Язичницькі ритуали у сакрально-магічних дійствах

Багато з сакрально-магічних процедур нагадують язичницькі ритуали, античні чи варварські. Таким є, наприклад, обхід полів з зображенням богів у галів і германців. Християнські місіонери були безсилі заборонити його, оскільки в очах населення він був необхідним для забезпечення врожаю, і вони пішли на християнізацію цього ритуалу.

Віруючі ставили хрести у садах, виноградниках, на полях, щоб відвести від них бурю і напади нечистої сили. Ці хрести благословлялись церквою, хоча окремі богослови засуджували подібну практику як забобони, оскільки вона фіксувала увагу віруючих на страстях Христа і укріплювала їх “язичництво”.

Церква засуджувала закляття погоди, розповсюджені у язичницьких народів Європи, і рахувала єресю вірування, згідно яким грім, блискавку, бурю чи засуху викликає своєю силою диявол. Заклинателів погоди переслідували починаючи з V-VI ст. Але боротьба з ними не була успішною.Століття по тому веронський єпископ Ратхерій, рішуче заперечував владу чорта (чорт – напевно з правосл. проклятий) – злий дух. Образ чорта дохристиянського походження, але християнські уявлення про диявола, вплинули на образ чорта. Це – антропоморфні істоти, покриті чорною шерстю з рогами, хвостом і ратицями) над погодою і скаржився на дурну і гріховну віру простого люду, у чудодійність, яка ставить під сумнів всемогутність Творця. [62,251]. Однак думки вчених церковників відносно ефективності магічних дій на погоду не були однодумними. Різні думки зберіглись у Пізньому Середньовіччі, але в XIV і на початку XV століття про магічні дії направлені на зміну погоди говорили лише інколи, а в період переслідування відьом звинувачення у порчі погоди різко зросли, при чому не тільки у народі, але і зі сторони вчених демонологів (Іоган Нідер, Готшалок Холлен “Молот проти відьом” і ін.).

В язичницькі часи, і у християнське Середньовіччя було розповсюджене повір’я, що погоду можна виправити, якщо підняти сильний шум. На початку Середньовіччя церква засуджувала такі ритуали, коли трубили у рога чи стукали по дереві, щоб вигнати недобрих духів, винних у негоді. Однак ці звичаї збереглись і в наступні століття. Але найбільш ефективним методом проти негоди рахували месу і церковні закляття.

Всі ці обряди широко використовувались прихідським духівництвом, але вони зустрічали протести вчених, які вбачали в них зловживання святинями і тим не менше саме у період закату Середньовіччя виникали нові формули, які містили звернення до граду, вітру, до хмар, з забороною шкодити людям і їх майну.

Вивчення християнських благословінь і заклять породжує припущення що вони виникали у сфері, яка не належала ні язичництву, ні суворій ортодоксії. Грунтом для формування подібних текстів була свого роду “буферна зона” між цими антагоністичними полюсами. Представники такої проміжної сфери – дрібні священники і самозванні “мандрівні клірки”, які крутились в народі і близько були знайомі з його запитами і інтересами. Уривки вчених знань переплітались з фольклором, апокрифами, народними віруваннями, які церква зовсім не була схильна одобрювати і визнавати. Тому перші формули заклять і благословінь надалі детально редагувались. Але сліди свого неортодоксального походження зберігають багато текстів.

Не менш ніж про хорошу погоду Середньовічні люди піклувались про врожай, матеріальне благополуччя, зберігання і розмноження домашньої худоби. Звичайним методом охорони твари н і зцілення їх від хвороб було малювання на їх лобі знаку хреста. Цілительним було і масло, взяте з лампади Св.Мартіна – ним змазували чоло і спину хворих тварин. Ефективною була і свята вода, сіль, які додавали у їжу.

Важко назвати яку-небудь галузь людської діяльності, людського життя в Середні віки, яка не потребувала б допомоги сакральних сил. Освящали все що могли – дім, колодязі, предмети праці, риболовну сітку, човни, зброю тощо.

Шлюб і сім’я являли собою таку галузь людських відносин, вторгення в яку диявольської сили було особливо загрозливим. Страх перед здатністю втратити можливість народжувати через втручання диявола і шкядливої магії, особливо виріс до кянця Середньовіччя в період гоніння і переслідування відьом. Тому благословіння шлюбного ложа займало одне з перших місць у церковних формулах. Не менше значення надавалось і благословінням породіль. Поряд з закляттями суттєвими була молитва, звернена до святих, які рахувались покровителями молодих матерів, - Анни, Маргарити, Катерини, Варвари, Агати. У формулах благословінь містились вказівки згідно з якими їх оголошення повинно було супроводжуватись доторками до живота та боків породіллі, а на голову їй клали Євангеліє, на груди кусок пергаменту з текстом закляття. В ньому містився перелік священних народжень.

Поряд з такими обрядами і формулами застосовувались і інші народні методи для охорони матері і новонародженого від шкоди Диявола і чаклунів.

Страх перед хворобами у суспільстві був дуже великий. Він ще більше загострювався через впевненість у тому, що хвороби насилає Диявол. Тому зрозуміло, що поряд з природніми методами лікування і знахарством велику роль повинні були відігравати різноманітні закляття. Подібні закляття язичницького походження застосовувались повсюдно. Церква була не в змозі заборонити їх. Засуджуючи і переслідуючи відьом і чаклунів церква разом з тим потребувала у підміні їх магії своїми екзорцизмами. Таким чином ми бачимо, що духівництво мало справу з чужим йому ритуалом, але воно пристосувало його до християнства.

 

 

РОЗДІЛ ІІ