Специфіка освітньої культуриСередньовіччя

Зберігаючи свої основні характеристики, притаманні культурі саме Середньовіччя, культура простого народу на протязі XVI-XVII століть переживала помітні зміни. Загальний розвиток європейської цивілізації не міг не вплинути на селян і жителів міста.

Перший з факторів, який сприяв таким змінам, - часткове прилучення до книги таких прошарків суспільства,, які раніш до неї доступу не мали. Винахід і розповсюдження книгодрукування ознаменував революцію у методіх соціальної комунікації в області дифузії і церкуляції досягнень культури і в кінці кінців в структурі суспільної свідомості, оскільки освітченість різко змінювала останню. Людина у надрах усної культури і людина в умовах культури книжкої являє собою два різних типи особистості. Орієнтація на слухове сприйняття змінювалась частковою переорієнтацією на сприйняття візуальне, яке дає більш стабільну основу для соціальної поведінки. Людина у меншій мірі залежить від випадкових слухів, від капризів своєї і чужої пам’яті. Її практичні трансакції з іншими членами суспільства можуть віднині спиратися на точно фіксуючий їх документ. Сама пам’ять набуває якісно нові параметри, бо в умовах домінування усної фольклорної культури її часова глибина обмежувалася небагатьма попередніми поколіннями рідних і сусідів, а за цією межею починається незрозуміле і те, яке не піддається часовому виміру господарювання міфу, казки. Тоді як пам’ять, дисциплінована книгою може організуватись історично і тому саме історична свідомість може проникнути в широкі кола суспільства тільки в результаті успіхів культури книги.

На протязі Середньовіччя книга (рукописна а тому рідкісна і дорога за звичай – витвір мистецтва) залишилась доступною для кучки освічених сакральним предметом зовсім недоступним масі населення. Книгодрукування відкрило можливість інформації для всіх. Включення друкованої книги у механізм функціонування культури демократизувало знання.

І дійсно, процент освічених людей різко почав зростати, лавиноподібно збільшувалась кількість друкованої продукції, книга, брошюра, друкований плакат чи листівка ставали доступними все більш широкому колу жителів Заходу. Однак цей процент протікав нерівномірно.

Зрозуміло, місто у оволодінні грамотою набагато випереджало село. У сільській місцевості освічених були одиниці.Жінки були майже всі неосвічені. Що стосується чоловіків, то наприклад, в Лангедозі в 70-90-х роках XVI століття тих, які могли написати своє ім’я нараховувалось 3 % батраків і 10 % заможних селян.[61,345-347].

Людина, яка вміла читати і писати у сільській місцевості – це насамперед, прихідський кюре. Але у сільських священників, як показують протоколи єпископських візитацій книг було дуже мало. Рідко в селі зустрічались особи, які б хоч трохи читали і писали, інша ж маса прихожан залишалась неосвіченою і належала усній культурі, тобто тільки слухала розповіді, а саме не вміла ні писати, ні читати.[61,347].

В період Реформації і Контрреформації церква енергійно мобілізувала духівництво на більш ефективну проповідь серед жителів міст і особливо селян, найменш обізнаних у питаннях релігії. Були прийняті міри, які сприяли розповсюдженню книги і освіченості. У сільській місцевості були створені прихідські школи, щоб селянські діти змогли хоч трохи засвоїти слово Боже. Цих шкіл було мало. І багато дітей не могли відвідувати школу,бо потрібно було працювати. Тим не менш церква досягла того, щоб рядовий прихожанин був у змозі вивчити Катехізис, який містив необхідний мінімум відомостей релігійного змісту, викладених у вигляді запитань і відповідей.

На протяхі XVI століття на перше місце серед друкованих видань виходить Біблія. Її переклад на національні мови як у країнах реформаційних, так і у католиків став фактором великого суспільного і культурного значення, яке сприяло розвитку мови і літератури.

Відкриваючи перед простим людом можливість знайомитись з змістом релігійних текстів церква разом з тим була неспокійна: якщо раніше прихожани отримували свої релігійні знання з рук одного лише священника, проповідника, то тепер ця монополія руйнувалась і було неможливо передбачити,які саме висновки зроблять допитливі читачі, прочитавши Біблію.

Поряд з релігійними текстами у перекладах на національні мови з’являються видання літератури світського змісту. Ці книги, точніше брошури, об’ємом у 2 десятки сторінок надруковані на низькосортному папері, який коштував дуже дешево розповсюджували на ярмарках. У Франції на протязі XVII-XVIII століть особливою популярністю користувались брошури “блакитної бібліотеки” з Труа. Особливо вони розповсюджувались у селах. Автори цих книг аноніми. Яка ж тематика цих брошур? Це міфологічні розповіді, казки про фей і чарівниць, розповіді про магію і чудеса, лицарські романи і життя святих, повісті про розбійників, про любов і смерть, пісенники. Дуже популярними були астрологічні відомості.

Простого освіченого селянина читання таких книг не перетворювало на філософа. Але можна стверджувати, що засвоєння відомостей з доступних для селян книг привело до такого симбіозу, в якому фольклор поєднувався з книжковими знаннями.

Не можна недооцінювати значення книги у житті простого люду, вона відкривала перед ними нові горизонти і сприяла частковій перебудові духовного універсуму. Але по всьому видно, що читання чи слухання читання не виводило їх за межі релігійної картини світу.

 

Соціальна психологія мас

Найрізноманітніші фактори впливали на психіку народних мас породжуючи страхи. Значна частина сільських і місцевих повстань являє собою спонтанну реакцію проти реальної чи надуманої загрози, спалах який міг тривати тільки один день. Наприклад, у французькому місті Тарні в 1774 р. відбувся суд над селянами, які вбили інженера, прийнявши його плани і креслення за щось магічне, що загрожувало їх благополуччю.

До кінця Середньовіччя міняється характер судового процесу,, було введено катування. В XVI ст. стає дуже жорстоким покарання, отримує небувалу до цього популярність каліцтва злочинця -–страта розтягнута на ряд етапів. Видовище живцем спалюваних людей стає чимось звичним. Для жителів міста і села це видовище зробилось обов’язковим і цікавим, свого роду святом.

Серед рис масової психології населення Західної Європи в XVI-XVII ст. треба відмітити високу збудливість – супутницю хронічного недоїдання більшості населення, - нездатність відрізнити природнє від надприроднього, почуття людського безсилля перед стихіями.

Страх смерті, потойбічних страждань і одержимість ідей постійної присутності в повсякденній дійсності нечистої сили, яка вмішувалась у життя людей, - все це симптоми матеріальних і соціальних негараздів населення, які примножились у перехідний період від Середньовіччя до Нового часу, коли руйнувався звичний уклад життя. Молитва французьких селян XVII сто. “Позбав нас, Господи від чуми, голоду і війни”, - як найкраще висвічує джерела страхів – джерела знешкодити, які вони були безсилі.

До цього чорт, страшний по своїй суті, був разом з тим і смішним. Але в кінці Середньовіччя починається показова трансформація образу Сатани і його прибічників. Насамперед, виникають переконання про те, що кількість бісів дуже велика. В XVI ст. їх нараховували не менше семи з половиною мільйонів, на чолі стояли 79 князів, які підкорялись самому Люциферу.[62,251]. Інші говорили, що демонів ще більше, бо до кожної людини приставлений біс, щоб спокушати її. Світ інфікований демонами і вони дивляться за кожним кроком людини. Вони втратили минулу подвійність і стали тільки страшними, і втілювали в себе все зло. Мало того Сатана тепер став суперником Бога. За Лютером, Дияволу належав весь видимий світ. Таким же було і переконання простого народу. Ситуацію суспільної свідомості цієї епохи можна було б визначити так: людина жила в постійній діяльній присутності диявола.

За посередництвом проповідників теологи переконували народ у всемогутності нечистої сили і її постійному втручанні у життя людини. З цією думкою звикалось уявлення про близький кінець світу.

Підсилювання всемогутності Диявола – показник того, що перед завершенням земної історії він виступить у ролі Антихриста. Готуючись до цього Сатана збирає своє військо, яке включає людей, які принесли йому присягу на вірність і вступили у договір з ціллю шкодити божому люду. Тому пошук і знищення відьом і чарівників розцінювався як боротьба проти Антихриста. Ці страхи і невпевненість мали багато причин. Невпевненість селянину навіювало, насамперед, відношення до землі, яку він обробляв, яка по-суті давала йому засоби до існування. Він був дуже зв’язаний з землею, безмежна прив’язаність селянина до свого володіння в той період була однією з найбільш глибоких рис психології народу.

Окремі вчені пов’язують цей страх і невпевненістю мас, з зростанням напруги в соціально-психологічній сфері. З загальною економічною і політичною ситуацією в Європі. В цей період сільськогосподарський підйом змінився довгим занепадом і застоєм.

Одним з головних джерел колективних фобій був страх перед смертю і потойбічним життям. Цей страх присутній у свідомості народу на протязі всього Середньовіччя, загострювався після великих епідемій чуми в кінці XIV-XV століть. Часті смерті під час епідемій не давали часу для відновлення попереднього числа населення, висока смертність новонароджених і маленьких дітей, коротка тривалість життя, руйнівні війни, постійний голод – все це робило смерть близькою і знайомою. В мистецтві і літературі виникла тема “Танці смерті” – яка стала симптомом нового настрою населення.

Страх перед потойбічним проникав усюди. Він же робив такими популярними проповідників, які закликали до покаяння. Страх цей посилювався, коли з’являлись пророцтва про близький кінець світу і страшний суд.

Зі страхом потойбічних мук був пов’язаний і страх перед нечистою силою (Диявол, Сатана) тощо. Цей страх був присутній у свідомості віруючих на протязі всього Середньовіччя і тим не менш трактовка сил Пекла суттєво міняється саме в цей період.

Соціальна психологія мас періоду віддаленого від нашого часу декількома століттями важко вловима і недостатньо розроблена. Основні класові і станові протиріччя пізньо-феодального суспільства створили грунт для певного настрою у простого народу і ненависті до господарів,недовіри до священників, заздрості до багатіїв.

Поведінка і психологія простого народу в першу чергу визначалась природньо їх трудовою діяльністю. В доіндустріальному суспільстві праця і відпочинок ще не були чітко відокремлені один від одного і психологічно протиставлені. Селянська праця сезонна по своїй природі, і періоди напруженої діяльності змінюються періодами відносного відпочинку. Західноєвропейський селянин у цей період вже не знав підневільної панської праці і ще не був знайомий з суворою трудовою дисципліною, яку несло з собою підприємницьке велике господарство. Він працював разом з членами своєї сім’ї і інколи з робітниками і така праця у рамках невеликого по складу колективу задовільняла і була дуже важливою для селянина. Переміни, які відбувались у місті того часу пов’язані з підвищеною його оцінкою.Селян практично не зачіпали. Вчення протестантизму про працю як обов’язок, “покликання” кожного,яке виражало потреби буржуазного розвитку, також не могло дуже вплинути на свідомість сільського населення, яке і без всіляких доктрин відчувало життєву потребу працювати у “поті лиця”. Тісний зв’язок з землею і висока оцінка сільськогосподарської праці – невід’ємна частина селянської психології.

Отже, перше що при таких обставинах треба відмітити – це невпевненість і страх, який володів народними масами і який відмічали всі без винятку дослідники.