні фонди, що володіють тривалими грошовими резервами в силу особливостей своєї діяльності, крім того, покупцями облігацій відповідно до чинного законодавства можуть бути й інші кредитно-фінансові інститути.

Нині у США існує шість способів купівлі та продажу облігацій поза фондовою біржею:

— андерайтинг — гарантоване інвестиційним банком емітенту розміщення облігацій і одержання визначеної кількості грошового капіталу (банк здобуває всю емісію і продає її інвесторам за більш високим курсом, що включає комісійні);

— публічний метод — вільна пропозиція облігацій на ринку цінних паперів, коли інвестиційний банк бере на себе посередництво, але не купує емісії, а лише від імені корпорації пропонує її інвесторам, одержуючи комісійні;

— пряме чи приватне розміщення облігацій, коли корпорація знаходить покупців, що беруть на себе придбання позики, при цьому, на відміну від перших двох способів, емісія здійснюється без оголошення в пресі і залучення значних груп покупців;

— конкурентні торги, на яких корпорація визначає умови емісії і пропонує інвестиційним банкам придбати облігації, а вони потім перепродають їх на ринку за принципом аукціону, одержуючи комісійні;

— "нова технологія розміщення", коли корпорації не користуються послугами фінансових посередників, а створюють у своїх структурах спеціальні підрозділи і виходять з їх допомогою на ринок цінних паперів, використовуючи власні засоби телекомунікації, що значно заощаджує витрати розміщення;

— розміщення облігацій корпорацій серед іноземних покупців — особлива форма розміщення, що з'явилася останнім часом.

Розглянуті методи реалізації загалом характерні не тільки для США, а і для всіх розвинутих країн Заходу, незважаючи на існуючу специфіку, зумовлену національними розбіжностями функціонування ринку цінних паперів. Динаміка продажу на ринку цінних паперів багато в чому залежить від якості і надійності облігацій, а це визначає умови, що створюються для інвесторів, і диференціює схеми фінансування емітентів. У закордонній практиці розроблено кілька систем оцінки інвестиційних якостей облігацій, але вони не можуть бути використані в Україні.

Інший, поширений у практиці фондового ринку вид цінних паперів, — акції. Акція є фінансовим інструментом (цінний папір), що свідчить про внесення засобів у акціонерне товариство (підприємство) і надає її власнику право одержання частини прибутку у вигляді дивідендів. Акції не мають установленого терміну обороту; є акції іменні і на пред'явника. Розрізняють також акції підприємства, трудового колективу, акціонерного товариства.

Акціонерне товариство, як правило, має дві категорії акцій: прості (звичайні) та привілейовані. Звичайні акції дають їхнім власникам право голосу на зборах акціонерного товариства і право участі в розподілі чистого прибутку після того, як будуть сформовані фінансові резерви та виплачені дивіденди власникам привілейованих акцій. У свою чергу, привілейовані акції не дають права голосу, але приносять своєму власнику постійний прибуток у вигляді фіксованого дивіденду і мають перевагу над простими акціями при розподілі прибутку та ліквідації акціонерного товариства. Привілейовані акції можуть випускатися конвертованими, тобто їхній власник при бажанні може обміняти їх на прості акції чи облігації цього самого емітента. У провідних країнах заходу акції становлять 20—ЗО % загального фінансування та розрізняються за прибутковістю, умовами випуску та придбання. У США звичайні 2/3 акції складають —, а в окремі роки 4/5 – усіх нових емісій акцій. Основні види акцій можна класифікувати за такими критеріями: місце розміщення (національні та міжнародні); форма розпорядження (на пред'явника та іменні); права власника (привілейовані, кумулятивні, не кумулятивні, за участю, конвертовані, викупні, із "плаваючою ставкою", ретрективні, підпорядковані та прості); вигляд (документарна та бездокументарна форми).

Покупка акцій означає для їхнього власника одержання певних прав: права голосу, права на участь у прибутках компанії, переважне право на покупку нових акцій, права при ліквідації акціонерного товариства, права на інспекцію.

Маючи властивості облігацій, привілейовані акції є сполучною ланкою між облігаційною "секцією" портфеля і тією "секцією", де "зберігаються" звичайні акції. Існує такий широкий вибір преференційних акцій, що лише деякі інвестори не володіють ними. Через суперечності в інвестиційних цілях не можна визначити, який конкретно відсоток від усього портфеля повинні складати привілейовані акції.

Власники звичайних акцій є власниками корпорацій та постачальниками її первинного капіталу. Капітал, вкладений в акції, вважають венчурним чи ризиковим, тому що у випадку банкрутства корпорації власники звичайних акцій можуть утратити усі свої інвестиції. Виплата дивідендів за акціями не є контрактним зобов'язанням компанії. Акція має дві ціни: номінальну і ринкову (біржову) — курс, що визначається коливаннями попиту та пропозиції на фондовому ринку.

Комплексна оцінка інвестиційної привабливості акцій здійснюється за такими параметрами: оцінка галузі, в якій діє емітент; оцінка фінансового стану й основних показників господарської діяльності емітента; оцінка характеру обороту акції на фондовому ринку; оцінка умов емісії акції.